В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Вызовы или стимулы глобализации?

Прочитати вступ української мовою

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. За четырнадцать лет независимости общество так и не получило ответа на вопрос – какое место будет занимать Украина в стремительно меняющемся мире?

Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Экономика, политика, экология, религия, информация, безопасность и многие другие ключевые сферы человеческой деятельности уже давно не являются узконациональными. Однако между изоляционизмом и самодостаточностью пролегает пропасть, преодоление которой может поглотить усилия многих поколений. И если изоляционизм – это удел «юных» стран , переживающих период первоначального накопления капитала, то самодостаточность – делает страны менее уязвимыми и позволяет более гибко реагировать на изменение внешней, глобальной, среды.

Растущее углубление взаимозависимости народов и государств распространяется на все сферы общественной жизни. Мы во многом унифицируемся. Принципиально изменилось в последнее время соотношение эндогенных и экзогенных факторов развития отдельно взятых стран, включая и Украину. С одной стороны, распространена четкая фиксация потребительского характера включенности в глобальные процессы Украины – наша страна лишь поставлена перед фактами глобальных вызовов и зачастую служит площадкой для экспериментов МВФ или ВБ. Оставаясь и дальше пассивным объектом мировой политики, Украина теряет возможность решать задачи, которые ставит перед нею время. Но для того, чтобы стать субъектом глобального процесса, его необходимо хотя бы понять, не говоря уже о том, чтобы научиться свободно ориентироваться в нем и влиять на его развитие.

С другой стороны, только за последние 10 лет радикально изменилась и сама система международных отношений, и традиционные представления о базовых принципах ее организации. Страна, которая не желает или не способна «вписаться» в магистральные мировые тенденции, оказывается в изоляции. Ее инициативы игнорируются, мимо нее проходят финансовые потоки. Даже конкурентоспособные отрасли экономики постепенно деградируют, и страна-изгой перестает принимать участие в глобальном разделении труда, ей грозят бедность и отсутствие перспективы. П одрыв экономический базы сложившихся национальных и региональных сообществ может привести к последующему их разрушению и распылению.

Отсутствие стратегического мышления и понимания глобальных закономерностей развития современного общества у руководства Украины не позволяет на сегодняшний день говорить о готовности противостоять глобальным вызовам, с которыми наша страна сталкивается и будет сталкиваться в ближайшее время. По э тому, е сли ничего не изменится, население Украины будет все больше ощущать негативный характер глобализации.

Можно говорить, что в повестке дня нынешнего украинского правительства уже сегодня наряду с внутренними задачами стоят и такие проблемы глобального происхождения как террористические атаки, торговые войны, финансовые кризисы, рост цен на энергоносители, незаконная миграция, инфекционные болезни (СПИД, атипичная пневмония, птичий грипп и т.д.). А неготовность отвечать на глобальные вызовы ставит Украину перед мучительным принятием решений, тогда как реакция на постоянно возникающие угрозы должна быть мгновенной и адекватной. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Такое понимание принесет стране возможность и необходимость использовать потенциал глобальных вызовов и будет способствовать более динамичному и эффективному развитию Украины во многих сферах, и, прежде всего, в экономической.

Мы уже касались вопросов глобального развития в наших Диалогах, однако сегодня, мы попытались посмотреть на глобальные вызовы, которые не столь абстрактны и не настолько далеки от наших не менее важных и актуальных проблем внутреннего развития, как кому-то хотелось бы. Да, Украине еще есть чем заняться в своем доме, особенно когда все трещит по швам. Но даже наводить порядок мы не имеем права без оглядки по сторонам, причем, не только в рамках традиционного «многовекторного» периметра. Хотя бы для того, чтобы проверять адекватность украинских инициатив современному миру и новым политическим реалиям.

Свернуть

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Глобалізувати світ ненасильницьким шляхом

Чи змінилося ваше уявлення щодо процесів глобалізації за останні два роки?

