В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демографический кризис или последний украинец

В начале 21 века, когда человеческий потенциал лишь начал осознаваться как главное достояние любого цивилизованного государства, человечество уже столкнулось со значительными «поломками» в «механизме воспроизводственного процесса». Самыми болезненными проблемами на сегодня являются сокращение рождаемости, старение населения и слабо управляемые миграционные процессы, нарушающие во многих странах благоприятный демографический баланс.

Очевидно, что актуальны эти вопросы и для нашей страны. Разваливающиеся заброшенные хаты и полупустые школы в еще недавно цветущих селах, свободные места в самых престижных детских садах наших городов, отсутствие очередей в молочных кухнях и детских поликлиниках. Вместо этого – десятки гектаров новых кладбищ, переполненные больницы и дома престарелых. Эти тенденции грозят принять необратимый характер. В последнее время статистические данные о демографической ситуации в Украине напоминают фронтовые сводки – столько-то умерло, и столько-то не родилось! Но если в Европе уже давно бьют тревогу из-за низкой рождаемости и старения населения, а в РФ все чаще можно услышать о новой миграционной политике государства, то в Украине эти вопросы являются разве что предметом шутки на бигбордах. А ведь игнорировать складывающиеся в нашем государстве демографические обстоятельства было бы, по меньшей мере, недальновидно.

Прогнозы на будущее весьма неутешительны. Абсолютно все отрасли украинской экономики вскоре столкнутся с острой нехваткой людских ресурсов. Эта же опасность подстерегает фундаментальную и прикладную науку, все социальные институты, органы правопорядка. Уже в 2004 г. начала проявляться нехватка молодых людей, способных учиться в высших учебных заведениях – в сегодняшней низкой рождаемости изначально заложена угроза падения интеллектуального потенциала страны. Прибавьте сюда отрицательное сальдо миграции – и картина станет совсем удручающей. Украина постепенно превращается в страну пенсионеров, лишенных перспективы обеспечить себе достойное будущее трудом своих детей и внуков.

Принято считать, что демографическая ситуация в Украине развивается в русле общемировых тенденций. Однако у нас эти проблемы, безусловно, носят отпечаток национальных особенностей, присущих нашей стране и нашему народу. Причинами ухудшения демографической ситуации в Украине эксперты считают:

– падение уровня и качества жизни;

– смену ценностей – для многих женщин гораздо важнее стала работа, чем семья и дети;

– смену традиционного жизненного уклада;

– доминирование городского образа жизни над сельским;

– растущее глобальное неравенство в распределении ресурсов и благ между богатыми и бедными странами.

Впрочем, рождаемость падает не только в Украине и в России, но и в западных странах. По мнению экспертов, к середине XXI века в мире не останется ни одной страны, где в семье будет рождаться более двух детей. Но если мы имеем дело с общемировой тенденцией, то насколько она опасна для нашей страны? Может, и не нужно гнаться за количественными показателями? Дискуссии по этому вопросу в Украине только начинаются, и мнения экспертов и аналитиков зачастую противоположны.

Ну, станет нас не 47, а 40 миллионов, ну, и что, лишь бы уровень жизни рос – рассуждают одни. Другие не соглашаются: если нас будет меньше, кто будет жить на нашей территории, с кем ею придется делиться? Или еще один «козырный» аргумент – «мы станем страной другого масштаба!». «Кохаймося!» – и все будет хорошо, советуют третьи.

В нашем очередном диалоге мы попытались найти ответ на вопрос «кто же на самом деле «вымирает»: население страны, украинский этнос или этнические группы, проживающие в Украине? Или же следует ставить вопрос об умирающей нации, а, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации? А может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Как всегда в поиске ответа на вопросы Кто виноват? и Что делать? мы хотим представить не только суждения профессионалов в области демографии – социологов, медиков, философов, политологов, но и мнения наших читателей и авторов, работающих в «смежных» сферах. Это, по нашему мнению, позволит более полно очертить круг демографических проблем, с которыми столкнулось наше общество, и предложить пути выхода из демографического кризиса, охватывающего Украину на 14-м году Независимости.

