В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Вызовы или стимулы глобализации?

Прочитати вступ української мовою

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. За четырнадцать лет независимости общество так и не получило ответа на вопрос – какое место будет занимать Украина в стремительно меняющемся мире?

Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Экономика, политика, экология, религия, информация, безопасность и многие другие ключевые сферы человеческой деятельности уже давно не являются узконациональными. Однако между изоляционизмом и самодостаточностью пролегает пропасть, преодоление которой может поглотить усилия многих поколений. И если изоляционизм – это удел «юных» стран , переживающих период первоначального накопления капитала, то самодостаточность – делает страны менее уязвимыми и позволяет более гибко реагировать на изменение внешней, глобальной, среды.

Растущее углубление взаимозависимости народов и государств распространяется на все сферы общественной жизни. Мы во многом унифицируемся. Принципиально изменилось в последнее время соотношение эндогенных и экзогенных факторов развития отдельно взятых стран, включая и Украину. С одной стороны, распространена четкая фиксация потребительского характера включенности в глобальные процессы Украины – наша страна лишь поставлена перед фактами глобальных вызовов и зачастую служит площадкой для экспериментов МВФ или ВБ. Оставаясь и дальше пассивным объектом мировой политики, Украина теряет возможность решать задачи, которые ставит перед нею время. Но для того, чтобы стать субъектом глобального процесса, его необходимо хотя бы понять, не говоря уже о том, чтобы научиться свободно ориентироваться в нем и влиять на его развитие.

С другой стороны, только за последние 10 лет радикально изменилась и сама система международных отношений, и традиционные представления о базовых принципах ее организации. Страна, которая не желает или не способна «вписаться» в магистральные мировые тенденции, оказывается в изоляции. Ее инициативы игнорируются, мимо нее проходят финансовые потоки. Даже конкурентоспособные отрасли экономики постепенно деградируют, и страна-изгой перестает принимать участие в глобальном разделении труда, ей грозят бедность и отсутствие перспективы. П одрыв экономический базы сложившихся национальных и региональных сообществ может привести к последующему их разрушению и распылению.

Отсутствие стратегического мышления и понимания глобальных закономерностей развития современного общества у руководства Украины не позволяет на сегодняшний день говорить о готовности противостоять глобальным вызовам, с которыми наша страна сталкивается и будет сталкиваться в ближайшее время. По э тому, е сли ничего не изменится, население Украины будет все больше ощущать негативный характер глобализации.

Можно говорить, что в повестке дня нынешнего украинского правительства уже сегодня наряду с внутренними задачами стоят и такие проблемы глобального происхождения как террористические атаки, торговые войны, финансовые кризисы, рост цен на энергоносители, незаконная миграция, инфекционные болезни (СПИД, атипичная пневмония, птичий грипп и т.д.). А неготовность отвечать на глобальные вызовы ставит Украину перед мучительным принятием решений, тогда как реакция на постоянно возникающие угрозы должна быть мгновенной и адекватной. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Такое понимание принесет стране возможность и необходимость использовать потенциал глобальных вызовов и будет способствовать более динамичному и эффективному развитию Украины во многих сферах, и, прежде всего, в экономической.

Мы уже касались вопросов глобального развития в наших Диалогах, однако сегодня, мы попытались посмотреть на глобальные вызовы, которые не столь абстрактны и не настолько далеки от наших не менее важных и актуальных проблем внутреннего развития, как кому-то хотелось бы. Да, Украине еще есть чем заняться в своем доме, особенно когда все трещит по швам. Но даже наводить порядок мы не имеем права без оглядки по сторонам, причем, не только в рамках традиционного «многовекторного» периметра. Хотя бы для того, чтобы проверять адекватность украинских инициатив современному миру и новым политическим реалиям.

Свернуть

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Глобалізація як культурний чинник

Пане Мирославе, про глобалізацію останнім часом говорять в основному в негативному сенсі. А яке Ваше ставлення до цього процесу?

Я не належу до тих людей, які автоматично засуджують глобалізацію, хоч і враховую те, що вона приносить з собою небезпеку. Глобалізація – це явище, яке не можна заперечити чи уникнути. Механізація, автоматизація, інформатизація, глобалізація – це все речі одного порядку. Якщо ми помічаємо якісь негативні наслідки цих процесів, то повинні знайти ліки проти цих недоліків, а не намагатись огородитися чи проклясти їх, або – що ще гірше – воювати з ними, як свого часу луддити в Англії розбивали машини.

