В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демографический кризис или последний украинец

В начале 21 века, когда человеческий потенциал лишь начал осознаваться как главное достояние любого цивилизованного государства, человечество уже столкнулось со значительными «поломками» в «механизме воспроизводственного процесса». Самыми болезненными проблемами на сегодня являются сокращение рождаемости, старение населения и слабо управляемые миграционные процессы, нарушающие во многих странах благоприятный демографический баланс.

Очевидно, что актуальны эти вопросы и для нашей страны. Разваливающиеся заброшенные хаты и полупустые школы в еще недавно цветущих селах, свободные места в самых престижных детских садах наших городов, отсутствие очередей в молочных кухнях и детских поликлиниках. Вместо этого – десятки гектаров новых кладбищ, переполненные больницы и дома престарелых. Эти тенденции грозят принять необратимый характер. В последнее время статистические данные о демографической ситуации в Украине напоминают фронтовые сводки – столько-то умерло, и столько-то не родилось! Но если в Европе уже давно бьют тревогу из-за низкой рождаемости и старения населения, а в РФ все чаще можно услышать о новой миграционной политике государства, то в Украине эти вопросы являются разве что предметом шутки на бигбордах. А ведь игнорировать складывающиеся в нашем государстве демографические обстоятельства было бы, по меньшей мере, недальновидно.

Прогнозы на будущее весьма неутешительны. Абсолютно все отрасли украинской экономики вскоре столкнутся с острой нехваткой людских ресурсов. Эта же опасность подстерегает фундаментальную и прикладную науку, все социальные институты, органы правопорядка. Уже в 2004 г. начала проявляться нехватка молодых людей, способных учиться в высших учебных заведениях – в сегодняшней низкой рождаемости изначально заложена угроза падения интеллектуального потенциала страны. Прибавьте сюда отрицательное сальдо миграции – и картина станет совсем удручающей. Украина постепенно превращается в страну пенсионеров, лишенных перспективы обеспечить себе достойное будущее трудом своих детей и внуков.

Принято считать, что демографическая ситуация в Украине развивается в русле общемировых тенденций. Однако у нас эти проблемы, безусловно, носят отпечаток национальных особенностей, присущих нашей стране и нашему народу. Причинами ухудшения демографической ситуации в Украине эксперты считают:

– падение уровня и качества жизни;

– смену ценностей – для многих женщин гораздо важнее стала работа, чем семья и дети;

– смену традиционного жизненного уклада;

– доминирование городского образа жизни над сельским;

– растущее глобальное неравенство в распределении ресурсов и благ между богатыми и бедными странами.

Впрочем, рождаемость падает не только в Украине и в России, но и в западных странах. По мнению экспертов, к середине XXI века в мире не останется ни одной страны, где в семье будет рождаться более двух детей. Но если мы имеем дело с общемировой тенденцией, то насколько она опасна для нашей страны? Может, и не нужно гнаться за количественными показателями? Дискуссии по этому вопросу в Украине только начинаются, и мнения экспертов и аналитиков зачастую противоположны.

Ну, станет нас не 47, а 40 миллионов, ну, и что, лишь бы уровень жизни рос – рассуждают одни. Другие не соглашаются: если нас будет меньше, кто будет жить на нашей территории, с кем ею придется делиться? Или еще один «козырный» аргумент – «мы станем страной другого масштаба!». «Кохаймося!» – и все будет хорошо, советуют третьи.

В нашем очередном диалоге мы попытались найти ответ на вопрос «кто же на самом деле «вымирает»: население страны, украинский этнос или этнические группы, проживающие в Украине? Или же следует ставить вопрос об умирающей нации, а, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации? А может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Как всегда в поиске ответа на вопросы Кто виноват? и Что делать? мы хотим представить не только суждения профессионалов в области демографии – социологов, медиков, философов, политологов, но и мнения наших читателей и авторов, работающих в «смежных» сферах. Это, по нашему мнению, позволит более полно очертить круг демографических проблем, с которыми столкнулось наше общество, и предложить пути выхода из демографического кризиса, охватывающего Украину на 14-м году Независимости.

Свернуть

Парадокс, но молодому, вроде даже развивающемуся, 14-летнему государству впору ставить вопрос о жизни и смерти. А еще и об умирающей нации, и, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации. Или, может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Народ виживає, якщо він того хоче

Населення України зменшується щороку на 400 тисяч чоловік. Від`ємні показники приросту населення показують також деякі європейські країни. Даруйте за некоректну логіку, але, можливо, зменшення населення країни є ще однією рисою нашої європейськості – ми старіюча і вмираюча нація?

Тут і дарувати не треба, бо логіка справді некоректна . Демографічні процеси, про які йдеться, прогнозувалися давно. Майже в усьому світі спостерігається залежність народжуваності дітей від рівня цивілізації: чим вища цивілізація, тим менша народжуваність у тубільного населення. Міняються в людей життєві пріоритети й роль сім`ї. Україна далебі не вимирає, але, на жаль, усталюється кількість населення стосовно реальних соціально-економічних, політичних і юридичних умов. Але водночас треба собі добре усвідомити, що наявні соціально-економічні, політичні та юридичні інститути є вислідом сучасної української цивілізації, а не результатом зловмисництва урядників, партій тощо. Бо народом називаються не тільки кращі люди, а всі, що є. Скажу простіше, якщо людина, маючи дилему, що купити – книжку чи пляшку, – купує пляшку, то це характеристика сучасної української цивілізації, а не урядово-партійного зловмисництва.

