В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демографический кризис или последний украинец

В начале 21 века, когда человеческий потенциал лишь начал осознаваться как главное достояние любого цивилизованного государства, человечество уже столкнулось со значительными «поломками» в «механизме воспроизводственного процесса». Самыми болезненными проблемами на сегодня являются сокращение рождаемости, старение населения и слабо управляемые миграционные процессы, нарушающие во многих странах благоприятный демографический баланс.

Очевидно, что актуальны эти вопросы и для нашей страны. Разваливающиеся заброшенные хаты и полупустые школы в еще недавно цветущих селах, свободные места в самых престижных детских садах наших городов, отсутствие очередей в молочных кухнях и детских поликлиниках. Вместо этого – десятки гектаров новых кладбищ, переполненные больницы и дома престарелых. Эти тенденции грозят принять необратимый характер. В последнее время статистические данные о демографической ситуации в Украине напоминают фронтовые сводки – столько-то умерло, и столько-то не родилось! Но если в Европе уже давно бьют тревогу из-за низкой рождаемости и старения населения, а в РФ все чаще можно услышать о новой миграционной политике государства, то в Украине эти вопросы являются разве что предметом шутки на бигбордах. А ведь игнорировать складывающиеся в нашем государстве демографические обстоятельства было бы, по меньшей мере, недальновидно.

Прогнозы на будущее весьма неутешительны. Абсолютно все отрасли украинской экономики вскоре столкнутся с острой нехваткой людских ресурсов. Эта же опасность подстерегает фундаментальную и прикладную науку, все социальные институты, органы правопорядка. Уже в 2004 г. начала проявляться нехватка молодых людей, способных учиться в высших учебных заведениях – в сегодняшней низкой рождаемости изначально заложена угроза падения интеллектуального потенциала страны. Прибавьте сюда отрицательное сальдо миграции – и картина станет совсем удручающей. Украина постепенно превращается в страну пенсионеров, лишенных перспективы обеспечить себе достойное будущее трудом своих детей и внуков.

Принято считать, что демографическая ситуация в Украине развивается в русле общемировых тенденций. Однако у нас эти проблемы, безусловно, носят отпечаток национальных особенностей, присущих нашей стране и нашему народу. Причинами ухудшения демографической ситуации в Украине эксперты считают:

– падение уровня и качества жизни;

– смену ценностей – для многих женщин гораздо важнее стала работа, чем семья и дети;

– смену традиционного жизненного уклада;

– доминирование городского образа жизни над сельским;

– растущее глобальное неравенство в распределении ресурсов и благ между богатыми и бедными странами.

Впрочем, рождаемость падает не только в Украине и в России, но и в западных странах. По мнению экспертов, к середине XXI века в мире не останется ни одной страны, где в семье будет рождаться более двух детей. Но если мы имеем дело с общемировой тенденцией, то насколько она опасна для нашей страны? Может, и не нужно гнаться за количественными показателями? Дискуссии по этому вопросу в Украине только начинаются, и мнения экспертов и аналитиков зачастую противоположны.

Ну, станет нас не 47, а 40 миллионов, ну, и что, лишь бы уровень жизни рос – рассуждают одни. Другие не соглашаются: если нас будет меньше, кто будет жить на нашей территории, с кем ею придется делиться? Или еще один «козырный» аргумент – «мы станем страной другого масштаба!». «Кохаймося!» – и все будет хорошо, советуют третьи.

В нашем очередном диалоге мы попытались найти ответ на вопрос «кто же на самом деле «вымирает»: население страны, украинский этнос или этнические группы, проживающие в Украине? Или же следует ставить вопрос об умирающей нации, а, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации? А может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Как всегда в поиске ответа на вопросы Кто виноват? и Что делать? мы хотим представить не только суждения профессионалов в области демографии – социологов, медиков, философов, политологов, но и мнения наших читателей и авторов, работающих в «смежных» сферах. Это, по нашему мнению, позволит более полно очертить круг демографических проблем, с которыми столкнулось наше общество, и предложить пути выхода из демографического кризиса, охватывающего Украину на 14-м году Независимости.