Глобалізація для мене є важливим чинником єднання людства, народженням з одиничних, фрагментарних народів єдиної загальнолюдської цивілізації. Я вже навіть не кажу про європейську цивілізацію, оскільки Європа у тій формі, у якій ми раніше очікували її зустріти – у формі християнської цивілізації, – уже такою не є, оскільки мусульманство стало вже внутрішньо європейським чинником. Отож, світ стає одним "великим селом", і я вітаю таке творення єдиного дому, тому що ця глобалізація дає можливість якимось основним загальнолюдським цінностям проникати до різних культур. Чому зараз ми почали говорити про загальнолюдські цінності? Адже ще зовсім недавно цінності були породженням окремих напівглобальних культур – мусульманські, християнські, буддистські, але загальнолюдських не було. Це є знаком (хоч і не завжди позитивним), що виростає одна земна цивілізація.

Але якраз поява цих загальнолюдських цінностей є предметом критики глобалізації, зокрема, з боку ісламського світу...

Я почав з позитивних результатів, тому що не люблю затятого негативізму по відношенню до будь-чого. Але ви маєте рацію, у глобалізації є і негативні моменти, які, між іншим, випливають з позитивних.

Якщо є єдиний простір для передачі загальнолюдських цінностей, то що тоді робити з цінностями, які належать окремим культурам? Як вони вписуються в нову, загальносвітову парадигму? По ідеї, людство вже давно знайшло відповідь на цю проблему, яка виражається формулою “єдність у багатоманітті”. Але чи втілена вона на практиці? Очевидно, що ні. І якраз тут проявляються негативні ознаки глобалізації – наприклад, масова культура, яка нівелює індивідуальні етнічні культури. Масова культура практично не включає ці культури до власного переліку – вона нав`язує власний уніфікований і страшенно спрощений культурний код, який породжує примітивний ерзац.

Наприклад, ми помічаємо, що у масовій культурі є багато американських елементів, зокрема негритянських ритмів, мелодик і так далі. Але чи можемо ми сказати, що там присутня негритянська духовність? Чи є там специфічне і дивне явище, яке можна відчути, відвідуючи, наприклад, негритянські церкви в Америці? На жаль, усього цього у тілі маскультури ми не бачимо.

Разом з тим, про масову культуру, при всіх її недоліках, говорять як про певний стандарт, певну межу, нижче якої ніхто не опускається...

Як на мене, немає межі для нівеляції культури, так само як немає її і для поринання у зло. Межею для масової культури є власне культура. Засобом боротьби з негативними елементами масової культури є засоби власне культури. Це важливо зрозуміти, тому що досить часто засоби боротьби вибирають якраз не культурні, а, наприклад, політичні, економічні тощо. У радянські часи, зокрема, намагалися боротися з стилягами, з привабливістю групи “Бітлз” через ізоляцію власної культури. Але з того нічого не вийшло – усі ці віяння до нас все одно дійшли. Єдиною відповіддю тут може бути лише трансформація культури. Відчуваючи тиск і небезпеку з боку масової культури, автентична культура сама відроджує себе, знаходячи нові форми. Без цього подразника культура б загнивала, робилася б заскорузлою.

Тобто, масова культура – це така умовна антикультура? А чи несе в собі масова культура якісь позитивні елементи?

Так, є й позитивні. Зверніть увагу на якісь кінострічки або на рефрен пісні, яка є популярною у всьому світі. Там часто є меседжі, які звертаються до універсальних принципів людського життя: “робіть добро”, “любіть один одного”.

Врешті, є ще один момент: багато людей хочуть бути включені у світову єдність. Я пригадую одну з конференцій, на якій чимало говорили про негативні прояви глобалізації. Цього негативізму було так багато, що один молодий чоловік не витримав і вибухнув такими словами: “Ви мені пропонуєте свою обмеженість, свій ізоляціонізм. Я хочу бути включеним у глобальний світ! Я хочу спілкуватися через Інтернет з усім світом!” Оце шукання діалогу, шукання єдиної мови та єдиного коду, що стоїть за масовою культурою, є почасти й позитивною річчю.

В історії вже траплялося, що людство в надії на прекрасне майбутнє винаходило якесь унікальне явище, в яке відразу ж проникало зло. А тоді відбувався тривалий і болісний процес нейтралізації цього зла елементами культури. Те ж саме повинно статися з масовою культурою і з глобалізацією загалом.

Якщо слідувати за Вашою схемою, то цю відповідь на негативні прояви маскультури повинна формувати національна культура.

Саме так. Давайте згадаємо дві події, які сколихнули у першому випадку світ, а у другому – Україну, а саме: пісні “Бітлз” і Володимира Івасюка. Я пригадую, як мій дядько-музикант, який присвятив своє життя класичній музиці, вважав, що “Бітлз” – це музика від Антихриста. Імена цієї четвірки для нього були символом занепаду людства. Проте, з точки зору сьогоднішнього дня, музика “Бітлз” у порівнянні з пізнішими музичними явищами – це романтична епоха, сповнена добра і любові. Врешті, зверніть увагу на те, як відреагувала українська культура на музику “Бітлз” та й взагалі на тодішню західну музичну маскультуру – вона дала музику Івасюка, яка для тодішнього Радянського Союзу була спалахом абсолютно нового й оригінального культурного феномену, що постав саме на українському тлі. Відтак, ми могли побачити, як на глобальний маскультурний подразник українська культура відреагувала новим і саме культурним явищем.