Які причини зменшення населення України? Чи носять вони специфічний характер чи носять скоріше ознаки універсальності, характерні для всього розвинутого світу? Можливо, це результат трансформації, якої Україна зазнала в останні роки – чи подібні процеси відбувалися і раніше (не враховуючи, звичайно, воєн)?

До речі, чому „не враховуючи воєн? Україна, на жаль, з цього погляду перебувала в минулому сторіччі в унікальній ситуації: вона брала активну участь в усіх війнах, котрі провадили держави, що контролювали загарбану українську територію. У нас склалося хибне уявлення про історію, буцім у 20 сторіччі були тільки І, ІІ світові війни та громадянська війна на теренах сфери впливу Росії-СРСР. Була і японська війна, і розрухи перед І світовою. СРСР воював майже без перерви до ІІ світової війни, загарбуючи терени на Далекому Сході й в Середній Азії. А ще звільнення/загарбання земель, про які Сталін домовився з Гітлером. Після капітуляції Японії Радянський Союз воював з рештками українських військ в Україні, посилав найманців в Індокитай, Африку, в Центральну Европу, придушував вільнодумців і мордував людей в Німеччині, Угорщині, Чехословаччині, надсилав загони вбивати мирне населення в Афганістані та деінде. І скрізь були українці, чого статистика досі не відбиває.

Демографічні процеси щільно пов`язані з характером цивілізації, з формуванням і трансформуванням ментальності народу. При всій схожості загальнодемографічних процесів в Україні та модерновому світі, ми маємо й власні відмітні риси: колись з ідеологічних, а тепер з причин власної бездарності ми не робимо нічого, щоб якось направити ситуацію. І це ж іще перед лицем ґлобальної енергетичної кризи, що прогнозується на 2030-2050-ті роки!

Одні прихильні до нашої традиції „чим гірше – тим краще”, інші хочуть, як краще, а виходить – як завше, а для демографії результат однаковий. Катастрофічний. Саме тому, що нема тверезої оцінки й запобігання неґативній ситуації.

Коли говорять “вимирання” Європи, то, в першу чергу, мають на увазі, втрату сенсу життя. Чи застосовні такі порівняння до України?

Європа не вимирає – змінюється та перерозподіляється її етнічний склад. За рахунок контрольованої іміґрації вона розв`язує проблему балансу вікових груп у суспільстві.

Щодо втрати сенсу життя, то це й поготів якесь непорозуміння, бо розвивається економіка, у розповні культурне життя, небачено зростає туризм… і все це попри локальні війни.

Нам не слід панікувати. Але, шануючи і досягнення сумерів, і досягнення трипільців, треба тверезо оцінити своє місце і рівень нашої проблематики у порівнянні з показниками розвинених країн та спокійно приготуватися до напруженої роботи на багато десятиріч, аби не випасти з історичного процесу напередодні ґлобальних криз середини цього віку.

Чи впливають на демографічні показники такі новації як фемінізм, гомосексуалізм, бездітні сім`ї, нові соціальні хвороби – ВІЛ, наркоманія, алкоголізм?

Звичайно, впливають, але усе це проблеми різні, а тому вони й впливають різною мірою. Гендерні дослідження купки наших пань, які одержали американські ґранти, – це радше начерки майбутніх досліджень. Гострота проблем однієї статі у нас не менша, ніж іншої. Насправді, в нашому зжіночілому суспільстві фемінізм треба трактувати по-іншому. Гомосексуалізм – цілком природне і пояснюване явище, але у нас він аніяк не впливає доки на демографію.

Щодо бездітних сімей. У більшості європейських країн понад половина дітей народжується поза шлюбом. Інститут сім`ї об`єктивно трансформується сьогодні. Потім у нашої бездітної сім`ї і чоловік і жінка можуть мати кожен поокремо дошлюбних і позашлюбних дітей, а тому факт бездітності конкретної сім`ї не є вирішальним для демографії.

А от соціальні хвороби дійсно потужно впливають на демографічні показники, але у нас досі ця проблема не усвідомлена ні населенням, ні керівництвом держави. У нас політики – не ідеологи, а менеджери, кожний у своїй галузі. А про решту мають дуже приблизні уявлення. За умов, коли порушено імунітет нації (традиції, етос, інститути та ін.), інакше й бути не може. Ви подивіться на екран вашого телевізора, коли у Верховній раді розв`язуються соціальні питання. Присутніх у залі можна перерахувати на пальцях, а офіційна особа в ефір бреше, що в залі зареєструвалися 300 або 400 депутатів. У нас соціальні питання розв`язують безкарні невидимці, а не представники свідомого народу, котрі переболіли його болями. І, гадаю, такий стан збережеться у нас, доки не зміниться характер цивілізації.