Свернуть

Парадокс, но молодому, вроде даже развивающемуся, 14-летнему государству впору ставить вопрос о жизни и смерти. А еще и об умирающей нации, и, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации. Или, может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Боротьба за кожну дитину

Пані Елло, наскільки до України можна вживати термін “демографічна криза”, яким рясніють доповіді політиків і статті у газетах? Наскільки ситуація в Україні справді критична?

Безумовно, те, що ми спостерігаємо в Україні, можна назвати демографічною кризою. Ознаками цього є передовсім низька очікувана тривалість життя, яка становить 68,2 роки; неймовірно висока вірогідність смерті для чоловіків у працездатному віці (близько 38%); висока порівняно з розвиненими країнами смертність немовлят і дітей до 5 років, а також постійний масштабний міграційний відплив молоді за кордон, що впливає як безпосередньо на чисельність та статево-віковий склад населення, так і опосередковано – на народжуваність. Впродовж 12 років в Україні спостерігається депопуляція – перевищення кількості померлих над народженими.

Наскільки я розумію, то слова криза вживають тоді, коли спостерігаються катастрофічні тенденції і їхні наслідки. Які ж наслідки тенденцій, які ви назвали?

Чесно кажучи, я не вважаю, що депопуляція сама по собі є ознакою демографічної кризи. Вона характерна сьогодні для більшості країн Європи і є неминучим наслідком низької народжуваності. У свою чергу, низька народжуваність є ознакою сучасних тенденцій у відтворенні населення, сучасного способу життя, врешті-решт, це є зворотною стороною жіночої емансипації. Ми хотіли, щоб жінка була освіченою, займала високі посади, була прирівняна у всіх своїх правах до чоловіків – в результаті маємо низьку народжуваність. Висока народжуваність спостерігається нині там, де жінка сконцентрована виключно на родині.

Практично Україна не відрізняється за цими тенденціями від більшості країн Європи. Однак в Європі низька народжуваність і обумовлена нею депопуляція компенсуються припливом трудових мігрантів, які в своїй основній масі є молодими. В Україні ж ці процеси не тільки не компенсуються міграцією, а навпаки, посилюються. Значних втрат несе Україна і через високу передчасну смертність, насамперед чоловіків. І якщо тенденції народжуваності в Україні є дуже подібними до загальноєвропейських, то за тенденціями смертності ми дуже відрізняємося від розвинених суспільств.

Тому, говорячи про демографічну кризу, я б відзначала не кількісні ознаки демографічних процесів, а якісні: передовсім низьку тривалість життя, високу захворюваність, масштабний міграційний відплив, розпад сімей.

У чому причина таких високих показників смертності?

Тенденції смертності в Україні вже впродовж тривалого часу мають хвилеподібний характер, – періоди поліпшення ситуації змінюються роками її погіршення. Так і на початку 1990-х років спостерігалося зростання практично усіх інтенсивних показників смертності, а ймовірність смерті різко зросла практично у всіх вікових групах. Це було пов`язано з багатьма причинами: погіршилися економічні умови, побутові умови, з`явилася непевність, нестабільність, яка була нехарактерною для радянського періоду – хоч ми і жили не найкраще, але ми жили за усталеними нормами. Врешті, разом зі своїми заощадженнями люди втратили і впевненість у завтрашньому дні. Все це спричинилося до численних тривалих стресів, захворювань, часто суїцидів.

По-друге, економічна криза зруйнувала систему медичного обслуговування. Профілактичні огляди дітей і дорослих, які проводилися за радянських часів, безумовно, мали сенс, оскільки давали змогу діагностувати і відповідно лікувати багато хвороб на початковій стадії. Коли ми фактично примусили матерів доглядати дітей вдома до трьох років, ліквідувавши ясла, ми, відповідно, істотно звузили систему постійних профілактичних оглядів, які досить чітко слідкували за дитячими захворюваннями. Через те, що зросло безробіття, люди перестали лікуватися, почали запускати хвороби, переносити їх на ногах – і все для того, щоб не втратити роботу. Величезний негативний вплив має і багаторазове подорожчання і ліків, і, фактично, медичної допомоги в цілому.

