В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демографический кризис или последний украинец

В начале 21 века, когда человеческий потенциал лишь начал осознаваться как главное достояние любого цивилизованного государства, человечество уже столкнулось со значительными «поломками» в «механизме воспроизводственного процесса». Самыми болезненными проблемами на сегодня являются сокращение рождаемости, старение населения и слабо управляемые миграционные процессы, нарушающие во многих странах благоприятный демографический баланс.

Очевидно, что актуальны эти вопросы и для нашей страны. Разваливающиеся заброшенные хаты и полупустые школы в еще недавно цветущих селах, свободные места в самых престижных детских садах наших городов, отсутствие очередей в молочных кухнях и детских поликлиниках. Вместо этого – десятки гектаров новых кладбищ, переполненные больницы и дома престарелых. Эти тенденции грозят принять необратимый характер. В последнее время статистические данные о демографической ситуации в Украине напоминают фронтовые сводки – столько-то умерло, и столько-то не родилось! Но если в Европе уже давно бьют тревогу из-за низкой рождаемости и старения населения, а в РФ все чаще можно услышать о новой миграционной политике государства, то в Украине эти вопросы являются разве что предметом шутки на бигбордах. А ведь игнорировать складывающиеся в нашем государстве демографические обстоятельства было бы, по меньшей мере, недальновидно.

Прогнозы на будущее весьма неутешительны. Абсолютно все отрасли украинской экономики вскоре столкнутся с острой нехваткой людских ресурсов. Эта же опасность подстерегает фундаментальную и прикладную науку, все социальные институты, органы правопорядка. Уже в 2004 г. начала проявляться нехватка молодых людей, способных учиться в высших учебных заведениях – в сегодняшней низкой рождаемости изначально заложена угроза падения интеллектуального потенциала страны. Прибавьте сюда отрицательное сальдо миграции – и картина станет совсем удручающей. Украина постепенно превращается в страну пенсионеров, лишенных перспективы обеспечить себе достойное будущее трудом своих детей и внуков.

Принято считать, что демографическая ситуация в Украине развивается в русле общемировых тенденций. Однако у нас эти проблемы, безусловно, носят отпечаток национальных особенностей, присущих нашей стране и нашему народу. Причинами ухудшения демографической ситуации в Украине эксперты считают:

– падение уровня и качества жизни;

– смену ценностей – для многих женщин гораздо важнее стала работа, чем семья и дети;

– смену традиционного жизненного уклада;

– доминирование городского образа жизни над сельским;

– растущее глобальное неравенство в распределении ресурсов и благ между богатыми и бедными странами.

Впрочем, рождаемость падает не только в Украине и в России, но и в западных странах. По мнению экспертов, к середине XXI века в мире не останется ни одной страны, где в семье будет рождаться более двух детей. Но если мы имеем дело с общемировой тенденцией, то насколько она опасна для нашей страны? Может, и не нужно гнаться за количественными показателями? Дискуссии по этому вопросу в Украине только начинаются, и мнения экспертов и аналитиков зачастую противоположны.

Ну, станет нас не 47, а 40 миллионов, ну, и что, лишь бы уровень жизни рос – рассуждают одни. Другие не соглашаются: если нас будет меньше, кто будет жить на нашей территории, с кем ею придется делиться? Или еще один «козырный» аргумент – «мы станем страной другого масштаба!». «Кохаймося!» – и все будет хорошо, советуют третьи.

В нашем очередном диалоге мы попытались найти ответ на вопрос «кто же на самом деле «вымирает»: население страны, украинский этнос или этнические группы, проживающие в Украине? Или же следует ставить вопрос об умирающей нации, а, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации? А может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Как всегда в поиске ответа на вопросы Кто виноват? и Что делать? мы хотим представить не только суждения профессионалов в области демографии – социологов, медиков, философов, политологов, но и мнения наших читателей и авторов, работающих в «смежных» сферах. Это, по нашему мнению, позволит более полно очертить круг демографических проблем, с которыми столкнулось наше общество, и предложить пути выхода из демографического кризиса, охватывающего Украину на 14-м году Независимости.

Свернуть

Парадокс, но молодому, вроде даже развивающемуся, 14-летнему государству впору ставить вопрос о жизни и смерти. А еще и об умирающей нации, и, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации. Или, может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище”

„Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно  як проблемне соціальне явище”: „Трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно  як проблемне соціальне явище”

Тарас Сімак, завідувач сектору регулювання у сфері трудової міграції Управління політики зайнятості та трудової міграції Мінпраці

Доводиться чути про різні цифри, щодо кількості трудових емігрантів з України. Скільки приблизно українців працює зараз поза межами батьківщини? До яких країн найчастіше їдуть наші трудові мігранти?

