В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

В современных ролевых играх и тренингах социо- и психодраматические техники используются в целях обучения личности более эффективному поведению в ситуациях, в которых человек или группа людей испытывает затруднения, предоставляя им возможность получения опыта, приобрести который в настоящий момент в реальной жизни для данного клиента маловероятно.

Собственно, социодрама – это ролевая игра, метод которой предназначен для работы с межгрупповыми отношениями и коллективным мировоззрением, драма для людей, рассматривающих вопросы, относящиеся к некой социальной единице, является ли это группой лиц, отдельным государством, сообществом или человечеством в целом. А поскольку социодрама используется для воспроизведения и исследования в действии социальных групп – команд, организаций, национальных/интернациональных систем, ее вполне можно использовать для изучения, диагностики, планирования и проверки возможностей социума для последующего применения в реальной жизни.

Начиная наш диалог «Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС», мы приглашаем всех заинтересованных игроков взять на себя роли, которые мы уже сыграли, играем или собираемся играть в Европейском сообществе, взглянуть на себя и глазами среднего европейца, и лидера европейского государства, и высокопоставленного чиновника Евросоюза. Мы хотели бы оценить свои собственные возможности и устремления такими, какими они видятся на сегодня и какими станут через 10, 15, 20 лет, когда вопросы европейской интеграции приобретут для Украины новое звучание и новое смысловое наполнение.

Интеграция Украины в ЕС – тема весьма актуальная, говорят и пишут о ней очень много. Но едва ли не впервые за последние (постсоветские) годы у нашей страны появился свой общеукраинский ПРОЕКТ – «проект Европа». А это означает, что появилась цель и появилась перспектива. Это означает также, что растет значение общего гражданского усилия, наметилась мобилизация общества. Это также и период «взросления» нашей страны, когда от этапа жесткого отрицания/игнорирования/борьбы с ветряными мельницами мы переходим к созиданию, созиданию своей собственной страны. Это стало реальной ценностью, реальной ролью для миллионов наших сограждан.

Но:

– интеграция – это большая и кропотливая работа, прежде всего для Украины;

– поскольку перспектива вступления Украины в ЕС носит долгосрочный характер, необходим анализ перспектив самого Европейского Союза, а также характер отношений, которые складываются между странами ЕС в экономике, политике. Политикум и бизнес Украины должны не только знать и понимать проблемы и противоречия ЕС, но и учиться «чувствовать контексты», глубоко и всесторонне понять его цели и предназначение;

– пока, на волне евроэйфории, не принято обсуждать те перемены, которые ждут Украину на пути в ЕС, никто не взвешивает преимущества и недостатки, а также не учитывает риски, которые просто неизбежны и это грозит весьма серьезным разочарованием. Захотим ли мы стать гражданами единого государства ЕС через 10-15 лет?

- евроинтеграция выглядит скорее как бизнес- и дипломатическая стратегия. Отсутствует важнейшая составляющая – социальная стратегия.

Двигаясь по пути интеграции в ЕС, Украине необходимо также найти ответы на вопросы: Что Украина может дать Европроекту? Почему ЕС должен быть заинтересован в присоединении нашей страны?

Пока же ни у стран ЕС, ни у Украины нет видения украинского вклада в общую организацию, хотя никто не лишал Украину права предлагать ЕС не только свои ресурсы, но и свои проекты. Но для того чтобы сделать Европе предложение, от которого ей будет трудно отказаться, следует изменить – как извне, так и изнутри – статус Украины как «просителя». Это, возможно, самая трудная роль, но чем скорее мы научимся ее играть, тем скорее Украина сможет получить шанс продемонстрировать свои возможности сделать свой вклад в развитие Европейского сообщества. И об этой роли нужно вести дискуссию, прежде всего, в нашей стране.

Украине еще только предстоит освоить опыт стран уже вошедших в ЕС в отстаивании собственных национальных интересов, а также в поисках взаимоприемлемых компромиссов.

Однако пока украинский бизнес не станет «заказчиком» евроинтеграции Украины, а экономика Украина не будет готова стать частью евроэкономики, вряд ли прекрасная евросказка станет былью. До тех пор, пока Украина не начнет диверсифицировать свои отношения со странами ЕС, развивая их не только на государственном, но и на корпоративном уровне, наш путь в Евросоюз будет весьма проблематичным. Статистика свидетельствует, что с вступлением Центральноевропейских стран в ЕС, торгово-экономическое сотрудничество Украины с ЕС опередило традиционного для Украины лидера – страны СНГ. Таким образом, ЕС становится крупнейшим торговым партнером Украины. И эти отношения нужно развивать и стимулировать, эту роль Украине необходимо сделать свои вторым «Я», если власть не только декларирует свои евроинтеграционные намерения, но и намерена их реализовать.

