В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Україна шукає свою ідентичність

Прочитати вступ росiйскою мовою

Наскільки важлива проблема ідентичності? Наша повсякденна практика ніби-то свідчить про те, що для виживання потрібно не так вже й багато. Суржик дозволяє позбавитися зайвого мовного напруження, а нові ідоли масової свідомості – Вірка Сердючка і російськомовні боксери брати Клички – демонструють гнучкість і пристосовницький характер сучасного українця, який вміє викрутитися з будь-якої ситуації у себе вдома і який вдало продає себе за кордоном. При всьому цьому – це ідентифікати “виживання”.

Якщо ж говорити не про виживання, а про життя, а тим більше про проекції цього життя, то тут все розпадається на фрагменти, уривки, припущення.

***

В епоху Радянського Союзу на офіційному рівні декларувалася нова історична спільнота – “радянський народ”, який не знав національних конфліктів, а також забезпечував “можливість всім народам, національностям проявляти свої національні особливості у повному обсязі” (це стверджувалось в підручниках з історії СРСР, як і в будь-якій з газет того часу). Тому абсолютно природно, що після здобуття незалежності, національна тематика була домінуючою, як та пружина, яка випрямилася після довгого затягування. Але саме питання національного відродження виявилося підвішеним у повітрі, оскільки не було підкріплено ні образом майбутнього, ні образом політичного і соціально-економічного устрою країни. Крім того, утворились смислові “розриви” у сприйнятті соціальної реальності, які виявилися руйнівними для стереотипів епохи відродження української національної держави.

Столітні драми українського народу і не до кінця вистраждана українська мрія (національна держава, демократичні свободи та братство слов’янських держав) не давали відповіді на питання про те, яке суспільство заснувало у 1991 році українська держава.

Компроміс, який був відображений в ідеї про молоду українську політичну націю – тобто націю державницьку – парадоксальним чином співпадає з тезою про прискорення євроінтеграційних процесів і входження в єдине європейське співтовариство. Але чим для нас є Європейський Союз – сукупністю етносів, народів, регіональних спільнот, чи ще більш умовною системою абстрактних для нас цінностей? З іншого боку, теза про повернення до “колиски братніх народів” виглядає не менш суперечливо, оскільки ми тільки отримали шанс для побудови власної держави. Загальною ж тенденцією сучасного націотворення є те, що етно-національні процеси XV-XIXстоліть вже залишились далеко позаду, і тепер параметри побудови держав задає демократичний “тоталітаризм” прав і свобод людини.

***

Національна ідея не спрацювала – це формула, якавлаштовує багатьох. Її синонімом стала ще й формула геополітична – розкол України на Схід і Захід. За суперечками про мову, релігію і історію ми забули про спільну справу, яка могла б мобілізувати всю країну. Єдина точка порозуміння – наявність стратегічного ресурсу у вигляді чорноземів (за стан яких, до речі, українці ще будуть відповідати перед людством).

Геополітичний “розкол” всередині самої України не тільки не залатаний, але й продовжує поширюватися. Нинішня економічна і соціокультурна регіоналізація породжує нові для України ідентичності – донеччан, львів’ян, харьківчан стає все більше. З такими темпами до політичної регіоналізації – півкроку. Не важко передбачити, що вся ця мозаїка “уявних спільнот” при необхідності легко розчиниться хоч у Європі, хоч у Євразії. Як наслідок, розкол став предметом внутрішньополітичної експлуатації, джерелом політичного кар’єрного зростання і самоствердження, інструментом зовнішньополітичних ігор.

За минулі 12 років не було створено жодної спільної ідеї, навколо якої могли б об’єднатися громадяни України. Наші політики не створюють можливостей для виходу на позитивні характеристики ідентифікації громадян з успіхами, досягненнями власної держави. Натомість вони спекулюють на трагедіях, формуючи відчуття спільності в біді.

