В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демографический кризис или последний украинец

В начале 21 века, когда человеческий потенциал лишь начал осознаваться как главное достояние любого цивилизованного государства, человечество уже столкнулось со значительными «поломками» в «механизме воспроизводственного процесса». Самыми болезненными проблемами на сегодня являются сокращение рождаемости, старение населения и слабо управляемые миграционные процессы, нарушающие во многих странах благоприятный демографический баланс.

Очевидно, что актуальны эти вопросы и для нашей страны. Разваливающиеся заброшенные хаты и полупустые школы в еще недавно цветущих селах, свободные места в самых престижных детских садах наших городов, отсутствие очередей в молочных кухнях и детских поликлиниках. Вместо этого – десятки гектаров новых кладбищ, переполненные больницы и дома престарелых. Эти тенденции грозят принять необратимый характер. В последнее время статистические данные о демографической ситуации в Украине напоминают фронтовые сводки – столько-то умерло, и столько-то не родилось! Но если в Европе уже давно бьют тревогу из-за низкой рождаемости и старения населения, а в РФ все чаще можно услышать о новой миграционной политике государства, то в Украине эти вопросы являются разве что предметом шутки на бигбордах. А ведь игнорировать складывающиеся в нашем государстве демографические обстоятельства было бы, по меньшей мере, недальновидно.

Прогнозы на будущее весьма неутешительны. Абсолютно все отрасли украинской экономики вскоре столкнутся с острой нехваткой людских ресурсов. Эта же опасность подстерегает фундаментальную и прикладную науку, все социальные институты, органы правопорядка. Уже в 2004 г. начала проявляться нехватка молодых людей, способных учиться в высших учебных заведениях – в сегодняшней низкой рождаемости изначально заложена угроза падения интеллектуального потенциала страны. Прибавьте сюда отрицательное сальдо миграции – и картина станет совсем удручающей. Украина постепенно превращается в страну пенсионеров, лишенных перспективы обеспечить себе достойное будущее трудом своих детей и внуков.

Принято считать, что демографическая ситуация в Украине развивается в русле общемировых тенденций. Однако у нас эти проблемы, безусловно, носят отпечаток национальных особенностей, присущих нашей стране и нашему народу. Причинами ухудшения демографической ситуации в Украине эксперты считают:

– падение уровня и качества жизни;

– смену ценностей – для многих женщин гораздо важнее стала работа, чем семья и дети;

– смену традиционного жизненного уклада;

– доминирование городского образа жизни над сельским;

– растущее глобальное неравенство в распределении ресурсов и благ между богатыми и бедными странами.

Впрочем, рождаемость падает не только в Украине и в России, но и в западных странах. По мнению экспертов, к середине XXI века в мире не останется ни одной страны, где в семье будет рождаться более двух детей. Но если мы имеем дело с общемировой тенденцией, то насколько она опасна для нашей страны? Может, и не нужно гнаться за количественными показателями? Дискуссии по этому вопросу в Украине только начинаются, и мнения экспертов и аналитиков зачастую противоположны.

Ну, станет нас не 47, а 40 миллионов, ну, и что, лишь бы уровень жизни рос – рассуждают одни. Другие не соглашаются: если нас будет меньше, кто будет жить на нашей территории, с кем ею придется делиться? Или еще один «козырный» аргумент – «мы станем страной другого масштаба!». «Кохаймося!» – и все будет хорошо, советуют третьи.

В нашем очередном диалоге мы попытались найти ответ на вопрос «кто же на самом деле «вымирает»: население страны, украинский этнос или этнические группы, проживающие в Украине? Или же следует ставить вопрос об умирающей нации, а, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации? А может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Как всегда в поиске ответа на вопросы Кто виноват? и Что делать? мы хотим представить не только суждения профессионалов в области демографии – социологов, медиков, философов, политологов, но и мнения наших читателей и авторов, работающих в «смежных» сферах. Это, по нашему мнению, позволит более полно очертить круг демографических проблем, с которыми столкнулось наше общество, и предложить пути выхода из демографического кризиса, охватывающего Украину на 14-м году Независимости.

Свернуть

Парадокс, но молодому, вроде даже развивающемуся, 14-летнему государству впору ставить вопрос о жизни и смерти. А еще и об умирающей нации, и, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации. Или, может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”

„У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”: „У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”

Ірина Петрова, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Університету економіки та права „Крок”, доктор економічних наук

Часто доводиться чути про те, що Україна зараз переживає демографічну кризу. Водночас, демографічний спад відбувається у практично всіх країнах Європи. То, може, ми просто відбиваємо загальну тенденцію?

Мені здається, що українська ситуація є доволі специфічною. З одного боку, дійсно в країнах з розвиненою економікою, де жінки втягнені до процесу суспільного виробництва, спостерігається спад народжуваності і водночас там збільшується тривалість життя, що зумовлює старіння населення і скорочення природного приросту. Україна теж належить до числа країн, де жінки значно залучені до різних галузей економіки, проте у нас на народжуваність і смертність як два основні демографічні процеси чинять вплив і специфічні фактори.

