В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Україна шукає свою ідентичність

Прочитати вступ росiйскою мовою

Наскільки важлива проблема ідентичності? Наша повсякденна практика ніби-то свідчить про те, що для виживання потрібно не так вже й багато. Суржик дозволяє позбавитися зайвого мовного напруження, а нові ідоли масової свідомості – Вірка Сердючка і російськомовні боксери брати Клички – демонструють гнучкість і пристосовницький характер сучасного українця, який вміє викрутитися з будь-якої ситуації у себе вдома і який вдало продає себе за кордоном. При всьому цьому – це ідентифікати “виживання”.

Якщо ж говорити не про виживання, а про життя, а тим більше про проекції цього життя, то тут все розпадається на фрагменти, уривки, припущення.

***

В епоху Радянського Союзу на офіційному рівні декларувалася нова історична спільнота – “радянський народ”, який не знав національних конфліктів, а також забезпечував “можливість всім народам, національностям проявляти свої національні особливості у повному обсязі” (це стверджувалось в підручниках з історії СРСР, як і в будь-якій з газет того часу). Тому абсолютно природно, що після здобуття незалежності, національна тематика була домінуючою, як та пружина, яка випрямилася після довгого затягування. Але саме питання національного відродження виявилося підвішеним у повітрі, оскільки не було підкріплено ні образом майбутнього, ні образом політичного і соціально-економічного устрою країни. Крім того, утворились смислові “розриви” у сприйнятті соціальної реальності, які виявилися руйнівними для стереотипів епохи відродження української національної держави.

Столітні драми українського народу і не до кінця вистраждана українська мрія (національна держава, демократичні свободи та братство слов’янських держав) не давали відповіді на питання про те, яке суспільство заснувало у 1991 році українська держава.

Компроміс, який був відображений в ідеї про молоду українську політичну націю – тобто націю державницьку – парадоксальним чином співпадає з тезою про прискорення євроінтеграційних процесів і входження в єдине європейське співтовариство. Але чим для нас є Європейський Союз – сукупністю етносів, народів, регіональних спільнот, чи ще більш умовною системою абстрактних для нас цінностей? З іншого боку, теза про повернення до “колиски братніх народів” виглядає не менш суперечливо, оскільки ми тільки отримали шанс для побудови власної держави. Загальною ж тенденцією сучасного націотворення є те, що етно-національні процеси XV-XIXстоліть вже залишились далеко позаду, і тепер параметри побудови держав задає демократичний “тоталітаризм” прав і свобод людини.

***

Національна ідея не спрацювала – це формула, якавлаштовує багатьох. Її синонімом стала ще й формула геополітична – розкол України на Схід і Захід. За суперечками про мову, релігію і історію ми забули про спільну справу, яка могла б мобілізувати всю країну. Єдина точка порозуміння – наявність стратегічного ресурсу у вигляді чорноземів (за стан яких, до речі, українці ще будуть відповідати перед людством).

Геополітичний “розкол” всередині самої України не тільки не залатаний, але й продовжує поширюватися. Нинішня економічна і соціокультурна регіоналізація породжує нові для України ідентичності – донеччан, львів’ян, харьківчан стає все більше. З такими темпами до політичної регіоналізації – півкроку. Не важко передбачити, що вся ця мозаїка “уявних спільнот” при необхідності легко розчиниться хоч у Європі, хоч у Євразії. Як наслідок, розкол став предметом внутрішньополітичної експлуатації, джерелом політичного кар’єрного зростання і самоствердження, інструментом зовнішньополітичних ігор.

За минулі 12 років не було створено жодної спільної ідеї, навколо якої могли б об’єднатися громадяни України. Наші політики не створюють можливостей для виходу на позитивні характеристики ідентифікації громадян з успіхами, досягненнями власної держави. Натомість вони спекулюють на трагедіях, формуючи відчуття спільності в біді.