***

Проблема ідентичності, на наш погляд, пов’язана не з критерієм “подібності”, а насамперед, зі змістом спільної національної справи і з загальновизнаною проекцією цієї справи. Не минуле пояснює майбутнє, а навпаки – проекція спільного майбутнього дозволяє прочитати і зрозуміти цю історію. “Все наступне проливає світло на попереднє”.

Саме боротьба за майбутнє стала стрижнем нинішньої політичної і економічної боротьби в Україні. Гуманітарії виявилися “розібраними” по студіям-кухням, або ж з головою пішли в політичний сервіс. Як наслідок, про проблеми “буття українського народу” пишуть книжки не нові Костомарови і Куліші, а політики.

Так президент Леонід Кучма написав книгу, де намагається переконати читача, що Україна – не Росія. В різний час відповіді на це питання у письмовій формі пропонувалися майже усіма політиками, які претендують на загальнодержавний масштаб – В. Литвин, В. Медведчук, В. Ющенко, А. Деркач та інші виступають основними учасниками цієї “публічної дискусії”. Перед  тим як отримати позитивну відповідь на те, чим ми все жтаки є, нас ще очікує багато “писанини” про те, що “Україна – не Європейський Союз”, “Україна – не Туреччина” і багато тому подібних “відмінностей”.

***

Заради справедливості варто зазначити, що питання ідентичності не є актуальними лише для України. Росія, останнім часом, такожнамагається осмислити нові реалії і вибирає при цьому між європейським та євразійським майбутнім. Новий імпульс отримало це питання і в сусідніх з нами країнах – Польщі, Угорщині, Словаччині, Чехії, Румунії та Болгарії. Та і світові лідери – США, ЄС – нікуди не подінуться від викликів новостворюваного світу, який потребує нового прочитання національних історій і утвердження нових соціальних проекцій.

***

Пошук ідентичності – відповідь на нарощування глобалізації, розмивання мовних і релігійних спільнот, національних відмінностей. У сучасному світі постмодерну домінуючим стає прагматичний підхід економічної ефективності, яка останнім часом стає основним критерієм успішності нації на світових ринках. Разом з тим, хвиля уніфікації і пріоритет “права сильного” стали причиною народження нових амбіцій і претензій.

Глобалізація і новий сепаратизм породили ефект “геополітичної мушлі”, коли країни і цілі регіони, механічно відгороджують свої території, щоб уникнути деструктивного впливу ззовні. “Антитерористична коаліція” – це теж ідентифікат постмодерного світу, поруч зі “світовим тероризмом”, “ісламським фундаменталізмом” і тому подібними речами.

Разом з тим, глобалізм для сучасних націй означає і спів-життя в єдиному світі, де кожен має право на своє “я” і готовий його захищати до кінця, навіть ціною власного життя. Тому цілком закономірно, що в таких умовах культурна самобутність переживає справжній ренесанс. Не випадково нове “прочитання”  традиційних способів економічної і соціальної самоорганізації, духовних практик, народної творчості користуються величезною популярністю у світі. Розгорнулися справжні “бої за історію”, де російське месіанство зіткнулося з європейською екзистенцією і американським утопічним прагматизмом.

***

Як наслідок, Україна опинилася перед вибором – стати “зручною територією” чи “демографічним ресурсом”, які  поглинуть або Росія, або Європа; чи утверджувати власну спільноту-державу, здатнуосмислити власну історію і самостійно створювати образ свого майбутнього. У першому випадку питання ідентичності залишаться невикористаними, оскільки розчиняться у вже сформованих концептах. У другому випадку ми зможемо на рівні з іншими суб’єктами глобальних проекцій розпоряджатися своїм соціокультурним капіталом, відтак,  залишитися самими собою.

***

Питання про ідентичність українців залишається відкритим. Проте, від нього залежить майбутнє – держави, нації, громадян, співвітчизників. Часу на відповідь не так вже й багато...

Свернуть

Питання про ідентичність українців залишається відкритим. Проте, від нього залежить майбутнє – держави, нації, громадян, співвітчизників. Часу на відповідь не так вже й багато...

