В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Славянские миры: цивилизационный выбор

Еще перед началом избирательной кампании неоднократно звучала мысль, что нынешние выборы президента Украины – это цивилизационный выбор для нашей страны. До второго тура выборов было не ясно, воспользуется ли Украина шансом повторить опыт западных славян и предпочесть европейский выбор "евразийскому"? Ведь если в ближайшее время Украина не сумеет выработать и защитить собственную социокультурную стратегию полноправного субъекта европейской интеграции, ей будет навязан иной выбор. Не исключено, что этот выбор опять будет рядиться в тогу славянства, которой Российская империя вот уже третье столетие прикрывает свои притязания на господство в регионах, населенных славянскими народами.

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

В Киеве, в 2004-м родилась новая славянская демократия XXI века. После оранжевой революции можно поверить, что разговоры о нашем особом месте в мировой цивилизации — это уже не романтическая славянофильская или евразийская риторика, а реальная альтернатива дальнейшего развития. Именно украинская версия славянского мира, лишенная элементов восточного панславизма, позволила бы синтезировать столь разные ценности, присущие славянам, живущим в различных геополитических и цивилизационных средах – их веру, культуру, обеспечение прав и свобод.

Родство славянских народов могло бы сослужить им хорошую службу в эпоху глобализации. При этом украинская версия славянской идеи позволила бы нашей стране встраиваться в различные европейские проекты, получая все лучшее, что есть у ее славянских «соплеменников», и делясь с ними наработками своей культуры и науки, своими традициями и возможностями.

Наш новый диалог – о славянской идее вчера, сегодня и, возможно, завтра.

Свернуть

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Культурне різноманіття – природний спадок слов’ян

 

Микола Ярмолюк, радник Міністерства закордонних справ.

Якщо слов’яни не розгублять свій скарб, то вони досягнуть багато чого. Крім того, слов’яни мають єднатися навколо якоїсь гарної, позитивної ідеї.

Пане Миколо, Ви були в багатьох країнах Центральної і Східної Європи, а тому можете поділитися відчуттям того, наскільки нам близькі брати-слов’яни? Чи існує взагалі слов’янська єдність?

З одного боку – так, а з іншого – ні. Справа в тому, що слов’янська єдність є культурною, світоглядною – і тільки в цьому сенсі вона існує. Нас пов’язують речі ментального характеру – ми доброзичливі, працелюбні, відкриті. Разом з тим, в силу певних обставин, слов’яни виявилися втягнуті в різні політичні процеси, вони належать до різних середовищ.

Ви говорите про те, що західні, східні і південні слов’яни знаходяться під впливом різних політичних сил, фактично навіть цивілізацій?

Чи є східне слов’янство чи західне – я б так питання не ставив. Історично склалося, що існують москвофіли, яких чимраз більше, чим ближче країна розташована до Москви. До речі, вони говорять мовою якраз не слов’янської єдності – вони говорять мовою політичних і геополітичних інтересів. Я це проілюструю одним прикладом. В славістичній науці існують терміни для означення першої писемної мови слов’ян – старослов’янська мова, староболгарська мова або староцерковнослов’янська мова, хоча можна назвати ще декілька назв. Зокрема, в українському мовознавстві визнається і перший, і другий терміни – у цьому я можу послатися на відомого українського вченого початку ХХ століття Василя Сімовича. Він не боїться назвати свій підручник “Староболгарська мова” – це зовсім не зачіпає його національний престиж. Те ж саме можна сказати і про професора Івана Огієнка, у якого поряд існують і “старослов’янська мова”, і “староболгарська мова”. Коли ж росіянину назвати термін “староболгарська мова”, то це зачіпає його гордість як першого, навіть у чомусь оригінального. Можливо, це питання наукового престижу. Але так не можна. Слов’яни мають єднатися навколо якоїсь гарної, позитивної ідеї.

Ви говорили про якісь особливі риси слов’ян з-поміж інших народів. Чи насправді так легко відрізнити слов’ян від інших, чи справді це добре видно?

Мені здається, що це видно. Я правда не знаю, якими це словами пояснити, але різниця відчувається майже на підсвідомому рівні. І тут, до речі, їх виділяє те, що вони вміють гарно працювати, та врешті, співати, танцювати і просто відпочивати.

