В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демографический кризис или последний украинец

В начале 21 века, когда человеческий потенциал лишь начал осознаваться как главное достояние любого цивилизованного государства, человечество уже столкнулось со значительными «поломками» в «механизме воспроизводственного процесса». Самыми болезненными проблемами на сегодня являются сокращение рождаемости, старение населения и слабо управляемые миграционные процессы, нарушающие во многих странах благоприятный демографический баланс.

Очевидно, что актуальны эти вопросы и для нашей страны. Разваливающиеся заброшенные хаты и полупустые школы в еще недавно цветущих селах, свободные места в самых престижных детских садах наших городов, отсутствие очередей в молочных кухнях и детских поликлиниках. Вместо этого – десятки гектаров новых кладбищ, переполненные больницы и дома престарелых. Эти тенденции грозят принять необратимый характер. В последнее время статистические данные о демографической ситуации в Украине напоминают фронтовые сводки – столько-то умерло, и столько-то не родилось! Но если в Европе уже давно бьют тревогу из-за низкой рождаемости и старения населения, а в РФ все чаще можно услышать о новой миграционной политике государства, то в Украине эти вопросы являются разве что предметом шутки на бигбордах. А ведь игнорировать складывающиеся в нашем государстве демографические обстоятельства было бы, по меньшей мере, недальновидно.

Прогнозы на будущее весьма неутешительны. Абсолютно все отрасли украинской экономики вскоре столкнутся с острой нехваткой людских ресурсов. Эта же опасность подстерегает фундаментальную и прикладную науку, все социальные институты, органы правопорядка. Уже в 2004 г. начала проявляться нехватка молодых людей, способных учиться в высших учебных заведениях – в сегодняшней низкой рождаемости изначально заложена угроза падения интеллектуального потенциала страны. Прибавьте сюда отрицательное сальдо миграции – и картина станет совсем удручающей. Украина постепенно превращается в страну пенсионеров, лишенных перспективы обеспечить себе достойное будущее трудом своих детей и внуков.

Принято считать, что демографическая ситуация в Украине развивается в русле общемировых тенденций. Однако у нас эти проблемы, безусловно, носят отпечаток национальных особенностей, присущих нашей стране и нашему народу. Причинами ухудшения демографической ситуации в Украине эксперты считают:

– падение уровня и качества жизни;

– смену ценностей – для многих женщин гораздо важнее стала работа, чем семья и дети;

– смену традиционного жизненного уклада;

– доминирование городского образа жизни над сельским;

– растущее глобальное неравенство в распределении ресурсов и благ между богатыми и бедными странами.

Впрочем, рождаемость падает не только в Украине и в России, но и в западных странах. По мнению экспертов, к середине XXI века в мире не останется ни одной страны, где в семье будет рождаться более двух детей. Но если мы имеем дело с общемировой тенденцией, то насколько она опасна для нашей страны? Может, и не нужно гнаться за количественными показателями? Дискуссии по этому вопросу в Украине только начинаются, и мнения экспертов и аналитиков зачастую противоположны.

Ну, станет нас не 47, а 40 миллионов, ну, и что, лишь бы уровень жизни рос – рассуждают одни. Другие не соглашаются: если нас будет меньше, кто будет жить на нашей территории, с кем ею придется делиться? Или еще один «козырный» аргумент – «мы станем страной другого масштаба!». «Кохаймося!» – и все будет хорошо, советуют третьи.

В нашем очередном диалоге мы попытались найти ответ на вопрос «кто же на самом деле «вымирает»: население страны, украинский этнос или этнические группы, проживающие в Украине? Или же следует ставить вопрос об умирающей нации, а, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации? А может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Как всегда в поиске ответа на вопросы Кто виноват? и Что делать? мы хотим представить не только суждения профессионалов в области демографии – социологов, медиков, философов, политологов, но и мнения наших читателей и авторов, работающих в «смежных» сферах. Это, по нашему мнению, позволит более полно очертить круг демографических проблем, с которыми столкнулось наше общество, и предложить пути выхода из демографического кризиса, охватывающего Украину на 14-м году Независимости.

Свернуть

Парадокс, но молодому, вроде даже развивающемуся, 14-летнему государству впору ставить вопрос о жизни и смерти. А еще и об умирающей нации, и, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации. Или, может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Світ після нас має стати кращим!»

«Світ після нас має стати кращим!»: «Світ після нас має стати кращим!»

