В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демографический кризис или последний украинец

В начале 21 века, когда человеческий потенциал лишь начал осознаваться как главное достояние любого цивилизованного государства, человечество уже столкнулось со значительными «поломками» в «механизме воспроизводственного процесса». Самыми болезненными проблемами на сегодня являются сокращение рождаемости, старение населения и слабо управляемые миграционные процессы, нарушающие во многих странах благоприятный демографический баланс.

Очевидно, что актуальны эти вопросы и для нашей страны. Разваливающиеся заброшенные хаты и полупустые школы в еще недавно цветущих селах, свободные места в самых престижных детских садах наших городов, отсутствие очередей в молочных кухнях и детских поликлиниках. Вместо этого – десятки гектаров новых кладбищ, переполненные больницы и дома престарелых. Эти тенденции грозят принять необратимый характер. В последнее время статистические данные о демографической ситуации в Украине напоминают фронтовые сводки – столько-то умерло, и столько-то не родилось! Но если в Европе уже давно бьют тревогу из-за низкой рождаемости и старения населения, а в РФ все чаще можно услышать о новой миграционной политике государства, то в Украине эти вопросы являются разве что предметом шутки на бигбордах. А ведь игнорировать складывающиеся в нашем государстве демографические обстоятельства было бы, по меньшей мере, недальновидно.

Прогнозы на будущее весьма неутешительны. Абсолютно все отрасли украинской экономики вскоре столкнутся с острой нехваткой людских ресурсов. Эта же опасность подстерегает фундаментальную и прикладную науку, все социальные институты, органы правопорядка. Уже в 2004 г. начала проявляться нехватка молодых людей, способных учиться в высших учебных заведениях – в сегодняшней низкой рождаемости изначально заложена угроза падения интеллектуального потенциала страны. Прибавьте сюда отрицательное сальдо миграции – и картина станет совсем удручающей. Украина постепенно превращается в страну пенсионеров, лишенных перспективы обеспечить себе достойное будущее трудом своих детей и внуков.

Принято считать, что демографическая ситуация в Украине развивается в русле общемировых тенденций. Однако у нас эти проблемы, безусловно, носят отпечаток национальных особенностей, присущих нашей стране и нашему народу. Причинами ухудшения демографической ситуации в Украине эксперты считают:

– падение уровня и качества жизни;

– смену ценностей – для многих женщин гораздо важнее стала работа, чем семья и дети;

– смену традиционного жизненного уклада;

– доминирование городского образа жизни над сельским;

– растущее глобальное неравенство в распределении ресурсов и благ между богатыми и бедными странами.

Впрочем, рождаемость падает не только в Украине и в России, но и в западных странах. По мнению экспертов, к середине XXI века в мире не останется ни одной страны, где в семье будет рождаться более двух детей. Но если мы имеем дело с общемировой тенденцией, то насколько она опасна для нашей страны? Может, и не нужно гнаться за количественными показателями? Дискуссии по этому вопросу в Украине только начинаются, и мнения экспертов и аналитиков зачастую противоположны.

Ну, станет нас не 47, а 40 миллионов, ну, и что, лишь бы уровень жизни рос – рассуждают одни. Другие не соглашаются: если нас будет меньше, кто будет жить на нашей территории, с кем ею придется делиться? Или еще один «козырный» аргумент – «мы станем страной другого масштаба!». «Кохаймося!» – и все будет хорошо, советуют третьи.

В нашем очередном диалоге мы попытались найти ответ на вопрос «кто же на самом деле «вымирает»: население страны, украинский этнос или этнические группы, проживающие в Украине? Или же следует ставить вопрос об умирающей нации, а, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации? А может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Как всегда в поиске ответа на вопросы Кто виноват? и Что делать? мы хотим представить не только суждения профессионалов в области демографии – социологов, медиков, философов, политологов, но и мнения наших читателей и авторов, работающих в «смежных» сферах. Это, по нашему мнению, позволит более полно очертить круг демографических проблем, с которыми столкнулось наше общество, и предложить пути выхода из демографического кризиса, охватывающего Украину на 14-м году Независимости.

Свернуть

Парадокс, но молодому, вроде даже развивающемуся, 14-летнему государству впору ставить вопрос о жизни и смерти. А еще и об умирающей нации, и, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации. Или, может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи

Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи: Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи

Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень, кандидат економічних наук

Чи існує зараз в Україні демографічна криза?

