В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Вызовы или стимулы глобализации?

Прочитати вступ української мовою

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. За четырнадцать лет независимости общество так и не получило ответа на вопрос – какое место будет занимать Украина в стремительно меняющемся мире?

Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Экономика, политика, экология, религия, информация, безопасность и многие другие ключевые сферы человеческой деятельности уже давно не являются узконациональными. Однако между изоляционизмом и самодостаточностью пролегает пропасть, преодоление которой может поглотить усилия многих поколений. И если изоляционизм – это удел «юных» стран , переживающих период первоначального накопления капитала, то самодостаточность – делает страны менее уязвимыми и позволяет более гибко реагировать на изменение внешней, глобальной, среды.

Растущее углубление взаимозависимости народов и государств распространяется на все сферы общественной жизни. Мы во многом унифицируемся. Принципиально изменилось в последнее время соотношение эндогенных и экзогенных факторов развития отдельно взятых стран, включая и Украину. С одной стороны, распространена четкая фиксация потребительского характера включенности в глобальные процессы Украины – наша страна лишь поставлена перед фактами глобальных вызовов и зачастую служит площадкой для экспериментов МВФ или ВБ. Оставаясь и дальше пассивным объектом мировой политики, Украина теряет возможность решать задачи, которые ставит перед нею время. Но для того, чтобы стать субъектом глобального процесса, его необходимо хотя бы понять, не говоря уже о том, чтобы научиться свободно ориентироваться в нем и влиять на его развитие.

С другой стороны, только за последние 10 лет радикально изменилась и сама система международных отношений, и традиционные представления о базовых принципах ее организации. Страна, которая не желает или не способна «вписаться» в магистральные мировые тенденции, оказывается в изоляции. Ее инициативы игнорируются, мимо нее проходят финансовые потоки. Даже конкурентоспособные отрасли экономики постепенно деградируют, и страна-изгой перестает принимать участие в глобальном разделении труда, ей грозят бедность и отсутствие перспективы. П одрыв экономический базы сложившихся национальных и региональных сообществ может привести к последующему их разрушению и распылению.

Отсутствие стратегического мышления и понимания глобальных закономерностей развития современного общества у руководства Украины не позволяет на сегодняшний день говорить о готовности противостоять глобальным вызовам, с которыми наша страна сталкивается и будет сталкиваться в ближайшее время. По э тому, е сли ничего не изменится, население Украины будет все больше ощущать негативный характер глобализации.

Можно говорить, что в повестке дня нынешнего украинского правительства уже сегодня наряду с внутренними задачами стоят и такие проблемы глобального происхождения как террористические атаки, торговые войны, финансовые кризисы, рост цен на энергоносители, незаконная миграция, инфекционные болезни (СПИД, атипичная пневмония, птичий грипп и т.д.). А неготовность отвечать на глобальные вызовы ставит Украину перед мучительным принятием решений, тогда как реакция на постоянно возникающие угрозы должна быть мгновенной и адекватной. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Такое понимание принесет стране возможность и необходимость использовать потенциал глобальных вызовов и будет способствовать более динамичному и эффективному развитию Украины во многих сферах, и, прежде всего, в экономической.

Мы уже касались вопросов глобального развития в наших Диалогах, однако сегодня, мы попытались посмотреть на глобальные вызовы, которые не столь абстрактны и не настолько далеки от наших не менее важных и актуальных проблем внутреннего развития, как кому-то хотелось бы. Да, Украине еще есть чем заняться в своем доме, особенно когда все трещит по швам. Но даже наводить порядок мы не имеем права без оглядки по сторонам, причем, не только в рамках традиционного «многовекторного» периметра. Хотя бы для того, чтобы проверять адекватность украинских инициатив современному миру и новым политическим реалиям.

Свернуть

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Україна перебуває в нестабільній і небезпечній перехідній зоні, як кажуть в народі – „ні там, ні сям”

Чи справедливо стверджувати, що за останні кілька років система міжнародних відносин зазнала радикальних змін? Якою є сучасна геополітична картина світу?

