В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

В современных ролевых играх и тренингах социо- и психодраматические техники используются в целях обучения личности более эффективному поведению в ситуациях, в которых человек или группа людей испытывает затруднения, предоставляя им возможность получения опыта, приобрести который в настоящий момент в реальной жизни для данного клиента маловероятно.

Собственно, социодрама – это ролевая игра, метод которой предназначен для работы с межгрупповыми отношениями и коллективным мировоззрением, драма для людей, рассматривающих вопросы, относящиеся к некой социальной единице, является ли это группой лиц, отдельным государством, сообществом или человечеством в целом. А поскольку социодрама используется для воспроизведения и исследования в действии социальных групп – команд, организаций, национальных/интернациональных систем, ее вполне можно использовать для изучения, диагностики, планирования и проверки возможностей социума для последующего применения в реальной жизни.

Начиная наш диалог «Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС», мы приглашаем всех заинтересованных игроков взять на себя роли, которые мы уже сыграли, играем или собираемся играть в Европейском сообществе, взглянуть на себя и глазами среднего европейца, и лидера европейского государства, и высокопоставленного чиновника Евросоюза. Мы хотели бы оценить свои собственные возможности и устремления такими, какими они видятся на сегодня и какими станут через 10, 15, 20 лет, когда вопросы европейской интеграции приобретут для Украины новое звучание и новое смысловое наполнение.

Интеграция Украины в ЕС – тема весьма актуальная, говорят и пишут о ней очень много. Но едва ли не впервые за последние (постсоветские) годы у нашей страны появился свой общеукраинский ПРОЕКТ – «проект Европа». А это означает, что появилась цель и появилась перспектива. Это означает также, что растет значение общего гражданского усилия, наметилась мобилизация общества. Это также и период «взросления» нашей страны, когда от этапа жесткого отрицания/игнорирования/борьбы с ветряными мельницами мы переходим к созиданию, созиданию своей собственной страны. Это стало реальной ценностью, реальной ролью для миллионов наших сограждан.

Но:

– интеграция – это большая и кропотливая работа, прежде всего для Украины;

– поскольку перспектива вступления Украины в ЕС носит долгосрочный характер, необходим анализ перспектив самого Европейского Союза, а также характер отношений, которые складываются между странами ЕС в экономике, политике. Политикум и бизнес Украины должны не только знать и понимать проблемы и противоречия ЕС, но и учиться «чувствовать контексты», глубоко и всесторонне понять его цели и предназначение;

– пока, на волне евроэйфории, не принято обсуждать те перемены, которые ждут Украину на пути в ЕС, никто не взвешивает преимущества и недостатки, а также не учитывает риски, которые просто неизбежны и это грозит весьма серьезным разочарованием. Захотим ли мы стать гражданами единого государства ЕС через 10-15 лет?

- евроинтеграция выглядит скорее как бизнес- и дипломатическая стратегия. Отсутствует важнейшая составляющая – социальная стратегия.

Двигаясь по пути интеграции в ЕС, Украине необходимо также найти ответы на вопросы: Что Украина может дать Европроекту? Почему ЕС должен быть заинтересован в присоединении нашей страны?

Пока же ни у стран ЕС, ни у Украины нет видения украинского вклада в общую организацию, хотя никто не лишал Украину права предлагать ЕС не только свои ресурсы, но и свои проекты. Но для того чтобы сделать Европе предложение, от которого ей будет трудно отказаться, следует изменить – как извне, так и изнутри – статус Украины как «просителя». Это, возможно, самая трудная роль, но чем скорее мы научимся ее играть, тем скорее Украина сможет получить шанс продемонстрировать свои возможности сделать свой вклад в развитие Европейского сообщества. И об этой роли нужно вести дискуссию, прежде всего, в нашей стране.

Украине еще только предстоит освоить опыт стран уже вошедших в ЕС в отстаивании собственных национальных интересов, а также в поисках взаимоприемлемых компромиссов.