За експертними оцінками за кордоном зараз працює приблизно 3 – 3,5 млн. громадян України. Наведена цифра обґрунтовується даними, розрахованими на підставі статистичної та адміністративної інформації, про чисельність та економічну активність населення, даними консульських установ щодо громадян України, які перебувають за кордоном, і даними суб'єктів господарської діяльності, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном. При цьому більшість українських громадян працюють у країнах СНД, зокрема Російській Федерації та країнах Східної та Західної Європи. Таким чином, основними країнами-реципієнтами української робочої сили останнім часом виступають Росія, Польща, Чехія, Італія, Португалія, Німеччина, Словаччина, Греція, Іспанія.

Хочу зауважити, що здебільшого трудові мігранти України – це високоосвічені та висококваліфіковані фахівці (80% мають повну вищу або базову вищу освіту). Вони працюють переважно в таких галузях, як транспорт, будівництво, торгівля, переробна промисловість. Якщо говорити про вік трудових мігрантів, то це найбільш працездатна частина трудового потенціалу України: 60% працюючих-мігрантів мають вік від 20 до 44 років, 70% трудових мігрантів - чоловіки.

З якими основними проблемами вони стикаються за кордоном?

На жаль, більше ніж 90 відсотків українських трудових мігрантів, які знаходяться і працюють на сьогодні за кордоном, роблять це нелегально (тобто без відповідного дозволу на працевлаштування і трудового договору, укладеного з іноземним роботодавцем). Нелегальні трудові мігранти вже самим своїм статусом ставлять себе поза законом і тим самим створюють чимало проблем, як для себе, так і для своєї держави, яка не в змозі у даному випадку їх захистити, зокрема, забезпечити їх соціальний та правовий захист за кордоном.

Якщо казати про конкретні проблеми з якими вони стикаються за кордоном, то за своїм характером їх можна розділити на дві категорії: найгостріші та найпоширеніші. Найпоширеніші проблеми здебільшого мають економічне підґрунтя, і стосуються вони перш за все поганих умов побуту та праці мігрантів, а також неадекватного рівня заробітної плати, в порівнянні з зарплатнею, що отримують громадяни країни-реципієнта. Найгострішими ж проблемами є труднощі соціального та гуманітарного характеру, пов'язані з порушенням прав та свобод людини, попранням їх честі та гідності. Перш за все це стосується трудового та сексуального рабства.

Враховуючи вищезазначене, можна підсумувати, що ефективність механізму державного регулювання в сфері зовнішньої трудової міграції у великій мірі залежить від статусу перебування українських громадян за кордоном. Тільки ті трудящі-мігранти, які працюють легально можуть розраховувати на належний рівень соціального і правового захисту, який передбачено як внутрішнім законодавством країни-реципієнта, так і відповідними міжнародними договірними документами, до яких приєдналась, або які уклала Україна.

А яким чином ваше міністерство допомагає вирішувати названі вище проблеми?

Відповідно до указу Президента України від 30.08.2000 р. № 1035/2000 „Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України” Мінпраці є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального обслуговування населення, охорони і умов праці, соціально-трудових відносин і трудової міграції. Тому, саме Мінпраці відповідальне за вироблення і реалізацію гнучкої та дієздатної державної політики України в сфері трудової міграції.

Основними завданнями, що стоять на сьогодні перед Урядом України, зокрема Мінпраці, у цій сфері є:

•  активізація політики щодо формування привабливого внутрішнього ринку праці;

•  проведення загальнодержавної політики щодо посилення соціального та правового захисту трудящих-мігрантів-громадян України, які працюють за кордоном з об'єднанням зусиль всіх гілок влади;

•  налагодження обліку трудових мігрантів, які працюють за межами України;

•  проведення політики превентивних заходів щодо запобігання нелегальним трудовим міграціям.

•  детінізація трудової міграції (збільшення чисельності посередницьких структур, які працевлаштовують легально, посилення контролю за їхньою діяльністю);

•  вироблення механізму оподаткування громадян України, які працюють за кордоном;

•  пенсійне забезпечення українських громадян, які працюють за кордоном;

•  відпрацювання системи банківських переказів заробітної плати із-за кордону.