Ігор Каганець, головний редактор журналу “Перехід IV”

Населення України зменшується щороку на 400 тисяч чоловік. Чи означає це, що ми старіюча і вмираюча нація?

Передусім це означає, що ми переживаємо труднощі трансформаційної кризи. Аби зрозуміти її сутність і перспективи треба визначитися з деякими ключовими поняттями. Наприклад, «Україна».

По-перше, це одна з назв території Північного Надчорномор`я, що означає «країна знань» або «країна мудреців» (ук-країна) і відбиває аспект планетарного духовного полюсу. Інші назви нашої землі відбивають інші її особливості: Борія (Земля Вепра, країна-брахман), Гіперборія (Вища Борія — назва виникла після Циркумпонтійської катастрофи 55 ст. до н.е.), Арта-Аратта (Сонячна земля), Скіфський квадрат.

По-друге, це ім`я геосоціального організму, тобто вкоріненого в цю землю народу, що живе на території України щонайменше 25 тисячоліть. Стільки ж часу розвивається й українська мова, яка є мовою цієї землі, тому ідеально відповідає її ландшафту, клімату, флорі і фауні, геоенергетиці та іншим особливостям.

Українська геосоціальна істота розвивається в пульсуючому (циклічному) режимі, що властиво для всіх живих систем. Історична доба України складає 532 роки (сонячно-місячний цикл), протягом яких вона проходить підйом, розквіт, занепад, кризу і оновлення на вищому рівні (метанойю) — через це Україну називають пульсаром. Кожні 532 роки український народ оновлюється в новій етнічні формі. Попередніми українськими етносами (структурованими на племена-субетноси і пов`язаними один з одним як батько, син і онук) були арії (тобто ярі, сонячні), самари-кімери, сколоти (сонячні), сармати, анти (герої, богатирі), руси (світлі), козаки (мечники).

Кожний оновлений український етнос створює нову державну систему і стає нацією, адже нація — це державно організований етнос. Попередніми відомими українськими державами були Велика Скіфія, Велика Сарматія, Антський союз, Русь Київська і Український Гетьманат.

На якій фазі циклу знаходиться сучасна Україна?

Вона переживає кризове перетворення козацького етносу, що народився в районі 1480 року. Образно кажучи, сьогодні маємо ранній світанок нової української доби або, мовою етногенетики, зачаття нового українського етносу. Воно розпочалося Оранжевою активацією і незабаром має вилитися у форму Сонячної революції. Новий український етнос має народитися до 2015 року.

Чи вже можна сказати, як оновлені українці називатимуть себе і свою державу?

Відповідь на це питання дасть саме життя, проте все йде до того, що незабаром українці називатимуть себе аріями, а свою нову державу — Третім Гетьманатом (третім після гетьманатів Богдана Хмельницького і Павла Скоропадського).

Окрім закономірних труднощів, що виникають під час кризового перетворення народу, які інші причини зменшення населення України?

Головна причина має світоглядний характер. Людей майже переконали, що вони є розумними тваринами, які живуть лише раз на цій землі, тому домінуюче гасло — «Після нас хоч потоп!». Насправді людина є духовно-божественною істотою, яка багаторазово втілюється на цій землі, і що вона посіє в цьому житті, те й пожне у наступному. Наприклад, лишить після себе здорових дітей — народиться у здоровому тілі, лишить після себе культуру — народиться у світлі, лишить чисту природу — народиться в земному раю. Усвідомлення людиною перспективи багаторазового втілення (євангельською мовою — палінгенезії , тобто реінкарнації) радикально змінює її ставлення до народження і виховання дітей. Відповідно, у держави, яка це усвімлюватиме, завжди знайдуться гроші на дітей, культуру і екологію (сьогодні ці сфери фінансуються за залишковим принципом), а домінуючим гаслом буде — «Світ після нас має стати кращим!».

Нинішня світоглядна криза — масове затуманення свідомості — є одним і з прояв ів згаданої вище системної кризи. А практичним результатом цього світоглядного отупіння є нездатність захистити себе і свою землю в глобальній боротьбі за існування, зокрема , в боротьбі за природні ресурси. Ми вже говорили про те, що протягом наступного десятиліття головним ресурсом планети Земля стануть продукти харчування. А Україна, володіючи четвертою частиною світових чорноземів, здатна прогодувати принаймні 140-145 млн. Тому наша земля для багатьох є дуже ласим шматком. Тим більше, що за концентрацією корисних копалин Україна випереджає США, Європу і Росію: займаючи 0,4% території земної кулі, наша країна здатна забезпечити понад 5% світового видобутку природних копалин.

