В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демографический кризис или последний украинец

В начале 21 века, когда человеческий потенциал лишь начал осознаваться как главное достояние любого цивилизованного государства, человечество уже столкнулось со значительными «поломками» в «механизме воспроизводственного процесса». Самыми болезненными проблемами на сегодня являются сокращение рождаемости, старение населения и слабо управляемые миграционные процессы, нарушающие во многих странах благоприятный демографический баланс.

Очевидно, что актуальны эти вопросы и для нашей страны. Разваливающиеся заброшенные хаты и полупустые школы в еще недавно цветущих селах, свободные места в самых престижных детских садах наших городов, отсутствие очередей в молочных кухнях и детских поликлиниках. Вместо этого – десятки гектаров новых кладбищ, переполненные больницы и дома престарелых. Эти тенденции грозят принять необратимый характер. В последнее время статистические данные о демографической ситуации в Украине напоминают фронтовые сводки – столько-то умерло, и столько-то не родилось! Но если в Европе уже давно бьют тревогу из-за низкой рождаемости и старения населения, а в РФ все чаще можно услышать о новой миграционной политике государства, то в Украине эти вопросы являются разве что предметом шутки на бигбордах. А ведь игнорировать складывающиеся в нашем государстве демографические обстоятельства было бы, по меньшей мере, недальновидно.

Прогнозы на будущее весьма неутешительны. Абсолютно все отрасли украинской экономики вскоре столкнутся с острой нехваткой людских ресурсов. Эта же опасность подстерегает фундаментальную и прикладную науку, все социальные институты, органы правопорядка. Уже в 2004 г. начала проявляться нехватка молодых людей, способных учиться в высших учебных заведениях – в сегодняшней низкой рождаемости изначально заложена угроза падения интеллектуального потенциала страны. Прибавьте сюда отрицательное сальдо миграции – и картина станет совсем удручающей. Украина постепенно превращается в страну пенсионеров, лишенных перспективы обеспечить себе достойное будущее трудом своих детей и внуков.

Принято считать, что демографическая ситуация в Украине развивается в русле общемировых тенденций. Однако у нас эти проблемы, безусловно, носят отпечаток национальных особенностей, присущих нашей стране и нашему народу. Причинами ухудшения демографической ситуации в Украине эксперты считают:

– падение уровня и качества жизни;

– смену ценностей – для многих женщин гораздо важнее стала работа, чем семья и дети;

– смену традиционного жизненного уклада;

– доминирование городского образа жизни над сельским;

– растущее глобальное неравенство в распределении ресурсов и благ между богатыми и бедными странами.

Впрочем, рождаемость падает не только в Украине и в России, но и в западных странах. По мнению экспертов, к середине XXI века в мире не останется ни одной страны, где в семье будет рождаться более двух детей. Но если мы имеем дело с общемировой тенденцией, то насколько она опасна для нашей страны? Может, и не нужно гнаться за количественными показателями? Дискуссии по этому вопросу в Украине только начинаются, и мнения экспертов и аналитиков зачастую противоположны.

Ну, станет нас не 47, а 40 миллионов, ну, и что, лишь бы уровень жизни рос – рассуждают одни. Другие не соглашаются: если нас будет меньше, кто будет жить на нашей территории, с кем ею придется делиться? Или еще один «козырный» аргумент – «мы станем страной другого масштаба!». «Кохаймося!» – и все будет хорошо, советуют третьи.

В нашем очередном диалоге мы попытались найти ответ на вопрос «кто же на самом деле «вымирает»: население страны, украинский этнос или этнические группы, проживающие в Украине? Или же следует ставить вопрос об умирающей нации, а, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации? А может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Как всегда в поиске ответа на вопросы Кто виноват? и Что делать? мы хотим представить не только суждения профессионалов в области демографии – социологов, медиков, философов, политологов, но и мнения наших читателей и авторов, работающих в «смежных» сферах. Это, по нашему мнению, позволит более полно очертить круг демографических проблем, с которыми столкнулось наше общество, и предложить пути выхода из демографического кризиса, охватывающего Украину на 14-м году Независимости.

Свернуть

Парадокс, но молодому, вроде даже развивающемуся, 14-летнему государству впору ставить вопрос о жизни и смерти. А еще и об умирающей нации, и, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации. Или, может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”

„Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”: „Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”

Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, доктор економічних наук, професор

Відділ економічних та соціальних досліджень ООН зробив вкрай невтішний для нас прогноз демографічної ситуації у світі, у якому йшлося про те, що до 2050 року населення України становитиме лише 26 млн. чол. Звідки такі цифри? Чому саме у нас?