Поставленная нашей страной цель вхождения в ЕС может кроме всего прочего послужить также и ресурсом для консолидации внутренних сил и решения возникших в ходе «оранжевой революции» противоречий. Речь идет прежде всего об активном привлечении регионов Украины к формированию и реализации политики по интеграции в структуры ЕС, а также налаживания прямых межрегиональных отношений с регионами стран-членов ЕС.

Преимущества евроинтеграции со временем должен ощутить КАЖДЫЙ гражданин Украины, также как и понять/осознать/почувствовать себя европейцем. Роль европейца должен уже сегодня примерить на себя каждый из нас. Попробуйте, и вам понравится, говорит реклама. Но так ли это на самом деле? Комфортно ли будет в Европе «європейцю українського походження»?

Сознательная информационная политика украинской элиты, способствующая трансляции информационных ресурсов и «месседжей» из ЕС, вплоть до создания единого информационного поля уже не просто веление времени, это жизненная необходимость. Упрочение/укоренение общеевропейских ценностей в противовес постсоветской ностальгии и потребительскому отношению к нашему «походу в Европу» остается не менее важной задачей/ролью для нынешнего украинского руководства. Но для этого и украинские «верхи» должны взвалить на себя эту роль, войти во вкус, захотеть жить по-новому, строить/налаживать новые, европейские механизмы функционирования государства и его взаимодействия с обществом, разблокировать перспективы ускоренной модернизации украинского общества.

Главное, чтобы наш «поход» в ЕС не стал очередным блефом той части элиты, которая пришла к власти, дабы не проводить внутренние реформы. Чтобы это не стало уходом от внутренних проблем во внешние «перспективы без перспективы».

В самый разгар холодной войны отец современной социометрии Якоб Леви Морено выступил с идеей организации прямого диалога двух мировых лидеров – Эйзенхауэра и Хрущева, в ходе которого предложил им обменяться ролями, применив основной прием в социопсиходраме – дублирование, обмен ролями, «зеркало». В то время социодрама уже использовалась Морено для работы по терапии социальных конфликтов, предотвращению глобальных противостояний и войн.

Наши задачи не так критичны, но и не менее значимы. Сегодня перед Украиной реально стоят вопросы европейской интеграции, обретения статуса страны с рыночной экономикой, облегчения визового режима, членства в ВТО, создания зоны свободной торговли и реального приближения к европейским структурам. Нам предстоит большая работа над собственным законодательством, повышением жизненного уровня наших граждан, приобщение к лучшим достижениям европейской и мировой науки, культуры, социального и политического обустройства собственной жизни. Это работа даже не на ЕС, а на самих себя.

Может это и есть главная и лучшая наша роль?!

Тимошенко уверена, что Украина станет членом ЕС (15-04-2005 12:27), Эксперт-центр

Премьер-министр Украины Юлия Тимошенко верит, что Украина станет членом Европейского Союза.

В интервью всемирной службе Би-Би-Си, Ю.Тимошенко заявила, что "энтузиазм, с которым взялись за дело президент Украины и правительство, обязательно увенчается успехом".

"Если не возникнет проблем с организацией внутреннего жизни ЕС, и положительно завершатся референдумы по принятию Европейской Конституции, я уверена, что народы всех стран Евросоюза поддержат привлечение Украины к европейскому дому. Я верю в это, потому что вижу, как сейчас народы европейских стран принимают нашего президента. А так как политики в демократических странах прислушиваются к мнению своих народов, то мне кажется, что Украина очень скоро и органично присоединится к ЕС, и это пойдет на пользу им обоим", - сказала она.

Вместе с тем, она затруднилась сказать, когда это может произойти. "Трудно сказать. Важно следить, как будут развиваться события в самом Союзе. Но я уверена, что в Украине нет ни политических, ни законодательных, ни территориальных препятствий, одним словом, нет ничего такого, что бы могло стать препятствием вступления в Евросоюз", - подчеркнула Ю.Тимошенко.

