В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Славянские миры: цивилизационный выбор

Еще перед началом избирательной кампании неоднократно звучала мысль, что нынешние выборы президента Украины – это цивилизационный выбор для нашей страны. До второго тура выборов было не ясно, воспользуется ли Украина шансом повторить опыт западных славян и предпочесть европейский выбор "евразийскому"? Ведь если в ближайшее время Украина не сумеет выработать и защитить собственную социокультурную стратегию полноправного субъекта европейской интеграции, ей будет навязан иной выбор. Не исключено, что этот выбор опять будет рядиться в тогу славянства, которой Российская империя вот уже третье столетие прикрывает свои притязания на господство в регионах, населенных славянскими народами.

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

В Киеве, в 2004-м родилась новая славянская демократия XXI века. После оранжевой революции можно поверить, что разговоры о нашем особом месте в мировой цивилизации — это уже не романтическая славянофильская или евразийская риторика, а реальная альтернатива дальнейшего развития. Именно украинская версия славянского мира, лишенная элементов восточного панславизма, позволила бы синтезировать столь разные ценности, присущие славянам, живущим в различных геополитических и цивилизационных средах – их веру, культуру, обеспечение прав и свобод.

Родство славянских народов могло бы сослужить им хорошую службу в эпоху глобализации. При этом украинская версия славянской идеи позволила бы нашей стране встраиваться в различные европейские проекты, получая все лучшее, что есть у ее славянских «соплеменников», и делясь с ними наработками своей культуры и науки, своими традициями и возможностями.

Наш новый диалог – о славянской идее вчера, сегодня и, возможно, завтра.

Свернуть

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Питання ідентичності не можна охопити слов’янською атрибутикою

 

Борис Парахонський, доктор філософських наук, завідуючий відділу Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО

У політичному сенсі ідеологія слов’янства є скоріше міфом. І оскільки цей міф позбавлений прагматичного наповнення, західні слов’яни ним не послуговуються. Більше того, жодна з європейських держав не заявить про пріоритет слов’янської нації – у багатонаціональній європейській державі це виглядало б щонайменше не демократично

Пане Борисе, чи є в сучасну епоху перспектива у ідей слов’янської єдності? Чи можна говорити про слов’ян як про деяку спільноту?

В принципі, це об’єктивний факт, що слов’яни існують як деяка спільнота. Але як спільнота в якому сенсі? Ми маємо єдині етнічні корені, мовну подібність, певні історичні традиції. Але якщо підійти до розгляду цього питання більш грунтовно, ми не є єдиною спільнотою. Справа в тому, що спільноти повинні мати усталені компоненти комунікації і спілкування. Оскільки загальнослов’янських структур комунікації ми не маємо, то можна поставити під сумнів й існування якоїсь цілісної слов’янської спільноти.


Чи існували такі структури раніше?

Я не можу сказати, що вони існували і раніше.

Можна припустити, що такі структури існують, але тільки серед східних слов’ян. Адже СРСР пропагував єдність слов’янських народів, принаймні білорусів, росіян і українців. Чи можна було б такі зв’язки відновити серед західних слов’ян?

Коли ми говоримо про СРСР, то йдеться скоріше про подібність культурно-мовних традицій населення, а також про досвід спільного життя. Але вже зараз ми не живемо як цілісний життєздатний організм – ми маємо свої структури функціонування суспільства, які не зав’язані хоч яким-небудь чином на слов’янстві.

А про західних слов’ян і говорити не доводиться – вони й так раді, що вийшли з-під опіки Москви. А тому розраховувати, що вони будуть створювати спільні слов’янські структури з досить ймовірною перспективою їх узурпації Росією, просто не доводиться.

Візьмемо, наприклад, аналогію з арабськими країнами. Існує Організація арабських держав, на рівні якої здійснюються політичні міжнародні комунікації. І ґрунтується ця організація на арабській культурі і мові. Інша аналогія – пантюркістська ідеологія. Подібність тюркських мов, а також іслам, як традиційна релігія, теж можуть виступати грунтом для об’єднання. Більше того, тюрки розуміють краще один одного, ніж навіть слов’яни, бо азербайджанська, турецька, інші тюркські мови дуже подібні. Але як в першому, так і в другому випадку, навіть за можливості створення комунікаційних структур, про створення спільнот не йдеться.

Та навіть якщо говорити про мовну спорідненість, то тут теж не все так просто. Наприклад, для того, щоб зрозуміти болгар або сербів, та навіть чехів, ми повинні вивчати ці мови. Українець поляка досить добре зрозуміє – а от росіянину вже буде важко. Як бачите, проблеми комунікації серед слов’ян достатні, щоб говорити про сумнівність слов’янської єдності, зокрема західнослов’янської.

А можна говорити про існування регіональних ідентичностей, які об’єднували б, наприклад, українців і поляків?