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

В Украине умирают страхи: тоталитарных фобий у нас уже нет

В Украине умирают страхи: тоталитарных фобий у нас уже нет: В Украине умирают страхи: тоталитарных фобий у нас уже нет

Вадим Скуратовский, доктор искусствознания, Киевский государственный институт театрального искусства им. Карпенко-Карого

     Дело в том, что национальный символ прошлой эпохи – это, прежде всего, беспросветный страх украинца перед теми или иными вариантами несвободы. Начиная с тюрьмы в буквальном разумении этого слова и заканчивая страхом перед ближайшим полицейским. С некоторого времени из массового сознания исчез страх перед ГУЛАГом, я уж не говорю о здешней интеллигенции и бюрократии.
    
С момента получения Украиной независимости прошло без малого двенадцать лет. Что, по-вашему, изменилось за это время в национальном сознании украинцев? И изменилось ли?
    
Конечно, переменилось. В конце концов, сам факт украинской суверенности стал фактом массового сознания, и государство Украина стало политической реальностью, а хорошо это или худо по разумению сознания – это другой вопрос. В сущности, Украина – последняя страна в Европе, которая политически оформила свою судьбу в конце прошлого века. К сожалению, это именно так, поскольку все другие страны, так или иначе, уже прошли соответствующий урок.
    
Вадим Леонтьевич, можете ли Вы назвать национальные символы, скажем так, прошлой эпохи и периода независимости?
    
Дело в том, что национальный символ прошлой эпохи – это, прежде всего, беспросветный страх украинца перед теми или иными вариантами несвободы. Начиная с тюрьмы в буквальном разумении этого слова и заканчивая страхом перед ближайшим полицейским.
    
С некоторого времени из массового сознания исчез страх перед ГУЛАГом, я уж не говорю о здешней интеллигенции и бюрократии. Вот это и есть, пожалуй, самое главное свидетельство некоего смещения в сознании. Это альфа и омега местного поведения. Разумеется, кто-то вследствие этого начинает вести себя агрессивно, кто-то уходит в свои частные дела, кто-то начинает свою политическую карьеру ввиду отсутствия этого страха. В общем, психологически это уже совсем другая страна, нежели она была до 1991 года.
    
То есть ликвидация страха качественно изменила страну и народ и пошла Украине на пользу?
    
Один поэт-шестидесятник заблаговременно говорил тогдашней советской действительности – «Умирают в России страхи». Так вот теперь страхи умирают в Украине. Тоталитарных фобий у нас уже нет.
    
Но, наверное, на смену прежним, отмершим фобиям приходят какие-то иные?
    
Разумеется, ведь дьявол не дремлет и изобретает все новые и новые приемы. Поэтому на смену старым приходят новые фобии, причем, вполне обоснованные. Прежде всего, это страх за свое материальное, сугубо физиологическое пребывание в мире, поскольку свободная экономика совсем не гарантирует тот самый скромный минимум, который все же был у постсоветского украинского человека и у советского человека вообще.
    
И все-таки давайте обозначим конкретные ценностные ориентиры, появившиеся со статусом независимого государства.
    
Очень много людей ушли в сугубо частное существование, появилась возможность, так сказать, частного самоосуществления. Вы заметили, что в этой стране все беспрерывно ремонтируют свои квартиры, занимаются – как во времена горбачевской эпохи – их «перестройкой»? И это бесконечно наивно, потому что, откровенно говоря, советский квартирный стандарт таков, что ремонтируй, не ремонтируй – ничего не переменится.
    
То есть по чеховскому «человеку в футляре» создается «нация в футляре»?
    
Не совсем так. «Человек в футляре» - это продукт герметизации в режиме страха перед окружающим миром. Но, во всяком случае, это действительно некий частный футляр человеческого существования, в который уходит современный человек. Не потому, что он боится мира, а потому что антропологически это естественно. Человеку свойственно оживлять и эстетизировать свое «гнездо», другое дело – что оно по-прежнему у него достаточно неуютное, и он пытается что-то менять (хотя бы потому, что есть для этого материальные возможности).
    