Отже, зростання загальних показників смертності обумовлене не стільки постарінням населення (хоча і воно, безумовно, мало вплив), скільки зростанням інтенсивності смертності практично від багатьох причин. До речі, що стосується старіння, то тут політики у своїх висновках часто бувають нещирими. Якщо взяти питому вагу населення віком понад 60 років (старше працездатного віку), то вона у нас є справді дуже високою. Але якщо взяти питому вагу населення, старше 70 або 65 років, як це роблять в економічно розвинутих країнах, то за цими показниками постаріння ми далеко не найстарша нація в Європі – у нас населення просто не доживає до такого віку. Але ж 60 років в сучасному світі – це ще не старість, це навіть не її початок. Відтак, вікова структура європейських країн вміщує чотири покоління – у нас же разом живуть від сили три покоління.

А що відбувається з показниками народжуваності? Як на них впливають зміни у суспільній свідомості?

Сьогодні ми можемо говорити про те, що зазнав дуже серйозних трансформацій інститут шлюбу. І тут мова йде не просто про українську специфіку – йдеться про загальносвітову тенденцію. У багатьох країнах, як і в Україні, набуває поширення позашлюбне народження дітей, громадянські шлюби. Самі по собі ці тенденції не є чимось страшним. Але проблема полягає в тому, що консенсуальні або громадянські шлюби часто не є сталими. Коли ж шлюб розпадається, то розпадається сама основа для народження дітей. А діти, які виховуються у неповних сім`ях, дуже часто виростають з настановами на безшлюбність, бездітність тощо.

За показниками громадянських шлюбів Україна дуже подібна до європейських країн?

У нас ці процеси не настільки поширені як в європейських країнах – ми ще не настільки відійшли від традиційного режиму демографічного відтворення до сучасного. Традиційний тип – це висока народжуваність і висока смертність. Сучасний тип відтворення – низька народжуваність, але висока тривалість життя, руйнація старих сімейних цінностей, старе населення і так далі. Україна поки що не наздогнала країни Європи у відтворенні населення саме за сучасним типом. На це є економічні, культурні причини, у нас ще висока частка сільського населення, яке зберігає традиційні настанови.

З європейського досвіду для нас важливо зрозуміти, що традиційні цінності в Європі заміщуються цінностями вітальними – людина повинна дбати про своє здоров`я, вона має нормально харчуватися, підтримувати фізичну активність. У нас же інтенсивне руйнування традиційних цінностей не супроводжується формуванням вітальних цінностей, що веде до високої смертності.

Можливо, таке відставання вітальних цінностей від традиційних є природнім? Адже, як показує практика, руйнування відбувається набагато швидше, ніж створення нового.

В Європі такий лаг теж існував. Але у випадку України руйнування традиційних цінностей поглиблюється патерналістськими настановами суспільства, коли люди продовжують очікувати допомогу від держави. Скажімо, зниження смертності у 1960-і роки відбулося завдяки зусиллям держави, а не завдяки індивідуальним настановам людини. Держава подбала про санітарні норми, очищення води. Скорочення смертності, в основному, пояснювалося зменшенням поширеності інфекційних і паразитарних хвороб та зниженням смертності від них. Коли держава скоротила свій контроль за розповсюдженням, наприклад, туберкульозу, то ми отримали спалах захворювань, оскільки орієнтації населення на здорове життя ще не сформовані.

Зниження народжуваності – це процес останніх 14 років незалежності, чи він почався раніше?

Зниження народжуваності почалося в Україні ще в 60-их роках минулого століття. Вже з 1963 року рівень народжуваності не забезпечує навіть простого відтворення населення. Зрозуміло, що економічні тенденції протягом 1990-х років сприяли прискореному зниженню цього показника. Але зараз народжуваність потроху підвищується – з 1,1 у 90-х роках до 1,2 дитини в розрахунку на одну жінку у 2003 році. В короткостроковій перспективі ми маємо всі підстави очікувати дуже значного підвищення народжуваності у зв`язку із запровадженням порівняно високої допомоги при народженні дитини. Але це триватиме не більше 2–3 років. Після цього, як свідчить і міжнародний, і власний український досвід таких дій, народжуваність знову починає знижуватись.

Чи буде народжуваність і далі зростати?