Здавалося, що це тільки українці є співучим народом – чи так можна сказати про всіх слов’ян?

Якщо би ви послухали польський національний ансамбль “Мазовше”, то побачили б якою фантастичною може бути польська музика. Я їх пам’ятаю вже тридцять років і можу сказати, що протягом всього часу вони представляли чудовий фольклор. А як чудово співають македонці...

Якщо говорити про фольклор, про мотиви, про мелодику пісень, то вони дуже схожі – і це можна побачити дуже легко. Зокрема, сербів, хорватів, болгар і македонців єднає персонаж героїчних епосів про Кралє Марка. Правда, кожен з цих народів намагається присвоїти собі цього героя і страшенно ображаються, коли хтось інший називає його своїм. Але з цього не треба робити велику проблему – добре, що такі речі просто є. І головне – всі ці маленькі особливості треба зберегти в новому європейському домі, не намагаючись відрізнятись тими цінностями, які важливі для всіх народів.

До речі, Ви можете пояснити, чому дуже багато людей говорять про спорідненість слов’янських мов, а як на правду, то ніхто не розуміє ні польської, ні чеської? Так само, дуже важко зрозуміти представників балканських народів – у всіх своя дикція, свої правила побудови речень. Звідки тоді ідея про спорідненість мов?

Справді, ми можемо говорити про слов’янську мовну єдність – але тільки до певного етапу. Зокрема, я хотів би нагадати один епізод з давньої історії. В одному з житіїв Кирила Костянтина описана історія про його місіонерський похід у Крим до хозар, де він зумів порозумітися з русичем через кілька днів свого перебування. Якраз це говорить про те, що існувала мовна єдність та виокремлення окремих мовних особливостей у діалекти, а відтак і в окремішні мови.

Безумовно, існувало багато мовних діалектів на теренах Дністра, Прип’яті, Дніпра і Вісли, звідки, за деякими теоріями, і походить родовід слов’ян. Коли слов’яни розселилися по більшій території і відстань між окремими племенами зросла, зрозуміло, що власні говірки стали вже самодостатніми організмами, які розвивалися своїм шляхом. Але не треба дивитися на те, що у когось такі закінчення, а когось інші, у когось одні суфікси, а в когось інші – це вже є похідне. Першими є основні слова, якими називають оточуючий світ. Зверніть увагу на те, що “вода”, “мир”, “хліб” є одно- і двоскладовими словами і вони будуть звучати однаково з мінімальними варіаціями. Зовсім інша річ, як вони вимовляються, тобто, якою є звукова оболонка. Але будь-яка грамотна людина, особливо з гуманітарною освітою, знаючи як читаються ті чи інші буквосполучення або букви прочитає подібні слова і польською, і чеською, і сербською, і хорватською і серболужицькими мовами. Отже у цьому ми побачимо дуже багато спільного.

Разом з тим, є хибними ті теорії, яким нас навчали в університетах, про те, що у 14 столітті раптово з однієї спільної колиски виходять три братні народи: росіяни, українці і білоруси. В ідеологічному плані ця конструкція виглядає дуже привабливо, але було насправді не так. Але справа в тому, що слов’яни не рушили всі на північ, щоб започаткувати там один-єдиний стовп слов’янського світу – Московське царство.

А як же було насправді?

Була Київська Русь – відповідно і центр був тут, на території, про яку я вам говорив. Той русич, якого зустрів Кирило Костянтин у дев’ятому столітті під час своєї хозарської місії, прийшов не з Москви, бо на той час і міста такого не було. В житіях святих сказано, що той русич також мав якісь богослужбові книги, і скоріше за все вони були християнськими, якщо ці дві людини так швидко змогли порозумітися. Їх зближувала не тільки мова, але й християнська ідеологія. Тому ми можемо говорити, що вже на той час, коли Кирило і Мефодій у ІХ ст.. створили свою азбуку, то київські слов’яни вже мали якесь письмо.

Але ж не можна заперечувати, що і росіяни мають право на слов’янську спадщину...

Так, за однією з теорій росіяни є нащадками слов’янських племен, які пішли на північ, вкорінилися там і заснували своє царство. Крім того, їх так само ріднить з слов’янами мовний корінь, від якого ми не можемо просто так відмовитися.