Вважаю, що про радикальність у змінах системи міжнародних відносин говорити не варто. Наразі визначальні суб`єкти цієї системи перебувають в уже звичних для них ролях, світова політика провадиться в межах зрозумілих економічних і геополітичних інтриг: міжнародні інтеграційні центри (центри сил) перебувають у стабільному стані розвитку, їх стратегічні інтереси залишаються сталими, відносини і взаємодії між ними є рівноважними або ж взаємовизнаними. А все, що нині відносять ніби то до радикальних чи кардинальних пертурбацій є продуктом безперестанних ігрищ, метою яких є прагнення задовольнити, підвищити або зберегти власні рольові амбіції.

Так було завжди: хтось, в силу тих чи інших причин, втрачає потугу (тобто – силу, вагу, можливості) і його значення для міжнародного процесу зменшується. Проте амбіції залишаються попередніми, що викликає необґрунтовані претензії на більшу, чим він може виконати, роль. Присутні протилежні випадки, коли на світову арену сміливо виходить новий і міцний гравець, якому a priori не раді. В цьому випадку, комусь доводиться поступатися або ж плести інтриги, які б привели до зменшення потенціалу такого гравця. І як на мене, то ми як раз і є свідками такої тривіальної парадигми міжнародного процесу. Скажімо, США провадять політику поширення у світі ліберально-демократичної доктрини, що на їх думку мало б привести до зміцнення й остаточного закріплення світового статусу наддержави, ісламістський рух прагне відтворення халіфату, Євросоюз ніяк не визначиться, що йому більш любе «дружба із США чи з Росією?», тим часом як Ізраїль домагається геополітичного контролю на Близькому Сході, Росія хоче зберегти свій євразійський status quo, а Китай домінування у Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Підтвердженням того, що ніяких радикальних змін в системі міжнародних відносин останніми роками не відбулося служить й те, що досі незмінними залишаються всі чільні формальні і неформальні інститути міжнародних відносин. Хоча вони діють не так ефективно як того вимагала б ситуація (з точки зору належного) і як про це непереконливо заявляють світові гравці, проте вони продовжують існувати в усталеному вигляді і діють у такий же спосіб. І це при тому, що, здавалось би, структурно-функціональні зміни, наприклад, в ООН назріли й перезріли. Однак, таке становище зберігається як раз тому, що кардинальні зміни не є предметом справжніх мотивацій світових гравців. Вони захоплено провадять політику суперництва за світове панування та забезпечення власної історико-культурної перспективи у звичних, зрозумілих і перевірених для них форматах.

На мою думку, кардинальні зміни можуть відбутися тоді, коли буде знайдено більш зручну і прийнятну для них форму з`ясування стосунків – це те, що ми називаємо цивілізаційним шляхом розвитку. Або ж коли їх гра зайде у безкомпромісний «глухий кут», що, як відомо, рідко коли не закінчується війною. Хочу зауважити, що я маю на увазі бійки між грандами світової політики, адже саме за таких обставин зазвичай відбуваються радикальні зміни в системі міжнародних відносин.

Немало західних аналітиків вже зараз говорять про те, що роль об`єднаної Європи надалі все зменшуватиметься, а флагмани ЄС Франція та Німеччина остаточно здадуть свої позиції. Натомість, Індії та Китаю пророкують входження до трійки провідних держав світу. Чи погоджуєтеся Ви з цими прогнозами?