Механізм державного регулювання трудових міграцій містить наступні важелі:

•  створення місткого і привабливого внутрішнього ринку праці, посилення мотивації до легальної зайнятості;

•  приєднання України до багатосторонніх міжнародних договорів з питань праці та соціального захисту трудових мігрантів та забезпечення їх реалізації;

•  укладення міждержавних та міжурядових договорів щодо працевлаштування трудових мігрантів та забезпечення їх реалізації;

•  співробітництво прикордонних регіонів держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонних міграцій і взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють за межами своїх держав;

•  укладення договорів та досягнення домовленостей щодо візового режиму, умов перетину кордонів та перебування українських громадян на території інших країн;

•  розвиток інституту ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном з метою посилення їх соціального захисту та запобігання торгівлі людьми.

Соціальна та правова захищеність українських громадян, які працюють за кордоном залежить від:

•  особливостей внутрішнього законодавства країни-реципієнта, політичної системи і економічного стану іноземної держави, особливостей ментальності місцевого населення.

•  міжнародного співробітництва України з іншими країнами світу, зокрема, тими країнами до яких у великій мірі спрямовані міграційні потоки з України;

•  співробітництва з міжнародними організаціями, що за своєю організацією функціонально спрямовані на сприяння у вирішенні питань у сфері труда та міграції (Міжнародна організація праці, Міжнародне бюро праці, Міжнародна організація з міграції);

•  контролю всередині держави, за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном.

Враховуючи той факт, що значна частина українських трудових мігрантів працює в країнах Ради Європи, Мінпраці підготувало проект Закону України “Про ратифікацію Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів”, який було погоджено заінтересованими центральними органами виконавчої влади, проведено правову експертизу Міністерством юстиції і направлено до Міністерства закордонних справ (лист від 30.08.2005 р. № 6689/0/14-05/021-17) для подання в установленому порядку на розгляд Президенту України. Ратифікація Україною означеної конвенції сприятиме посиленню правового та соціального захисту громадян України, які працюють в країнах Ради Європи відповідно до законодавства приймаючої сторони.

Відповідно до Указу Президента України від 9 лютого 2004 р. № 175 "Про систему заходів щодо усунення причин і умов, які сприяють злочинним проявам і корупції" та з метою проведення ефективної державної політики у сфері трудової міграції, забезпечення захисту прав та інтересів дітей, усиновлених іноземцями Мінпраці розробило та виконує П рограму забезпечення прав та інтересів громадян, які виїжджають за кордон для працевлаштування, та усиновлених іноземцями дітей. Цією програмою передбачено:

    • приєднання України до міжнародних договорів, якими регулюються питання трудової міграції;
    • укладення двосторонніх міжнародних договорів щодо працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за кордоном;
    • удосконалення організаційних засад у сфері надання посередницьких послуг у працевлаштуванні за кордоном;
    • запобігання нелегальній трудовій міграції та торгівлі людьми;
    • захист прав та інтересів дітей - громадян України, усиновлених іноземцями.

В розрізі формату СНД Мінпраці приймає участь в опрацюванні проекту Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів і членів їх сімей держав-учасниць СНД та внесенні змін та доповнень до Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів держав учасниць СНД Мінпраці своїм листом від 19.01.2005 р. № 111/0/10-05/021-14 надало до Кабінету Міністрів України позиційні матеріали щодо означених договірних документів.

Відповідно до зобов'язань Української сторони щодо напрацювання проектів договірних документів в рамках ЄЕП, зокрема, роботи Робочої групи № 7 „Рух робочої сили” Мінпраці підготовлено проект Угоди про спрощення процедур контролю перетину громадян і транспортних засобів через кордони між державами-учасниками Угоди про формування ЄЕП.

Хочу також додати, що одним з основних напрямів регулювання державних міграційних процесів є поліпшення ситуації на ринку праці, зокрема, через надання державною службою зайнятості профорієнтаційних послуг, організації навчання безробітних жінок професіям, що користуються попитом на ринку праці; та сприяння їх працевлаштуванню.

Так впродовж першого півріччя 2005 р. послугами державної служби зайнятості скористалися 1 092, 1 тис. жінок (57,3 %), з яких:

•  284,1 тисяч працевлаштовано, що становить більше половини (50,7 %) від усіх працевлаштованих службою зайнятості;

•  до професійного навчання було залучено 71,9 тисяч жінок, або 61,0 відсоток від загальної чисельності;

•  163,3 тис. жінок ( 67,3 %) брали участь в оплачуваних громадських роботах.

