В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

В современных ролевых играх и тренингах социо- и психодраматические техники используются в целях обучения личности более эффективному поведению в ситуациях, в которых человек или группа людей испытывает затруднения, предоставляя им возможность получения опыта, приобрести который в настоящий момент в реальной жизни для данного клиента маловероятно.

Собственно, социодрама – это ролевая игра, метод которой предназначен для работы с межгрупповыми отношениями и коллективным мировоззрением, драма для людей, рассматривающих вопросы, относящиеся к некой социальной единице, является ли это группой лиц, отдельным государством, сообществом или человечеством в целом. А поскольку социодрама используется для воспроизведения и исследования в действии социальных групп – команд, организаций, национальных/интернациональных систем, ее вполне можно использовать для изучения, диагностики, планирования и проверки возможностей социума для последующего применения в реальной жизни.

Начиная наш диалог «Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС», мы приглашаем всех заинтересованных игроков взять на себя роли, которые мы уже сыграли, играем или собираемся играть в Европейском сообществе, взглянуть на себя и глазами среднего европейца, и лидера европейского государства, и высокопоставленного чиновника Евросоюза. Мы хотели бы оценить свои собственные возможности и устремления такими, какими они видятся на сегодня и какими станут через 10, 15, 20 лет, когда вопросы европейской интеграции приобретут для Украины новое звучание и новое смысловое наполнение.

Интеграция Украины в ЕС – тема весьма актуальная, говорят и пишут о ней очень много. Но едва ли не впервые за последние (постсоветские) годы у нашей страны появился свой общеукраинский ПРОЕКТ – «проект Европа». А это означает, что появилась цель и появилась перспектива. Это означает также, что растет значение общего гражданского усилия, наметилась мобилизация общества. Это также и период «взросления» нашей страны, когда от этапа жесткого отрицания/игнорирования/борьбы с ветряными мельницами мы переходим к созиданию, созиданию своей собственной страны. Это стало реальной ценностью, реальной ролью для миллионов наших сограждан.

Но:

– интеграция – это большая и кропотливая работа, прежде всего для Украины;

– поскольку перспектива вступления Украины в ЕС носит долгосрочный характер, необходим анализ перспектив самого Европейского Союза, а также характер отношений, которые складываются между странами ЕС в экономике, политике. Политикум и бизнес Украины должны не только знать и понимать проблемы и противоречия ЕС, но и учиться «чувствовать контексты», глубоко и всесторонне понять его цели и предназначение;

– пока, на волне евроэйфории, не принято обсуждать те перемены, которые ждут Украину на пути в ЕС, никто не взвешивает преимущества и недостатки, а также не учитывает риски, которые просто неизбежны и это грозит весьма серьезным разочарованием. Захотим ли мы стать гражданами единого государства ЕС через 10-15 лет?

- евроинтеграция выглядит скорее как бизнес- и дипломатическая стратегия. Отсутствует важнейшая составляющая – социальная стратегия.

Двигаясь по пути интеграции в ЕС, Украине необходимо также найти ответы на вопросы: Что Украина может дать Европроекту? Почему ЕС должен быть заинтересован в присоединении нашей страны?

Пока же ни у стран ЕС, ни у Украины нет видения украинского вклада в общую организацию, хотя никто не лишал Украину права предлагать ЕС не только свои ресурсы, но и свои проекты. Но для того чтобы сделать Европе предложение, от которого ей будет трудно отказаться, следует изменить – как извне, так и изнутри – статус Украины как «просителя». Это, возможно, самая трудная роль, но чем скорее мы научимся ее играть, тем скорее Украина сможет получить шанс продемонстрировать свои возможности сделать свой вклад в развитие Европейского сообщества. И об этой роли нужно вести дискуссию, прежде всего, в нашей стране.

Украине еще только предстоит освоить опыт стран уже вошедших в ЕС в отстаивании собственных национальных интересов, а также в поисках взаимоприемлемых компромиссов.