Такі ідентичності справді існують, але потрібно чітко визначатися з критеріями, на основі яких вони формуються. Як я вже говорив, такі ідентичності існують скоріше на рівні мовних і культурних традицій. Наприклад, можна говорити про більш-менш спільну міждержавну ідентичність південних слов’ян, зокрема болгар і македонців, бо якийсь час тому частина Македонії була частиною Болгарії. З іншого боку, подібність мов абсолютно не рятує від збройних конфліктів, які ми спостерігали в колишній Югославії.

У західних слов’ян теж є своя ідентичність, зокрема, у чехів, словаків і поляків. Сюди можна було б віднести і частину Західної України. Так само можна говорити про східних слов’ян – українці, росіяни і білоруси.

З культурною і мовною ідентичністю більш-менш все зрозуміло. А що відбувається на рівні вже політичного оформлення слов’янських держав – чи маємо ми подібність між різними слов’янськими країнами.

Якщо говорити про політичний вираз слов’янства, то варто не впадати в ілюзії. Наприклад, коли Чехія, Польща взяли курс на євроінтеграцію, то цей процес відбувався на рівні національних суверенітетів, а не якоїсь умовної слов’янської єдності. До Вишеградської четвірки, приміром, належала і Угорщина, яка не є слов’янською державою. Єдина характеристика, яка їх об’єднує, це те, що всі вони є посткомуністичними країнами. До речі, сам формат і ціль цього об’єднання була спрямована на повернення до європейського дому, а не на створення якоїсь слов’янської єдності.

Взагалі, питання ідентичності (культурної чи політичної) надзвичайно складне і його не можна розв’язати приписавши народам слов’янську атрибутику. Чи говоримо ми про романську єдність (іспанці, італійці) відмінну від германської єдності (німці, скандинави, англійці)? Про це взагалі розмови ніхто не веде, тому що скоріше говорять про романо-германські народи. Але тоді вже має сенс говорити про Західну Європу, що, до речі, і роблять.

Певні елементи тяжіння між романо-германськими народами існують. І це використовується для включення нових держав в єдину Європу. Наприклад, Румунія спирається на свою рідну романську ідентичність – і в цьому тісно співпрацює з італійцями і французами. Прибалти тяжіють до германської ідентичності, хоча вони не є германськими народами. Також можна було б говорити про естонців і фінів, які належать до фінно-угорських племен – але ж як такої фінно-угорської єдності не існує. Приблизно так само виглядає і слов’янська єдність – її існування не підкріплено ні історичними фактами, ні реальною основою, на якій можуть виникати хоча б перспективи такої спільноти у політичному сенсі.

Власне, чи можемо ми говорити про якісь специфічні слов’янські проблеми, спільні для всіх слов’янських країн?

Скоріше ці проблеми існують на культурно-етнографічному рівні, але не на політичному. Всі проекти, які здійснюються на теренах слов’янських народів, не мають суто слов’янського походження. А тому говорити і про специфіку слов’янських проблем не доводиться. У кожної країни будуть свої проблеми – модернізація економіки в українців, етнічні конфлікти в Югославії, релігійна ситуація в Польщі і так далі.

За аналогією з Румунією, ми можемо, принаймні, розраховувати на те, що слов’янські держави можуть бути лобістами України в Європейському Союзі?

Так, Україна може на це розраховувати, але це не випливає з того, що вони є слов’янами. Адже крім Польщі лобістські уподобання щодо України демонструють Угорщина і Литва. Така стратегія побудована зовсім не на тому, що ми є слов’янськими державами – вони просто зацікавлені як політично, так і економічно в такому партнері як Україна. При цьому тільки поляки можуть спиратися на те, що ми є спорідненими слов’янськими народами. Але навряд чи поляки будуть використовувати таку риторику, тому що якраз на національному грунті у нас виникало надзвичайно багато конфліктів.

Якщо розглядати перспективу, чи може слов’янство відчути себе в якості “іншої Європи” і висунути свій проект – “європейський” по суті, але альтернативний сучасному образу західної цивілізації?

Якщо ви говорите про альтернативу, то давайте визначимося з тим, у чому вона може полягати.

Наприклад, Польща підійшла до процесу створення свого власного центру тяжіння у європейському союзі, для того, щоб грати не останню скрипку у європейському концерті народів.

Польща поки що взяла на себе тільки розробку стратегічної ідеї східної політики Європейського Союзу. Якщо Польщі це вдасться, то вона буде виступати представником Європи по відношенню до східних сусідів. Але це не є ідея якоїсь іншої, “другої” Європи.

Колись давно, ще до того, як Польща отримала шанс увійти до Європейського Союзу і НАТО, існувала Балто-Чорноморська ідея. Вона, до речі, не була побудована на ідеях слов’янської єдності. Оце єдиний проект, який можна було раніше назвати альтернативою ЄС, але тепер вже і його не існує. Зараз як південна, так і східна частини Центральної Європи йдуть скоріше шляхом створення загальноєвропейської солідарності.

З огляду на Ваші слова, ідея слов’янської єдності – це стратегія об’єднання чи перешкода для інтеграції?