Так, змінилося. Адже два роки тому питома вага бачення позитивних аспектів глобалізації була більшою, зараз зросла вага негативних аспектів. Вони пов`язані з поляризацією світу, загальним зростанням напруженості в світі, зростанням рівня його потенційної конфліктності з не передбачуваними наслідками.

Які виклики глобалізації зараз є найбільш актуальними для нашої країни?

Для України визначитися в своїй геополітичній векторності стає ще складніше. Це обумовлено дуже багатьма чинниками, зокрема тим, що стали очевидними нестійкість і нестабільність тих структур, до яких ми або збирались увійти, або проголошували свої наміри інтегруватися. В Росії багато аналітиків, зокрема, відомий економіст Михайло Дєлягін пророкують колапс у разі зменшення світових цін на нафту. В ЄС все більше починають усвідомлювати неефективність моделі взаємної інтеграції, закладеній у проект Конституції, яку на референдумах не підтримали французи і голландці.

Яким чином будуть розгортатись події для України далі – це питання дуже гостре. Крім того, за цей час державі не вдалося вирішити питання внутрішні, які проте, дуже впливають на ефективність зовнішньої політики. А саме – енергетичної залежності, зменшення енергоспоживання економіки, її структуризації, проведення ефективної зовнішньої політики, яка б дозволила бачити в Україні гідного партнера. Все це ускладнює загальні проблеми глобалізації.

Не секрет, що всі проголошені за 14 років проблеми модернізації і структуризації економіки не тільки не вирішені, вони, здебільшого, навіть не проголошуються. Адже існують випробувані в світі шляхи виходу з кризи, якими, попри всі клятви на вірність реформам, ми так і не пішли.

Наприклад, уряд проголосив курс узгодження приватизації зі структурною перебудовою економіки. Знову розмови про перепродаж, про доплату, але „вже чесну і справедливу”, яка звичайно не дозволить вирішити стратегічних завдань, що стоять перед економікою, зокрема, її детінізацію і зростання бюджету. Світ вже давно відійшов від головного гасла наших олігархів про „святенність приватної власності”. Приватна власність як священа корова в світі більше не існує. Власність скрізь соціалізована і вбудована в цілісний народногосподарський комплекс, тобто це така форма цивілізованої власності, яка у нас так і не виникла: функція володіння синхронізована із функцію розпорядження на користь суспільства.

Проголошені заяви щодо закінчення так званої реприватизації, взагалі некоректні, адже цей термін вживається явно не за своїм значенням. Насправді це неточний термін, оскільки якщо не відбулась приватизація навіть за тими законами, що були за часи Кучми, то про ніяку реприватизацію не може бути й мови, а йтися має про повернення фактично вкрадених у народу національних багатств. Крім того, процеси націоналізації, які у нас розглядаються виключно як більшовицький екстремізм, в цивілізованих країнах є нормальним явищем. Це один з механізмів забезпечення ефективного розвитку економіки на певному етапі.

Ми всі чули про збіговиська в Давосі – це один бік глобалізації, табір глобалізаторів. Але є ще й Світовий соціальний форум, табір альтерглобалістів, табір Порту-Алегрі, а про нього в наших медіа майже не чути. Чому, і що ми мали б почути?

Тут є декілька складових. По-перше, за останні роки стрибкоподібно розширюється прірва між багатими та бідними країнами. Попри всі декларації розвинені країни світу ретельно уникають розв`язання цієї проблеми. А саме вона є принциповою, оскільки вона породжує напруженість і тероризм, саме вона посилює можливість катастроф та армагедонів.

До того ж, розвинені країни світу поки що лише імітують серйозне ставлення до глобальних проблем сучасності, які стають все більш нагальними і турбують все більше людей у всьому світі. Люди збираються на форумах, які я б назвав не антиглобалістськими, а скоріше альтерглобалістськими, суть яких – об`єднатися заради власного порятунку і порятунку всієї планети. На мій погляд, це позиція дуже конструктивна і її виникнення цілком природно.