Однако пока украинский бизнес не станет «заказчиком» евроинтеграции Украины, а экономика Украина не будет готова стать частью евроэкономики, вряд ли прекрасная евросказка станет былью. До тех пор, пока Украина не начнет диверсифицировать свои отношения со странами ЕС, развивая их не только на государственном, но и на корпоративном уровне, наш путь в Евросоюз будет весьма проблематичным. Статистика свидетельствует, что с вступлением Центральноевропейских стран в ЕС, торгово-экономическое сотрудничество Украины с ЕС опередило традиционного для Украины лидера – страны СНГ. Таким образом, ЕС становится крупнейшим торговым партнером Украины. И эти отношения нужно развивать и стимулировать, эту роль Украине необходимо сделать свои вторым «Я», если власть не только декларирует свои евроинтеграционные намерения, но и намерена их реализовать.

Поставленная нашей страной цель вхождения в ЕС может кроме всего прочего послужить также и ресурсом для консолидации внутренних сил и решения возникших в ходе «оранжевой революции» противоречий. Речь идет прежде всего об активном привлечении регионов Украины к формированию и реализации политики по интеграции в структуры ЕС, а также налаживания прямых межрегиональных отношений с регионами стран-членов ЕС.

Преимущества евроинтеграции со временем должен ощутить КАЖДЫЙ гражданин Украины, также как и понять/осознать/почувствовать себя европейцем. Роль европейца должен уже сегодня примерить на себя каждый из нас. Попробуйте, и вам понравится, говорит реклама. Но так ли это на самом деле? Комфортно ли будет в Европе «європейцю українського походження»?

Сознательная информационная политика украинской элиты, способствующая трансляции информационных ресурсов и «месседжей» из ЕС, вплоть до создания единого информационного поля уже не просто веление времени, это жизненная необходимость. Упрочение/укоренение общеевропейских ценностей в противовес постсоветской ностальгии и потребительскому отношению к нашему «походу в Европу» остается не менее важной задачей/ролью для нынешнего украинского руководства. Но для этого и украинские «верхи» должны взвалить на себя эту роль, войти во вкус, захотеть жить по-новому, строить/налаживать новые, европейские механизмы функционирования государства и его взаимодействия с обществом, разблокировать перспективы ускоренной модернизации украинского общества.

Главное, чтобы наш «поход» в ЕС не стал очередным блефом той части элиты, которая пришла к власти, дабы не проводить внутренние реформы. Чтобы это не стало уходом от внутренних проблем во внешние «перспективы без перспективы».

В самый разгар холодной войны отец современной социометрии Якоб Леви Морено выступил с идеей организации прямого диалога двух мировых лидеров – Эйзенхауэра и Хрущева, в ходе которого предложил им обменяться ролями, применив основной прием в социопсиходраме – дублирование, обмен ролями, «зеркало». В то время социодрама уже использовалась Морено для работы по терапии социальных конфликтов, предотвращению глобальных противостояний и войн.

Наши задачи не так критичны, но и не менее значимы. Сегодня перед Украиной реально стоят вопросы европейской интеграции, обретения статуса страны с рыночной экономикой, облегчения визового режима, членства в ВТО, создания зоны свободной торговли и реального приближения к европейским структурам. Нам предстоит большая работа над собственным законодательством, повышением жизненного уровня наших граждан, приобщение к лучшим достижениям европейской и мировой науки, культуры, социального и политического обустройства собственной жизни. Это работа даже не на ЕС, а на самих себя.

Может это и есть главная и лучшая наша роль?!

Тимошенко уверена, что Украина станет членом ЕС (15-04-2005 12:27), Эксперт-центр

Премьер-министр Украины Юлия Тимошенко верит, что Украина станет членом Европейского Союза.

В интервью всемирной службе Би-Би-Си, Ю.Тимошенко заявила, что "энтузиазм, с которым взялись за дело президент Украины и правительство, обязательно увенчается успехом".

"Если не возникнет проблем с организацией внутреннего жизни ЕС, и положительно завершатся референдумы по принятию Европейской Конституции, я уверена, что народы всех стран Евросоюза поддержат привлечение Украины к европейскому дому. Я верю в это, потому что вижу, как сейчас народы европейских стран принимают нашего президента. А так как политики в демократических странах прислушиваются к мнению своих народов, то мне кажется, что Украина очень скоро и органично присоединится к ЕС, и это пойдет на пользу им обоим", - сказала она.