Зрозуміло, що на заваді чужинецькому визискуванню української землі може стати лише український народ, тому здійснюються системні заходи щодо «звільнення» України від українців. Фактично, проти українського народу введеться тотальна війна із застосуванням прихованої зброї — економічної, генетичної, організаційної, інформаційної, хронологічної і духовної . Це невидима війна, проте результат цілком очевидний — щороку відбувається майже півмільйонне скорочення корінного населення.

Названі вище причини мають специфічний характер чи містять ознаки універсальності, характерні для всього розвинутого світу?

Описані проблеми стосуються всієї європейської раси. Якщо нинішня тенденція збережеться, то через півстоліття європейці становитимуть менше 10 відсотків чисельності людства, причому серед них переважатимуть люди похилого віку. Тобто якщо не відбудеться суттєвих змін, то вже незабаром білу людину можна буде записати до “Червоної книги” як вимираючу породу. Як пише у своєму бестселері «Смерть Заходу» американський дослідник і політик Патрік Б`юкенен, «в 1960 році люди європейського походження складали чверть світового населення; в 2000 році — вже одну шосту; до 2059 року вони складатимуть всього лише одну десяту. Така сумна статистика зникаючої раси… Якщо не відбудеться божественного втручання — майбутнє належатиме третьому світу» .

А може, скорочення населення — це результат трансформації, якої Україна зазнала в останні роки?

Різке зменшення популяції будь-якого біологічного виду можливе у наступних випадках: а) розміри популяції значно перевершують можливості території прогодувати цю популяцію, яка перед цим різко зросла; б) знищення популяції природними ворогами (хижаками, паразитами, людиною), які сильно розплодились та активізувались.

Якщо застосувати це до людини, то різке зменшення популяції можливе тоді, коли населення у якійсь країни різко зросло, а агротехнічні та економічні спроможності території не в змозі забезпечити годування цієї маси людей. Тоді настає голод, який ми спостерігаємо зараз у деяких африканських країнах, і населення різко зменшується.

В Україні ми спостерігаємо одночасно: 1) зниження спроможностей територій прогодувати населення через планомірне знищення економіки; 2) знищення популяції шляхом ведення проти неї війни на різних рівнях – генетичному, організаційному, інформаційному тощо. Якщо це називати трансформацією, то ви праві — вимирання населення є наслідком «трансформації».

Чи можна говорити про те, що вмирає український етнос, чи все таки українська нація? Чи втрачаємо ми щось більше (інше), ніж людей – традиції, культуру, звичаї?

Український етнос не “вмирає”, а перетворюється, але на цьому кризовому етапі його намагаються знищити, як фізично, так і культурно. Це стосується і етносу, і нації, адже нація — це державно структурований етнос, хоча до неї можуть входити й представники інших етносів.

Чи несе в собі зменшення населення реальні загрози для майбутнього України?

Звичайно, що цей процес несе реальну загрозу для майбутнього України. Взагалі, про яке майбутнє України можна буде говорити, якщо не стане українців?

Чи є сенс у гальмуванні процесу скорочення населення країни? Якщо так, то якими засобами це можна робити, які з них будуть ефективними? Досвід Китаю показує, що держава відіграє у цьому процесі визначальну роль. Наскільки державне втручання у цю сферу може бути ефективним в Україні?

Ефективність державного втручання демонструє не лише Китай. Наприклад, Швеція (аж ніяк не тоталітарна держава) доводить, що державна політика, навіть на чисто матеріальному рівні, спроможна позитивно впливати на демографічну ситуацію в країні. Проте зауважимо, що чисто матеріальні засоби, як, наприклад, грошове заохочення народження дитини, дають нетривалий ефект. Для дійсно сталої демографічної ситуації необхідні більш тонкі речі: повернення людям розуміння сенсу життя, усвідомлення необхідності народження та виховання нових поколінь, які мають стати кращими за попередні, наявність впевненості в майбутньому тощо. Засоби матеріального заохочення повинні відігравати лише допоміжну роль. Головну ж роль належить духовній і культурній політиці держави, з якої випливатиме політика економічна, демографічна, військова тощо.

Чи може пропаганда сім`ї і здорового способу життя вплинути на демографічну ситуацію? Наскільки ця пропаганда може бути ефективною Україні? Наскільки взагалі співвідносяться пропаганда з демократичними цінностями, адже ми вже давно не живемо в тоталітарній державі – це тільки у фашистській Німеччині такого роду заходи давали результати.

