В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Україна шукає свою ідентичність

Прочитати вступ росiйскою мовою

Наскільки важлива проблема ідентичності? Наша повсякденна практика ніби-то свідчить про те, що для виживання потрібно не так вже й багато. Суржик дозволяє позбавитися зайвого мовного напруження, а нові ідоли масової свідомості – Вірка Сердючка і російськомовні боксери брати Клички – демонструють гнучкість і пристосовницький характер сучасного українця, який вміє викрутитися з будь-якої ситуації у себе вдома і який вдало продає себе за кордоном. При всьому цьому – це ідентифікати “виживання”.

Якщо ж говорити не про виживання, а про життя, а тим більше про проекції цього життя, то тут все розпадається на фрагменти, уривки, припущення.

***

В епоху Радянського Союзу на офіційному рівні декларувалася нова історична спільнота – “радянський народ”, який не знав національних конфліктів, а також забезпечував “можливість всім народам, національностям проявляти свої національні особливості у повному обсязі” (це стверджувалось в підручниках з історії СРСР, як і в будь-якій з газет того часу). Тому абсолютно природно, що після здобуття незалежності, національна тематика була домінуючою, як та пружина, яка випрямилася після довгого затягування. Але саме питання національного відродження виявилося підвішеним у повітрі, оскільки не було підкріплено ні образом майбутнього, ні образом політичного і соціально-економічного устрою країни. Крім того, утворились смислові “розриви” у сприйнятті соціальної реальності, які виявилися руйнівними для стереотипів епохи відродження української національної держави.

Столітні драми українського народу і не до кінця вистраждана українська мрія (національна держава, демократичні свободи та братство слов’янських держав) не давали відповіді на питання про те, яке суспільство заснувало у 1991 році українська держава.

Компроміс, який був відображений в ідеї про молоду українську політичну націю – тобто націю державницьку – парадоксальним чином співпадає з тезою про прискорення євроінтеграційних процесів і входження в єдине європейське співтовариство. Але чим для нас є Європейський Союз – сукупністю етносів, народів, регіональних спільнот, чи ще більш умовною системою абстрактних для нас цінностей? З іншого боку, теза про повернення до “колиски братніх народів” виглядає не менш суперечливо, оскільки ми тільки отримали шанс для побудови власної держави. Загальною ж тенденцією сучасного націотворення є те, що етно-національні процеси XV-XIXстоліть вже залишились далеко позаду, і тепер параметри побудови держав задає демократичний “тоталітаризм” прав і свобод людини.

***

Національна ідея не спрацювала – це формула, якавлаштовує багатьох. Її синонімом стала ще й формула геополітична – розкол України на Схід і Захід. За суперечками про мову, релігію і історію ми забули про спільну справу, яка могла б мобілізувати всю країну. Єдина точка порозуміння – наявність стратегічного ресурсу у вигляді чорноземів (за стан яких, до речі, українці ще будуть відповідати перед людством).

Геополітичний “розкол” всередині самої України не тільки не залатаний, але й продовжує поширюватися. Нинішня економічна і соціокультурна регіоналізація породжує нові для України ідентичності – донеччан, львів’ян, харьківчан стає все більше. З такими темпами до політичної регіоналізації – півкроку. Не важко передбачити, що вся ця мозаїка “уявних спільнот” при необхідності легко розчиниться хоч у Європі, хоч у Євразії. Як наслідок, розкол став предметом внутрішньополітичної експлуатації, джерелом політичного кар’єрного зростання і самоствердження, інструментом зовнішньополітичних ігор.

За минулі 12 років не було створено жодної спільної ідеї, навколо якої могли б об’єднатися громадяни України. Наші політики не створюють можливостей для виходу на позитивні характеристики ідентифікації громадян з успіхами, досягненнями власної держави. Натомість вони спекулюють на трагедіях, формуючи відчуття спільності в біді.

***

Проблема ідентичності, на наш погляд, пов’язана не з критерієм “подібності”, а насамперед, зі змістом спільної національної справи і з загальновизнаною проекцією цієї справи. Не минуле пояснює майбутнє, а навпаки – проекція спільного майбутнього дозволяє прочитати і зрозуміти цю історію. “Все наступне проливає світло на попереднє”.

Саме боротьба за майбутнє стала стрижнем нинішньої політичної і економічної боротьби в Україні. Гуманітарії виявилися “розібраними” по студіям-кухням, або ж з головою пішли в політичний сервіс. Як наслідок, про проблеми “буття українського народу” пишуть книжки не нові Костомарови і Куліші, а політики.