Свернуть

Начиная наш диалог «Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС», мы приглашаем всех заинтересованных игроков взять на себя роли, которые мы уже сыграли, играем или собираемся играть в Европейском сообществе, взглянуть на себя и глазами среднего европейца, и лидера европейского государства, и высокопоставленного чиновника Евросоюза. Мы хотели бы оценить свои собственные возможности и устремления такими, какими они видятся на сегодня и какими станут через 10, 15, 20 лет, когда вопросы европейской интеграции приобретут для Украины новое звучание и новое смысловое наполнение.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

На жаль, в Україні немає масового розуміння того, що являє собою Європейський Союз

На жаль, в Україні немає масового розуміння того, що являє собою Європейський Союз: На жаль, в Україні немає масового розуміння того, що являє собою Європейський Союз

Інна Підлуська, президент Фонду „Європа XXI століття”

Коли ми говоримо про європейський вибір України як про напрямок її майбутнього стратегічного розвитку, то мусимо бути свідомі того, що за сьогоднішніх умов це фактично єдиний вибір для нас. Реально інтегруватися Україні більше немає куди.

Чи погоджуєтеся Ви з тим, що європейський вибір для України є вибором цивілізаційним?

Я не є великою прихильницею поняття „цивілізаційний вибір”, оскільки воно пробуджує стійкі асоціації із російською школою аналітики. Проте, в даному випадку, цілком слушно сказати, що європейський вибір для України є принциповим. Сьогодні однією із ключових світових тенденцій є інтеграція як на економічному рівні (коли формуються потужні торгівельні альянси та митні союзи), так і на політичному (коли актори великої політики об’єднують свої зусилля). Саме це ми й спостерігали у перетворенні Європейського Союзу (який спершу був суто економічним об’єднанням) на потужну політичну силу, що зараз є своєрідною наддержавою. У цьому відношенні ЄС навіть перевершив Сполучені Штати.

В України є не так вже й багато альтернатив щодо стратегічного вибору. Європейська інтеграція, проголошена іще попереднім нашим керівництвом як мета, є всіма визнаним пріоритетом. ЇЇ важко порівнювати з іншими стратегічними напрямками, на зразок інтеграції на пострадянському просторі у форматі СНД, яке здається одразу ж після появи віджило себе. Формат же на зразок російсько-білоруського союзу взагалі не є для України вибором. Так само не є дієвою альтернативою для України і об’єднання у форматі четвірок із залученням скажімо Казахстану (тобто так званий ЄЕП).

Насправді, коли ми говоримо про європейський вибір України як про напрямок її майбутнього стратегічного розвитку, то мусимо бути свідомі того, що за сьогоднішніх умов це фактично єдиний вибір для нас. Реально інтегруватися Україні більше немає куди.

Тобто, Ви вважаєте, що ЄС тяжіє до того щоби стати аналогом держави, своєрідною сучасною імперією?

Одержавши власну Конституцію, Євросоюз максимально наблизиться до того, щоб стати єдиною наддержавою, оскільки його члени виробляють спільну політику у галузях, що традиційно були ознаками державного суверенітету. Йдеться, перш за все, про національну безпеку, охорону правопорядку, силові відомства. Процес у напрямку уніфікації цих відомств йде повільно, але невпинно, і з набуттям сили європейською Конституцією він стане незворотнім.

Хоча Ви кажете, що Україна не має іншої альтернативи, окрім інтеграції до Євросоюзу, проте не всі наші громадяни поділяють цю думку. Хто і чому найбільше зацікавлений в українській євроінтеграції?

На жаль, сьогодні в Україні немає масового розуміння того, що являє собою Європейський Союз, і відповідно інтеграція до нього. Тому можна говорити про брак інформації з цього питання, а також про те, що з політичних міркувань висвітлюються лише деякі аспекти євроінтеграційних процесів. Однак, і самі мешканці Євросоюзу навряд чи до кінця розуміють таку заплутану та забюрократизовану структуру, якою є ЄС.

В Україні ж можна виділити кілька груп як серед прихильників, так і серед противників євроінтеграції. Найбільше громадян, котрі виступають за вступ до ЄС, належать до молодшої та середньої вікових груп. Це люди, що мають гарну освіту, які непогано почуваються у цій країні, які добре оцінюють свої конкурентні перспективи на більш вимогливому європейському ринку праці й товарів, нарешті, це люди, що вже досягли певних успіхів у житті і мають досить амбітні плани, здійснити які їм, зокрема, допоможе членство України у Європейському Союзі. В євроінтеграції зацікавлена молодь, бо не секрет, що вступ до ЄС розширить освітні перспективи для українців та відкриє доступ до „чотирьох свобод” (перш за все свободи пересування).

Окрім того, є значна група представників українських ділових кіл, інтерес яких полягає в тому, щоби акції їхніх підприємств котувалися на міжнародновизнаних біржах, а вони могли вести бізнес поза межами України без обмежень, котрі зараз мають, наприклад, вітчизняні виробники металу. До групи зацікавлених у євроінтегації можна також додати українську експертну спільноту, а ще духовну, культурну еліту, для якої вступ України до ЄС є дійсно цивілізаційною справою, адже ми належимо до Європи, а отже і до європейського культурного простору.

