В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демографический кризис или последний украинец

В начале 21 века, когда человеческий потенциал лишь начал осознаваться как главное достояние любого цивилизованного государства, человечество уже столкнулось со значительными «поломками» в «механизме воспроизводственного процесса». Самыми болезненными проблемами на сегодня являются сокращение рождаемости, старение населения и слабо управляемые миграционные процессы, нарушающие во многих странах благоприятный демографический баланс.

Очевидно, что актуальны эти вопросы и для нашей страны. Разваливающиеся заброшенные хаты и полупустые школы в еще недавно цветущих селах, свободные места в самых престижных детских садах наших городов, отсутствие очередей в молочных кухнях и детских поликлиниках. Вместо этого – десятки гектаров новых кладбищ, переполненные больницы и дома престарелых. Эти тенденции грозят принять необратимый характер. В последнее время статистические данные о демографической ситуации в Украине напоминают фронтовые сводки – столько-то умерло, и столько-то не родилось! Но если в Европе уже давно бьют тревогу из-за низкой рождаемости и старения населения, а в РФ все чаще можно услышать о новой миграционной политике государства, то в Украине эти вопросы являются разве что предметом шутки на бигбордах. А ведь игнорировать складывающиеся в нашем государстве демографические обстоятельства было бы, по меньшей мере, недальновидно.

Прогнозы на будущее весьма неутешительны. Абсолютно все отрасли украинской экономики вскоре столкнутся с острой нехваткой людских ресурсов. Эта же опасность подстерегает фундаментальную и прикладную науку, все социальные институты, органы правопорядка. Уже в 2004 г. начала проявляться нехватка молодых людей, способных учиться в высших учебных заведениях – в сегодняшней низкой рождаемости изначально заложена угроза падения интеллектуального потенциала страны. Прибавьте сюда отрицательное сальдо миграции – и картина станет совсем удручающей. Украина постепенно превращается в страну пенсионеров, лишенных перспективы обеспечить себе достойное будущее трудом своих детей и внуков.

Принято считать, что демографическая ситуация в Украине развивается в русле общемировых тенденций. Однако у нас эти проблемы, безусловно, носят отпечаток национальных особенностей, присущих нашей стране и нашему народу. Причинами ухудшения демографической ситуации в Украине эксперты считают:

– падение уровня и качества жизни;

– смену ценностей – для многих женщин гораздо важнее стала работа, чем семья и дети;

– смену традиционного жизненного уклада;

– доминирование городского образа жизни над сельским;

– растущее глобальное неравенство в распределении ресурсов и благ между богатыми и бедными странами.

Впрочем, рождаемость падает не только в Украине и в России, но и в западных странах. По мнению экспертов, к середине XXI века в мире не останется ни одной страны, где в семье будет рождаться более двух детей. Но если мы имеем дело с общемировой тенденцией, то насколько она опасна для нашей страны? Может, и не нужно гнаться за количественными показателями? Дискуссии по этому вопросу в Украине только начинаются, и мнения экспертов и аналитиков зачастую противоположны.

Ну, станет нас не 47, а 40 миллионов, ну, и что, лишь бы уровень жизни рос – рассуждают одни. Другие не соглашаются: если нас будет меньше, кто будет жить на нашей территории, с кем ею придется делиться? Или еще один «козырный» аргумент – «мы станем страной другого масштаба!». «Кохаймося!» – и все будет хорошо, советуют третьи.

В нашем очередном диалоге мы попытались найти ответ на вопрос «кто же на самом деле «вымирает»: население страны, украинский этнос или этнические группы, проживающие в Украине? Или же следует ставить вопрос об умирающей нации, а, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации? А может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Как всегда в поиске ответа на вопросы Кто виноват? и Что делать? мы хотим представить не только суждения профессионалов в области демографии – социологов, медиков, философов, политологов, но и мнения наших читателей и авторов, работающих в «смежных» сферах. Это, по нашему мнению, позволит более полно очертить круг демографических проблем, с которыми столкнулось наше общество, и предложить пути выхода из демографического кризиса, охватывающего Украину на 14-м году Независимости.

Свернуть

Парадокс, но молодому, вроде даже развивающемуся, 14-летнему государству впору ставить вопрос о жизни и смерти. А еще и об умирающей нации, и, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации. Или, может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Виродження нації не відбудеться”

„Виродження нації не відбудеться”: „Виродження нації не відбудеться”

Наталія Фойгт, кандидат економічних наук, завідувач відділом відтворення демографічного потенціалу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

Статистика ООН щодо демографічної ситуації в світі станом на 2050 рік говорить, що населення України до цього часу зменшиться майже вдвічі. Чи не можете Ви пояснити, звідки такі невтішні для нас перспективи?