Вместе с тем, она затруднилась сказать, когда это может произойти. "Трудно сказать. Важно следить, как будут развиваться события в самом Союзе. Но я уверена, что в Украине нет ни политических, ни законодательных, ни территориальных препятствий, одним словом, нет ничего такого, что бы могло стать препятствием вступления в Евросоюз", - подчеркнула Ю.Тимошенко.

Свернуть

Начиная наш диалог «Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС», мы приглашаем всех заинтересованных игроков взять на себя роли, которые мы уже сыграли, играем или собираемся играть в Европейском сообществе, взглянуть на себя и глазами среднего европейца, и лидера европейского государства, и высокопоставленного чиновника Евросоюза. Мы хотели бы оценить свои собственные возможности и устремления такими, какими они видятся на сегодня и какими станут через 10, 15, 20 лет, когда вопросы европейской интеграции приобретут для Украины новое звучание и новое смысловое наполнение.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

ЄС – вродливе дитя “холодної війни”

Брюссельські політики, якщо вони хочуть забезпечити історичну перспективу європейської спільноти, мають усвідомити ту обставину, що Україна без Євросоюзу буде існувати як завгодно довго, а Євросоюз (як своєрідна мезодержава) без нас – ні

Зараз Євросоюз формується та проектується. Наскільки цей проект уже відбувся? Чи можливим є розпад ЄС? Що буде з Євросозом, скажімо, через 10 років?

Думаю, що говорити про те, що Євросоюз „відбувся” – передчасно. Його інтеграційне становлення досі не сповнене ні політичним, ні правовим, ні культурним сенсом. Про історичне ствердження і говорити нічого. ЄС – це вродливе дитя “холодної війни”, унікальний, амбіційний політичний задум з прицілом на “мирну і забезпечену” історичну перспективу, як донедавна казали, “спільного європейського дому”. Проте, Євросоюз таке ж “юне теля” як і всі інші держави та міжнародні організації нового часу, при цьому передусім, я маю на увазі, незрілість політичних й адміністративних еліт таких утворень. Звичайно, Брюссель упевнений у своїй дипломованості і всіляко на цьому наголошує як у світовій політиці, так і у взаєминах із сусідами.

Зараз Євросоюз намагається привласнити історичний досвід Європи, хоча його власна історія існування й розвитку коротенька – з початку 90 років минулого століття. Зрештою, одна справа усталені національні еліти “Старої Європи”, а інша – політико-адміністративна “елітна солянка” в Брюсселі. Євросоюз росте, дякувати Господу, більш-менш здоровим, пізнає себе, вчиться нової геополітики, набуває історичного досвіду, творить новітню європейську ідентичність. Як кажуть в Україні – “з нього буде або щось велике, або ж велике ледащо”.

Розглядаючи ЄС як певний проект, можна зауважити, що він переобтяжений різнорідними клопотами, пов’язаними саме із періодом росту, становлення. Передусім це стосується побудови взаємин зі США, аморфної євразійської політики, адміністративної вайлуватості і фінансовими проблемами, куцим стратегічним мисленням. З точки зору теорії держави, Євросоюз являє собою конфедерацію з тенденцією до перетворення у федерацію, тобто – у зрозумілу всім державну модель з єдиним урядом, парламентом і таке інше. Проте помітно, як даному процесові опираються національні еліти, котрі стоять на сторожі суверенності націй-держав. Гадаю, у цьому відношенні варто очікувати неабияких політичних баталій, – і вже тільки це може поставити історичну перспективу Євросоюзу під питання.

З іншого боку, говорити про якийсь розпад ЄС у ближчій чи середньостроковій перспективі теж не доводиться, бо діє чинник великого політичного ентузіазму, піднесення, прагнення до єднання європейських народів, і ця інтеграційна сила є набагато сильнішою за дезінтеграційні викривлення. Загроза існуванню Євросоюзу лежить на горизонті віддаленої історичної перспективи. Маю на увазі те, чи зуміє Євросоюз перетворитися у стійку політико-правову, економічну і соціальну систему і постати (а іншого йому не дано) в якості світової потуги чи ні? Метал звичайно міцний і надійний матеріал, поки його не роз’їсть іржа. Так і з Євросоюзом: якщо його зсередини не підточить “націоналістичне скиглення”, то він не впаде.