Але ж ідея панславізму, яка час від часу виникає, визначає саме Росію як центр слов’янського світу...

Тут важко чимось зарадити, бо це вже ідеологія. Якщо по-чесному, то росіяни повинні давати цій слов’янській ідеї якусь свою частку наскільки це відповідає дійсності, не випинаючи при цьому свою особливість і винятковість у слов’янському світі. Наприклад, така безцінна пам’ятка слов’янської культури як Архангельське євангеліє належить росіянам тільки через те, що воно було знайдене в Архангельській губернії. Але воно несе в собі мовні риси документів Київської Русі. І назва Архангельського євангелії залежить тільки від того, де воно було знайдено. Наприклад, Енінський Апостол – болгарська пам’ятка 10 сторіччя – був знайдений біля села Еніна, і тільки цим визначається його назва.

Чи існує слов’янська ідентичність взагалі? Якщо східні слов’яни, себто росіяни, українці дуже зжилися з цим, то поляки, чехи не дуже сильно ідентифікують себе зі слов’янством. Наскільки слов’янство може виступати спільним ідентифікатом для цього східноєвропейського простору?

Я думаю, що всі вони відчувають себе слов’янами, але, скажімо так, польськими, болгарськими чи чеськими – але все одно слов’янами. Тут багато що залежить і від поколінь. Ті люди, які є продуктом соціалістичного часу більше відчувають в собі слов’янські корені. Молоді ж люди більше модернізовані і, напевне, менше асоціюють себе з слов’янами.

Справа ще й в тому, що у чехів, поляків, сербів дуже сильно розвинутий і не такий розмитий, як у нас, патріотизм. Вони змалечку виростають у конкретній системі координат, яка прив’язує їх до всього народу. У них, до речі, немає таких понять як велика і мала батьківщина – у нас же про це говорять постійно. Батьківщина не може ділитися на першу і другу – вона повинна бути однією.

Досить часто можна чути таке словосполучення як “слов’янський дух”? Чи має воно під собою якийсь зміст, що криється за цим “духом”?

До певної міри він існує. Наприклад, події на Майдані були проявом якоїсь частини цього “слов’янського духу”. Можна згадати у тому ж самому контексті поляків на початку 80-х років і болгар всередині 90-х років ХХ століття. Але одразу поправлю, що це не обов’язково говорить слов’янськість – нормальний дух будь-якого шанованого народу спромігся б заявити про свої права.

До речі, коли поляки підтримали “помаранчевий Майдан” – це був прояв слов’янського братерства, чи просто бажання підтримати демократичні, загальнолюдські цінності?

Я думаю, і перше, і друге. Слава Богу, що ми дійшли згоди, що нас більше об’єднує, ніж роз’єднує. Наприклад, старші покоління з Західної України, зокрема мої батьки, дуже добре знають, що їх роз’єднувало. У ті часи закривалися українські школи, палилися церкви і так далі. В результаті, поляк був їх ворогом – у такій системі координат виросло багато поколінь. Але ми вже інше покоління, яке мало можливість бачити щось інше, ніж націоналістичні і релігійні забобони. Справа в тому, що за радянських часів ми жили навіть не за гратами – ми жили за дуже грубою стіною, з якою навіть Берлінський мур не зможе конкурувати. От поляки жили за гратами – і якесь повітря крізь ті грати проходило. Коли вони до нас приїздили, то вони завжди привозили багато чого цікавого – це були і книжки, і музика. Югославія взагалі була такою Європою, що далі просто нікуди. І коли поляки на початку 90-х років першими визнали Україну, коли першими виступили з пропозиціями щодо примирення – то тут йдеться не тільки про слов’янство. Справа в тому, що ми сусіди, з якими потрібно уживатися. Коли поляки прийшли на Майдан, то вони хотіли підтримати дух солідарності, дух свободи – і, мабуть, найменше думали про слов’янські корені.

Можна сказати, що на дипломатичному рівні слов’янські держави мають більше можливостей порозумітися між собою?