Однако пока украинский бизнес не станет «заказчиком» евроинтеграции Украины, а экономика Украина не будет готова стать частью евроэкономики, вряд ли прекрасная евросказка станет былью. До тех пор, пока Украина не начнет диверсифицировать свои отношения со странами ЕС, развивая их не только на государственном, но и на корпоративном уровне, наш путь в Евросоюз будет весьма проблематичным. Статистика свидетельствует, что с вступлением Центральноевропейских стран в ЕС, торгово-экономическое сотрудничество Украины с ЕС опередило традиционного для Украины лидера – страны СНГ. Таким образом, ЕС становится крупнейшим торговым партнером Украины. И эти отношения нужно развивать и стимулировать, эту роль Украине необходимо сделать свои вторым «Я», если власть не только декларирует свои евроинтеграционные намерения, но и намерена их реализовать.

Поставленная нашей страной цель вхождения в ЕС может кроме всего прочего послужить также и ресурсом для консолидации внутренних сил и решения возникших в ходе «оранжевой революции» противоречий. Речь идет прежде всего об активном привлечении регионов Украины к формированию и реализации политики по интеграции в структуры ЕС, а также налаживания прямых межрегиональных отношений с регионами стран-членов ЕС.

Преимущества евроинтеграции со временем должен ощутить КАЖДЫЙ гражданин Украины, также как и понять/осознать/почувствовать себя европейцем. Роль европейца должен уже сегодня примерить на себя каждый из нас. Попробуйте, и вам понравится, говорит реклама. Но так ли это на самом деле? Комфортно ли будет в Европе «європейцю українського походження»?

Сознательная информационная политика украинской элиты, способствующая трансляции информационных ресурсов и «месседжей» из ЕС, вплоть до создания единого информационного поля уже не просто веление времени, это жизненная необходимость. Упрочение/укоренение общеевропейских ценностей в противовес постсоветской ностальгии и потребительскому отношению к нашему «походу в Европу» остается не менее важной задачей/ролью для нынешнего украинского руководства. Но для этого и украинские «верхи» должны взвалить на себя эту роль, войти во вкус, захотеть жить по-новому, строить/налаживать новые, европейские механизмы функционирования государства и его взаимодействия с обществом, разблокировать перспективы ускоренной модернизации украинского общества.

Главное, чтобы наш «поход» в ЕС не стал очередным блефом той части элиты, которая пришла к власти, дабы не проводить внутренние реформы. Чтобы это не стало уходом от внутренних проблем во внешние «перспективы без перспективы».

В самый разгар холодной войны отец современной социометрии Якоб Леви Морено выступил с идеей организации прямого диалога двух мировых лидеров – Эйзенхауэра и Хрущева, в ходе которого предложил им обменяться ролями, применив основной прием в социопсиходраме – дублирование, обмен ролями, «зеркало». В то время социодрама уже использовалась Морено для работы по терапии социальных конфликтов, предотвращению глобальных противостояний и войн.

Наши задачи не так критичны, но и не менее значимы. Сегодня перед Украиной реально стоят вопросы европейской интеграции, обретения статуса страны с рыночной экономикой, облегчения визового режима, членства в ВТО, создания зоны свободной торговли и реального приближения к европейским структурам. Нам предстоит большая работа над собственным законодательством, повышением жизненного уровня наших граждан, приобщение к лучшим достижениям европейской и мировой науки, культуры, социального и политического обустройства собственной жизни. Это работа даже не на ЕС, а на самих себя.

Может это и есть главная и лучшая наша роль?!

Тимошенко уверена, что Украина станет членом ЕС (15-04-2005 12:27), Эксперт-центр

Премьер-министр Украины Юлия Тимошенко верит, что Украина станет членом Европейского Союза.

В интервью всемирной службе Би-Би-Си, Ю.Тимошенко заявила, что "энтузиазм, с которым взялись за дело президент Украины и правительство, обязательно увенчается успехом".

"Если не возникнет проблем с организацией внутреннего жизни ЕС, и положительно завершатся референдумы по принятию Европейской Конституции, я уверена, что народы всех стран Евросоюза поддержат привлечение Украины к европейскому дому. Я верю в это, потому что вижу, как сейчас народы европейских стран принимают нашего президента. А так как политики в демократических странах прислушиваются к мнению своих народов, то мне кажется, что Украина очень скоро и органично присоединится к ЕС, и это пойдет на пользу им обоим", - сказала она.