Які прояви глобалізації для нас найбільш відчутні?

Дуже сумно, що найбільше відчувається для нас негативний характер глобалізації. Якщо протягом кількох років Україна коливалась на межі Першого і Другого світу, десь в “санітарній зоні”, і в принципі країни пострадянського простору проголосили свої наміри увійти в розвинене “ядро” світової економіки, то зараз найбільш відчутне сповзання більшості з них до країн Третього світу. Наростають якісь неоколоніалістичні явища, Україна все більше перетворюється на своєрідну “спальну країну” (за аналогією з нашими спальними районами), в якій спить політична воля, пасіонарність еліт. Крім того, вона стає ринком збуту, стає все менш конкурентноздатною на світових ринках.

Однак в останні роки у нас є певне економічне зростання, і як нас запевняє влада, перспективи у нас майже райдужні. Чи не має тут протиріччя?

Ніякого протиріччя тут немає, оскільки ті параметри, за якими спостерігається це зростання значної мірою як імітувались, так імітуються й зараз. Взагалі всі ці показники зростання ВВП дуже поверхові і навіть підозрілі. Якщо говорити про сучасні критерії, то це якість життя, стан екології, стан людського розвитку, а за ними показники України падають щороку. Динаміка така, що за останні 5-6 років з 40-50 місць у світі ми скотилися до 80-90. Це дуже суттєвий і дуже негативний показник.

Крім того, в останній час у нас часто декларується бажання вписатися в процес глобалізації, однак це потребує дуже високого рівня наукового обґрунтування. Зараз склалася парадоксальна ситуація – глобальні проблеми сучасності загострюються, стають все більш складними і менш прогнозованими і в деяких вимірах – зрозумілими, а з іншого боку – методологічний, науковий, теоретичний інструментарій для моделювання і прогнозування цих проблем значно менший, ніж він був на початку чи в середині 20-го століття.

Наприклад – величезна кількість літератури присвячена проблемам цивілізаційного характеру, але ми досі не маємо усталеного поняття цивілізації. Ми не маємо усталених понять “національний характер”, “пасіонарність”, “етнос”, але настає момент, коли невизначеність цих базових понять не дає можливості побудувати конструктивні теорії. Це дуже небезпечно. Як, наприклад, узгодити стадіальність, тобто позитивну еволюцію розвитку із циклічністю? Як взагалі пояснити механізм циклічності? При чому серйозно, а не на основі аналогій типу: подібно до того як чоловік народжується, досягає зрілості і помирає, цивілізація досягає розквіту і занепадає. Як співвіднести універсальність і регіональність, етнічність і глобальність, тощо?

Якщо такий стан справ в наукових колах, то що можна говорити про медійний простір. Який образ світу нам нав`язується?

Я можу тільки продовжити цю думку. Дуже часто вчені послуговуються банальною ерудицією або своїми інтуїціями для оцінки глобальних процесів. Наприклад, беруться, абсолютно некритично, як „самодостатні”, ідеї Хантінгтона. Мовляв, цивілізації типологизуються по релігії. Але цей підхід дуже сумнівний. Він несе дуже багато помилок. Наприклад, Хантінгтон відносив Україну до Росії, оскільки у нас православ`я є домінуючою релігією.

Він писав про розколоте суспільство...

Так, але чи працює цей підхід? Чи є навіть Росія самодостатньою слов`янською цивілізацією? Чи продовжує домінувати релігійна мотивація на пострадянському просторі? Говорити, що ми є „християне підсвідомо” – то це вже є межа містики, а науковий аналіз повинен базуватися на ефективних речах.

Звичайно, Хантінгтон це лише приклад некритичного ставлення наших політологів та науковців до світових авторитетів цивілізаційного аналізу. Питання теорії цивілізаційного аналізу нерозв`язане, що не дає нам можливості адекватно описати сам процес глобалізації, а не те що давати прогнози. Хоча ці прогнози й бувають емпірично вірними, однак на рівні теорії одразу починаються складнощі.