Так президент Леонід Кучма написав книгу, де намагається переконати читача, що Україна – не Росія. В різний час відповіді на це питання у письмовій формі пропонувалися майже усіма політиками, які претендують на загальнодержавний масштаб – В. Литвин, В. Медведчук, В. Ющенко, А. Деркач та інші виступають основними учасниками цієї “публічної дискусії”. Перед  тим як отримати позитивну відповідь на те, чим ми все жтаки є, нас ще очікує багато “писанини” про те, що “Україна – не Європейський Союз”, “Україна – не Туреччина” і багато тому подібних “відмінностей”.

***

Заради справедливості варто зазначити, що питання ідентичності не є актуальними лише для України. Росія, останнім часом, такожнамагається осмислити нові реалії і вибирає при цьому між європейським та євразійським майбутнім. Новий імпульс отримало це питання і в сусідніх з нами країнах – Польщі, Угорщині, Словаччині, Чехії, Румунії та Болгарії. Та і світові лідери – США, ЄС – нікуди не подінуться від викликів новостворюваного світу, який потребує нового прочитання національних історій і утвердження нових соціальних проекцій.

***

Пошук ідентичності – відповідь на нарощування глобалізації, розмивання мовних і релігійних спільнот, національних відмінностей. У сучасному світі постмодерну домінуючим стає прагматичний підхід економічної ефективності, яка останнім часом стає основним критерієм успішності нації на світових ринках. Разом з тим, хвиля уніфікації і пріоритет “права сильного” стали причиною народження нових амбіцій і претензій.

Глобалізація і новий сепаратизм породили ефект “геополітичної мушлі”, коли країни і цілі регіони, механічно відгороджують свої території, щоб уникнути деструктивного впливу ззовні. “Антитерористична коаліція” – це теж ідентифікат постмодерного світу, поруч зі “світовим тероризмом”, “ісламським фундаменталізмом” і тому подібними речами.

Разом з тим, глобалізм для сучасних націй означає і спів-життя в єдиному світі, де кожен має право на своє “я” і готовий його захищати до кінця, навіть ціною власного життя. Тому цілком закономірно, що в таких умовах культурна самобутність переживає справжній ренесанс. Не випадково нове “прочитання”  традиційних способів економічної і соціальної самоорганізації, духовних практик, народної творчості користуються величезною популярністю у світі. Розгорнулися справжні “бої за історію”, де російське месіанство зіткнулося з європейською екзистенцією і американським утопічним прагматизмом.

***

Як наслідок, Україна опинилася перед вибором – стати “зручною територією” чи “демографічним ресурсом”, які  поглинуть або Росія, або Європа; чи утверджувати власну спільноту-державу, здатнуосмислити власну історію і самостійно створювати образ свого майбутнього. У першому випадку питання ідентичності залишаться невикористаними, оскільки розчиняться у вже сформованих концептах. У другому випадку ми зможемо на рівні з іншими суб’єктами глобальних проекцій розпоряджатися своїм соціокультурним капіталом, відтак,  залишитися самими собою.

***

Питання про ідентичність українців залишається відкритим. Проте, від нього залежить майбутнє – держави, нації, громадян, співвітчизників. Часу на відповідь не так вже й багато...

Свернуть

Питання про ідентичність українців залишається відкритим. Проте, від нього залежить майбутнє – держави, нації, громадян, співвітчизників. Часу на відповідь не так вже й багато...

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Взвешенный имидж

Взвешенный имидж: Взвешенный имидж

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

     Что, по большому счету, есть Украина и украинец в мировом пространстве? В ассоциативном плане?
    
К пониманию этих категорий и ассоциаций есть два подхода: украинец у себя в стране и украинец во внешнем мире.
     Даже во времена бывшего СССР украинцы занимали ведущие посты в армии, правительстве, партноменклатуре. Мы видим, что украинцы всегда стремятся достичь успеха, когда находятся не в своей стране. В бывшем Советском Союзе Украина была «страной пенсионеров»: сюда приезжали на склоне лет, чтобы иметь «хатинку, квіточки...». Следы такого «болота», которого при Щербицком не было только в футболе, мы наблюдаем еще сегодня, но уже от этого уходим.
     В общем-то, мы постепенно приходим к пониманию, что украинец третьего тысячелетия – это высокообразованный человек (потому что нам досталась неплохая, активно развивающаяся система и база образования).
     В международной политике Украина – среднее европейское государство. Нам необходимо перестать ассоциироваться с бывшим советским строем и начать больше соотноситься вначале с Большой Европой, а в дальнейшем – с Европейским Союзом. Кроме того, нам следует войти в систему евроатлантического сотрудничества.
     Что касается национальных интересов, то, давайте посмотрим на Россию. Мы знаем из концепции внешней политики РФ от 2000 года, что правительство должно обеспечивать продвижение крупного российского капитала. То есть в России интересы крупного капитала превратились в интересы национальные. К сожалению, сегодня среди представителей крупного капитала нет украинцев. Это связано и с размерами нашей страны и, с тем, что все финансовые и экономические «ключи» находились в Москве. Но сегодня этот процесс уже идет. Будем надеяться, что становление крупного капитала, направленного, кроме прочего, и на поддержку социальной инфраструктуры страны, в общем-то, по-новому сформирует и протрактует наши национальные интересы.
     Сегодня «украинец», как и последние 12 лет – в отличие от анекдотов советского времени – звучит гордо.
     Как Вы оцениваете имидж государства Украина? Что было сделано и делается сегодня в направлении по его улучшению?
    