На мій погляд, це маячня. Як можна говорити про зменшення ролі Євросоюзу, коли лише в умовах «мажорної поведінки» (можна сказати, навіть, інфантильної) він спромігся одночасно стривожити Вашингтон і Москву (що згорають з ревнощів до нього), вселити надію вкупі Африці й Близькому Сходу, Східній Європі й Кавказу та викликати зворотній партнерський інтерес в Китаю? Зарано говорити, який вибір зробить європейська політична думка – вона зупиниться на східній чи південній геополітиці, а тим більше щось там мовити про ріст економічної і мілітарної потуги Євросоюзу: наразі там триває неабияке гостре обговорення, активно проходить проектування економічної й безпекової логістики. Зрештою, звернімо увагу на ту обставину, що Євросоюз, так би мовити, у періоді зростання, дорослішання, змужніння, він перебуває у ролі наздоганяючого (що, до речі, стосується й Китаю), тоді як, скажімо, США та Росії припадає доводити свої наразі небеззаперечні (можна сказати – вразливі) статуси «наддержави» і «великої держави». А, як відомо, наздоганяти дещо легше, ніж втікати.

Що ж до флагманів ЄС, то смію висловити припущення про французький економічний сплеск, який я прогнозую в середньостроковій перспективі – десь на 2011-2016 роки. Однак, про підстави такого прогнозу зараз говорити вважаю за недоречне – це тема окремої, довгої і складної бесіди. Про німецьку ж роль в економічному й політичному процесах можу сказати, що на сьогодні чинники росту німецької економіки справді себе вичерпали, проте це не значить, що вона набуде стагнації.

Взагалі, що значить – «Франція та Німеччина остаточно здадуть свої позиції»? Хіба що, наразі, м`яко кажучи, «політично зарозумілі» позиції, які демонструють батьки-творці ЄС, рештою союзників будуть приведені у відповідність до духу взаємного визнання «союзницької рівності і поважності». До речі, досягнення цього я вважаю просто необхідним «санітарним заходом».

Європа (в сенсі соціально-економічного пошуку) – це суцільні новаторства і пошук нового історичного досвіду, це пертурбації соціальної інфраструктури й відносин, це суспільна мода на інноваційну політику, це котел різнорідних «конструктивних пристрастей», які нам видаються, наприклад, у вигляді євроконституційного дискурсу, мало що не кінцем Об`єднаної Європи. Як на мене, то є всі підстави вважати, що з нинішньої конституційної кризи Євросоюз вийде психологічно оновленим, більш серйозним, відмовившись від практикованого зазнайства й самовпевненості. Надалі, в посткризовому періоді конституційного процесу, Євросоюз реорганізує свою владно-політичну й адміністративну будову згідно федералістської парадигми (гарячим апологетом якої виступає Німеччина), суворіше організує фінансово-інвестиційну й соціально-економічну політику, зможе чітко окреслити порядок і способи південної і східної геостратегій.

Гаразд, то Китай та Індія, на Вашу думку, не будуть спроможні конкурувати з Євросоюзом та США?

Наскільки дозволяє судити мені власний досвід і знання тенденцій їх розвитку, можу зазначити, що Індії вихід на рівень світової політики «не світить» – їй не вдасться перетворити наявну, так би мовити, «потенційну» енергію в «кінетичну» економіко-мілітарну і політичну потугу. І на мій погляд, головною причиною цього стане її …культура, яка позбавлена «хижацьких», змагальницьких рис. Індія занурена в себе, вона не шукає суперників, вона прагне забезпечення виключно історико-культурної перспективи, вона у цьому відношенні надто «лінива», щоб встрявати у гру за світове панування. Прикладом такої поведінки можна вважати Канаду чи ту ж Австралію. Іншими словами, на заваді виходу Індії на рівень світового гравця стоїть організація суспільних відносин і світогляд.