На мій погляд, будь-які релігійні, національні, етнічні цінності великих територій підлягають наповненню новими змістами більш гуманного характеру. Як це відбувається, за якими сценаріями, якими шляхами, як потрібно розуміти співвідношення в процесах глобалізації між глобальним і унікальним – це і є ключове питання.

Наприклад, є китайський принцип “великого недіяння”. Це дуже конструктивний принцип, який можна застосувати до ідеї екологічного буття світу. Ми повинні використовувати природний потенціал світу, але прагнучи зробити це ненасильницьким шляхом, вкласти нові змісти в нинішню систему цінностей. І це може торкатись і релігій, і етнічних цінностей. Головне – не нав`язувати фундаменталістські чи тоталітаристські схеми. І це, на мій погляд, є ключова проблема, яка повинна стояти перед вченими-глобалістами. Взагалі стає все очевидніше, що необхідно взяти все раціональне у Тойнбі, Ясперса, Вебера, Маркса, Броделя і синтезувати ці концепції за принципом взаємодоповнення. Це, так би мовити, „проблема проблем”, якою я займаюсь останні десять років. Вона носить назву проблеми неокласичного цивілізаційного синтезу.

Як ви розцінюєте роль ВТО, МВФ, МБ в процесах глобалізації?

На мій погляд, їх роль більшою мірою є негативна. Це інструменти домінування багатих країн Заходу над іншими країнами. Про це якось мало пишуть, але ті механізми, які вони пропонували для модернізації пострадянських країн в 90-ті роки, співпадають з тими, які вони пропонували для африканських країн в 60-ті роки. Це та ж сама лібералізація, відкритість ринків, приватизація, сувора економія, створення антинаціональних, за суттю, еліт, які стали новими формами колоніальної адміністрації, тому поки ще немає ніяких підстав говорити, що в цьому плані щось суттєво змінилося.

Більше того, на мій погляд, імідж перерахованих вами організацій настільки дискредитований, що якби Захід захотів створити нові, справді справедливі правила “глобальної гри”, то він би мусив почати з чистого листа. До того ж, я вважаю, що навіть таки структури як ООН потребують, принаймні, дуже серйозної модернізації, аби ефективно виконувати роль по направленню процесів глобалізації в позитивне русло.

Записав Андрій Маклаков
Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

„Сьогодні кризу переживає сам глобальний проект”

Юрий Павленко, доктор философских наук, доцент (Институт Мировой экономики и международных отношений НАН Украины)

Мілітаризація економік – парадоксальний наслідок глобалізації

Лада Леся Рослицька, юрист публічного міжнародного права, незалежний експерт у галузі безпеки

Нам треба позбуватися комплексу колонії Росії

Євген Сверстюк, письменник, філософ, правозахисник

„У нас бракує енергії для опору глобалізації”

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

«Самый большой вызов для нас – сама Украина»

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Ми поки що не в змозі протистояти зовнішнім тискам”

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Глобалізація як культурний чинник

Рустем Жангожа, ведущий научный сотрудник Института международной экономики

Сами события подталкивают Украину к тому, чтобы она стала региональным лидером

Владислав Седнев, китаевед, Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Глобализация по-китайски: тише варишь, больше съешь

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Україна потребує максимального включення до міжнародних систем колективної безпеки”

Олег Зарубінський, виконувач обов’язків голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„У будь-якій кризі можна знайти джерело для поступу”

Юрий Николаевич Пахомов, академик НАН Украины, директор Института мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Разные страны по-разному формируют свои ответы на вызовы глобализации

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Далеко не все общества способны пережить глобализацию

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„Україна перебуває в нестабільній і небезпечній перехідній зоні, як кажуть в народі – „ні там, ні сям”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Протистояти глобальним викликам складно навіть не стільки через брак коштів, як через брак розуму”

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,056