А кому євроінтеграція України не на руку?

Як на мене, серед цих людей дуже багато таких, які, по-перше, ніколи не були поза межами західного кордону України, а по-друге, небагато знають про те, що там відбувається. Ці люди не відчувають у собі здатності конкурувати на досить-таки нещадному західному ринку праці. Я говорю, переважно, про осіб старшого віку, що свого часу здобули вузькопрофільну радянську освіту і після того її не доповнювали.

До цієї групи можна віднести також працівників сільського господарства, чиє небажання інтегруватися до Євросоюзу пов’язане із часто недостатнім знанням про ті можливості та переваги, що їх відкриває політика ЄС. До речі, в Польщі аграрії теж були активними критиками приєднання країни до Європейського Союзу, бо дуже переймалися тим, як вплине це на їхні господарства і боялися розорення. Натомість, в перший же рік після вступу Польщі до Євросоюзу польські сільгоспвиробники не могли задовольнити той велетенський попит, що існує на європейському ринку, і вперше за багато років у Польщі виник дефіцит товарів харчування. Отже, саме аграрії найбільше скористалися з переваг, які одержала Польща від ЄС.

В Україні є і суто політичні противники євроінтеграції. Це люди, котрі персонально нічого не мають проти європейських стандартів життя, а також із задоволенням користуються в побуті європейськими товарами. Проте, ці політики стоять в опозиції до сьогоднішньої української влади, і тому автоматично вдаються до критики її зовнішньополітичної стратегії. Я маю на увазі комуністів, прогресивних соціалістів та їхніх нових партнерів від партії „Братство”. Як правило вони виходять із дихотомії „або євроінтеграція, або більш тісний зв’язок з Росією”. Це спекулятивне твердження, адже, по-перше, як я вже говорила, об’єднання з Росією на сьогодні для України не варіант, а по-друге, як на мене, немає підстав різко протиставляти інтеграцію до ЄС розвиткові україно-російських взаємин.

А чи потрібні ми аж так сильно Європейському Союзові, щоби він погодився хоча б колись включити до себе Україну?

На жаль, на сьогодні Європейський Союз не здатен запропонувати Україні щось принципово нове і більше, ніж вже заявлена нова політика сусідства. Євросоюз щойно пройшов через найбільше і найскладніше у своїй історії розширення, коли до його сім’ї влилося десять нових держав, в основному з колишнього соціалістичного табору. Це розширення потребувало фундаментальних змін в економіці та системі управління цих держав. ЄС у свою чергу надав їм велику технічну допомогу, аби ці країни змогли досягти критеріїв членства у об’єднанні. Наразі існує необхідність продовження (або ж завершення) процесу євроінтеграції Болгарії та Румунії, котрі вже пройшли шлях країн-кандидатів, провівши разом із Євросоюзом велику роботу в цьому напрямку. Залишається ще й питання Туреччини, яка вже понад десятиліття є країною-кандидатом і зараз потребує визначеної відповіді щодо своїх подальших перспектив. Окрім того, невирішеною є й проблема потенційного джерела напруженості на Балканах, точніше на тій їхній частині, де колись існувала Югославія.

Тому, за великим рахунком, Україна зараз не є пріоритетом для Європейського Союзу, оскільки вона не створює аж надто великих проблем, що потребували б нагального вирішення з боку ЄС. На сьогодні між нами та ЄС існує „Угода про партнерство і співробітництво”, котра визначає наші стосунки, укладено план дій „Україна-Європейський Союз” на найближчі три роки, і незалежно від того, чи стане наша країна членом ЄС, треба буде проводити роботу, передбачену цими угодами.

Я не думаю, що є реальні причини говорити про те, що Євросоюз сам зініціює найближчим часом вихід за рамки сусідства у відносинах з Україною. На сьогодні йому треба спершу звикнути до самого себе, до всіх тих процедур та умов, що виникли в ньому після такого масового розширення, після того, як він отримав Конституцію, котра змінила цілу систему прийняття рішень, що безумовно накладе відбиток і на економіці і на взаємозв’язках між його країнами-членами. Тому, на жаль, Європейському Союзові зараз не до України, і очікувати в найближчій перспективі чіткого сигналу від цієї структури, про який так багато говорять, нам не варто.

Коли ж тоді його очікувати? І чи взагалі ми колись дочекаємося такого сигналу?