Інша річ Китай, який своїми ідеологемами та подекуди спалахуючими амбіціями сягає месіанства, проте розсудливо вважає за передчасне викривати істинну природу своїх геостратегічних устремлінь. Крім того, на відміну від Індії, Китай прагне розвивати увесь комплекс політико-економічного, соціального та мілітарного інструментарію для участі в глобальній сутичці, симптоми якої уже проявляються. Вихід Китаю на світовий рівень буде супроводжуватися гострим з`ясуванням стосунків із США та Росією за вплив і контроль над Азійсько-Тихоокеанським регіоном. Парадокс у тому, що чим далі цей момент відкладатиметься, тим більше шансів на успіх матиме Китай. Нагадаю – Китай перебуває на підйомі, його соціум сповнений піднесення, сил та ентузіазму, США – одноосібно на піку, втомлені сходженням, їм постійно доводиться навкруги відбиватися від «нападних» суперників, а Росія – на спаді, в тіні вершин, на яких вона перебувала.

А як така зміна геополітичної конфігурації може позначитися на Україні?

Для України, по великому рахунку, мають значення тільки дві речі: перше – це якою буде східна геостратегія Євросоюзу, і друге – якою в цілому буде геополітика Росії? Якщо перше нас розчарує, а друге лякатиме, то Україна буде змушена орієнтуватися на відповідні сектори політики США та Китаю.

Давайте тепер від глобальних тенденцій звернемося до глобальних загроз. Які глобальні виклики стоять зараз перед людством?

Я не впевнений, що всі зі мною погодяться, проте вважаю, що до глобальних викликів варто віднести такі характерні категорії як рольова амбіційність чи надмірність, волюнтаризм чи свавілля поведінки, нарешті хижацькі парадигми відносин.

Серед предметних категорій необхідно вказати на відкритість суспільств, що призвело до штучного посилення процесу змішання народів; потім ісламізм, що вражений синдромом екзальтованих, фанатичних й фаталістичних настанов, які штовхають цей релігійний рух у вир політико-історичних кривавих пристрастей і безглуздого зведення рахунків (що в кінцевому підсумку перетворює іслам на, так би мовити, новітній «більшовизм»).

До числа гострих і всесвітніх питань необхідно віднести й екологію. Тут і говорити щось буде зайвим – все відбувається у нас на очах. Досить сказати, що за якійсь там останні 150 років невпинного науково-технічного й економічного, як нас запевняють, «прогресу» ми Землю «довели до ручки».

Далі – питання демографічні, які, так чи інакше, матимуть геополітичний вираз – адже необхідно кудись розширювати свій ареал. Хоч як це не цинічно, проте нас людей насправді багато, і скоро на всіх не вистачатиме «місця під сонцем», і тому у вільні простори набиватимуться поселенці. Зараз вже дехто утопічно передрікає розселення по космосу, а хтось з числа циніків каже, що таке розселення, правда, уже тільки душ, можна здійснити шляхом… винищування. Прагматикам це може видатися виходом, проте як таке пов`язати із мораллю, сумлінням, тобто культурними основами нашого буття, порушивши які, ми вдамося до саморуйнування. Звідси – необхідно йти «важчим» шляхом – в процесі міжнародного діалогу шукати узгодження принципів демографічної політики, її регуляції та контролю. Щось на зразок політики в галузі зброї масового ураження, наприклад в рамках «режиму ядерного непоширення».

А чи здатна Україна достойно відповісти на глобальні виклики, адже за 14 років свого існування вона не спромоглася навіть створити цілісний проект свого розвитку? Чи можемо ми достойно "вписатися" в нову геополітичну картину світу?

Місце України в геополітичній картині світу я бачу передусім в Об`єднаній Європі, у Євросоюзі. І мені задається, що Україна цілком здатна забезпечити дану інтеграційну геостратегію. Адже, по-правді кажучи, ми поки що не дуже старалися, якщо взагалі – не були споглядачами.