***

Проблема ідентичності, на наш погляд, пов’язана не з критерієм “подібності”, а насамперед, зі змістом спільної національної справи і з загальновизнаною проекцією цієї справи. Не минуле пояснює майбутнє, а навпаки – проекція спільного майбутнього дозволяє прочитати і зрозуміти цю історію. “Все наступне проливає світло на попереднє”.

Саме боротьба за майбутнє стала стрижнем нинішньої політичної і економічної боротьби в Україні. Гуманітарії виявилися “розібраними” по студіям-кухням, або ж з головою пішли в політичний сервіс. Як наслідок, про проблеми “буття українського народу” пишуть книжки не нові Костомарови і Куліші, а політики.

Так президент Леонід Кучма написав книгу, де намагається переконати читача, що Україна – не Росія. В різний час відповіді на це питання у письмовій формі пропонувалися майже усіма політиками, які претендують на загальнодержавний масштаб – В. Литвин, В. Медведчук, В. Ющенко, А. Деркач та інші виступають основними учасниками цієї “публічної дискусії”. Перед  тим як отримати позитивну відповідь на те, чим ми все жтаки є, нас ще очікує багато “писанини” про те, що “Україна – не Європейський Союз”, “Україна – не Туреччина” і багато тому подібних “відмінностей”.

***

Заради справедливості варто зазначити, що питання ідентичності не є актуальними лише для України. Росія, останнім часом, такожнамагається осмислити нові реалії і вибирає при цьому між європейським та євразійським майбутнім. Новий імпульс отримало це питання і в сусідніх з нами країнах – Польщі, Угорщині, Словаччині, Чехії, Румунії та Болгарії. Та і світові лідери – США, ЄС – нікуди не подінуться від викликів новостворюваного світу, який потребує нового прочитання національних історій і утвердження нових соціальних проекцій.

***

Пошук ідентичності – відповідь на нарощування глобалізації, розмивання мовних і релігійних спільнот, національних відмінностей. У сучасному світі постмодерну домінуючим стає прагматичний підхід економічної ефективності, яка останнім часом стає основним критерієм успішності нації на світових ринках. Разом з тим, хвиля уніфікації і пріоритет “права сильного” стали причиною народження нових амбіцій і претензій.

Глобалізація і новий сепаратизм породили ефект “геополітичної мушлі”, коли країни і цілі регіони, механічно відгороджують свої території, щоб уникнути деструктивного впливу ззовні. “Антитерористична коаліція” – це теж ідентифікат постмодерного світу, поруч зі “світовим тероризмом”, “ісламським фундаменталізмом” і тому подібними речами.

Разом з тим, глобалізм для сучасних націй означає і спів-життя в єдиному світі, де кожен має право на своє “я” і готовий його захищати до кінця, навіть ціною власного життя. Тому цілком закономірно, що в таких умовах культурна самобутність переживає справжній ренесанс. Не випадково нове “прочитання”  традиційних способів економічної і соціальної самоорганізації, духовних практик, народної творчості користуються величезною популярністю у світі. Розгорнулися справжні “бої за історію”, де російське месіанство зіткнулося з європейською екзистенцією і американським утопічним прагматизмом.

***

Як наслідок, Україна опинилася перед вибором – стати “зручною територією” чи “демографічним ресурсом”, які  поглинуть або Росія, або Європа; чи утверджувати власну спільноту-державу, здатнуосмислити власну історію і самостійно створювати образ свого майбутнього. У першому випадку питання ідентичності залишаться невикористаними, оскільки розчиняться у вже сформованих концептах. У другому випадку ми зможемо на рівні з іншими суб’єктами глобальних проекцій розпоряджатися своїм соціокультурним капіталом, відтак,  залишитися самими собою.

***

Питання про ідентичність українців залишається відкритим. Проте, від нього залежить майбутнє – держави, нації, громадян, співвітчизників. Часу на відповідь не так вже й багато...

Свернуть

Питання про ідентичність українців залишається відкритим. Проте, від нього залежить майбутнє – держави, нації, громадян, співвітчизників. Часу на відповідь не так вже й багато...