Оскільки все в цьому світі змінюється, то немає стовідсоткової гарантії, що Євросоюз існуватиме вічно. Не виключеним є, що до того моменту, коли Україна розвинеться, реформується на стільки, щоби відповідати усім критеріям членства у Європейському Союзі, а той вирішить всі свої проблеми, найбільша європейська структура матиме вже іншу назву. Проте, думаю, що і тоді існуватиме надпотужна організація, об’єднана спільними цінностями демократії та вільного ринку, входження до якої буде прагнути й Україна.

На скільки швидким буде процес реалізації європейських прагнень, великою мірою залежить звичайно ж від нас самих, від того, на скільки послідовно Україна проводитиме реформи, на скільки успішно вона приведе свої процедури прийняття рішень у відповідність до норм Євросоюзу, на скільки добре розвинеться її інфраструктура, зміцниться конкурентний клімат, підприємницьке середовище і т.д. Отже перед нашою країною стоять значні завдання, на виконання яких доведеться витратити найближчі років 8-10, і то за умови, що реформи не перебиватимуться такими речами, як політична доцільність під час виборчих кампаній, коли робитимуться відступи від ринкових реформ на користь більш популістських речей. При цьому нам треба буде досягти навіть не стільки європейського рівня життя та виробництва, скільки сумісності з європейськими інституціями, можливості стати частиною машини Євросоюзу, всієї цієї бюрократії. Офіційною мовою це називається „нести відповідальність за виконання вимог до членства”, те що отримало назву “aquis communautair”.

На жаль, на відміну від країн Центрально-Східної Європи Україна не одержувала, не одержує і є підозри, що й не одержить тієї допомоги саме у трансформаційних процесах, які зробили євроінтеграційну перспективу реальністю для тієї ж Польщі, Угорщини, Чехії чи Словаччини. Ці країни отримали свого часу колосальні кошти і доклали колосальних зусиль, які навряд чи можна очікувати від держави, яка не бачить перспективи, заради якої їй їх потрібно докладати. Та все ж сподіваюся, що десь до 2014-2015 року Україна матиме чітку відповідь для себе, коли, на яких умовах і в якому порядку ми вступаємо до Європейського Союзу.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Испытание рутиной

Эйфория от институциональных прорывов в интеграционных процессах России, Белоруссии и Казахстана развеялась. Пришло время тщательной притирки друг к другу наших непохожих хозяйственных комплексов

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Европа из рыхлой конфедерации постепенно превращается в федерацию нового типа

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Не обязательно стремиться к европейскому членству

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Без социального партнерства нам в Европу путь закрыт

Тетяна Голіченко, історик філософії, антрополог

Україна мусить відкритися для діалогу з Європою

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Мы уже имели европейскую жизнь во времена Советского Союза»

Лада Леся Рослицька, юрист публічного міжнародного права, незалежний експерт у галузі безпеки

„Я не розумію, чому Україна не може бути нейтральною країною”

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

„Зараз найважливіше питання – чи хоче більшість наших громадян стати європейцями”

Ян Кочи, директор представительства компании Schindler Ukraine

Благотворное влияние Евросоюза. Но не сразу…

Дэвид Лейн, старший научный сотрудник университета Кэмбридж, член исследовательського проекта "Новые формы управления в Европейском Союзе"

До последнего расширения ЕС был достаточно успешным проектом

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Україні потрібен європрагматизм

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

“Процес інтеграції з ЄС є більш важливим з точки зору впливу на економіку, ніж постійні розмови про те, вступати чи не вступати”

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„У своєму нинішньому стані Україна однозначно не вигідна ЄС”

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

ЄС – вродливе дитя “холодної війни”

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

«Евролокомотив» Украины - ее средний класс

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Украина является ключевой площадкой для изменения архитектуры Евросоюза

Елена Зеркаль, директор Государственного департамента адаптации законодательства

Мы не так далеки от Евросоюза, как некоторым кажется

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Украине нужен поиск новых решений»

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«В Украине сама нация считает себя европейской»

Ганна Дерев'янко, виконавчий директор Європейської Бізнес-Асоціації

„Місце України в економіці Євросоюзу залежить від того, коли вона стане членом ЄС”

Ростислав Павленко, виконавчий директор Школи політичної аналітики при Національному університеті „Києво-Могилянська академія”

„У світі поважають жорстких, здатних захистити власний інтерес”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Устремляясь в Европу, мы идем в новую империю

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Помаранчеві” події – підтвердження європейськості українців

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Украина идет в Европу бедной родственницей

Олег Зарубінський, перший заступник Голови Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції

„Без України Євросоюз є неповноцінним”

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Місце України – в оновленому ЄС

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,051