В международных отношениях нет ничего статичного, все динамично. Я могу сразу сказать, что были предприняты различные информационные «атаки» как с Востока, так и с Запада по ухудшению международного имиджа Украины. Некоторым политикам – хорошо, немногочисленным – было невыгодно, чтобы в Украине формировалось сильное, независимое государство. Кто-то видел в нас «санитарный кордон», кто-то – дугу нестабильности и др. Но пока что нам удавалось локализовать последствия тех информационных атак, которые были предприняты.
     Я думаю, что социально-экономические реформы и, прежде всего, политическая реформа, содействуют изменению имиджа государства. Здесь особых внешних инициатив делать не надо, потому что инициативы Украины в рамках ООН до последнего времени смотрелись как нечто навязанное, (то есть, Россия либо США заставили Украину встать и что-то предложить). Сегодня мы понимаем, что собственно украинских региональных инициатив быть не может. Между тем, думаю, что уже через несколько лет они могут появиться (причем, самостоятельно).
     Мне кажется, что не надо так заботиться об имидже государства: наши действия во внутренней политике, а также реформы положительно повлияют на имидж Украины. Вопрос имиджа не должен доминировать в информационном пространстве, потому что сама его постановка мне чем-то напоминает «потемкинскую деревню», мол, у нас тут все плохо, но мы должны отремонтироваться, чтобы все считали, что у нас все здорово, и мы хорошие. Это неправильно. Мы должны модернизировать все сразу и отказаться от подхода к имиджу как чему-то «отлакированному», от создания лубочных украинцев и лубочной Украины. Пусть все будет вполне реально, ведь лучше говорить о своих недостатках, показывать, что мы готовы их исправить, и мы над этим работаем.
     Какие параметры и сферы Вы бы выделили, говоря о национальных интересах Украины?
    
Ничего нового я не скажу. Прежде всего, это развитие демократических институтов, обеспечение прав и свобод человека. Конечно, рыночная экономика и интеграция в евроатлантические структуры, в мировое сообщество, при сохранении государственного суверенитета. Это основные направления, которые помогут Украине продвинуться в своем развитии, а также – интегрироваться в Европу.
     Есть ли у Украины определенная, ее исключительная роль в рамках глобальной мировой системы?
    
Слава Богу, ее нет. Исключительность и уникальность в рамках глобальной мировой системы ни к чему хорошему никого еще не приводила.
     Насколько вообще можно говорить о политическом весе Украины в мире?
    
А насколько мы можем говорить о политическом весе, например, Чехии в мире? Беседуя с чешской профессурой, мне часто приходилось слышать, что чехам очень повезло, что они в IX веке так далеко зашли в Европу как славянское племя, поэтому они так хорошо развивались и живут (хотя, через них прошли и войны, и эпидемии).
     Политический вес – это когда ты можешь быть судьей в конфликтах, например, двух других государств или третейским судьей в регионе. Но для этого ты должен быть или мощным экономически, или политически. Почему мы принимаем участие в Приднестровских вопросах? Потому что там живет достаточно большое количество украинцев, и мы как государство обязаны защищать его интересы.
     Как мы можем усилиться? Если опять мир станет биполярным, мы можем усилиться, первыми примкнув к какому-то из полюсов. Но, я надеюсь, что мир не станет биполярным, противоречий в этом контексте нет.
     Например, Польша отправила в Ирак свой батальон, и в этом смысле Америке выгодна ситуация, при которой Польша получает больше рычагов в процессе урегулирования иракского кризиса, получает какие-то экономические проекты. Вообще, следует осторожно относился к тому, что какое-то крупное государство, искусственно приближая к себе, увеличивает твой вес. Точно так же тебя могут и отдалить.
     Подход к вопросу политического веса должен быть системным, прогнозированным и рассмотренным с точки зрения стратегического планирования. Лучше, чтобы все это происходило эволюционно.
     В то же время, надо заботиться о равных, добрососедских отношениях, где диалог бы базировался на принципах демократии – каждый должен иметь право высказать свое мнение, независимо от силы или слабости (т.е. политического веса, как Вы говорите). Мнение меньшинства должно учитываться, нужно ликвидировать такую категорию как «страны-изгои». К такому мировому порядку стоит стремиться, и понятие политического веса в такой системе, нивелируется. Мы видим сегодня, что те противоречия, которые были у Франции, Германии, России и США сняты с тем, чтобы больше учитывать общие интересы. Скорее всего, что и в Соединенных Штатах идет переосмысление, переоценка мировых тенденций. Ведь глобальный терроризм – это терроризм, прежде всего, против глобального государства. Те, кто демонстрируют свой большой политический вес, наиболее подвержены агрессии.
     Внутри государства (в рамках выборов, политсостязания) вопрос политического веса очень важен. На международной арене речь идет о правилах международного сотрудничества, которые нивелируют негативные проявления политического веса определенной страны.