Звичайно, пропаганда сім`ї і здорового способу життя здатна вплинути на демографічну ситуацію. Але ця пропаганда знову ж такі має допоміжну функцію. Для стабільної демографічної ситуації потрібен міцний світоглядний фундамент, розуміння спільнотою сенсу життя і своєї ролі в потоці буття, а також якісна генетична основа популяції (генофонд). Що стосується пропаганди, то мені більше подобається слово «просвіта». Річ у тім, що «пропаганда» може позначати й свідому брехню, натомість «просвіта» за самим визначенням має на увазі просування істини.

Чи потребує Україна вже зараз міграційної політики, орієнтованої на приплив робочої сили? Які ризики це може принести в майбутньому?

В основі масового залучення мігрантів лежить хибне ставлення до населення країни як до “фабричного м`яса”, коли мешканці країни розглядаються просто як “трудові ресурси”. Масове залучення мігрантів дозволяє на деякий час полегшити проблему трудових ресурсів, але в довготривалій перспективі створює ще серйозніші проблеми.

В той же час повністю відмовлятись від залучення мігрантів не варто, але треба мати на увазі, що це тактичний захід для виправлення поточної ситуації. І робити ставку на постійний притік мігрантів (як це робить, скажемо, Ізраїль) не можна. До того ж треба так проводити політику залучення мігрантів, щоб максимально уникнути тих негативних наслідків, з якими вже зіткнулись країни Західної Європи.

Як правило, масова імміграція як державна політика має економічні причини. В країні не вистачає робочих рук. Збільшується кількість літніх людей – пенсіонерів – а працюючих, щоб їх утримати, не вистачає. Мігранти ж у своїй більшості – це люди працездатного віку. І проблему “робочих рук” вони на деякий час вирішують. Але в подальшому масовий приток іноетнічних (інорасових) працівників призводить до багатьох інших проблем, вирішення яких призведе до втрат, що набагато перевершать сьогоденні переваги.

Сильно ускладнює ситуацію нелегальна міграція, що затопила країни Західної Європи. Переважна більшість нелегалів – вихідці з країн Азії та Африки. У них доволі низький освітній рівень, низька кваліфікація, чужа щодо європейської система цінностей і стереотипів поведінки. Вони не розчиняються в етносі, що їх прийняв, натомість створюють замкнені етнічні угруповання, що зазвичай стають джерелом злочинності, наркоманії та інших негативних явищ.

Тому необхідно:

а) розглядати залучення мігрантів як тимчасовий тактичний засіб виправлення демографічної ситуації;

б) залучати як іммігрантів насамперед представників української діаспори, а також представників етносів, генетично та культурно близьких до українців (слов`яни, балти, германці);

в) безкомпромісно боротися з нелегальною міграцією.

Докладніше з цього питання, пропоную подивитися мій матеріал “Тези до концепції подолання демографічної кризи в Україні”

http://observer.sd.org.ua/news.php?id=6931

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тарас Сімак, завідувач сектору регулювання у сфері трудової міграції Управління політики зайнятості та трудової міграції Мінпраці

„Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище”

Елла Ламах, голова Департаменту з питань сім’ї Міністерства України у справах молоді та спорту

Наше міністерство повинно допомагати всім сім’ям, але у першу чергу - асоціальним сім’ям ставати соціальними

Раїса Семенець, начальник відділу гендерної політики Міністерства України у справах молоді та спорту, кандидат економічних наук

Інститут сім’ї й досі має дуже велике значення для українців

Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, доктор економічних наук, професор

„Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”

Ірина Петрова, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Університету економіки та права „Крок”, доктор економічних наук

„У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”

Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень, кандидат економічних наук

Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи

Любов Стельмах, директор Департаменту статистики населення Держкомстату України

Статево-віковий склад населення: узагальнене відображення природного та міграційного руху людей

Лесь Доній, політолог

Держава повинна впливати на демографію сильною соціальною політикою

Владимир Богданов, социолог

Демография вторична. Экономика – первична.

Сергій Кримський, доктор філософських наук

Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво

Лесь Герасимчук, культуролог

Народ виживає, якщо він того хоче

Наталія Фойгт, кандидат економічних наук, завідувач відділом відтворення демографічного потенціалу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

„Виродження нації не відбудеться”

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Боротьба за кожну дитину

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,105