Зменшення народжуваності відбувається в планетарному масштабі, і експерти ООН прогнозують, що до 2100 року населення Землі зупинить своє зростання, і невдовзі його кількість почне зменшуватися. Україна ж на теренах колишнього СРСР давно вже виділяється тим, що народжуваність тут завжди була низькою (до речі, це було характерно і для країн Балтії). Процес депопуляції, про який Ви говорите, тобто зменшення чисельності населення, індукований, передусім, катастрофічним зниженням народжуваності, яке можна порівняти лише із ситуацією в Росії. Власне, Росія і Україна є двома країнами в сучасній Європі, для яких характерні аномально швидкі темпи зниження народжуваності.

В Україні зараз народжується дуже мало дітей, у зв'язку з економічною ситуацією, а також дифузією західних зразків формування сімейних та шлюбних відносин, тощо. Цей процес розпочався вже 10 років тому, і він дуже впливає на чисельність майбутніх дітородних контингентів: чим менше дітей народжуватиметься зараз, тим менше через 15 років прийде жінок в дітородний вік. Отже, процес депопуляції розвивається в геометричній прогресії, і надалі можна сподіватися лише на подальше зниження чисельності населення. Зупинити цей процес неможливо, хоча можна дещо пригальмувати. Ось чому прогнози щодо чисельності населення України як з точки зору експертів ООН, так і українських демографів дуже невтішні.

Для України також характерним є дуже високий рівень смертності. На жаль, ні наші економічні здобутки останніх років, ні стабілізація життя поки що не вплинули на цей процес. У країнах Східної Європи теж існувала подібна до нашої демографічна криза, проте вони її вже подолали, і тривалість життя там почала зростати. У нас же, поки що, смертність хоча й не зростає такими вражаючими темпами, як раніше, проте залишається вкрай високою.

А чи впливає на демографічний розвиток масова міграція українців за кордон?  

Міграція, попри всі зауваги та міркування з цього приводу, не відіграє такої значної ролі, як це може здаватися. Сальдо міграції (тобто різниця між кількістю тих, хто вибув, і тих, хто прибув) в Україні у 2003 році становило 7 тис. осіб, що, звичайно, кількісно не може істотно вплинути на депопуляцію.

А чи можна говорити про те, що під загрозою знаходиться саме існування української нації? Що вона вироджується?

Ні, виродження нації, особливо зараз, коли пройшли часи масових епідемій, голодоморів, широкомасштабних воєнних конфліктів, не відбудеться. Україна існуватиме, і тут завжди житимуть люди. Може зменшитися чисельність населення, можуть звузитися перспективи його подальшого відродження, може розширитись етнічна палітра української людності, але не більше того.

А чи можна прогнозувати виникнення проблеми з трудовими ресурсами в нашій країні років через 10-15, коли в дітородний вік увійде значно менша кількість жінок, ніж є зараз?

Так, ця проблема зараз постає досить гостро. І пов'язано це буде не стільки зі зниженням народжуваності та зменшенням чисельності населення, скільки з тим, що значна частина українців зараз переходить із працездатного у пост працездатний вік, тобто старіє. Схожі процеси відбуваються в усьому світі, але у нас вони особливо болючі саме через різке зниження народжуваності.

В демографії існує таке поняття, як „демографічне вікно”. В процесі демографічного старіння зменшується частка дітей, і зростає кількість старих, проте певний час частка населення працездатного віку залишається на рівні 50-60%, і саме це дає можливість підготуватися в демографічному і економічному плані до того моменту, коли працездатного населення стане менше. В Україні закриття цього демографічного вікна (тобто, коли частка працездатного населення почне зменшуватися) розпочнеться з 2008 року. Отже, зараз практично не залишилося часу для того, аби трохи зменшити економічне навантаження на працездатне населення. На жаль, події, пов'язані з „помаранчевою революцією” дещо відволікли нас від вирішення проблеми підготовки до старіння населення і адаптації економічної і соціальної сфери до подальшого існування в умовах, коли майже половину населення становитимуть особи старші за працездатний вік.

Мені доводилося читати про ідею запрошувати в Україну іммігрантів з країн третього світу, аби поповнити брак трудових ресурсів. Чи можна буде таким чином вирішити щойно описану Вами проблему?

Європа свого часу вдалась до подібних заходів, запросивши до себе значну частину іммігрантів, зокрема Німеччина прийняла багато людей з Туреччини, Франція – з країн арабського світу. Це було зроблено для того, аби поповнити брак робочої сили. Завдяки цьому у деяких країнах справді збільшився контингент осіб працездатного віку, крім того, дещо зросла народжуваність, і таким чином поліпшилася демографічна та економічна ситуація в країні. Однак, потім з'ясувалося, що представники інших культур майже не інтегруються у західноєвропейське суспільство, їх не сприймає європейська спільнота, виникають проблеми ксенофобії. З того часу європейці почали значно обережніше ставитися до масової імміграції в свої країни, встановивши законодавчі, адміністративні та організаційні фільтри, що забезпечують в'їзд у країну, у першу чергу, кваліфікованої, освіченої робочої сили, яка легше інтегрується у суспільство. 