Беседовала Екатерина Маркечко.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Цель нашего существования – вернуться в цивилизованный мир

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Украинцы – это терпеливый народ

Лесь Танюк, народний депутат України, режисер драми і кіно, голова Комітету з питань культури і духовності

Нам треба написати нормальну позитивну історію

Юрий Макаров, ведущий канала «Студия «1+1»

Не должно быть диктатуры бездарности

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Суспільство ще не дійшло згоди стосовно того визнавати чи не визнавати українську культуру

Вадим Скуратовский, доктор искусствознания, Киевский государственный институт театрального искусства им. Карпенко-Карого

В Украине умирают страхи: тоталитарных фобий у нас уже нет

Дмитро Корчинський, ведучий телеканалу “Студія “1+1”

Треба собі зізнатися раз і назавжди – виходу немає. Наше місце уже визначено

Ирина Рожкова, начальник департамента политической социологии Европейского института интеграции и развития

Свидетели эксперимента

Анатолий Ручка, доктор философских наук, профессор, зав. кафедры социологии культуры Института социологии НАН Украины

Украина может вызывать гордость

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Орієнтація на егоїзм

Виктор Танчер, доктор философских наук (Институт социологии НАН Украины)

Откуда в Украине взяться рафинированным интеллектуалам?

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології

Суспільство міксантів

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Принадлежность к паспорту

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Конфлікт на рівні підсвідомості

Олег Бахтияров, генеральный директор Университета эффективного развития

Сверхидея для сверхчеловека

Виктор Цыганов, профессор, политолог, телевизионный ведущий (УТ-1)

Ритуальный характер

Александр Кислый, руководитель Института гражданского общества (Крым)

Уметь смеяться

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Мираж в движении

Александр Ивашина, культуролог

Нам не хватает умения создавать правила игры, и выполнять их

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Велич еліти творить націю

Мирослав Попович, директор Інституту філософії ім. Г.Сковороди

Культурне ядро

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Воспитай в себе гражданина

Василь Махно, український поет

Ми – втомлена нація

Артем Біденко, виконавчий директор Асоціації підприємств зовнішньої реклами України

Національну ідею треба визначати не через порівняння, а через мету

Володимир Євтух, чл.-кор. НАНУ, професор, доктор історичних наук

Україну потрібно об’єднувати на основі сучасності

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Перспектива української ідентичності в сучасному світі

Андрей Зельницкий, директор Института управления эффективностью процессов «Гарант квали»

Формировать себя

Архієпископ Любомир Гузар, голова УГКЦ

Коли відроджується „Третій Рим”

Протоиерей Георгий Коваленко,редактор официального сайта УПЦ "Православие в Украине"

Мы не против национальной идеи, но хотели бы вернуть наше имущество

Сергей Лысенко, председатель Всеукраинского межконфессионального христианского военного братства

Церковь в армии – не прихоть, а норма НАТО

Владимир Крупский, президент Украинской Унионной Конференции церкви адвентистов седьмого дня.

Государственной церкви в Украине быть не должно

Фарук Ашур, глава Межобластной ассоциации общественных организаций «Арраид»

Нет никаких оснований для того, чтобы опасаться крымо-украинского конфликта

о.Микола (Пауков), УПЦ (КП)

Церква може впорядкувати державу. Якщо держава не буде заважати впорядкуватися самій церкві

Ігор Ісіченко, архієпископ Харківський і Полтавський (УАПЦ)

Церква повинна допомогти людині подолати плинність часу

Віктор Бондаренко, голова Держкомрелігії

Поліконфесійна країна

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,248