Я би не казала, що це характерно лише для України, схожа ситуація існує і в Росії, де проблему демографічної депопуляції поєднують із проблемою трудових ресурсів, і шукають її вирішення. В Україні депопуляція почалася не сьогодні, а ще в далекому 1978 році. Я аналізувала типи динаміки сільського населення України в 1970-1978 рр. й саме тоді виявила феномен його скорочення у сільській місцевості, хоча в той час це було не дуже помітно завдяки міграціям, які компенсували демографічні втрати. Вже у 1993 році депопуляція охопила міську місцевість і набула масштабів загальнонаціонального лиха. 1994 року Україна вперше зазнала істотних міграційних втрат, до цього часу вона приймала мігрантів з інших країн.

Фактом залишається і те, що наше населення старішає, і на початок 2004 року в Україні проживало 14,3 млн. пенсіонерів, а зараз ця цифра, думаю, зростатиме. Масштабне старіння населення є наслідком скорочування народжуваності, що у свою чергу, супроводжується звуженим відтворенням населення. Це знаходить відбиток і у віковій структурі населення (коли дітей менше, ніж осіб похилого віку) і в тому, що кожна наступна генерація стає меншою від попередньої, тобто населення постійно зменшується.

Чому саме у 1978 році населення України почало зменшуватись?

Цей процес почався із села, з якого ще з повоєнних часів відбувався відплив населення до міста і за межі країни. Нові робочі місця в той період виникали переважно у містах. Коли у 1976-1980 рр. селяни отримали паспорти і змогли виїжджати із сільської місцевості, сільська молодь масово вирушила у міста, де була інша якість життя та значно кращий добробут. Таким чином, за три десятки років село втратило близько 7 млн. молодих працездатних хлопців та дівчат.

Окрім того, в країні відбувалися організовані набори робітників, а також сільськогосподарське переселення сімей, яке припинилося аж у другій половині 1980-х років. Згадаймо ще про виїзд молоді на великі всесоюзні новобудови та військову службу за межі України.

Водночас, хочу зауважити, що Україна завжди приваблювала людей, і лише за винятком кількох років сальдо міграції тут було позитивним (тобто прибувало більше людей, ніж виїжджало з України). Після розвалу Радянського Союзу іще кілька років Україна „збирала” населення, а 1994 року, коли у нас стартували потужна інфляція та безробіття, з України почалася еміграція, отримали розвиток комерційні поїздки українців до Польщі і Росії (так звана човникова міграція), а згодом і зарубіжне заробітчанство. До кінця XX століття потенціал зібраного, накопичуваного населення в Україні вичерпався, а імміграція до нас почала зменшуватися.

Які ж тоді основні причини депопуляції в Україні, яка розпочалася так давно, але триває й досі?

Існує багато різних чинників. Із суто демографічних – це низька народжуваність, старішання населення, структурні зміни в інституті сім'ї. Є також ситуативні фактори: безробіття, бідність, інфляція, про які я вже говорила. Треба усвідомлювати, що депопуляція – цивілізаційний процес, і що схожа демографічна ситуація існує в усіх європейських країнах. Депопуляція є одним з наслідків так званого „демографічного переходу” до нового історичного типу відтворення населення, з низькою смертністю та низькою народжуваністю. Україна йшла цим шляхом досить довго, і тільки в 1970-х роках демографічний перехід був завершений.

До цього додам, що Україна, як і інші європейські країни, увійшла в нову фазу демографічного розвитку, відому як другий демографічний перехід, пов'язаний з радикальними змінами в інституті сім'ї. Останній зазнав відчутних руйнувань: традиційні, законні шлюби зараз заміщаються шлюбами консенсуальними (або ж їх називають громадянськими, партнерськими). У таких шлюбах сьогодні народжується майже кожна п'ята дитина, при тому що у 1985 році частка таких дітей складала лише 8,3%. Такі зміни істотно впливають на зменшення народжуваності, бо навряд чи жінка наважиться народжувати 2-3 й більше дітей поза шлюбом.

Але чому так, адже громадянський шлюб теж є своєрідним шлюбом, його визнано навіть за Сімейним кодексом?