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Откуда в Украине взяться рафинированным интеллектуалам?

Откуда в Украине взяться рафинированным интеллектуалам?: Откуда в Украине взяться рафинированным интеллектуалам?

Виктор Танчер, доктор философских наук (Институт социологии НАН Украины)

     С кем идентифицируют себя украинцы сегодня? Был ли «Золотой век» у Украины, которому принадлежит часть эталонов и нынешней эпохи?
    
«Золотого века» в понимании украинцев нет. Времена, к примеру, «козаччины» довольно далеки. Кроме того, эта эпоха не оставила каких-либо легендарных фигур, которые можно было бы считать образцово-показательными для этого периода времени. Если брать мифологизированную фигуру Тараса Бульбы в качестве образа типичного украинца – добродушный здоровань с юмором, человек романтический - или любой другой мифический образ, который внедрялся в сознание литературой ХІХ века, а теперь уже и средствами массовой информации, то они не совпадают с центральным образом типичного украинца того периода.  Поэтому в Украине существует несколько приукрашенный образ среднего украинца, который насаждался литературой и СМИ.  Облик реальных людей, которые могут быть символами Украины – как-то Шевченко, Гоголь, Вернадский, Грушевский, Петлюра – не подходят как внутренне, так и внешне под типичные черты сентиментального, романтического, добродушного человека, которые соответствуют существующему образу украинца. Трудно, например, представить Шевченко или Петлюру юмористами, это люди совершенно другой психологии.
     Так может следует искать другие образы или же пересматривать историю?
    
Пересматривать не стоит. Стоит искать образы в современных типажах. Но, увы, частично, они продуцируются извне. К сожалению, современное искусство развито слабо, поэтому свои образцы не вырабатываются, а вместо этого пользуют чужие, навязанные, например, американской культурой или российской. Свежий пример - фильм «Огнем и мечем», где полковника Богуна сыграл зарубежный Домогаров. И насколько он соответствует чертам национального характера – большой вопрос.
     То есть, Украине нужно новое массовое исскуство?
     Да, нужен герой. Тот же Гоголь, кото
рый описывал национальный характер в ХІХ веке формировался под влиянием Петербурга, и, соответственно, отражал ту среду. Безусловно, были образцы, от которых он отталкивался – те же самые запорожцы. Но проблема в том, что Украина слишком большая страна и здесь существует разнообразие типажей.
     Насколько лояльность к центру перекрывает региональные идентичности?
    
Действительно, можно говорить о том, что региональные различия у населения Украины слишком заметны. Поэтому у нас патриотизм региональный, и это фиксируется социологами в исследованиях идентичности: я прежде всего крымчанин, волынянин, западенец, а потом уже украинец. Так что, украинская идентичность представлена слабо, а вот региональная или местная – житель какого-то города или села – сильнее. Большая страна – разные регионы, разные влияния, разная история, разные культурно-исторические обстоятельства, и говорить о всеукраинской идее достаточно сложно.
     Какие отличительные характеристики современного украинца Вы бы выделили?
    
Трудно сказать. Может быть, предприимчивость. Вместе с тем терпеливость, умение переносить трудности с юмором.
     Предприимчивость – это отечественный образец, или вторичный, спродюссированный  влиянием других культур?
    
Нет, это изначально присущая черта украинского народа. В советские времена ее заглушали. Но оказалось, что она харктерна для украинцев еще в большей мере, чем для русских.
     Между тем, многие отмечают замкнутость украинцев на себе – только для себя, «моя хата с краю». Не надумана ли эта черта?
    
Коллективные усилия, чувство коммунитарности развиты на Западе, а у нас нет. У американцев культивируется социальная общинность. Они достаточно сплоченная нация, несмотря на весь их экономический индивидуализм. А украинцы находятся где-то посредине между Востоком, который ассоциируется с коллективистскими ценностями, и западным индивидуализмом.
     Не создает ли присущий украинцам индивидуализм дополнительные сложности для участия в жизнеспособных экономических структурах?
    