Вместе с тем, она затруднилась сказать, когда это может произойти. "Трудно сказать. Важно следить, как будут развиваться события в самом Союзе. Но я уверена, что в Украине нет ни политических, ни законодательных, ни территориальных препятствий, одним словом, нет ничего такого, что бы могло стать препятствием вступления в Евросоюз", - подчеркнула Ю.Тимошенко.

Свернуть

Начиная наш диалог «Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС», мы приглашаем всех заинтересованных игроков взять на себя роли, которые мы уже сыграли, играем или собираемся играть в Европейском сообществе, взглянуть на себя и глазами среднего европейца, и лидера европейского государства, и высокопоставленного чиновника Евросоюза. Мы хотели бы оценить свои собственные возможности и устремления такими, какими они видятся на сегодня и какими станут через 10, 15, 20 лет, когда вопросы европейской интеграции приобретут для Украины новое звучание и новое смысловое наполнение.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Місце України – в оновленому ЄС

Реальність вступу до ЄС достатньо ілюзорна, процедура цього вступу дуже складна, мотивацій, за якими Україну хотіли б прийняти до Союзу, окрім „помаранчевої революції” і сплеску демократизації, не так вже й багато

Ми говоримо про євроінтеграцію. А чому, власне, такий популярний ЄС серед багатьох країн Європи?

Євросоюз тому такий привабливий, що є сподівання за рахунок входження в нього здійснити швидку модернізацію (в першу чергу, економічну) за стандартами західної демократії та ринкової економіки, ефективно вбудуватись в міжнародний поділ праці, перш за все в межах того ж Європейського Союзу. Вважається, що це дасть багато переваг і українській державі.

Наскільки ця перспектива реальна?

На жаль, на мій погляд, вона значною мірою обумовлена некритичним перебільшенням західного альтруїзму у міжнародній політиці, зворотнім боком якого виступає все той же комплекс невпевненості у власних силах, який все ще значною мірою притаманний і новій урядовій команді. Сама метушливість, з якою ми з самого початку намагаємося вступити до Європейського Союзу, свідчить про комплекс політичної меншовартості, чергове сподівання, що хтось за нас вирішить наші проблеми. Такі сподівання, до речі, вже розвалили Радянський Союз і призвели до величезних страждань українців в процесі здійснення так званих ринкових реформ у попередні роки, коли східна частина населення України сподівалась на Росію, а західна, відповідно, – на Захід, в зв’язку з чим згадується той біблейський будинок, розділений в собі, який, за Святим письмом, не може встояти.

Насправді реальність вступу до ЄС достатньо ілюзорна, процедура цього вступу дуже складна, мотивацій, за якими Україну хотіли б прийняти до Союзу, окрім „помаранчевої революції” і сплеску демократизації, не так вже й багато. А негативні мотиви існують і достатньо серйозні. Це і небажання дратувати Росію, це і бажання використати Україну як санітарну і транзитну зону, це і небажання у перспективі створювати собі конкурента. При чому все це реальні речі, які в політиці завжди переважають емоції і прекрасні слова.

Звичайно, ніхто за нас наші проблеми вирішувати не буде. Тому в будь-які міжнародні союзи і організації треба вступати дуже обережно, зберігаючи велике почуття власної гідності, тільки за умов, що з тобою рахуються як з сильним гравцем (це, до речі, стосується і СОТ). Поки що, як це не прикро, спостерігається намагання на гребні помаранчевої ейфорії „вломитися” в Європейський Союз, вскочити нехай навіть в останній вагон європейського потягу, що везтиме нас до чергового „світлого майбутнього”.

Наскільки нам потрібно вступати в ЄС і що це нам дає?

На мій погляд, зараз на це запитання не можна дати однозначної відповіді. Залишається надто багато непроясненого. Назву ще одну хибну установку, на якій базується інтеграційна стратегія нинішньої команди реформаторів. Йдеться про уявлення, що ефективний „європейський дім” у формі ЄС вже повністю побудований, яке, за моїм переконанням, також є черговим міфом, причому міфом дуже небезпечним. Я про це вже неодноразово говорив і писав. До того ж, це не тільки моє глибоке переконання, а переконання багатьох видатних вчених і політиків, зокрема Тетчер, а також передовсім ряду британських і французьких дослідників ЄС.