Свернуть

Парадокс, но молодому, вроде даже развивающемуся, 14-летнему государству впору ставить вопрос о жизни и смерти. А еще и об умирающей нации, и, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации. Или, может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво

Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво: Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво

Сергій Кримський, доктор філософських наук

Сергію Борисовичу, в Україні вже більше 10 років говорять про демографічну кризу – щороку кількість населення нашої країни скорочується на 250-300 тисяч чоловік. У чому криються причини такого скорочення?

Можливо мої пояснення будуть дещо емоційними – та менше з тим... Справа в тому, що Україна протягом всієї своєї історії зазнавала величезних поразок, а коли, навіть, і вигравала, то це забирало дуже багато крові і поту. Починаючи від подій описуваних у “Слові о полку Ігоревім” ми постійно щось втрачали. Згадайте зовсім недавню історію – революцію 1917 року. Інші народи, які змогли отримати незалежність, не мали навіть армій – фіни зовсім не мали вояків, поляки створили її тільки через деякий час по тому як в Росії почалася революція. В Україні ж на той час було 60 тисяч регулярного війська, які повернулися з битв першої світової війни. Ця армія була навчена, національно свідомою, україномовною – це була у повному розумінні українська армія. І тим не менш ми програли.

Такі поразки не проходять просто так для масової свідомості – це виливається у пригніченість населення. Звичайно, велика кількість пристосувалася до колоніального режиму в СРСР – але тепер знову переживає переломний момент, який в черговий раз породжує пригніченість. Якщо ви зараз побуваєте в пересічному селі (та навіть у місті), то побачите, що соціальна і економічна структура майже повністю зруйновані – а це не може не відображатися на здоров'ї суспільства.

Ми всі знаємо, що в Європі знижується народжуваність, так само як і в Україні – яка різниця між цими двома процесами?

Для Європи ми маємо дещо відмінний процес, який пов'язаний з кращими економічними умовами. У багатьох сім'ях все таки народжується по дві-три дитини. Єдине, ми спостерігаємо там зниження числа сімей як таких – дуже пізно одружуються, кар'єрні амбіції приводять або до відмови від сімейних стосунків, або до шлюбів у старшому віці, пропагується культура задоволення, культура споживання.

Можливо, Україна теж включається у цю систему нових культурних зразків?

Система масових споживацьких цінностей тільки частково торкнулася нашого суспільства. Тому цей процес ще будемо переживати – він чекає нас у майбутньому.

А які ще виклики можуть очікувати Україну в майбутньому? Які можуть бути наслідки демографічної кризи для соціального самопочуття?

Я б тут говорив скоріше не про конкретний випадок з Україною, а про ризики, які несуть демографічні процеси загалом для всього людства, оскільки нашу країну важко вирвати з загальносвітового контексту.

Є два діаметрально протилежних процеси в питаннях демографії. З одного боку, ми спостерігаємо демографічний бум у країнах третього світу – ці процеси потребують регулювання, тому що вони ведуть до проїдання додаткового продукту, через що ці країни тупцюються на місці. З іншого боку, в євроатлантичному світі ми спостерігаємо зниження народжуваності, що веде до скорочення населення.

Отже, ми маємо два протилежно орієнтованих процеси з різко негативними результатами. Завдяки країнам Азії людство йде в майбутнє, зростаючи щогодини на 16 тисяч чоловік. При збереженні такого темпу зростання, до середини третього тисячоліття актуально буде жити більше людей, ніж коли-небудь жило на Землі. А це дуже серйозна проблема, насамперед, в світоглядному відношенні. Справа в тому, що померлих завжди було більше, ніж живих. На римських стелах про померлого писали так: “Приєднався до більшості”. Ставлення до минулого спиралося значною мірою на повагу до предків, на повагу традицій. Якщо тих, що актуально живе, буде більше, ніж померлих, то це може змінити наше ставлення до минулого.

Але, з іншого боку, ми вже змінюємо наше ставлення до минулого: поява нових соціальних рухів, бажання переосмислити попередні здобутки людства, критичне ставлення до минулих подій – така еволюція в суспільній думці уже відбувається.