З метою роз'яснення та попередження можливих наслідків торгівлі людьми в навчальні програми введено теми, що висвітлюють засоби та методи, що використовують торговці людьми, роз'яснюють небезпеку, пов'язану з експлуатацією, насильством і зловживаннями стосовно нелегальних мігрантів.

З метою підписання та активізації процесу реалізації міжнародних договорів про взаємне працевлаштування та соціальний захист у 2005 році проведено переговори з Федеративною Республікою Німеччина (14.03.-18.03.2005 р. у м. Київ), Республікою Таджикистан (31.03.-01.04.2005 р у м. Київ), Угорською Республікою (10.05.-13.05.2005 р., у м. Будапешт), Грузією (18.03.05 р. в м. Київ), Республікою Польща (16.06. -17.06. 2005 р. у м. Варшава).

З метою удосконалення порядку видачі ліцензії на посередництво у працевлаштуванні за кордоном Мінпраці підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності”. Прийняття проекту цієї постанови дозволить посилити вплив органу ліцензування на правове врегулювання діяльності структур, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном і підвищити відповідальність суб'єктів господарювання за послуги, які ними надаються.

Окрім того, Мінпраці, як орган ліцензування з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, створило систему державного контролю за діяльністю відповідних суб'єктів господарювання, яка передбачає:

- регулювання видачі суб'єктами господарювання ліцензій відповідно до вимог законодавства;

- координацію діяльності суб'єктів господарської діяльності, які мають ліцензію Мінпраці на проведення діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном;

- проведення планових та позапланових перевірок щодо додержання суб'єктами господарювання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном;

- анулювання ліцензій суб'єктів господарювання відповідно до вимог законодавства;

- інформаційне забезпечення функціонування інституту ліцензування діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та регулярне висвітлення питань, пов'язаних із зовнішньою трудовою міграцією.

Станом на 1 жовтня 2005 року в Україні зареєстровано 423 суб'єкти господарської діяльності, які мають ліцензію Мінпраці на посередництво у працевлаштуванні за кордоном, здійснено 138 перевірок суб'єктів господарської діяльності з метою контролю за дотриманням ліцензійних умов, анульовано 28 ліцензій, визнано недійсними 20 ліцензій та видано 86 розпоряджень суб'єктам господарювання щодо усунення порушень у встановлений термін.

Є думка, що трудова міграція веде до розриву сімейних зв'язків, зростання кількості розлучень, нарешті до появи "соціальних сиріт" (батьки поїхали, діти залишилися без нагляду) і це у свою чергу шкодить демографічній ситуації в Україні. Чи погоджуєтеся Ви з цим? Що Ви взагалі думаєте з даного приводу?

Безумовно, питання трудової міграції є однією із найактуальніших проблем сьогодення. Йдеться не тільки про Україну, адже трудові міграції – це загальноприйнятий економічний механізм поєднання потреби і пропозиції робочої сили в рамках міжнародного ринку праці. Всі без винятку цивілізовані країни світу є одночасно країнами-донорами і країнами-реципієнтами трудових міграцій і відрізняються лише співвідношеннями імміграційних та еміграційних потоків.

Тому Україна має економічні передумови для перерозподілу робочої сили як країни-донора. Але трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище, адже трудові міграційні поїздки громадян України, в контексті економічного сьогодення країни, несуть в собі і позитивний фактор. З одного боку, у трудящих мігрантів – громадян України є можливість використати свою робочу силу і знання та мати за це пристойну винагороду . З іншого боку, держава, яка поки що не в змозі запропонувати своїм громадянам належні робочі місця, отримує потужне зовнішнє фінансове джерело формування національного багатства і формування трудовими мігрантами підвалин для майбутнього розвитку підприємницької діяльності.

Що ж стосується розриву сімейних зв'язків, то дійсно, тривалі заробітчанські поїздки аж ніяк не сприяють зміцненню сім'ї, але необхідно розуміти, що причинами таких трудових поїздок стають неможливість прогодувати свою родину та утримувати її в регіоні знаходження. Трудові міграції – це вимушений крок, спричинений гіпертрофованим станом національного ринку праці, який можливо є засобом збереження родини, що потрапила в скрутну економічну ситуацію.