І Вацлава Клауса...

Так, він також зазначає, що ЄС, підриваючи принцип державного суверенітету, є неефективною моделлю об’єднання Європи із сумнівною перспективою для східно-європейських держав. Справді, якщо говорити про фундаментальний зразок, під який розбудовується ЄС, то це давно розкритикована концепція „Сполучених Штатів Європи”, суть якої полягає в тому, що великі повноваження надаються надкраїнним політичним і економічним органам, які від координуючих функцій поступово переходять до власне розпорядних, що в кінцевому підсумку тягне за собою створення особливого федеративного державного утворення, в якому загально глобалістський процес розмивання національних суверенітетів буде ще більш посилений, внаслідок чого раніше незалежні країни поступово знизять свій статус до вже відносно, а то й умовно самостійних культурно-економічних регіонів із все більш бутафорською атрибутикою власних політичних форм правління.

Вважається, що вади такого процесу згладяться за рахунок динамізації ринкових утворень.

Зокрема висунута гіпотеза: спільний економічний простір, в якому зникають кордони і уніфікуються правила гри забезпечить мало не довічне економічне зростання. Але насправді все не так просто.

Підсумовуючи, скажу, що для того, щоб виявити, наскільки вступ до ЄС вигідний Україні, потрібно провести серйозний аналіз і дати стратегічний прогноз не тільки на геополітичному і геоекономічному, а й системно цивілізаційному рівнях. Без проведення такого аналізу ми можемо дуже легко пошитися в дурні, а говорячи науковою мовою – не отримати всіх тих переваг, на які сподіваємося.

В якій якості може опинитися Україна в ЄС, якщо її все ж таки приймуть, на що сподівається нинішня влада?

Є один принциповий момент, про який, до речі, пише Бжезинський в своїй останній книзі „Світове панування чи світове лідерство”. Зокрема він пише про те, про що я писав ще кілька років тому: даючи на певному короткому відтинку часу певний економічний сплеск, економічна уніфікація спільного ринкового простору за рахунок нівелювання культурно-етнічних особливостей націй і держав з великою ймовірністю стратегічно буде давати програш навіть в економічному розвитку за рахунок падіння пасіонарно-творчого потенціалу системоутворюючих етносів держав членів ЄС. Симптоматично, що, оцінюючи стосунки між США і Старим світом, Бжезинський вже говорить про Європу як своєрідну супердержаву сполучених штатів колишніх національних держав на кшталт самих Сполучених Штатів Америки.

Це дуже важливий момент. Оскільки я є співробітником відділу проблем сучасної цивілізації Інституту світової економіки, то хочу сказати, що тут дуже важливо оцінювати загальноцивілізаційні механізми, які далеко не завжди працюють за схемою Маркса „базис- надбудова”, а часто-густо функціонують за обернено пропорційним зв’язком між духовною сферою та економічною. В історії людства дуже часто саме високорозвинений спосіб виробництва у цивілізаціях, що первторюються на так звані Мегамашини, придушує культуру, духовний розвиток, який так чи інакше базується на національних чи етнічних цінностях.

Цей процес дуже загрозливий для Європи, і я можу прогнозувати, що навіть в межах 10--15 найближчих років він неминуче почне підривати потенціал все більш інтегрованого Євросоюзу, в тому числі й економічний.

Інший момент, більш локальний. Треба враховувати, що декларована модель Європейського Союзу насправді не відповідає реальності. Адже, за існуючою версією, головна перевага – це уніфікація, спільні правила гри для всіх. Це практично однаковий стандарт розвитку економік, під який вони підтягалися. Насправді ж кредити, які надавалися Іспанії, Греції, іншим країнам, нараховували десятки мільярдів доларів. Ці дотації вирівнювання з часом зменшилися, і зараз, для нових членів ЄС нараховують лише по кілька мільярдів доларів. Але ж це, порівняно з потребами, вже копійки. Згадаймо, що Західна Німеччина вклала в Східну Німеччину щоб підтягти її до свого рівня понад сто мільярдів марок – і не досягла уніфікації. Насправді, нинішня модель ЄС нагадує Сонячну систему: є центр і є периферія з ослабленим „гравітаційним„ тяжінням. Потрапивши в таку систему, Україна однозначно опиниться на найбільш віддаленій орбіті, найменш зігріта „Сонцем” загального економічного добробуту ЄС.