Чи здатна Україна прийняти Європу цивілізаційно, і якщо так, то що ми можемо запропонувати Європейському Союзові?

Звичайно ж, Україна може і мусить прийняти Європу цивілізаційно, бо є її невіддільною історико-культурною частиною, не говорячи вже про політичну, економічну і безпекову раціональність. З цього приводу уже багато сказано про те, що Україні необхідно привести у відповідність з європейськими нормами політичні, правові, економічні відносини в середині держави, підтвердити сповідування ліберально-демократичних і гуманістичних цінностей, а також усвідомити і сприйняти нову європейську ідентичність. Вважаю, що саме останнє є справжньою проблемою, бо до сьогодні маємо неприємності з незавершеним процесом національної ідентифікації, а без неї буде неможливо освоїти й нову, європейську, якої ми прагнемо досягти через політику “європейського вибору”.

Я переконаний, що без України Євросоюз як потенційний світовий центр (що зумовлено його власною парадигмою розвитку) не складеться – буде щербатим горщиком. Те ж саме стосується й залучення до ЄС інших європейських країн, проте Україна у цьому відношенні “поза конкурсом”. Окрім того, Євросоюз збагатиться здобутками української культури, думки, творчості, науки, зросте демо- і географічно, додасть у природних ресурсах, економічній і військовій потузі, геостратегічному потенціалі, комунікаційній інфраструктурі... З Україною ЄС отримає органічно необхідну “східну стіну” для “спільного дому”.

Скажу більше: Україна (як і інші держави) без Євросоюзу буде існувати як завгодно довго, а Євросоюз (як своєрідна мезодержава) без нас – ні. Тому брюссельські політики, коли хочуть забезпечити історичну перспективу європейської спільноти, мають усвідомити цю обставину. І мова не йде про нав’язування українців, як нерідко сприймаються у ЄС наші невдалі інтеграційні кроки, мова також не про дармоїдство, як надуманий інтерес України щодо перебування в складі Євросоюзу. Йдеться про здійснення ідеї “Великої Європи”, з якою пов’язана українська культура, світогляд, політика та історія. Я переконаний, що або прийде час коли єврокомісари будуть “викручувати руки” Україні з тим, аби “загнати” її до ЄС; або ж, за відсутності такого історичного факту, європейські історики будуть паплюжити їх за ригідність мислення і політичний снобізм.

Тому у європейських представників немає підстав відчувати роздратування інтеграційними планами України і її наполегливістю, як і в українських – розчаровуватися від невдач. Сьогодні одним треба вчитися говорити “так”, а іншим – не поспішати зі “шлюбним контрактом”.

Яку роль може отримати Україна, вступивши до ЄС? Чи не доведеться нам терпіти приниження "бідного родича"? Чи не бачитимуть нас в якості біженців від Росії?

У Вашому запитанні звучать категорії політичної психології... Скажу так: усе залежатиме від нашої поведінки: не будемо себе так відчувати, то не будемо так себе і поводити. Будемо усвідомлювати свої можливості, адекватно до них поводитися, – то й ставлення до нас буде поважне. Хіба Україна, здійснюючи євроінтеграційну політику, прагне втекти чи сховатися під крило ЄС від Росії, і чи є підстави для таких припущень? ...А якби й були, то хіба може серйозна держава дозволити собі уникати власної відповідальності за усунення такого роду ризиків чи загроз? Думаю, що це не в характері України. І чого б це нам культивувати якійсь власні російські острахи? Досить нам “досягнень” російської інформаційної політики і пропаганди, яка так “на інформувала” росіян, що ті тепер, згідно з останніми соціологічними опитуваннями, дивляться вовком на нас. Найбільше, на що можна вказати, так хіба що на те, що вступ до Євросоюзу сприятиме й без того динамічному процесу історичного розмежування державного, політичного і культурного розвитку України та Росії.