Я думаю, що таких жорстких рамок “слов’янський-неслов’янський” тут не існує. Коли ви знаєте мову, коли адекватно почуваєте себе у в іншій країні, то ніяких проблем у вас не буде ніде. Наприклад, коли восени 2004 року я поїхав до Белграда і я сказав три слова по-сербськи, можливо навіть з помилками, то мене зустріли дуже радо – за таких умов грань “свій-чужий” стирається. У слов’янських країнах можливо працювати трохи легше, тому що існує деяка культурна спорідненість.

В якому вигляді слов’янська ідея може існувати в сучасному світі? Вона буде об’єднувати чи роз’єднувати слов’янські держави?

Все залежить від того, що ми вкладаємо у цю слов’янську ідею. Якщо це буде ідея якоїсь потуги, та навіть більше, військової потуги, то вона ніколи не буде мати поступу, бо слов’яни занадто миролюбні, щоб вивищуватися за чийсь рахунок. Якщо ж ця ідея буде нести якісь ідеї добра, любові, то вона буде мати успіх.

Чи може слов’янство представити себе в якомусь альтернативному проекті, європейському по суті, але з своїм оригінальним баченням європейських перспектив?

Я думаю, що це неможливо. Або ми йдемо до Європи і об’єднуємося в одному домі, або починаємо придумувати якісь химери. Ми вже жили в одній такій химері – СРСР.

Але ж поляки намагаються взяти на себе ініціативу у формуванні східної політики ЄС...

Зверніть увагу, що вони збираються формувати “східну політику ЄС”, а не політику “слов’янських держав”. Тим самим вони притягують до себе і Білорусію, і Україну. До речі, ми постійно викидаємо білорусів з європейського контексту, розглядаємо як упосліджений народ, ми їх надто ідентифікуємо з росіянами – але це не так.

А яке місце у слов’янському світі займає Україна – наскільки вона цікава, наскільки вона сприймається як самодостатня? До недавнього часу про Україну думали скоріше в контексті Росії...

Справа в тому, що пропагандистська машина нашого минулого була розрахована на те, щоб сформувати не просто радянський народ, але і імідж радянського народу, тобто, зовнішнє сприйняття СРСР як чогось єдиного і цілісного. Куди б ми не їхали, то і узбек, і татарин, і українець були росіянами. Але поступово таке ототожнення відходить на задній план. Крім того, це залежить від того, в якому середовищі ви знаходитесь. Якщо в колі освічених людей, то ніяких проблем не буде виникати.

До останнього часу про Україну дізнавалися в основному через російські представництва інформагентств. Навіть поляки і чехи не мали своїх постійних журналістів в Україні...

Справа у тому, що посткомуністичні держави не такі вже й багаті, щоб тримати своє представницьке бюро в Києві. Але взагалі інтерес до нашої країни є, особливо після того, що сталося на Майдані.

Але й без того до України проявляли неабияку увагу. Поляки з великою відповідальністю поставилися до року Польщі в Україні. На відкритті цього року поляки презентували чудову оперу Монюшки “Страшний двір” в Львівському оперному театрі ім. Крушельницької. У Київській національній опері з нагоди відкриття року Польщі польський композитор представляв свій твір на українську тематику...

До речі, наскільки вдалим був цей рік? Бо суто візуально рік Польщі в Україні зовсім не відчувався. Це так вибори відволікли людей?

Багато речей проходить камерно – і, мабуть, так воно і має відбуватися. Сюди входять наукові конференції, бізнесові зустрічі, культурні обміни. А якщо чесно говорити, то не треба ніяких „років” – люди повинні бути самі зацікавлені у таких культурних обмінах.

А такий інтерес є?

Така зацікавленість існує – починаючи від бізнесових проектів і закінчуючи звичайним людським інтересом. До, речі, найкраще спілкуються діти. Як приклад, можу розказати про невеличке містечко в Болгарії під назвою Нова Загора, яке є страшенно провінційним. Але там є дуже цікава людина – художник Іван Стоян. Він організував дитячу художню школу і невелику художню галерею. Він постійно організовував виставки, мав постійні контакти з нашим посольством. Ми познайомили його з Львівською дитячою художньою школою, потім з Луцькою. Ці діти спільно проводять пленери, їздять спілкуватися – і все це завдяки Івану, який є мотором цього спілкування.

Ці зв’язки стосуються тільки Західної України?