Як я вже говорив, для геополітичної перспективи України принципове значення мають європейський інтеграційний процес (до якого ми хотіли б долучитися) та реінтеграційний євразійський (звідки ми хотіли б вирватися). Ми, образно кажучи, перебуваємо в місці зіткненні двох гравітаційних сил. Сили ці не є рівнопотужними, не є вони і рівноспрямованими. Брюссель наразі виявляє менше бажання «прилучити» нас до себе, чим Москва «відпустити». Проте тенденція зумовлюється ще й впливом нашого бажання та об`єктивними чинниками, які ведуть до нашого кволого, однак віддалення від обридлого старого центру сил і зближення з новим. Сучасне становище України я б охарактеризував таким чином: Україна перебуває в нестабільній і небезпечній перехідній зоні, як кажуть в народі – «ні там, ні сям». Справу далі неможливо затягувати, необхідно рішуче покінчити з архаїчними московськими зв`язками минулого й прямувати у «світле європейське майбутнє», адже час нашої нерішучості вже збіг.

Європейський інтеграційний центр зайнятий клопотами по внутрішній реорганізації та форматуванням відповідно до неї наявних ресурсів; щодо нашої особи його політична увага – гравітаційна сила – слабшає. З іншого боку, євразійський інтеграційний центр, що оговтався, починає зосереджувати залишки резервних потенцій у нашому напрямі, і хто не відчуває посилення цього впливу то нехай «кине в мене камінь». Так от, компенсувати силові втрати гравітаційного зближення з Брюсселем можна і необхідно збільшенням власної маси, тобто – шляхом прояву більшої політичної волі до втілення стратегії «європейського вибору», провадженням всіх передбачених проектом євроатлантичної інтеграційної програми заходів, зарученням підтримкою інших світових гравців і т.п. «маневрами».

А чи не можуть глобальні виклики самі стати стимулом для розвитку України?

Звичайно, що можуть. Україна – органічна частина цивілізації, можливо, що не так розвинена як інші, проте достатньо, аби говорити про актуальність для неї наведених Вами проблем. Кожна з них знаходить своє місце в державній політиці, в науці, в суспільному дискурсі. Гадаю, що тут вирішальним стане саме ставлення державної влади до стимуляції вирішення цих питань національного розвитку, бо до сьогодні така стимуляція носила спорадичний характер. Думається, що нова влада зуміє не тільки влаштувати нам «цікаві парламентські вибори», а й запропонувати певні коопераційні міжгалузеві проекти, які б увінчалися відчутними здобутками науки, суспільства, народного господарства.

З точки зору «європейського вибору», що є генеральною стратегією державного розвитку, Україна мала б проявляти більше самостійності у вирішенні тих чи інших проблем сучасності, більше виявляти життєво важливої інноваційності, забезпечувати громадську ініціативу щодо участі в процесі пошуку відповідей на ці виклики.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

„Сьогодні кризу переживає сам глобальний проект”

Юрий Павленко, доктор философских наук, доцент (Институт Мировой экономики и международных отношений НАН Украины)

Мілітаризація економік – парадоксальний наслідок глобалізації

Лада Леся Рослицька, юрист публічного міжнародного права, незалежний експерт у галузі безпеки

Нам треба позбуватися комплексу колонії Росії

Євген Сверстюк, письменник, філософ, правозахисник

„У нас бракує енергії для опору глобалізації”

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

«Самый большой вызов для нас – сама Украина»

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Ми поки що не в змозі протистояти зовнішнім тискам”

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Глобалізація як культурний чинник

Рустем Жангожа, ведущий научный сотрудник Института международной экономики

Сами события подталкивают Украину к тому, чтобы она стала региональным лидером

Владислав Седнев, китаевед, Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Глобализация по-китайски: тише варишь, больше съешь

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Україна потребує максимального включення до міжнародних систем колективної безпеки”

Олег Зарубінський, виконувач обов’язків голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„У будь-якій кризі можна знайти джерело для поступу”

Юрий Николаевич Пахомов, академик НАН Украины, директор Института мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Разные страны по-разному формируют свои ответы на вызовы глобализации

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Далеко не все общества способны пережить глобализацию

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Протистояти глобальним викликам складно навіть не стільки через брак коштів, як через брак розуму”

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Глобалізувати світ ненасильницьким шляхом

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,055