Якщо подивитися на нашу демографічну ситуацію впродовж останніх 60-ти років, тобто від довоєнного періоду і до сьогодні, то видно, що показники смертності, як не дивно, істотно не змінилися, і вони коливаються від 13 до 15 проміле (одиниць на тисячу чоловік) увесь цей час. Однак, народжуваність в Україні скоротилася більше, ніж втричі. Якщо вона була десь 27 проміле в довоєнний період, то зараз це 7-8, і тенденція йде до подальшого її скорочення. Водночас, за останні два роки можна спостерігати і протилежну тенденцію зі зрушеннями вбік позитиву. У великих містах України падіння народжуваності уповільнилося і можна говорити про певне її зростання, хоча в цілому у нас зберігається від'ємне сальдо природного приросту.

Які причини цього? Перш за все – це економічні причини. Зараз уряд приймає кроки, спрямовані на допомогу жінці, що народжує дитину, і , на мій погляд, це сприятиме виправленню ситуації з народжуваністю. Звичайно ж, це прикро, що населення скорочується, і зараз у нас уже 47,4 млн. замість 52, як це було ще нещодавно. Однак, проблема навіть не в кількісних показниках, а в якісних. Якщо домогтися піднесення кількісних показників, і при цьому не забезпечити якісного життя для дітей, що народжуються, для підлітків, які навчаються, для молоді, котра шукає роботу, то це дійсно буде трагедія. Країни, які мають високі природні прирости населення і при цьому не забезпечують якісного життя, мають більше проблем, ніж ті, що зазнають природного скорочення населення, але підтримують високі стандарти життя.

Ви говорите про економічні причини скорочення кількості населення. А чи вплинула якимось чином на скорочення народжуваності емансипація жінок в Україні та трансформація інституту сім'ї?

Так, безумовно. Можна говорити про загальну зміну стандартів репродуктивної поведінки жінок, які в кожному суспільстві свої. Для українців у минулому характерними були великі сім'ї (сім'я), це було нормою, і жінка з дитинства привчала себе до думки, що вона стане матір'ю багатьох діток. Далі ж стандарти репродуктивної поведінки змінилися, на що вплинули перш за все економічні фактори, коли жінку було втягнено до процесу виробництва, коли вона відчула потребу до самореалізації не лише в сім'ї. Таким чином, жінка зрозуміла, що треба обмежити кількість членів сім'ї, адже якими б емансипованими не ставали жінки, однаково на них покладається основна турбота про виховання дітей. Хоча, наприклад, у Швеції як мати, так і батько може йти у відпустку для виховання дитини, це є радше винятками, бо все ж таки народжує дитину жінка.

Окрім того, в демографії відомою є залежність кількості дітей від рівня освіти жінки, адже у більш освічених жінок є більший потяг до самореалізації, окрім того, у таких жінок більше інтересів, котрі виводять їх з кола сім'ї. Водночас, хочу зауважити, що навіть у такій економічно розвиненій країні, як США зараз змінюються стандарти репродуктивної поведінки на користь збільшення дітей у сім'ї. На сьогодні там прийнято заводити по 3-4 дитини, хоча кілька десятиліть тому орієнтиром була 1 дитина.

В Україні зараз прогресує чимало епідемій, перш за все СНІД та туберкульоз. Чи здатен їх розвиток позначитися на демографічній ситуації в країні?

Тут дуже важко дати однозначну відповідь, оскільки дуже багато що залежатиме, по-перше, від рівня медицини, а по-друге, від економічних достатків у сім'ї. Ці страшні хвороби можуть вплинути вже не на народжуваність, а скоріше на рівень смертності. Наші жінки розуміють, що лише при нормальному догляді за дитиною, при гідному рівню життя та медичного забезпечення можна дозволяти собі народжувати дітей, адже ці епідемії можуть позначитися на здоров'ї новонароджених. До речі, останні дослідження свідчать, що лише 30% дітей молодшого шкільного віку є абсолютно здоровими, а серед новонароджених абсолютно здорових малюків менше половини.

Водночас, не вщухають розмови про те, що Україна експортує свій генофонд, адже чимало наших дітей усиновляють і вивозять за кордон іноземці. Чи варто дозволяти таку практику на фоні депопуляції в країні?

Як на мене, це питання не так етичне (хоча дискутують переважно про те, чи етично віддавати наших дітей за кордон), як організаційне. Якщо органи влади, особи, що займаються проблемами усиновлення, будуть прискіпливо ставитися до цього питання, вивчатимуть батьків, діток, проводитимуть жорсткий контроль за долею малюків, котрих вивозять, то усиновлення наших дітей іноземцями не зашкодить Україні. До того ж, більшість таких дітей нерідко є хворими, що не дозволить їм повноцінно жити без належної медичної допомоги, яку на батьківщині їм не можуть надати.