І Харків, і Кіровоград беруть участь у цих проектах. А тому навіть у цьому сенсі поділ України на дві частини – одна інтегрована в західний світ, а інша належить до Сходу – є лише міфом. Можу навести приклад з телеефіру компанії “ТРК-Україна”, у якому у день виборів якийсь селянин, простий натруджений дядько, сказав, що Україна – єдина. Це сіль землі говорить, що ми не роз’єднані. Так що розмови про розкол – це забавки для нечистих на руку політиків і політтехнологів.

Чи буде слов’янський фактор відігравати бодай скільки-небудь важливу роль в майбутньому?

Якщо слов’яни не відступлять перед масовою культурою, якщо їм вдасться зберегти свою ідентичність і свої традиції, якщо кожен слов’янський народ збереже свою культуру, то тоді все буде добре. А приклади такого, навіть ніжного, ставлення до власної культури є – згадайте хоча б лужицьських сербів, автохтонного народу на південному сході Німеччини, яких нараховується всього близько ста тисяч і яким вдалося не розчинитися у німецькому морі та вдалося зберегти свою мову, культуру, фольклор. Якщо такі великі народи як росіяни, українці чи поляки не розгублять свій скарб, то вони досягнуть багато чого.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Радован Ванер, директор Чешского центра в Киеве

«Идея славянства сейчас не так популярна в Чехии, как раньше»

Віктор Петрович Яновський, Перший віце-президент Торгово-промислової палати України

“Немає підстав говорити про специфічність економічних відносин між слов’янськими країнами”

Борис Парахонський, доктор філософських наук, завідуючий відділу Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО

Питання ідентичності не можна охопити слов’янською атрибутикою

Адам Чарнота, слов’янин польсько-австралійський, професор Університету Сідней, Австралія.

Слов’янство повинно спиратися на універсальні цінності

Кость Бондаренко, политолог

Славянская Европа для нас – реальная альтернатива

Борис Драгін, журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України

„Поглиблення співпраці між слов’янськими країнами має сенс, на мою думку, лише на двосторонній основі”

Іван Стоянов, доктор філологічних наук, професор кафедри слов’янської філології Київського славістичного університету

„Треба входити до європейської спільноти зі своїм власним почерком, зі своєю неповторністю”

Степан Віднянський, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії НАН України.

Політичне слов’янство протистоїть “поверненню до Європи”

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Слов’янський етнос залишається найбільшим у Єдиній Європі

Прімож Шеліго, посол Словенії в Україні

„Ми, словенці, завжди усвідомлювали свою безпосередню причетність до сім’ї слов’янських народів”

Василь Махно, український поет

Дух слов’янства

Игорь Ляльков, председатель Белорусского Шумановского Общества, председатель Редакционного совета журнала «ЭўраБеларусь»

Славянский фактор по-белорусски

Емілія Ченгелова, соціолог, науковий співробітник Інституту соціології Академії наук Болгарії, Софія.

Слов’янська єдність можлива тільки в європейському контексті

Аркадиуш Сарна, эксперт Центра Восточных Исследований, Варшава

Глобальная перспектива более прогрессивна, чем славянская

Ян Кочи, директор представительства компании Schindler Ukraine

Маятник качнется в сторону Украины

Сергей Борисович Крымский, философ

Украина может стать центром влияния. Но только в отдаленной перспективе.

Леонід Зашкільняк, зав. кафедри історії слов’янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук, професор

Міф про третій шлях „Слов’янської ідеї”

Мілета Продановіч, художник, Сербія.

Страх вестернізації

Владимир Богданов, социолог, РФ

Не надо прикрывать «славянством» олигархат и алчность

Нікола Йордановскі, доктор історії, Македонія

Ми настільки ж подібні, наскільки і різні

Валерій Яровий, доктор історичних наук, професор

Слов’яни є не етнічною, а мовною спільнотою

Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор

„Коли говорити про сучасних слов’ян, то спільне між ними лише те, що вони більш-менш можуть порозумітися”

Александр Дулеба, директор исследовательского центра Ассоциации внешней политики Словакии

Словосочетание «быть европейцем» имеет для средних словаков политическое значение, а «быть славянином» – этническое

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,047