До речі, з метою запобігання в Україні появи категорії „соціальні сироти”, виникнення якої пов'язують з процесами трудової міграції, повідомляю Вас, що Міністерством у справах молоді та спорту підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку забезпечення догляду за дітьми, батьки яких виїхали за кордон з метою працевлаштування”, прийняття якого дозволить вирішувати означені питання.

Чи не загрожує Україні у майбутньому брак трудових ресурсів у зв'язку з виїздом українців за кордон?

Я так не думаю, адже за останні роки, завдяки позитивним зрушенням в економіці країни та посиленню державного регулювання у сфері зайнятості населення намітилась позитивна тенденція розвитку сучасного ринку праці:

•  збільшено обсяги та рівні зайнятості серед економічно активного населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;

•  зменшено обсяги та знижено рівні безробіття населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;

•  уповільнено темпи та зменшено обсяги звільнення працівників з підприємств, установ і організацій;

•  істотно зменшено чисельність працівників, які знаходились в адміністративних відпустках або працювали на умовах неповного робочого часу (дня або тижня);

•  збільшено обсяги надання соціальних послуг незайнятому населенню, зареєстрованому в державній службі зайнятості, зокрема обсяги працевлаштування безробітних.

Чисельність зайнятого населення віком 15-70 років у середньому за 2004 рік зросла у порівнянні із значенням означеного показника в середньому за 2003 рік на 240 тис. осіб і становила 20,4 млн. осіб. Рівень зайнятості в цілому по Україні становив 56,9%. Рівень безробіття населення у віці 15-70 років, визначений за методологією МОП, у середньому за 2004 рік становив 7,8% проти 9,1% в середньому за 2003 рік.

Наш внутрішній ринок має певні особливості, серед яких я можу назвати наступне:

1. Чисельність зайнятого населення стабілізувалась на рівні 20,2-20,4 млн. осіб.

2. Чисельність безробітного населення, визначена за методологією МОП постійно знижується (з 2,7 млн. осіб в середньому за 2000 рік до 1,7 млн. осіб в середньому за 2004 рік).

3. Особлива гострота стану ринків праці у мономістах (зокрема, шахтобудівних), сільській місцевості.

4. Значний ступінь тінізації ринку праці.

Враховуючи вищезазначене можна підсумувати, що загострення проблеми дефіциту трудових ресурсів в Україні за рахунок відтоку українських працівників за кордон залежатиме від подальшої розбудови вітчизняного ринку праці в Україні, що, в свою чергу, здебільшого залежить від економічної ситуації в країні.

Чи можете ви оцінити масштаби трудової імміграції в Україну? Які категорії населення, з яких країн і з якою метою приїздять до нас?

Питання використання праці іноземців в Україні регулюються Кодексом законів про працю України, законами України „Про імміграцію” „Про зайнятість населення”, „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, „Про угоди про розподіл продукції”. Зазначені нормативно-правові акти, розвиваючи конституційний принцип рівності правового статусу громадян України та іноземців (зокрема в частині здійснення інвестиційної, підприємницької діяльності), встановлюють, водночас, і певні особливості, пов'язані з укладанням трудових договорів з іноземцями, а також особливості виконання сторонами трудового договору.

Основним джерелом інформації про трудову міграцію іноземців в Україні, починаючи з 1996 року, є державна статистична звітність за формою 3-ТМ “Звіт про чисельність та склад іноземців, які тимчасово працюють в Україні”. Відповідно до офіційної статистичної звітності протягом року (в середньому) державною службою зайнятості України видається в середньому біля 4 тисяч дозволів на працевлаштування іноземців в Україні. Якщо ж говорити про кількість, то станом на 1 січня 2005 року на підприємствах, в установах і організаціях України працювали 4138 іноземних громадян, більшість з яких громадяни СНД, Китаю, В'єтнаму, Туреччини, Польщі.

Із загальної кількості іноземців в середньому більше 95 відсотків працюють за наймом, біля 5 відсотків – зайняті в межах договорів підряду. За тривалістю роботи серед іноземців, які працювали в Україні за наймом, громадяни, з якими укладені трудові договори (контракти) на 1 рік становлять 24 відсотки. Це переважно громадяни Росії, Китаю, Туреччини. Короткострокові договори (до 6 місяців) укладені майже з 35 відсотками іноземців.

Можу також додати, що переважна чисельність іноземців, що зайняті в Україні – чоловіки (89%.), 41 %, з них – у віці з 28 до 40 років, 45 %. (40 років і більше). До речі, станом на 1 січня 2005 року 80 відсотків іноземців займали посади керівників, спеціалістів, службовців; робочі місця за професією серед них мала – 853 особа (17%), при цьому переважна кількість керівників, спеціалістів та службовців, а також кваліфікованих робітників було зосереджено у приватному та колективному секторах. А от на некваліфікованих і малокваліфікованих роботах іноземці використовувалися в основному у сільському господарстві.