В такій ситуації нам дуже бажано намагатись зберегти особливий статус членства в ЄС, який би давав можливість маневру. Адже рано чи пізно виникне проблема нових геополітичних утворень, в тому числі і східноєвропейських. І тут потрібно мати руки розв’язаними, оскільки це питання буде дуже актуальним. В цьому процесі велику роль відіграватимуть саме духовні і культурні чинники, базовані на історичних національних традиціях. Вони, між іншим, можуть мати величезну роль. Я вже писав про те, що процес глобалізації циклічно буде вичерпувати свою енергію, і питання про націю-державу, як про ключову, системоутворюючу структуру історичного процесу знову буде все більше на часі. Причому поки що ті прагматичні союзи, про які зараз йдеться, цього чинника не враховують.

Внаслідок вступу до ЄС, Польща сподівається отримати інвестицій десь до 5% від власного ВВП. Отже, Україна теж може розраховувати на певні кошти. Наскільки це вигідно?

У нас спотворена структура економіки. Внаслідок вступу і скасування захисних тарифів через некурентноздатність наших вітчизняних підприємств, в тому числі і стратегічно перспективних, які просто загинуть, вона буде спотворена ще більше. Вже зараз поляки, чехи і угорці говорять про експансію німецького бізнесу, який приходить і займає статус домінуючого. І тут постає питання: а чи підуть ці інвестиції на розвиток саме польських підприємств? Зовсім недавно я зустрічався з польськими колегами, і вони вже б’ють на сполох стосовно цієї проблеми.

Є й інший аспект. Наскільки такі економічні трансформації сприяють збереженню мовно-етнічної і духовної специфіки країни? Проблема дуже складна. Угорщина та Польща, внаслідок експансії німецького капіталу, її вже відчувають. За останніми опитуваннями, навіть угорська мова, яку угорці десятиріччями плекали, серед молоді все більше стає мовою лише спілкування, обміну інформацією, а не творчості. Універсалізація бізнесу, експансія англійської та німецької мов для таких невеликих країн несе величезні культурні небезпеки. Тим більшу загрозу являтимуть вони для України, в якій ці проблеми і так вже загострені.

Можливо, для України було б більше користі від участі в розбудові „альтернативної Європи”, з числа тих проектів, що розробляється так званими „євроскептиками”?

Проекти, альтернативні нинішньому ЄС існують давно, один з яких найбільш послідовно висловлював генерал Де Голль. Це був проект ЄС не як „Сполучених Штатів Європи”, а „Європи вітчизн”. В ній потуга цілого посилюється не через нівелювання національних держав, а через їх потужний розвиток. Такий проект вимагає вже зовсім іншої політичної будови ЄС. Наприклад, зараз реалізується принцип європарламентаризму. Пропонується кулуарно обирати президента ЄС на півтора роки. Що це буде за президент? Це не президент, а секретар. Це розпорядник. Чи буде це ефективно, коли ЄС зіткнеться с загостренням глобальних проблем: тероризму, війн, екологічних катастроф, демографічної кризи, які загрожують розчавити Європу? Ні, це буде абсолютно неефективно. За неухильного наростання глобальних проблем найбільш ефективно працює особистісний компонент влади, роль справжнього політичного лідерства і саме його треба підсилювати.

А для того, щоб запобігти встановленню диктатури, потрібен не тільки європейський парламент, тобто його нижня, бюджетна, палата, а й європейський Сенат. Потрібно за спеціальною процедурою обирати людей, які користуються найбільшою повагою своїх націй. Є ефективний механізм для цього. Наприклад, в Конституції Італії існує 59 стаття, за якою президент країни призначає до Сенату п’ять найбільш видатних представників нації, які досягли видатних успіхів в різних сферах суспільного життя. Обирати таких людей можна на референдумі. Їх можуть рекомендувати і верхні палати парламентів самих країн. Тобто механізми такі є, потрібен інший принцип керування. Загальноєвропейський Сенат буде мати тільки відкладальне вето по відношенню до рішення Ради Президентів країн. Тільки тоді можна говорити про наближення до моделі „Європи вітчизн”, якщо говорити про політичні механізми рішення тих проблем, які зараз постають перед Європою.