В довгостроковій перспективі ми розраховуємо на стабілізацію народжуваності на рівні 1,5 дитини на одну жінку десь до 2015 року. Є оптимісти, які сподіваються, що показник виросте до 1,8, але я не думаю, що це станеться. Що стосується смертності, то ми очікуємо, що вона буде скорочуватися, особливо серед чоловіків, оскільки там є достатні резерви. Але особливих успіхів щодо чисельності населення це не принесе. Ми колись робили таку академічну вправу – прогноз чисельності населення за умови народжуваності на рівні двох дітей (чого немає ніде у Європі), а середньої очікуваної тривалість життя буде складати близько 80 років (майже як в Японії) – самі розумієте, що ймовірність реалізації і першого, і другого припущення для нас є неймовірно низькою. Та навіть за таких умов населення України буде скорочуватися, оскільки в структурі населення надто мало молоді і потенціал демографічного зростання в Україні вже вичерпаний. Інша відповідь на це питання – міграційний приплив. Це збільшить чисельність населення, дещо омолодить вікову структуру і призведе до зростання народжуваності. Але ми повинні бути свідомі того, що до нас не поїдуть слов`яни або представники європейських націй. І я не впевнена, що українці будуть комфортно себе почувати в новій поліетнічній державі.

Чи маєте Ви дані по міграційним потокам такого роду?

Я володію інформацією з перепису 2001 року. І етнічні зрушення порівняно з переписом 1989 року пов`язані не тільки із зростанням питомої ваги українців і зниженням частки росіян, бо це є результат самовизначення у змішаних шлюбах – хто як себе назвав, так і записали. Раніше титульною нацією держави була російська – діти з таких шлюбів визначали себе росіянами, тепер титульною стала українська нація і ми маємо такий же ефект щодо самовизначення. Але значно зросла частка азіатських етносів, що не пов`язано із самовизначенням, а віддзеркалює реальні етнічні зміни. Наприклад, чисельність кримських татар зросла у п`ять разів, вірменів – на 84 %, чеченців – 56 %, абхазів – на 47 %, грузин – на 45 %, азербайджанців – на 22 %. Чисельність від 30 до 300 тисяч мають ще 16 народів, серед яких білоруси, поляки, молдовани, болгари, румуни, греки, угорці, німці – ці народи можна приписати до європейської цивілізації, а всі інші належать до азіатських або кавказьких народів. Зрозумійте, моя обережність викликана не ксенофобією, а реально існуючими небезпеками зміни культурологічного, релігійного і соціального середовища в цілому.

Наскільки може бути великою похибка у визначенні кількості тих чи інших національностей під час перепису населення?

По малим народам ця похибка може бути дуже високою. Справа в тому, що у нас існує багато можливостей ухилитися від перепису, якщо людина не хоче, щоб її якимось чином тут ідентифікували, через що нелегальних емігрантів перепис скоріш за все просто не виявив. Ми ж не проводимо переписи так, як, наприклад, у Туреччині, де його проводять за один день, і людина не має права вийти на вулицю, поки її не переписали. Якщо когось бачать на вулиці, то обов`язково перевіряють наявність довідки про проходження перепису.

Чи несуть ці емігранти загрозу для українського етносу?

Про те, що вони чисельно почнуть переважати український етнос, або навіть прирівняються до його кількості, і мови бути не може. Це нам не загрожує в жодному регіоні, за винятком Криму.

А чи можна бути впевненим, що в Україні є міграційна політика?

Уряд вважає, що є. Причому, вже десять років вважає. Я вважаю, що міграційної політики немає. Зокрема, ми ратифікували багато документів, але реально їх не виконуємо. У нас є, наприклад, в`єтнамці, які не можуть отримати нормальну освіту, які не можуть отримати нормальну роботу. Але ж ми не можемо ігнорувати їхні проблеми, оскільки вони відображаються на майбутньому не тільки цих людей, але й на нашому з вами майбутньому. Якщо ми не будемо ними займатися, то такі меншини формуватимуть свою особливу культуру поведінки, зокрема загострюватимуть криміногенну ситуацію.

У чому причина провалів у роботі з іммігрантами – це ксенофобія чи щось інше?

Частково це ксенофобія, частково – відсутність грошей, врешті – нерозуміння такої загрози. Взагалі перед нами є два варіанти політики стосовно мігрантів – або ми їх інтегруємо, асимілюємо, або допомагаємо зберегти свою самобутність.

І який же вибір є оптимальним?