У нас таких фільтрів, на жаль, немає, до нас їдуть не турки, а індуси, пакистанці, в'єтнамці, люди, що не мають необхідної освіти та не можуть бути задіяні у досить розвиненій українській економіці. Безумовно, виникнуть проблеми ксенофобії, котрі хай не стоятимуть так гостро, як, скажімо, в Німеччині (адже Україна є багатонаціональною державою), проте все одно матимуть місце.

Тому, я вважаю, що хоча міграція існуватиме, однак вона не є виходом зі становища. Навіть якщо кількість населення України скорочується, це можна компенсувати поліпшенням його якості, збільшенням доступу нинішніх громадян України до освіти, до кваліфікованих робочих місць. Адже, якщо в Україні існує безробіття, запрошення іноземної робочої сили сприймається як парадокс: навіщо приймати робітників з-за кордону, коли ми не можемо забезпечити роботою українців?

Тоді як можна покращити демографічну ситуацію?

Передусім, потрібна послідовна демографічна політика, сфокусована на вирішенні проблем молоді і сім'ї. Тут основним стратегічним напрямом є забезпечення для молоді доступу до освіти, гідної і адекватно оплачуваної праці, комфортного і реально доступного житла.

Певну позитивну роль у вирішенні проблеми нестачі трудових ресурсів може відіграти підвищення віку виходу на пенсію. Слід зазначити, що в усій Європі не залишилось країн, де чоловіки виходять на пенсію раніше 65, а жінки – 60 років. Свого часу, коли в СРСР встановлювали вік виходу на пенсію, ми мали справу з екстенсивною економікою, в якій механізацію та автоматизацію виробництва підміняли залученням дедалі більшої кількості робочих рук. Тоді переважала важка, немеханізована фізична праця. В таких умовах життєва сила робітників швидко амортизувалася, тривалість трудового життя була короткою. Залишається сподіватись, що розвиток технологічного та освітнього прогресу сприятиме суттєвому поліпшенню умов праці та розширить можливості реалізації творчого потенціалу робітників старшого віку, і це, можливо, позбавить вказаний захід контексту непопулярності.

Ви кажете, що перш за все треба стимулювати народжуваність. Як ефективно можна це зробити на державному рівні?

 

Зараз багато дискутують щодо доцільності підвищення виплат при народженні дитини, кажуть, що це марна витрата грошей, популістський захід, спрямований на підвищення рейтингу існуючої влади тощо. Однак, насправді уряд таким чином компенсує сім'ї витрати на відтворення населення. Це є нормальною практикою для будь-якої соціально- орієнтованої держави, і заслугою нашого президента є те, що він, як і обіцяв у передвиборчому марафоні, довів розмір цієї виплати принаймні до рівня здорового глузду, адже той мізер, що виплачувався раніше, був скоріше, проявом зневаги і до сім'ї, і до держави.

Окрім цього кроку, важливо на рівні всіх суспільних інститутів забезпечити для жінок можливість гармонійного поєднання особистісної самореалізації з материнством. І головне, захищеним повинен бути такий соціальний інститут, як сім'я. Саме вона має стати основним об'єктом державної демографічної політики.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тарас Сімак, завідувач сектору регулювання у сфері трудової міграції Управління політики зайнятості та трудової міграції Мінпраці

„Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище”

Ігор Каганець, головний редактор журналу “Перехід IV”

«Світ після нас має стати кращим!»

Елла Ламах, голова Департаменту з питань сім’ї Міністерства України у справах молоді та спорту

Наше міністерство повинно допомагати всім сім’ям, але у першу чергу - асоціальним сім’ям ставати соціальними

Раїса Семенець, начальник відділу гендерної політики Міністерства України у справах молоді та спорту, кандидат економічних наук

Інститут сім’ї й досі має дуже велике значення для українців

Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, доктор економічних наук, професор

„Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”

Ірина Петрова, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Університету економіки та права „Крок”, доктор економічних наук

„У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”

Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень, кандидат економічних наук

Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи

Любов Стельмах, директор Департаменту статистики населення Держкомстату України

Статево-віковий склад населення: узагальнене відображення природного та міграційного руху людей

Лесь Доній, політолог

Держава повинна впливати на демографію сильною соціальною політикою

Владимир Богданов, социолог

Демография вторична. Экономика – первична.

Сергій Кримський, доктор філософських наук

Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво

Лесь Герасимчук, культуролог

Народ виживає, якщо він того хоче

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Боротьба за кожну дитину

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,061