Тут как раз индивидуализация полезна, и индивидуализм украинца лучше вписывается в рыночные отношения, нежели присущая россиянам соборность и коллективность.
     А как насчет комплекса «меншовартости»?
    
Есть у украинцев и такое. Но и этот комплекс, по большому счету, вторичен. Во многом он насаждается, ибо в Украине все-таки доминирует русскоязычная культура.
     Виктор Владимирович, Вы часто бываете за рубежом. Каким, на Ваш взгляд, видят украинца иностранцы?
    
На этот вопрос лучше ответят сами иностранцы. Я же могу сказать, что обычные стереотипы которые мы усваиваем здесь не совпадают с реальностью, которую мы видим там. Если говорить об идентичности, было принято считать, что англичане – чопорный народ. Однако, в самой Великобритании я убедился, что британцы - самая экстравагантная нация. Принято считать, что образ французов предполагает галатных мушкетеров, на самом деле, на мой взгляд, в Европе это первые скупердяи и обыватели. Украинцев же определяют в каждой стране по-своему. Поляки видели в них разбойников и попрошаек, какими они и являлись долгое время в Польше. Этот стереотип во многом сохраняется, и только в последнее время ситуация меняется в лучшую сторону. В Восточной Европе вообще достаточно негативное отношение к украинцам. Почему? А кто там представлен? Остарбайтеры, чернорабочие, представители самых низших слоев Западной Украины. Они и формируют представление о нации.
    
Отдельно стоят Кличко или Шевченко. Но они не формируют типичного образа, и в массовом сознании преобладет как раз образ „заробитчанина” – достаточно убогого и малокультурного. Насколько это соответствует действительности? Корчинский вообще утверждал, что мы малокультурная нация, и с этим трудно не согласиться. Иностранцы отмечают, что мы – доброжелательный народ. Улыбчивый, красивый – в частности, женщины. Но вместе с тем, малокультурный и достаточно нищий по западным стандартам.
    
Г-н Корчинский в этом контексте говорил о дремлющем «батьке Махно» в душе у каждого украинца…
     Возможно и так. Украина ведь много веков была страной сельского населения. Это ж  не городская интеллигенция, тонкие прослойки которой систематически выжигали, а лучшие ее представители выезжали в Москву. И откуда здесь взяться рафинированным интеллектуалам? Я думаю, что наша задача на будущее – формирование образа украинца для иностранцев, а это долгий процесс.
     Есть ли у украинцев понимание общего дела?
     С этим проблема. В Украине нет общей идеи, которая должна сплачивать, которая ощутимо присутствует в Соединенных Штатах, в европейских государствах. Здесь явственно ощущается еще одна черта украинцев – «моя хата с краю».
     Но может существует некий украинский аналог „American dream”?
     Я думаю, что у каждого народа есть какая-то мечта. Может быть, купить свою хату и трактор в селе, или в городе – машину. Но дальше этого в Украине не идет. У молодежи одна мечта: рвануть отсюда куда подальше за рубеж, найти себе работу и устроить жизнь там, где условия лучше. Но это мечта, ограниченная материальными интересами и условиями. А чтобы желать чего-то возвышенного – этого нет. Может быть и хорошо, что нет. На мой взгляд, нужно выйти на какой-то уровень благосостояния, а потом уже думать об идеалах. Это, кстати, выгодно отличает от россиян, которые  всегда отличались идеями. У  Михаила Светлова есть место: „...в Гренаду пошел воевать, чтоб землю крестьянам отдать”. У себя во дворе подмести не хватало времени, а вот воевать за какие-то достаточно абстактные идеалы всегда были готовы. И слава Богу, что в этом отношении украинцы более приземленный народ.
     Не результат ли это всплеска идеализма в начале 90-х?
    