Те, що відбувається зараз не є таким радикальним. Адже час від часу ми спостерігаємо сплески поваги до історичних подій, повертається мода до народних традицій. Справа в тому, що подібне критичне ставлення є органічним процесом, оскільки культура завжди породжує контркультуру. Але всі ці зміни не призводять до справді світоглядних зрушень, тому що актуальний спосіб життя не може позбутися традиційних форм.

Ця проблема загрожує і євроатлантичному світу?

Якщо брати протилежний процес – скорочення народжуваності у євроатлантичному світі – то тут ми бачимо зовсім іншу загрозу – загрозу для майбутнього. Тобто, ми спостерігаємо певний футурошок – майбутнє насувається набагато швидше, ніж люди можуть його осягнути.

До цього додається ще одна проблема – зростання числа людей похилого віку. Причому, ця проблема пов'язана з індивідуальними настановами і очікуваннями конкретної людини. Справа в тому, що раніше людина жила в середньому 50 років. Це була оптимальна величина, тому що попереднє покоління встигало підготувати нове покоління, допомогти дітям зайняти позицію в суспільстві – тобто, люди виконували свою роль в житті і природним шляхом йшли з нього. Зараз люди живуть набагато більше, ніж 50 років. Переходячи природній кордон у 50 років, людина починає замислюватися над своїм життям, оцінюючи переваги і недоліки пережитого досвіду. Людина у цій ситуації може приходити до висновку, що драбина, якою вона піднімалася в житті, була приставлена не до тієї стінки. Коли людина перестає працювати, вона починає пошук сенсу життя. Інколи ці переживання можуть носити драматичний характер.

Чи має цей пошук сенсу життя соціальні наслідки?

Соціальні наслідки полягають у тому, що втрата певної стабільності впливає на світогляд епохи. Людина починає метушитися, не знаходити свого місця. Є дуже зручне російське слово, яке позначає такий стан людини – “маята”. Люди, які переживають цю “маяту”, стають дуже добрим об'єктом для маніпулювання. Наприклад, в Україні на пенсіонерах тримається Компартія, не тільки тому, що існують матеріальні проблеми, а тому що втрачений патерналістський контроль з боку держави, через що люди знаходяться вперше у своєму житті опинилися перед ситуацією пошуку сенсу життя.

Ще одна проблема полягає у так званій сексуальній революції, яка відбулася в середині ХХ століття. Ця революція привела до того, що задоволення лібідо відірвалося від подружнього життя. Раніше задоволення лібідо йшло тільки в сімейному житті. А тепер сексуальна революція простимулювала активне виробництво протизаплідних засобів, жінка виявилася вивільненою від сексуального життя в сімейних рамках. Автоматично це привело до зниження народжуваності.

Ви говорили про пошук сенсу життя серед людей старшого віку – чи можна подарувати людям цей сенс життя, чи можна знайти відповідь на цю дилему?

Такою відповіддю може стати розвиток культури, адже саме остання дозволяє людині ідентифікувати саму себе у суспільстві. Справа в тому, що людина виробляє два різновиди продуктів – речі і знаки. Речі – це товари, матеріальне виробництво. Знаки – це духовне виробництво. Якщо матеріальне виробництво робить речі, то духовне виробництво виробляє людей. Якраз з останнім пунктом у нас складається катастрофічна ситуація. У нас до сих пір не можуть прийняти думку про те, що не речі є головними у житті людини, що саме духовне життя робить з нас людей. А переконання в тому, що економічне зростання може повернути нас до цивілізованого світу, наражає нас на велику небезпеку – і я поясню чому.

Жодна країна світу не виходила з кризи виключно завдяки економічним причинам. Є три елементи, завдяки яким в минулому вдавалося долати кризові явища – релігія, держава і культура. Чому? Тому що в основі будь-якої діяльності лежить певна психокультура, зокрема, мотивація до економічної діяльності – для чого, врешті-решт, заробляти гроші? Якщо ви вирішуєте питання духовного підйому людей, ви вирішуєте питання мотивації і стимулювання людини до активної діяльності.