Однак розв’язання проблеми історико-політичного примирення і довіри між державами залишиться виключно питанням порядку денного двосторонніх відносин. До речі, на мою думку, саме воно складає грунт для різнорідних інсинуацій і спекуляцій у взаєминах, різноманітних перешкод розвитку взаємоповажних, рівноправних і насправді добросусідських відносин. Думається, що доречним засобом подолання наведеної проблеми, рівно як і російського волюнтаризму та зверхності, нарешті стане відкритий і чесний політичний діалог, розробка і втілення певної спільної стратегії. Можу додати, що десь схожими виглядають “особливості” й українсько-польських стосунків: у них чимало “зрізаних кутів” – тут головне не перехитрувати самих себе. Історичне примирення має бути справжнім, а не надуманим, адже ціна недомовок може виявитися непомірно високою.

Проте, зрозуміло, що роль України на Європейському континенті і ставлення до нас європейських партнерів і союзників значною мірою визначатиметься сукупним потенціалом держави, її поведінкою у взаєминах і на міжнародній арені. Гадаю, що Україні з цього приводу нічого нарікати... Вже зараз багато хто з європейських оглядачів звертає увагу на те, що незабаром європейцям доведеться суттєво поступитися у європейській політиці на Сході Європи міцніючій Україні, а при нашому вступі до ЄС – варто готуватися до перегрупування сил і зміни політичних ролей. Зверну увагу на таку річ: звичне для нас порівняння України і Росії призвело до того, що ми почуваємо себе якимись малими, але коли ми порівнюватимемо нашу державу з європейськими країнами, то почуватимемося значно більшими, якщо не великими.

Хто із зовнішніх гравців (окрім Польщі) здатен лобіювати наш вступ до Євросоюзу? Хто (окрім Росії) міг би нам зашкодити?

Прикро визнавати, однак про Україну важко говорити як про державу з довгим списком справжніх союзників. У нас багато потенційних партнерів, які могли б стати такими, якби Україна відповідно себе поводила. Разом з тим, окрім Польщі, певне сприяння може надати Німеччина, Великобританія, можливо – Італія. Цікавим є те, що допомогу у здійсненні євроінтеграційної мети Україна може отримати з боку США і Канади.

А серйозно нашкодити у цій справі можемо ми тільки самі. Навіть з боку Росії, на мій погляд, нам не слід чекати якихось суттєвих “палиць у колесах”. Інтриги і провокації будуть, це зрозуміло: не в інтересах Росії втрачати сфери і зони міжнародного впливу. Однак не розумію, яким чином Москва могла б вплинути на позицію не менш амбіційних європейців?

Однак, Європа й досі не вирішила, що їй робити з Україною. Що їй заважає бути рішучішою у ставленні до нас? Що ми можемо зробити, аби європейці швидше прийняли нас?

Передусім – заспокоїтися і йти на Захід розміреним кроком за тінню наших здобутків. Бути відповідальними та послідовними у міжнародних зобов’язаннях, активними у європейському політичному процесові, налагодити постійний діалог з актуальних проблем взаємодії і співпраці як зі столицями окремих європейських держав, так і (а то й передусім) з Брюсселем. Якщо раніше до Помаранчевої революції в Євросоюзі вичікували, коли Україна з’ясує власну стратегію розвитку, то зараз набирають силу оптимістичні настрої. Цю тенденцію вкрай важливо підтримати і розвинути. У цьому ракурсі вважаю цілком вдалими кроки нинішнього керівництва держави на європейському напрямі, зокрема, – заяви про готовність введення Україною безвізового проїзду для громадян ЄС.

Як я вже казав, суттєвою політичною вадою Євросоюзу є інертність його мислення і дій. Поки що більшість з європейської політичної верхівки залишається скептичною щодо України. В ЄС жадають підтверджень політичних декларацій оновленої української влади, очікують успіхів цьогорічної урядової політики, спостерігатимуть за ходом і підсумками парламентського передвиборчого процесу 2006 року. Проте більш значущим, цінним для нас є зміна на краще у ставленні до України пересічних європейців. Вважаю, що це є нашим найголовнішим євроінтеграційним здобутком.