Стосунки у такому шлюбі не такі міцні, як у традиційному, тому багато дітей у громадянських шлюбах народжують рідко. Але для забезпечення простого відтворення населення пересічна жінка у репродуктивному віці має народжувати не менше 2,2 дитини. Це так званий коефіцієнт сумарної народжуваності. Україна перейшла сьогодні до однодітної сім'ї, хоча іще двадцять років тому найпоширенішими в країні були дводітні сім'ї.

Щоправда, за останні 2-3 роки ситуація дещо поліпшилася, стало народжуватися більше дітей, однак треба враховувати, що це ефект так званого „демографічного відлуння”. Зараз у репродуктивний вік вступили жінки народжені у першій половині 1980-х років. Пік народжуваності припадав на 1985-1986 рр. Цей феномен був пов'язаний із заходами щодо посилення державної допомоги сім'ям з дітьми, ухваленими союзним урядом в січні 1981 р. Ці заходи мали короткочасний ефект, позаяк були епізодичними і не являли собою єдиної комплексно обґрунтованої демографічної політики. Отже, якщо одна жінка з цієї когорти народжує навіть одну дитину (а кількість таких жінок більша), то й дітей звісно що буде більше.

Деякі політики схильні пояснювати такий стрибок покращанням економічної ситуації в країні, проте насправді причини слід шукати в далеких 1980-х. Водночас, я думаю, що ідея виплачувати більші гроші при народженні дитини неодмінно позначиться на збільшенні народжуваності, адже деякі люди хочуть мати дітей, проте не можуть із суто економічних причин це собі дозволити. У будь-якому разі, почекаємо до кінця року й побачимо результати, які принесе урядова програма зі збільшення народжуваності. Все ж таки, попередній досвід говорить, що вплив такої політики на рівень народжуваності може виявитися не надто тривалим. А якщо брати до уваги те, що наше населення старішає, то тенденція до зменшення кількості громадян України буде помітною й надалі.

Мушу зазначити, що схожі питання обговорюють і в інших країнах, зокрема і в Західній Європі, і в Центральній Європі. До речі, там проблему народжуваності поєднують із проблемою забезпечення робочих місць в країні трудовими ресурсами. У зв'язку з цим десь 20-30 років тому Німеччина, Франція та інші країни Заходу дозволили в'їзд до своїх країн гастарбайтерам, тобто робочим з-за кордону. Німці приймали турків та югославів, а до Франції їхали переважно араби. Уряди цих країн керувалися ідеями мультикультуралізму, які передбачали, що люди різних культур, різного кольору шкіри, із відмінними звичками і традиціями мали віднаходити злагоду і жити мирно в єдиній спільноті. Впродовж певного часу це вдавалося, проте зараз все частіше трапляються випадки ксенофобії у цих країнах. Отже, виявилося, що люди різних культур не завжди здатні жити в згоді разом, що їх стосунки зазнають неабияких випробувань внаслідок соціального розшарування, бідності та релігійних відмінностей.

Тобто, для нас шлях німців та французів є однозначно неприйнятним?

У нас поки що це питання не виникало. В Україні високий рівень безробіття, тому навіщо нам стороння робоча сила? До того ж, багато наших людей у пошуках роботи їдуть з України, хоча їхня кількість не така й велика, як пишуть у деяких ЗМІ. Називають 7 млн., проте насправді контингент українських заробітчан набагато менший, десь біля 2-2,5 млн. осіб за весь період заробітчанського руху.

А як ви вийшли саме на таку кількість наших заробітчан?

Існують дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року щодо наявного населення (тобто осіб, котрі були на момент перепису на даній території, враховуючи тих, хто тимчасово проживає) і постійного (тих, хто зареєстровані і проживають на певній території, враховуючи тимчасово відсутніх на момент перепису). А різниця між наявним і постійним населенням має нам повідомити, скільки ж людей перебувають зараз тимчасово за межами України. Так от, ця різниця складає лише 216,2 тис. осіб. До того ж, щороку ми проводимо соціологічне опитування населення з актуальних проблем його життя. На питання, чи мають респонденти досвід роботи за кордоном, чи збираються вони туди їхати, і скільки разів люди бували на заробітках поза межами України, ми отримали наступні відповіді. Особистий досвід зарубіжного заробітчанства мають 8% жителів країни; 12% домогосподарств мають принаймні одного члена, який працював за кордоном; збираються на заробітки за межі України упродовж 2005 року 6,3% дорослого населення. З-поміж тих, хто має власний досвід заробітчанства, що третій виїжджав за кордон з метою тимчасової праці 3 і більше разів. Ці цифри підтверджують наші розрахунки.