Яке майбутнє ви бачите перед ЄС?

На мій погляд, якщо народами Європи на ґрунті максимальної консолідації навколо національних пріоритетів не буде зроблене пасіонарне надзусилля, не відбудеться регенерація статусу повноцінних націй-держав, „Старий Світ” просто перестане існувати. Його населення поступово втратить культурні традиції західної цивілізації, а внаслідок вкрай негативних демографічних тенденцій вже й ззовні не буде схоже на європейців. Це буде емігрантське населення і суцільна масова культура. Сподіваюся, що під тиском глобальних проблем сучасності обов’язково постане питання про, як мінімум, перебудову ЄС. От тоді, визначення статусу України, її місця в оновленому, перебудованому ЄС стане дуже актуальним.

Скажу більше – ідея Де Голля про Європу від Атлантики до Уралу через 15-20 років видасться значно менш утопічною, ніж здається зараз. І тут шанси України, в якій зберігається все ще найбільша частка слов’янського населення, яка за своєю культурою належить до Європи, можуть різко зрости.

В поточний момент, за великим рахунком, нинішня вкрай прагматична схема гранично космополітичної євроінтеграції не дуже сполучається з традиціями „помаранчевої революції”, яка за багатьма параметрами є національною і навіть, так би мовити, духовно пасіонарною революцією. Зараз ми на хвилі цієї революції намагаємося залучитись до європейської цивілізації, але, через нерозуміння універсальних законів геополітичної самоорганізації, ризикуємо отримати протилежний результат.

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Испытание рутиной

Эйфория от институциональных прорывов в интеграционных процессах России, Белоруссии и Казахстана развеялась. Пришло время тщательной притирки друг к другу наших непохожих хозяйственных комплексов

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Европа из рыхлой конфедерации постепенно превращается в федерацию нового типа

Інна Підлуська, президент Фонду „Європа XXI століття”

На жаль, в Україні немає масового розуміння того, що являє собою Європейський Союз

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Не обязательно стремиться к европейскому членству

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Без социального партнерства нам в Европу путь закрыт

Тетяна Голіченко, історик філософії, антрополог

Україна мусить відкритися для діалогу з Європою

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Мы уже имели европейскую жизнь во времена Советского Союза»

Лада Леся Рослицька, юрист публічного міжнародного права, незалежний експерт у галузі безпеки

„Я не розумію, чому Україна не може бути нейтральною країною”

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

„Зараз найважливіше питання – чи хоче більшість наших громадян стати європейцями”

Ян Кочи, директор представительства компании Schindler Ukraine

Благотворное влияние Евросоюза. Но не сразу…

Дэвид Лейн, старший научный сотрудник университета Кэмбридж, член исследовательського проекта "Новые формы управления в Европейском Союзе"

До последнего расширения ЕС был достаточно успешным проектом

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Україні потрібен європрагматизм

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

“Процес інтеграції з ЄС є більш важливим з точки зору впливу на економіку, ніж постійні розмови про те, вступати чи не вступати”

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„У своєму нинішньому стані Україна однозначно не вигідна ЄС”

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

ЄС – вродливе дитя “холодної війни”

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

«Евролокомотив» Украины - ее средний класс

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Украина является ключевой площадкой для изменения архитектуры Евросоюза

Елена Зеркаль, директор Государственного департамента адаптации законодательства

Мы не так далеки от Евросоюза, как некоторым кажется

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Украине нужен поиск новых решений»

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«В Украине сама нация считает себя европейской»

Ганна Дерев'янко, виконавчий директор Європейської Бізнес-Асоціації

„Місце України в економіці Євросоюзу залежить від того, коли вона стане членом ЄС”

Ростислав Павленко, виконавчий директор Школи політичної аналітики при Національному університеті „Києво-Могилянська академія”

„У світі поважають жорстких, здатних захистити власний інтерес”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Устремляясь в Европу, мы идем в новую империю

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Помаранчеві” події – підтвердження європейськості українців

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Украина идет в Европу бедной родственницей

Олег Зарубінський, перший заступник Голови Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції

„Без України Євросоюз є неповноцінним”

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,065