В розрізі видів діяльності найбільш численні групи іноземців зайняті в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами - 1133 особи (23%), будівництві - 1031 осіб (21%).

Дозволи на працевлаштування іноземці одержували в усіх обласних центрах зайнятості. В залежності від економічної ситуації, яка склалась в різних регіонах України, їх географічного положення, історичних обставин, а також ситуації на ринку праці, в різних областях кількість звернень іноземних громадян з приводу отримання дозволу на працевлаштування різна. Найбільша кількість дозволів видана в м. Києві - 1735 (41% від загальної кількості); Миколаївській – 281 (6,7 %), Донецькій – 278 (6,6%), АР Крим – 200 (5,5%), Харківській області – 201 (4,7%).

Тепер щодо країн – постачальників іноземної робочої сили в Україну. Згідно з даними статистики це Польща – 233 (що становить 5,6 % загальної кількості дозволів), Туреччина - 1014 дозволів на працевлаштування (24%); Китай – 156 (3,7 %); з країн СНД - це Росія – 753 (18 %), Узбекистан - 306 дозволів (7,3% загальної кількості).

Таким чином, можна зробити наступні висновки :

•  кількість дозволів державної служби зайнятості, які отримують роботодавці для залучення іноземної робочої сили в Україні щороку (3-4 тис.), незначна порівняно з загальною кількістю іноземців, які з різних причин перебувають на території України;

•  до служби зайнятості за отриманням дозволів, як правило, звертаються роботодавці, які працюють або планують розпочати діяльність на законних легальних підставах, які створюють робочі місця, здійснюють діяльність за новітніми технологіями, інколи є ринкоутворюючими підприємствами регіону та ін.;

•  як правило, іноземці на таких підприємствах обіймають посади керівників, спеціалістів, службовців (біля 80 відсотків загальної чисельності).

Як Ви гадаєте, іноземні трудові мігранти приносять користь Україні, чи швидше навпаки? Чи повинна держава контролювати їхній потік?

Враховуючи вищезазначене, можна констатувати, що легальна трудова імміграція знаходиться на постійному контролі держави, кількість легальних іноземних трудових мігрантів обмежена необхідністю їх присутності на національному ринку праці. В той же час нелегальні іноземні трудові мігранти – це небажані гості, які посилюють тиск на національний ринок праці, не сплачують податків до державного бюджету, сприяють тінізації вітчизняної економіки і, як правило, негативно впливають на криміногенну ситуацію в державі та своєю присутністю і діяльністю можуть сприяти підвищенню соціальної напруги в суспільстві.

Бесіду вела Оксана Гриценко
Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ігор Каганець, головний редактор журналу “Перехід IV”

«Світ після нас має стати кращим!»

Елла Ламах, голова Департаменту з питань сім’ї Міністерства України у справах молоді та спорту

Наше міністерство повинно допомагати всім сім’ям, але у першу чергу - асоціальним сім’ям ставати соціальними

Раїса Семенець, начальник відділу гендерної політики Міністерства України у справах молоді та спорту, кандидат економічних наук

Інститут сім’ї й досі має дуже велике значення для українців

Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, доктор економічних наук, професор

„Іще сто років тому Україна була країною із дуже позитивною демографічною ситуацією”

Ірина Петрова, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Університету економіки та права „Крок”, доктор економічних наук

„У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється”

Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень, кандидат економічних наук

Лібералізація імміграційної політики – це один зі шляхів подолання демографічної кризи

Любов Стельмах, директор Департаменту статистики населення Держкомстату України

Статево-віковий склад населення: узагальнене відображення природного та міграційного руху людей

Лесь Доній, політолог

Держава повинна впливати на демографію сильною соціальною політикою

Владимир Богданов, социолог

Демография вторична. Экономика – первична.

Сергій Кримський, доктор філософських наук

Нам потрібна радикальна програма зміни орієнтирів з матеріального на духовне виробництво

Лесь Герасимчук, культуролог

Народ виживає, якщо він того хоче

Наталія Фойгт, кандидат економічних наук, завідувач відділом відтворення демографічного потенціалу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

„Виродження нації не відбудеться”

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Боротьба за кожну дитину

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,160