Естественно. Но сейчас он пошел на убыль, что хорошо. Идеализм хорош в качестве сплачивающего порыва, но он не может долго продолжаться. Нужны прагматичные маленькие, но реальные дела.
     И не слишком мы сейчас прагматичны?
    
Можно и так сказать. Это смотря на чей вкус. Человеку, у которого ничего нет, хорошо бы решить насущные проблемы – ему не до идеалов. А идеалы действительно нужны тогда, когда мы выбьемся на какой-то уровень экономической самостоятельности и самодостаточности.

Беседовал Александр Герасимов

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Цель нашего существования – вернуться в цивилизованный мир

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Украинцы – это терпеливый народ

Лесь Танюк, народний депутат України, режисер драми і кіно, голова Комітету з питань культури і духовності

Нам треба написати нормальну позитивну історію

Юрий Макаров, ведущий канала «Студия «1+1»

Не должно быть диктатуры бездарности

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Суспільство ще не дійшло згоди стосовно того визнавати чи не визнавати українську культуру

Вадим Скуратовский, доктор искусствознания, Киевский государственный институт театрального искусства им. Карпенко-Карого

В Украине умирают страхи: тоталитарных фобий у нас уже нет

Дмитро Корчинський, ведучий телеканалу “Студія “1+1”

Треба собі зізнатися раз і назавжди – виходу немає. Наше місце уже визначено

Ирина Рожкова, начальник департамента политической социологии Европейского института интеграции и развития

Свидетели эксперимента

Анатолий Ручка, доктор философских наук, профессор, зав. кафедры социологии культуры Института социологии НАН Украины

Украина может вызывать гордость

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Орієнтація на егоїзм

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології

Суспільство міксантів

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Принадлежность к паспорту

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Взвешенный имидж

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Конфлікт на рівні підсвідомості

Олег Бахтияров, генеральный директор Университета эффективного развития

Сверхидея для сверхчеловека

Виктор Цыганов, профессор, политолог, телевизионный ведущий (УТ-1)

Ритуальный характер

Александр Кислый, руководитель Института гражданского общества (Крым)

Уметь смеяться

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Мираж в движении

Александр Ивашина, культуролог

Нам не хватает умения создавать правила игры, и выполнять их

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Велич еліти творить націю

Мирослав Попович, директор Інституту філософії ім. Г.Сковороди

Культурне ядро

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Воспитай в себе гражданина

Василь Махно, український поет

Ми – втомлена нація

Артем Біденко, виконавчий директор Асоціації підприємств зовнішньої реклами України

Національну ідею треба визначати не через порівняння, а через мету

Володимир Євтух, чл.-кор. НАНУ, професор, доктор історичних наук

Україну потрібно об’єднувати на основі сучасності

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Перспектива української ідентичності в сучасному світі

Андрей Зельницкий, директор Института управления эффективностью процессов «Гарант квали»

Формировать себя

Архієпископ Любомир Гузар, голова УГКЦ

Коли відроджується „Третій Рим”

Протоиерей Георгий Коваленко,редактор официального сайта УПЦ "Православие в Украине"

Мы не против национальной идеи, но хотели бы вернуть наше имущество

Сергей Лысенко, председатель Всеукраинского межконфессионального христианского военного братства

Церковь в армии – не прихоть, а норма НАТО

Владимир Крупский, президент Украинской Унионной Конференции церкви адвентистов седьмого дня.

Государственной церкви в Украине быть не должно

Фарук Ашур, глава Межобластной ассоциации общественных организаций «Арраид»

Нет никаких оснований для того, чтобы опасаться крымо-украинского конфликта

о.Микола (Пауков), УПЦ (КП)

Церква може впорядкувати державу. Якщо держава не буде заважати впорядкуватися самій церкві

Ігор Ісіченко, архієпископ Харківський і Полтавський (УАПЦ)

Церква повинна допомогти людині подолати плинність часу

Віктор Бондаренко, голова Держкомрелігії

Поліконфесійна країна

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,073