Так, безумовно, і ця криза системна, вона докорінно відрізняється від ситуацій зменшення населення, які були в минулому, внаслідок голоду, воєн, чи епідемій. Скажімо, в середині XIV ст. за різними оцінками від чверті до третини населення Європи загинуло від чуми. Однак, раніше в усіх подібних випадках залишалася молода вікова структура населення й установки на високу народжуваність, і відповідно втрачена кількість людей досить швидко відновлювалася. Нині ж у нас переважають установки на малодітність, до того ж населення старіє, і кількість народжених українців не здатна перевищити кількість померлих.

Чи впливає якимось чином на депопуляцію населення України масовий виїзд наших громадян за кордон?

Тут треба розрізняти два процеси: переселення на постійне місце проживання (чи принаймні на тривалий термін) і трудову міграцію, коли йдеться лише про поїздку для заробітку. Щодо першого процесу, то у нас іще з 1994 року зберігається від'ємне сальдо зовнішньої міграції (тобто вибуває з України більше людей, ніж прибуває на постійне місце проживання), причому до 2001 року різниця між вибулими й прибулими була досить значна і перевищувала 100 тис. осіб на рік. Зараз відбувається зменшення величини модулю від'ємного сальдо, і у 2004 році перевищення було трохи більше 7 тис. осіб, тобто ми наближаємося вже до нульового міграційного балансу.

Що ж стосується трудових іммігрантів з України, то напряму їхня кількість не впливає на демографічну ситуацію у нас (адже ці люди повертаються), однак опосередкований вплив від неї теж є. Певна частина українських заробітчан помирає за кордоном, до того ж відбувається розрив сімейних зв'язків, що веде до зростання кількості розлучень і відповідно зменшення народжуваності в Україні.

Звичайно ж, еміграція впливає на зміну чисельності населення України, по-перше, через прямий виїзд (а отже зменшення населення), по-друге, в еміграції беруть участь переважно молоді люди, а отже погіршується вікова структура, в Україні зменшується кількість осіб працездатного віку. Якщо ж нам вдасться досягти додатного сальдо міграції, то через приток молоді у нашій країні збільшиться і кількість народжених та зменшиться від'ємна величина природного приросту (тобто різниця між кількістю народжених і померлих стане меншою).

Отже, українці й надалі виїздять із країни, проте Ви кажете, що ми наближаємося до нульового міграційного балансу. Чи значить це, що в Україну зараз прибуває все більше іммігрантів?

Насправді, зменшується і прибуття, і вибуття. Цей процес розпочався одразу після здобуття Україною незалежності, зараз він дещо уповільнився, і за останні роки вибуття населення зменшується більшими темпами, ніж прибуття з-за кордону.

А які категорії населення приїздять в Україну на постійне місце проживання?

До нас все ще приїздять нащадки колись депортованих людей, нащадки осіб, котрі виїхали колись з України на новобудови, або ж були розкуркулені. Хоча у 90-х роках цей процес мав інтенсивніший характер, та певною мірою він триває і досі. Окрім того, зараз ми маємо додатній імміграційний баланс з країнами Третього світу, і якщо врахувати той факт, що нелегальна імміграція з цих країн у кілька разів перевищує легальну, то зрозуміло, що насправді розміри цієї імміграції значно перевищують офіційну статистику.

Хочу зазначити, що одним зі шляхів вирішення демографічної кризи є лібералізація імміграційної політики. Проте, в такому випадку можуть виникнути соціальні проблеми через те, що до нас приїдуть особи різко відмінні від українців за ментальністю, традиціями, культурою. На мій погляд, до цього питання треба підходити виважено. З одного боку потрібно запрошувати в Україну іммігрантів, а з іншого необхідно проводити жорсткий відбір новоприбулих осіб і за соціально-економічними характеристиками, і за країнами з яких вони приїздять, надаючи перевагу ближчим до нас культурно країнам.

Наприклад, у Ефіопії більшість населення сповідує християнство монофізитського напрямку, близького до православ'я, отже у іммігрантів з цієї країни не буде релігійного бар'єру з українцями. Водночас, вихідці з країн Південної Азії хоча антропологічно ближчі нам, ніж населення екваторіальної Африки, однак, в Азії існують стійкі етноси, і відповідно прибуття китайців, чи індусів приведе до того, що в Україні вони створюватимуть концентровану діаспору. Натомість в Африці консолідація етносів іще далека до завершення, і отже африканцям легше буде вписатися в українське суспільство.

А чи не приведе це до того, що років через 50 населення України буде іншої раси?

Питання стоїть в пропорціях, і расовий склад населення України дуже не зміниться, якщо зважено і обережно підходити до питання імміграції і не приймати занадто велику кількість іммігрантів.

Тоді які саме заходи імміграційної політики потрібно буде запровадити? Як визначити, кого пускати в Україну для постійного місце проживання, а кого ні?