Проте, проблема від цього не робиться менш гострою. Заробітчанство стає певним виходом для людей, дає їм прибуток, дозволяє побачити світ, набратися досвіду. Але українські гастарбайтери, як правило, мають намір повернутися додому. До того ж, часто жінки, від'їжджаючи працювати за кордон, залишають своїх дітей, які є водночас заручниками цієї ситуації, й гарантією повернення їх до дому.

Повернемось до попереднього Вашого запитання. Якщо припустити, що колись у України виникне така проблема, як у Росії, Німеччині, або Франції і доведеться запрошувати гастарбайтерів з-за кордону, то населення України зазнає значних змін. Для кращого розуміння цієї тези наведу приклад: сьогодні продовжується імміграція до США, і там національний центр медичної статистики підрахував, що 25% жінок, котрі у 2002 році народили у Штатах дітей, не є американками, а кожна десята дитина народилася від жінок-мексиканок. Отже, скоро Сполучені Штати перестануть бути такими, якими вони були, так само, як Німеччина може стати згодом Туреччиною, або ж Франція – арабською країною.

Однак, поки що нам це не загрожує. В Україні є нелегальні мігранти, проте треба пам'ятати, що Україна все ж таки транзитна держава, і більшість з них прагне через нашу країну потрапити на Захід. Тут залишаються афганці або іракці, котрі навчалися в Україні. Останнім часом все більше приїздить китайців. Вже існує китайський ринок на Либідській площі, і вони навіть випускають власну газету. Якщо вірити інформації українських ЗМІ, у нас існують вже навіть китайські тріади. Думаю, що якби Україна провадила іншу міграційну політику, якби в нас була дещо відмінна від теперішньої економічна ситуація, то можна було би говорити про певні перспективи трудової міграції до нас, проте зараз я не бачу передумов для напливу до нас гастарбайтерів.

Ви кажете, що Україна із запізненням відбиває загальноєвропейську тенденцію щодо старіння населення, то чи є це справді демографічною проблемою, може це нормальний процес?

Ви слушно ставите запитання, і я особисто визначаю цю ситуацію як „таку нормальну ненормальну”. Вона нормальна тому, що іншої зараз і не може бути і це цілком закономірний процес, ненормальна – бо звичайно ж вона говорить про не дуже світлі перспективи.

То треба вживати якихось заходів, аби змінити тенденцію до демографічного скорочення? Чи можна щось вдіяти з цим?

Докорінно змінити її неможливо, але до цієї ситуації можна і треба пристосуватися так, як в усьому світі пристосовуються до старішання населення, адже його перспективи маячать навіть перед країнами третього світу, хоча у них і зберігається висока народжуваність.

Щодо України, то іще сто років тому вона була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією. Наприкінці XIX сторіччя рівень народжуваності в Україні був дуже високий: у 1896-1900 рр. сумарний коефіцієнт народжуваності досягав 7,5 дітей. Проте й дитяча смертність була вкрай високою: з 1000 новонароджених не доживали до року 199. Тому найпоширенішою була сім'я з чотирма дітьми віком до 5 років, проте цього цілком вистачало для розширеного відтворення населення. А потім почалася революція 1905 року, Перша світова війна, більшовики, громадянська війна, голодомор, 1937-й рік, Велика вітчизняна війна і голод, що був після неї, і все це прискорило демографічний перехід до нового типу відтворення населення, який закінчився в 1970-х роках. Друга світова війна закріпила тенденцію до внутрішньосімейного регулювання дітонародження. Україна завершила перехід до малодітної сім'ї.

Для того, аби знову повернутися до розширеного відтворення, треба щоб в сім'ї народжувалося більше двох дітей - три, ще краще чотири дитини. Скажіть, чи готова сучасна жінка народжувати стільки дітей? Чи може вона їх прогодувати, виховати і дати належну освіту? Проте, серед наших недавніх респондентів 66% жінок відповіли, що хотіли би мати дві дитини, і це вже дуже добре. Отже, скасувати урядовими постановами цю ситуацію неможливо, проте її можна оптимізувати.

Яким чином це зробити, і хто повинен цим займатися?

Як на мене, наш колишній уряд робив все, що міг для вирішення цього питання. Нехай не все виходило, нехай їм заважали, проте влада старалася, і її політика носила справді соціальний характер. Проте, з наукової точки зору, два критерії – соціальний і ефективний, - протирічать один одному: якщо ми прагнемо до ефективності, то треба обмежувати кошти на соціальні потреби, і навпаки, якщо ми обираємо соціальні пріоритети, то зусилля щодо покращання стану економіки будуть не такими ефективними.