Так все таки, хто вмирає в Україні – кілька сотень тисяч щороку, чи український етнос, чи все таки українська нація? Чи втрачаємо ми щось більше, ніж людей – традиції, культуру, звичаї, врешті державу?

Ми сьогодні маємо державу Україна, характер цивілізації якої відрізняється від аспірацій українських романтиків і учасників змагань за її волю. У „Сонячних кларнетах” Тичини був один ідеал, а у комуніста Симоненка чи реґіонала Чорновола він інший. Добре це чи погано? В історії – це не зовсім коректне питання. Якби більшість народу насправді вважала, що це погано, то таких обранців на нашому обрії не було б, а оскільки статистичний громадянин радше купує пляшку, ніж книжку, то й маємо в нашій країні умови, що відмінні від поетичного ідеалізму. Нація не вмирає, а дуже швидко трансформується в нову спільноту. Саме про такий розвиток подій я говорив і писав ще наприкінці горбачовщини. Проте у нас у кожного на повсякдень свої проблеми. На відміну від польської, російської, японської або єврейської цивілізації, у масі нашого народу нема щохвилинного усвідомлення трансцендентального ідеалу. Ми тепер інші. Це Старицький міг власним коштом утримувати паросток національного театру, це дивак Франко гибів і згоряв над часописом, що рятував український дух в найтяжчі роки чужинського гніту, це Світличний сприяв запільним виданням, накладаючи власним життям, це… Але тепер на тоте все потрібний або ґрант фонду „Відродження”, або німецького товариства, або запомога вітчизняного малахіянина. Тому така в нас література, така в нас музика, таке в нас малярство. Яке є. Народилась нова, інша цивілізація. На зміну Мішузі прийшов Поплавський, а на зміну Городецькому – Бабушкін.

Врешті, чи можна говорити про те, що справді йде процес “вимирання”, “депопуляції”, наскільки тут застосовний термін “демографічна криза”? Чи несе в собі зменшення населення реальні загрози для майбутнього України?

Гадаю, що для майбутнього держави ніякої загрози нема. Тим більше не йдеться про депопуляцію. Змінилися пріоритети. Я дуже сумніваюсь, що сьогодні можна щось повернути назад , тобто реставрувати . Ви бачили як у нас реставрують? Замість реального або гаданого архітвору вивершують нашвидкуруч якусь дурню на посміх прийдешності. Отак і з рештою реконструктів. Музейні ритуали, якщо нема живого етосу, лишаються експонатами, а не живодайним джерелом.

Для відновлення вікової структури суспільства нам потрібна досить інтенсивна іміґрація, котра ще більше змінить етнічні виміри тубільного населення. Проте для ефективної іміґрації потрібна налагоджена економіка, а це в нас справа не завтрашнього дня.

Чи є сенс у гальмуванні процесу скорочення населення країни? Якщо так, то якими засобами це можна робити, які з них будуть ефективними? Досвід Китаю показує, що держава відіграє у цьому процесі визначальну роль. Наскільки державне втручання у цю сферу може бути ефективним?

Про Китай я не розповсюджувався б, особливо після скандалу, пов`язаного з демонстрацією у вільному світі документального фільму про способи розв`язання цієї ситуації (йшлося про фізичне знищення малят жіночої статі). Але, звичайно, державне втручання може бути ефективним. Хоча й те правда, що демографічні процеси реаґують на такі втручання через 30-50 років. А в нас і сьогодні до цієї проблематики руки не доходять.

Єдиний спосіб взагалі вижити – це усвідомлення всім народом, що потрібний не стільки баланс прихворілих гілок влади разом з усіма учасниками цього карнавалу, а усунення нежиттєздатних гілок, та початок з нового аркуша. Однак ця казка також і небезпечна і нереальна.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тарас Сімак, завідувач сектору регулювання у сфері трудової міграції Управління політики зайнятості та трудової міграції Мінпраці

„Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище”

Ігор Каганець, головний редактор журналу “Перехід IV”

«Світ після нас має стати кращим!»

Елла Ламах, голова Департаменту з питань сім’ї Міністерства України у справах молоді та спорту

Наше міністерство повинно допомагати всім сім’ям, але у першу чергу - асоціальним сім’ям ставати соціальними

Раїса Семенець, начальник відділу гендерної політики Міністерства України у справах молоді та спорту, кандидат економічних наук

Інститут сім’ї й досі має дуже велике значення для українців

Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, доктор економічних наук, професор

„Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”

Ірина Петрова, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Університету економіки та права „Крок”, доктор економічних наук

„У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”

Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень, кандидат економічних наук

Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи

Любов Стельмах, директор Департаменту статистики населення Держкомстату України

Статево-віковий склад населення: узагальнене відображення природного та міграційного руху людей

Лесь Доній, політолог

Держава повинна впливати на демографію сильною соціальною політикою

Владимир Богданов, социолог

Демография вторична. Экономика – первична.

Сергій Кримський, доктор філософських наук

Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво

Наталія Фойгт, кандидат економічних наук, завідувач відділом відтворення демографічного потенціалу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

„Виродження нації не відбудеться”

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Боротьба за кожну дитину

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,071