Я думаю, що асимілятивна модель набагато спокійніша для майбутнього України. Але з точки зору гуманітарних підходів, це не зовсім справедливо, тому що ми повинні допомогти людям зберегти їхню самобутність.

Чи усвідомлюють посадовці таке розрізнення, і який вибір вони роблять?

Я вже говорила, що міграційної політики у нас немає – почасти через те, що ніхто не знає насправді, що з мігрантами робити. І загальні декларації, які приймаються на вищому рівні, великої ясності і конкретності у роботі з мігрантами не додають.

Проблема полягає ще й у тому, що Україна – бідна країна, і українське населення бідне. І коли заходить мова про те, щоб забрати у бідних і віддати ще комусь, то уже ніхто не хоче займатися цієї справою.

Чи можемо говорити про те, що українська нація вимирає?

Ми можемо говорити про скорочення українців в Україні, ми можемо говорити про скорочення кількості слов`ян в Україні. У цьому контексті, якщо хтось хоче застосувати термін “вмирання”, його можна застосувати. Але все одно, це буде політичний штамп, який до того, ж не є зовсім коректним. В плані народжуваності ми майже не відрізняємося від загальносвітової тенденції. Головна наша проблема – висока смертність.

На Вашу думку, наскільки ефективними можуть бути кроки уряду для того, щоб поліпшити демографічну ситуацію в Україні? Взагалі, чи можна державними засобами змінити демографічну ситуацію?

Таких механізмів, щоб вже завтра все було гаразд, немає. Сьогодні основний захід, який повинен спонукати до підвищення народжуваності, є запровадження допомоги сім`ям при народженні дитини. З огляду на співвідношення між заробітною платою і розміром допомоги, ми набагато випереджаємо європейські країни. Зараз середня заробітна плата – близько 700 гривень, а розмір допомоги – 8500 гривень, тобто річна заробітна плата.

Чи приведе це до підвищення кількості народжень?

Думаю, що наступного року це приведе до істотного підвищення народжуваності. Дуже багато демографів і соціологів висловлюють занепокоєння, що така допомога може привести до підвищення народжуваності серед, скажімо так, асоціальних елементів. Але я сподіваюся, що значна частка виділених коштів потрапить до звичайних людей, які через економічні негаразди вагалися, чи заводити їм другу дитину.

Наскільки тривалим буде ефект від цієї допомоги?

Я думаю, що це впливатиме протягом найближчих двох-трьох років, після чого народжуваність може знову знизитися. Але й ці два-три роки є немалим періодом. Зараз Україна перебуває у такому стані, що їй потрібно боротися за кожну дитину, за кожне народження. Питання не в тому, що це буде додаткова людина до 47 мільйонів – питання у тому, що це буде додаткова дитина, яка компенсуватиме у віковій структурі високу частку старих осіб.

Бесіду вів Юрій Таран
Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тарас Сімак, завідувач сектору регулювання у сфері трудової міграції Управління політики зайнятості та трудової міграції Мінпраці

„Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище”

Ігор Каганець, головний редактор журналу “Перехід IV”

«Світ після нас має стати кращим!»

Елла Ламах, голова Департаменту з питань сім’ї Міністерства України у справах молоді та спорту

Наше міністерство повинно допомагати всім сім’ям, але у першу чергу - асоціальним сім’ям ставати соціальними

Раїса Семенець, начальник відділу гендерної політики Міністерства України у справах молоді та спорту, кандидат економічних наук

Інститут сім’ї й досі має дуже велике значення для українців

Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, доктор економічних наук, професор

„Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”

Ірина Петрова, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Університету економіки та права „Крок”, доктор економічних наук

„У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”

Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень, кандидат економічних наук

Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи

Любов Стельмах, директор Департаменту статистики населення Держкомстату України

Статево-віковий склад населення: узагальнене відображення природного та міграційного руху людей

Лесь Доній, політолог

Держава повинна впливати на демографію сильною соціальною політикою

Владимир Богданов, социолог

Демография вторична. Экономика – первична.

Сергій Кримський, доктор філософських наук

Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво

Лесь Герасимчук, культуролог

Народ виживає, якщо він того хоче

Наталія Фойгт, кандидат економічних наук, завідувач відділом відтворення демографічного потенціалу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

„Виродження нації не відбудеться”

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,062