Чи справді економіка країни дуже впливає на демографічну ситуацію?

Впливає, і дуже потужно. Є такий показник, як ВВП на душу населення. Якщо він зростає, то це говорить про збільшення економічних можливостей людей як передумову поліпшення якості їх життя. Ще треба мати на увазі, що не по всій Україні існують однакові умови для покращання рівня добробуту. Скажімо, дуже потерпає у нас мале місто (до 50 тис. чол.), де проживає кожен третій українець. Іще у нас існує велика категорія таких населених пунктів, як селища міського типу, де мешкають понад 4 млн. людей. В таких поселеннях перспективи знайти роботу дуже обмежені, і тому саме звідти найчастіше люди їдуть працювати за кордон.

Зараз же хочуть змінити адміністративно-територіальний устрій України, для чого ініціюють проведення спеціальної реформи. Можливо, вона дасть змогу поліпшити ситуацію у малих містах?

Знаєте, таку реформу варто проводити, однак проводити дуже обережно і поступово. Я проти революцій, і тому вважаю, що розробники цієї реформи перш за все мусять порадитися з фахівцями з регіональної економіки, а також із місцевими громадами, адже, соціальні, культурні, виробничі зв'язки на місцях складалися впродовж довгого часу, і їх не можна штучно розривати. Кожне велике місто має приміську зону впливу, у межах якої утворюються певні спільноти, котрі живуть як цілісні організми. Іще з часів СРСР майже 2 млн. українських громадян працювало поза межами свого населеного пункту, а зараз таких людей близько 1 млн.

Наостанок, давайте повернемося до тієї цифри, що я її назвала на початку розмови. 26 млн. до 2050 року – чи є це реальною перспективою для України?

Ситуація дійсно дуже серйозна. Проте, усілякий прогноз є лише передбаченням того, як розгортатимуться події, якщо сьогоднішні умови та закономірності, що діють, не зміняться. Тобто, прогноз завжди має лише імовірнісний характер. Тому, якщо все буде, як і тепер, то це цілком можлива цифра. Проте, якщо стануться якісь зміни, то, звичайно ж, прогноз не справдиться.

Хочу зауважити, що великою проблемою для сучасної України є відсутність належної демографічної освіти. На жаль, у нас немає не просто спеціалізованого закладу, а й навіть факультету, чи хоча б кафедри демографії, які б готували фахівців. Хто навчатиме студентів цієї дисципліни? Демографії приділяють дуже велику увагу в Росії, балтійських країнах, в Польщі, Франції, Великобританії. Отож, як ми можемо виправити демографічну ситуацію в Україні, якщо у нас просто не готують відповідних фахівців, немає кадрів? Нам потрібні, окрім евентуальних батьків майбутніх дітей, ще й фахівці, які зможуть адекватно оцінити демографічну ситуацію й впливати на процес прийняття рішень у сфері демографічної політики.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тарас Сімак, завідувач сектору регулювання у сфері трудової міграції Управління політики зайнятості та трудової міграції Мінпраці

„Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище”

Ігор Каганець, головний редактор журналу “Перехід IV”

«Світ після нас має стати кращим!»

Елла Ламах, голова Департаменту з питань сім’ї Міністерства України у справах молоді та спорту

Наше міністерство повинно допомагати всім сім’ям, але у першу чергу - асоціальним сім’ям ставати соціальними

Раїса Семенець, начальник відділу гендерної політики Міністерства України у справах молоді та спорту, кандидат економічних наук

Інститут сім’ї й досі має дуже велике значення для українців

Ірина Петрова, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Університету економіки та права „Крок”, доктор економічних наук

„У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”

Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень, кандидат економічних наук

Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи

Любов Стельмах, директор Департаменту статистики населення Держкомстату України

Статево-віковий склад населення: узагальнене відображення природного та міграційного руху людей

Лесь Доній, політолог

Держава повинна впливати на демографію сильною соціальною політикою

Владимир Богданов, социолог

Демография вторична. Экономика – первична.

Сергій Кримський, доктор філософських наук

Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво

Лесь Герасимчук, культуролог

Народ виживає, якщо він того хоче

Наталія Фойгт, кандидат економічних наук, завідувач відділом відтворення демографічного потенціалу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

„Виродження нації не відбудеться”

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Боротьба за кожну дитину

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,087