В меньшей степени это относится к таким сугубо частным делам, как любительский спорт, потому что он требует досуга. Вне квартиры частное существование все равно остается сложным. Ну, не ходить же нашему современнику по нелепо дорогим киевским ресторанам? Вот он и уходит от этого. Очень многие люди ушли в какое-то интеллектуальное пространство: появились группы людей, которые занялись совершенно неожиданными для них сюжетами – религиозными, философскими, литературными и т.д. Сотни и сотни интеллигентов вдруг издали свои книги (лет 10-15 назад они не могли и помыслить о такой возможности).
    
Речь идет о некоей тенденции в сторону приоритета частного существования, но материально это очень сложно. Конечно, великое множество людей, воспользовавшись свободой, ушли в экономическое пространство. Но там оказалось все не так радужно, как хотелось бы, поскольку экономика все еще пребывает под патронатом бюрократии, с которой договориться крайне непросто, к чему добавляются совершенно дикие обычаи «свободной» экономики (дикого капитализма). Наконец, есть люди, которые отрешились от мира, поскольку они не совсем понимают и не приемлют то, что происходит вокруг.
    
Разумеется, возникли новые элиты. Люди, которые должны были уйти в интеллектуальную сторону, ушли именно туда; люди, читавшие «Самиздат», неожиданно ушли в деловой мир; многие вершили политические карьеры – от умопомрачительных до скромных. На здоровье, каждый человек реализует себя, как может.
    
Хотелось бы услышать, что значит, по-вашему, быть украинцем. Можете ли Вы назвать какие-то адекватные антрополого-национальные характеристики рядового представителя украинского народа?
    
Вы знаете, я остерегаюсь давать сквозную характеристику этой бесконечно разнообразной по своим основополагающим чертам массе. Сейчас, по-моему, самое главное для украинцев разных регионов – понять друг друга, чтобы хоть отчасти приблизиться если уж не политически, то, по крайней мере, психологически. Надо понять, что наша судьба – жить в одной стране. Все население Украины – это, в конце концов, одна и та же социокультурная система. К этому нужно привыкать.
    
Но главное, повторюсь, что украинцы одолели животный страх, который сопровождал их последнее столетие буквально в каждом их житейском сюжете и жесте. Хотя, конечно, люди, которые перестали бояться, часто хотят, чтобы их боялись.
    
Вадим Леонтьевич, что, на Ваш взгляд, лежит в основе понятия «украинская мечта»?
    
Откровенно говоря, украинская деревенская и городская мечта – очень разные.
    
Способ существования украинского селянина нисколько не похож на городской; там свой тип будущего. В конечном счете, может даже показаться, что по всем параметрам это будущее носит некий ограниченный характер, но ведь эта мечта произрастает на исторической основе, напитанной такими страданиями и количеством пролитой крови, что можно понять в высшей степени скромные, но естественные устремления этих людей. Жить хорошо, потому что вот – мой коттедж, вот – моя земля, там – автобус, на котором можно ездить в город, возможно, скоро будет свой автомобиль. Эти люди, по моим наблюдениям, не очень-то и хотят жить в городе; они хотят достойно жить в деревне. Хотя, это, конечно, пока еще сельское меньшинство.
    
А горожане – при очень разных претензиях к миру. Мы о них уже говорили выше. Вы посмотрите на наивные гротескные псевдозамки новой украинской буржуазии вблизи Осокорков! Это и есть архитектурное осуществление той самой мечты, немножко сюрреалистическое, между нами говоря.
    
У других горожан – другое представление. Я смотрю на наших студентов: они хотят какого-то интеллектуального реванша, хотят видеть, что происходит за рубежом (не прочь там пожить). То есть они хотят интеллектуально или даже просто по человечески себя показать.
    