Дивлячись як розуміти ідею слов’янської єдності. Ті партії і рухи, які відстоюють ідеї слов’янської єдності, спрямовані на створення союзу України, Росії і Білорусії. Слов’янська єдність в сучасних умовах – це реанімація ідей кінця 19 – початку 20 століття, яка була прикриттям російських імперських амбіцій. Почасти перша світова війна є результатом російських претензій на Балканах і щодо частини Австро-Угорщини. Росія вступилась за православну Сербію і пред’явила свої претензії на Галичину. Існування русофільських течій у Західній Україні нібито повинно було виправдати російські зазіхання.

Та навіть зараз слов’янська ідея може скоріше сприйматися як реанімація російських імперських амбіцій – і в першу чергу стосовно України і Білорусі. Але водночас чомусь ніхто не говорить про болгар. Після скинення Мілошевича слов’янська ідея перестала існувати і на Балканах. Для цих країн більш важливими є європейські інвестиції, ніж російський плач за слов’янським світом. Навіть православне християнство, як один з найбільш традиційних стовпів слов’янства, вже не відіграє тієї ролі, на яку сподіваються ідеологи слов’янства.

Тобто, у політичному сенсі ідеологія слов’янства є скоріше міфом. Західні слов’яни ним не послуговуються, тому що він позбавлений прагматичного наповнення. Більше того, жодна з європейських держав не заявить про пріоритет слов’янської ідеї – у багатонаціональній європейський державі це буде виглядати щонайменше не демократично.

Та навіть і росіяни з слов’янською ідеєю дружать тільки тоді, коли представляють свою зовнішню політику. Уявіть, що слов’янство буде визнано панівною ідеологією внутрішньої політики Росії. Цим вони поставлять під сумнів легітимність власного режиму, бо що тоді доведеться робити з ескімосами, чеченцями, мордвою і бурятами. Ще більше проблем виникне з релігією, бо реалізувати на державному рівні ідею православної єдності не вдасться ні слов’янам Європейського Союзу, ні навіть Росії з її багатомільйонним мусульманським населенням.

Інтерв’ю взяв Юрій Таран.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Радован Ванер, директор Чешского центра в Киеве

«Идея славянства сейчас не так популярна в Чехии, как раньше»

Віктор Петрович Яновський, Перший віце-президент Торгово-промислової палати України

“Немає підстав говорити про специфічність економічних відносин між слов’янськими країнами”

Адам Чарнота, слов’янин польсько-австралійський, професор Університету Сідней, Австралія.

Слов’янство повинно спиратися на універсальні цінності

Микола Ярмолюк, радник Міністерства закордонних справ.

Культурне різноманіття – природний спадок слов’ян

Кость Бондаренко, политолог

Славянская Европа для нас – реальная альтернатива

Борис Драгін, журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України

„Поглиблення співпраці між слов’янськими країнами має сенс, на мою думку, лише на двосторонній основі”

Іван Стоянов, доктор філологічних наук, професор кафедри слов’янської філології Київського славістичного університету

„Треба входити до європейської спільноти зі своїм власним почерком, зі своєю неповторністю”

Степан Віднянський, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії НАН України.

Політичне слов’янство протистоїть “поверненню до Європи”

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Слов’янський етнос залишається найбільшим у Єдиній Європі

Прімож Шеліго, посол Словенії в Україні

„Ми, словенці, завжди усвідомлювали свою безпосередню причетність до сім’ї слов’янських народів”

Василь Махно, український поет

Дух слов’янства

Игорь Ляльков, председатель Белорусского Шумановского Общества, председатель Редакционного совета журнала «ЭўраБеларусь»

Славянский фактор по-белорусски

Емілія Ченгелова, соціолог, науковий співробітник Інституту соціології Академії наук Болгарії, Софія.

Слов’янська єдність можлива тільки в європейському контексті

Аркадиуш Сарна, эксперт Центра Восточных Исследований, Варшава

Глобальная перспектива более прогрессивна, чем славянская

Ян Кочи, директор представительства компании Schindler Ukraine

Маятник качнется в сторону Украины

Сергей Борисович Крымский, философ

Украина может стать центром влияния. Но только в отдаленной перспективе.

Леонід Зашкільняк, зав. кафедри історії слов’янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук, професор

Міф про третій шлях „Слов’янської ідеї”

Мілета Продановіч, художник, Сербія.

Страх вестернізації

Владимир Богданов, социолог, РФ

Не надо прикрывать «славянством» олигархат и алчность

Нікола Йордановскі, доктор історії, Македонія

Ми настільки ж подібні, наскільки і різні

Валерій Яровий, доктор історичних наук, професор

Слов’яни є не етнічною, а мовною спільнотою

Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор

„Коли говорити про сучасних слов’ян, то спільне між ними лише те, що вони більш-менш можуть порозумітися”

Александр Дулеба, директор исследовательского центра Ассоциации внешней политики Словакии

Словосочетание «быть европейцем» имеет для средних словаков политическое значение, а «быть славянином» – этническое

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,171