На Заході сьогодні дуже поширені гуманістичні тенденції, коли люди прагнуть зробити добро іншим. Тому, часто у нас діти, викинені на узбіччя і батьками, і суспільством, за кордоном в новій сім'ї здобувають свою долю.

Тому, на мою думку, привертати увагу треба швидше до тих дітей, що залишаються в Україні і при цьому позбавлені нормального догляду, пристойного харчування, житла. У нас дуже серйозно стоїть проблема безпритульності. До того ж, багато сімей не спроможні забезпечити своїм дітям нормального виховання. Чомусь вважається, що якщо у дитини є батьки, то держава не повинна про них турбуватися, а те що ці батьки часто просто калічать своїх діток, залишається поза увагою суспільства.

На Заході вже змінилися стереотипи підходу до дітей, у них реально існують права дитини, і дитина в сім'ї може почуватися захищеною від свавілля батьків. Дивно, що ми піклуємося більше про те, як наші діти почуватимуться в зарубіжних сім'ях, і не думаємо про те, як вони можуть страждати в наших.

То як можна боротися із безправ'ям дітей у сім'ї? Потрібні якісь зміни до законодавства?

Безперечно, і певні кроки в цьому напрямку вже зроблено. Існують деякі положення в Сімейному кодексі, ведеться мова про права дитини, проте у практичну площину це, на жаль, не переходить. Якщо і бувають випадки, коли батьки несуть відповідальність за свою жорстокість по відношенню до дітей, то вони поодинокі, і стосуються вже тих ситуацій, коли дитина втратила життя, чи була скалічена. А коли дитину просто ображають і не дають їй змоги повноцінно розвиватися в сім'ї, то такі питання у нас просто не ставляться. Натомість, на Заході кожна дитина отримує в школі і носить в своїй кишені номер телефону, за яким вона може поскаржитися, якщо її ображають. У свою чергу і батьки усвідомлюють, що їхня дитина має право на захист.

Ви вже дали позитивну оцінку програми Уряду щодо збільшення одноразових виплат з народженням дитини. Проте, чи не призведе це до народжень заради грошей і, відповідно, до зростання кількості неповноцінних, невдалих сімей?

Я теж думала про цю проблему, і бачу таку небезпеку. Для багатьох жінок в Україні, особливо в сільській місцевості, такі суми є просто небаченими. І після оголошення цього кроку, з'явилися роз'яснення про те, що 8 тис. грн. видаватимуть частинами, поступово, і тому можна сподіватися, що батьки витрачатимуть ці гроші на дитину. Водночас, не можна бути впевненим, що ніхто не думає вирішувати за ці гроші якісь свої особисті проблеми, адже свідомість багатьох молодих людей сьогодні, особливо з числа безробітних, не дуже сприяє свідомому ставленню до своїх сімей та дітей.

Зараз молодь часто перебуває в полоні культури споживання, яка пропагує гедонізм, життя заради своєї вигоди. Чи можна якось змінювати цю свідомість і викликати у людей бажання робити щось заради майбутнього?

У цьому питанні я схильна бути оптимістом. Я вірю в те, що основним засобом впливу на людину і управління нею є слово, через яке можна змінювати психологію людей, закликати їх до нових ідеалів. Гедоністи існували завжди (адже термін виник іще в Стародавній Греції), проте це були лише течії, які мали обмежений вплив на суспільство. Думаю, що в Україні в даному історичному контексті можна ставити і вирішувати благородне завдання відродження інституту сім'ї, інституту матері та дитини, адже вони є вічними цінностями.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тарас Сімак, завідувач сектору регулювання у сфері трудової міграції Управління політики зайнятості та трудової міграції Мінпраці

„Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище”

Ігор Каганець, головний редактор журналу “Перехід IV”

«Світ після нас має стати кращим!»

Елла Ламах, голова Департаменту з питань сім’ї Міністерства України у справах молоді та спорту

Наше міністерство повинно допомагати всім сім’ям, але у першу чергу - асоціальним сім’ям ставати соціальними

Раїса Семенець, начальник відділу гендерної політики Міністерства України у справах молоді та спорту, кандидат економічних наук

Інститут сім’ї й досі має дуже велике значення для українців

Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, доктор економічних наук, професор

„Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”

Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень, кандидат економічних наук

Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи

Любов Стельмах, директор Департаменту статистики населення Держкомстату України

Статево-віковий склад населення: узагальнене відображення природного та міграційного руху людей

Лесь Доній, політолог

Держава повинна впливати на демографію сильною соціальною політикою

Владимир Богданов, социолог

Демография вторична. Экономика – первична.

Сергій Кримський, доктор філософських наук

Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво

Лесь Герасимчук, культуролог

Народ виживає, якщо він того хоче

Наталія Фойгт, кандидат економічних наук, завідувач відділом відтворення демографічного потенціалу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

„Виродження нації не відбудеться”

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Боротьба за кожну дитину

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,064