Но большинство населения все-таки хочет, чтобы была некая «надстройка» над тем самым советским материальным минимумом, который был. Это, кроме прочего, дает возможность съездить не только в Крым или Болгарию, но и в Турцию или даже в Эмираты. В сущности, претензии украинцев скромны. Да ведь и параметры «американской мечты» скромны в средних кругах. Я думаю, что буржуазная утопия – в хорошем смысле этого слова – среднего американца и украинского горожанина в основных чертах совпадают. С поправкой на то обстоятельство, что я не очень верю, что украинец получит то, что получит американец, приближаясь к осуществлению своей мечты.

Беседовала Екатерина Маркечко.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Сергей Крымский, профессор, доктор философских наук

Цель нашего существования – вернуться в цивилизованный мир

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Украинцы – это терпеливый народ

Лесь Танюк, народний депутат України, режисер драми і кіно, голова Комітету з питань культури і духовності

Нам треба написати нормальну позитивну історію

Юрий Макаров, ведущий канала «Студия «1+1»

Не должно быть диктатуры бездарности

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Суспільство ще не дійшло згоди стосовно того визнавати чи не визнавати українську культуру

Дмитро Корчинський, ведучий телеканалу “Студія “1+1”

Треба собі зізнатися раз і назавжди – виходу немає. Наше місце уже визначено

Ирина Рожкова, начальник департамента политической социологии Европейского института интеграции и развития

Свидетели эксперимента

Анатолий Ручка, доктор философских наук, профессор, зав. кафедры социологии культуры Института социологии НАН Украины

Украина может вызывать гордость

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Орієнтація на егоїзм

Виктор Танчер, доктор философских наук (Институт социологии НАН Украины)

Откуда в Украине взяться рафинированным интеллектуалам?

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології

Суспільство міксантів

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Принадлежность к паспорту

Андрей Мишин, заведующий отделом региональной безопасности, Национальный институт проблем международной безопасности при СНБОУ

Взвешенный имидж

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Конфлікт на рівні підсвідомості

Олег Бахтияров, генеральный директор Университета эффективного развития

Сверхидея для сверхчеловека

Виктор Цыганов, профессор, политолог, телевизионный ведущий (УТ-1)

Ритуальный характер

Александр Кислый, руководитель Института гражданского общества (Крым)

Уметь смеяться

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Мираж в движении

Александр Ивашина, культуролог

Нам не хватает умения создавать правила игры, и выполнять их

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Велич еліти творить націю

Мирослав Попович, директор Інституту філософії ім. Г.Сковороди

Культурне ядро

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Воспитай в себе гражданина

Василь Махно, український поет

Ми – втомлена нація

Артем Біденко, виконавчий директор Асоціації підприємств зовнішньої реклами України

Національну ідею треба визначати не через порівняння, а через мету

Володимир Євтух, чл.-кор. НАНУ, професор, доктор історичних наук

Україну потрібно об’єднувати на основі сучасності

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Перспектива української ідентичності в сучасному світі

Андрей Зельницкий, директор Института управления эффективностью процессов «Гарант квали»

Формировать себя

Архієпископ Любомир Гузар, голова УГКЦ

Коли відроджується „Третій Рим”

Протоиерей Георгий Коваленко,редактор официального сайта УПЦ "Православие в Украине"

Мы не против национальной идеи, но хотели бы вернуть наше имущество

Сергей Лысенко, председатель Всеукраинского межконфессионального христианского военного братства

Церковь в армии – не прихоть, а норма НАТО

Владимир Крупский, президент Украинской Унионной Конференции церкви адвентистов седьмого дня.

Государственной церкви в Украине быть не должно

Фарук Ашур, глава Межобластной ассоциации общественных организаций «Арраид»

Нет никаких оснований для того, чтобы опасаться крымо-украинского конфликта

о.Микола (Пауков), УПЦ (КП)

Церква може впорядкувати державу. Якщо держава не буде заважати впорядкуватися самій церкві

Ігор Ісіченко, архієпископ Харківський і Полтавський (УАПЦ)

Церква повинна допомогти людині подолати плинність часу

Віктор Бондаренко, голова Держкомрелігії

Поліконфесійна країна

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,165