Дистанціювання ЄС від України, його надто обережна поведінка в українській інтеграційній справі пояснюються також і тягарем відповідальності за політичну долю Євросоюзу в цілому: європейці мають переконатися (а ми маємо цьому якнайліпше сприяти), у цілковитій європейській ідентичності України (стосовно цінностей, права, процедур, ефективності державної політики, досягненні соціально-економічних успіхів і т.п.). З європейської точки зору, Україні необхідно виважено розвивати відносини зі США та Росією – враховувати специфіку інтересів ЄС, розвивати економічну кооперацію (особливо у сфері міжрегіонального транспорту й енергетики), генерувати стабільність і миротворчість – стати економічною і мілітарною потугою ЕС на Сході Європи.

Однак, якщо Україна стане такою самотужки, у неї виникне ризик втратити інтерес до вступу до Євросоюзу. Тому є цілком справедливими зауваження з боку України, що не тільки вона має сприяти розв’язанню загальноєвропейських проблем, але й Євросоюз має виявляти куди більше уваги власне українським проблемам. Європейці мають набагато активніше брати участь в економічному, культурному і політичному житті України, ніж це було досі. Настав час “не забивати цвяхи у парканах, а витягати їх”. Вважаю, що на сьогодні склалися всі основні умови для інтенсифікації політичної взаємодії, економічної співпраці і секторальної інтеграції.

Так коли ж Україна нарешті стане членом Євросоюзу?

Наша країна приречена бути частиною Євросоюзу, сам хід новітньої історії зумовлює це. Мало б трапитися щось незбагненне, аби Україна так і залишилася поза межами ЄС. Якщо говорити про час повноцінного членства України в ЄС, то це десь приблизно 2009-2012 роки. Чому повноцінне членство і так швидко? Річ у тім, що Україну інше навряд чи влаштує. Це також не відповідало б потребам політичного забезпечення становлення Великої Європи, адже при збереженні динаміки позитивних економічних і соціальних змін в Україні, нинішнє суспільне піднесення, з одного боку, і європейським оптимізм щодо України – з іншого, зіллються в процес взаємного ентузіазму, котрий стимулюватиме необхідні інтеграційні заходи і процедури.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Европа из рыхлой конфедерации постепенно превращается в федерацию нового типа

Інна Підлуська, президент Фонду „Європа XXI століття”

На жаль, в Україні немає масового розуміння того, що являє собою Європейський Союз

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Не обязательно стремиться к европейскому членству

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Без социального партнерства нам в Европу путь закрыт

Тетяна Голіченко, історик філософії, антрополог

Україна мусить відкритися для діалогу з Європою

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Мы уже имели европейскую жизнь во времена Советского Союза»

Лада Леся Рослицька, юрист публічного міжнародного права, незалежний експерт у галузі безпеки

„Я не розумію, чому Україна не може бути нейтральною країною”

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

„Зараз найважливіше питання – чи хоче більшість наших громадян стати європейцями”

Ян Кочи, директор представительства компании Schindler Ukraine

Благотворное влияние Евросоюза. Но не сразу…

Дэвид Лейн, старший научный сотрудник университета Кэмбридж, член исследовательського проекта "Новые формы управления в Европейском Союзе"

До последнего расширения ЕС был достаточно успешным проектом

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Україні потрібен європрагматизм

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

“Процес інтеграції з ЄС є більш важливим з точки зору впливу на економіку, ніж постійні розмови про те, вступати чи не вступати”

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„У своєму нинішньому стані Україна однозначно не вигідна ЄС”

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

«Евролокомотив» Украины - ее средний класс

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Украина является ключевой площадкой для изменения архитектуры Евросоюза

Елена Зеркаль, директор Государственного департамента адаптации законодательства

Мы не так далеки от Евросоюза, как некоторым кажется

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Украине нужен поиск новых решений»

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«В Украине сама нация считает себя европейской»

Ганна Дерев'янко, виконавчий директор Європейської Бізнес-Асоціації

„Місце України в економіці Євросоюзу залежить від того, коли вона стане членом ЄС”

Ростислав Павленко, виконавчий директор Школи політичної аналітики при Національному університеті „Києво-Могилянська академія”

„У світі поважають жорстких, здатних захистити власний інтерес”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Устремляясь в Европу, мы идем в новую империю

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Помаранчеві” події – підтвердження європейськості українців

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Украина идет в Европу бедной родственницей

Олег Зарубінський, перший заступник Голови Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції

„Без України Євросоюз є неповноцінним”

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Місце України – в оновленому ЄС

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,099