Система імміграційних пріоритетів існує у будь-якій країні. Перш за все варто встановити, які спеціалісти і з яких професій нам найбільш потрібні, і зрозуміло що наша країна більш зацікавлена у приїзді якомога більш освічених громадян.

До речі, про інші країни. Україна межує з Європейським Союзом, лідери якого вже висловлювалися за ідею створити на території нашої держави табори для нелегальних іммігрантів, аби не допустити їх до країн Європи, а також посилювати контроль на своєму кордоні. Чи не може це призвести до того, що в Україні осяде безліч нелегалів, бо в ЄС їх не пускатимуть, а до дому вони не схочуть повертатися?

Більшість нелегалів не дуже хочуть залишатися і в Україні. Мені доводилося чути про створення таких таборів, і я особисто негативно до цього ставлюся, адже у такому випадку нам доведеться думати, як облаштувати цю масу людей. Особи, котрі потрапляють до нас нелегальним шляхом є не тим контингентом, про інтеграцію якого в українське суспільство варто вести мову. Депортувати ж їх теж буде задорого, і це породжуватиме додаткові проблеми.

Наостанок я би хотіла почути від Вас прогноз щодо майбутнього України. Яким за кількісними та якісними показниками буде населення нашої країни через 15-20 років?

Ми-демографи розробляємо зазвичай кілька варіантів прогнозу, і тому зараз мені важко передбачити геополітичні та макроекономічні чинники, від яких власне і залежить, який варіант прогнозу буде реалізований. Зменшення чисельності населення України відбудеться у будь-якому випадку, якщо економічна ситуація буде гіршою, то воно буде інтенсивнішим, і навпаки. Але про конкретні цифри говорити важко.

За прогнозами експертів ООН до 2050 року населення України може скоротитися практично вдвічі. Чи погоджуєтеся Ви з такими цифрами?

Це можливо лише при найгіршому варіанті, і, як на мене, таке малоймовірно. Я більше схиляюся до думки, що до 2050 року у нас проживатиме десь 35 млн. населення, у разі якщо не відбудеться ні різкого погіршення, ні різкого покращення соціально-економічної ситуації.

Повертаючись до питання іммігрантів з країн третього світу, хочу зазначити, що якщо не контролювати це питання, а також якщо в Україні різко зменшиться чисельність населення, то на певному етапі потік людей з третіх країн може стати просто неймовірним. При різкому зменшенні населення України у нас виникнуть безлюдні території в сільських регіонах, адже в Києві кількість людей не зменшиться, так само як і в Одесі, Дніпропетровську чи Харкові. Це однозначно матиме негативні наслідки, оскільки в безлюдних регіонах не існуватиме належного правоохоронного контролю і це призведе до зростання злочинності. Буде велика спокуса організовувати там протиправні вчинки на зразок рабської примусової праці наприклад на шкідливих виробництвах. При цьому невеликий за обсягом приток туди іммігрантів з країн третього світу матиме позитивні наслідки. Але, повторюся, якщо ж іммігрантів буде забагато, то це піде лише на шкоду. Таким чином, ситуація з імміграцією в Україну підтверджує стару істину: те, що в малих дозах є ліками, у великих – стає отрутою.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тарас Сімак, завідувач сектору регулювання у сфері трудової міграції Управління політики зайнятості та трудової міграції Мінпраці

„Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище”

Ігор Каганець, головний редактор журналу “Перехід IV”

«Світ після нас має стати кращим!»

Елла Ламах, голова Департаменту з питань сім’ї Міністерства України у справах молоді та спорту

Наше міністерство повинно допомагати всім сім’ям, але у першу чергу - асоціальним сім’ям ставати соціальними

Раїса Семенець, начальник відділу гендерної політики Міністерства України у справах молоді та спорту, кандидат економічних наук

Інститут сім’ї й досі має дуже велике значення для українців

Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, доктор економічних наук, професор

„Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”

Ірина Петрова, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Університету економіки та права „Крок”, доктор економічних наук

„У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”

Любов Стельмах, директор Департаменту статистики населення Держкомстату України

Статево-віковий склад населення: узагальнене відображення природного та міграційного руху людей

Лесь Доній, політолог

Держава повинна впливати на демографію сильною соціальною політикою

Владимир Богданов, социолог

Демография вторична. Экономика – первична.

Сергій Кримський, доктор філософських наук

Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво

Лесь Герасимчук, культуролог

Народ виживає, якщо він того хоче

Наталія Фойгт, кандидат економічних наук, завідувач відділом відтворення демографічного потенціалу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

„Виродження нації не відбудеться”

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Боротьба за кожну дитину

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,063