Наприклад, Ренесанс 14 століття – це період величезної кризи у Європи: більше половини населення вимерло від чуми, існує продовольча проблема. Як вийшли з цієї кризи – тільки завдяки підйому загальних культурних зразків. Як Україна під час Руїни вийшла з кризи – ми перейшли на загальноєвропейські зразки освіти, на латинську програму, заснували просвіту через систему сільських шкіл, побудували Києво-Могилянську академію.

Вже у наш час однією з відповідей у пошуку сенсу життя може стати ідея перманентної освіти, яка полягає у тому, що протягом всього життя людина повинна засвоювати нові форми практичного і теоретичного досвіду.

Ви говорите про світоглядні речі – а чи можна добитися позитивних результатів займаючись тільки демографічною політикою? Чи може взагалі державне втручання у цій сфері бути ефективним? Наприклад, в Китаї держава активно втручається в сімейну сферу і, наскільки я розумію, це дає свої результати.

Що стосується Китаю, то тотальна заборона мати третю дитину, аж до репресій, не дуже співвідноситься з загальними демократичними уявленнями. А в Індії, наприклад, традиція просто не дозволяє народжувати мало дітей, тому жодна пропаганда протизаплідних засобів там не допомогла. У свій час Індіра Ганді почала дуже широку кампанію по скороченню народжуваності. Вона випустила плакати, на якій була зображена щаслива індійська мати з трьома дітьми. Але індійські жінки проходили поруч з плакатами і говорили: “Яка нещасна!” І до сих пір, вони не можуть регулювати народжуваність пропагандистськими методами. Це вдається тільки Китаю, де основним засобом впливу є не пропаганда, а тотальна заборона на третю дитину.

Але в Україні ситуація дещо інакша, ніж в Китаї – ми говоримо про можливість зростання населення, а не обмеження його росту. І тут державна програма може існувати, але вона повинна виходити за рамки тільки демографічної політики – вона повинна бути спрямована на те, щоб поліпшити життєві настанови громадян, зробити їх більшими оптимістами, подолати пригніченість. Як я вже говорив, потрібно відновити духовну сферу людини.

Як Вам здається, ті люди, які зараз прийшли до влади, усвідомлюють потенціал культурного відродження, про який Ви говорите?

Мені здається, що Президент Ющенко звертає увагу на ці питання. Зокрема, його пропозиції щодо відновлення Батурина, Хортиці вселяють в мене надію, що він розуміє, що потрібно робити. Але, разом з тим, я відчуваю, що ці ідеї викликають величезний спротив, що заставляє мене думати, що суспільство, і більш конкретно – влада – поки що не мислять такими категоріями.

Які перспективи України ви вбачаєте в демографічній сфері? Чи робить уряд кроки на шляху подолання цієї кризи?

Якісь кроки є – це і підвищення допомоги матерям при народженні дитини, і культурні акції. Але все одно, ці кроки є занадто несміливими і несистемними. А тут потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тарас Сімак, завідувач сектору регулювання у сфері трудової міграції Управління політики зайнятості та трудової міграції Мінпраці

„Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище”

Ігор Каганець, головний редактор журналу “Перехід IV”

«Світ після нас має стати кращим!»

Елла Ламах, голова Департаменту з питань сім’ї Міністерства України у справах молоді та спорту

Наше міністерство повинно допомагати всім сім’ям, але у першу чергу - асоціальним сім’ям ставати соціальними

Раїса Семенець, начальник відділу гендерної політики Міністерства України у справах молоді та спорту, кандидат економічних наук

Інститут сім’ї й досі має дуже велике значення для українців

Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, доктор економічних наук, професор

„Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”

Ірина Петрова, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Університету економіки та права „Крок”, доктор економічних наук

„У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”

Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень, кандидат економічних наук

Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи

Любов Стельмах, директор Департаменту статистики населення Держкомстату України

Статево-віковий склад населення: узагальнене відображення природного та міграційного руху людей

Лесь Доній, політолог

Держава повинна впливати на демографію сильною соціальною політикою

Владимир Богданов, социолог

Демография вторична. Экономика – первична.

Лесь Герасимчук, культуролог

Народ виживає, якщо він того хоче

Наталія Фойгт, кандидат економічних наук, завідувач відділом відтворення демографічного потенціалу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

„Виродження нації не відбудеться”

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Боротьба за кожну дитину

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,107