Чи можете ви сказати, що останнім часом українська культура спроможна формулювати свої відповіді на виклики масової культури?

Я очікую цього. Українська культура ще не спроможна це робити, тому що вона не повернулася до своїх джерел, вона ще не ввійшла в резонанс зі своєю опорною духовною "нотою". Як диригент, вдаряючи об камертон, задає оркестрові опорну ноту, за якою потім буде звучати цілий оркестр, так і Україні потрібно знайти свій духовний стрижень. Коли ж ми його знайдемо, то форма і дух культури з`єднаються. Тоді українська культура зможе вільно відгукуватися на ті виклики, які формулює життя.

Що я маю на увазі, коли кажу про спроможність української культури повертатися до своїх джерел? Приблизно таке повернення сталося з американським кінематографом, коли наприкінці 60-х років вийшов фільм “Історія кохання”. На той час голлівудські фільми з насиллям в кадрі страшенно втомили суспільство, хоча мало хто це усвідомлював. І раптом з`являється абсолютно наївний, безхитрісний і чистий фільм про любов – здавалося, що може зацікавити людей у простій любовній історії? Але Америка зшаленіла від цього фільму – у багатьох з`явилося відчуття, що вони повернулися до справжнього.

На мою думку, завдання української культури полягає у тому, щоб повернутися до основи. Вона спроможна це зробити, але за однієї умови – коли вона буде вільною і не буде оглядатися на нав`язані авторитети.

Досить часто між такими поняттями, як вестернізація і глобалізація, ставлять знак рівності. Та й ми з вами також майже весь час говоримо про глобалізацію з точки зору Заходу. Можливо, у глобалізації є й інші обличчя, крім західного?

Це логічно, що західна цивілізація розпочала і розвинула процес глобалізації. Але тут потрібно сказати, що цьому сприяла не тільки сучасна західна цивілізація. Наприклад, християнство, Католицька церква – це також фактор глобалізації. І в минулому були прояви глобалізації, які, правда, не стали правилом. Сьогодні ж глобалізація є правилом. І поки що вона має виразно західне обличчя. Але уже зараз стає зрозуміло, що виключно західні парадигми призводять до внутрішньої кризи самої глобалізації. Візьмімо таку річ, як об`єднану Європу. Поки що існує підхід, що стандарти задає Західна Європа, а Центральна Європа лише приймає їх. Але вже зараз на Заході Європи чути щораз більше голосів про те, що цю парадигму потрібно розширювати і давати слово Сходу, що Європа буде справді об`єднаною тоді, коли вона створить простір для іншої якості; коли Європа зрозуміє, що вона не лише римська, а греко-римська цивілізація.

Крім того, цю парадигму варто розглядати не тільки в контексті європейського Сходу і Заходу, а й у більш широкому контексті – Сходу як азійської території. Китай, Японія й Індія у цьому плані є більш гнучкими – вони сміливо приймають корисні речі, які несе їм Захід. І тепер уже ці країни набувають спроможності більше впливати на глобалізацію, надаючи їй і своїх рис.

Пане Мирославе, досить часто якісь негаразди в Україні пояснюють впливом глобалізації на ті чи інші сторони нашого життя. Чи так уже сильно глобалізація впливає на долю України, наскільки наша країна взагалі залучена до цих процесів?

Люди можуть не знати самого терміну “глобалізація”, але з наслідками цього процесу вони стикаються ледь не щодня. Справа в тому, що Україна все більше перетворюється на придаток до чужих глобалізаційних схем. Багато українців говорять про те, що ми – це спільнота, яка вирізняється особливою духовністю. Але якщо це так, то в чому сьогодні це проявляється? Чому ми не можемо увійти з цим у Європу? І що нам бракує для того, щоб увиразнити ці наші духовні скарби, які у нас, без сумніву, є? Адже якщо ми самі не здатні задіяти їх у глобальному цивілізаційному обміні, то чому ми сердимося, що їх не помічають інші? Отож, узагальнюючи, слід не просто декларувати наявність особливих духовних цінностей – треба жити ними й увиразнити їх у найрізноманітніших духовних і суспільних феноменах. Натомість поки що ми беремо участь у глобалізації у найгірший спосіб – в орієнтації на низькопробну масову культуру, на ерзаци, які нам так щедро поставляє глобалізація.

У чому причина такого стану?

Причина полягає у тому, що ми досі не віримо у власну долю, ми ще не розуміємо, для чого ми живемо. Майдан був моментом, коли люди, здається, вперше за тривалий час повірили у власну долю. Але швидкість, з якою лідери розміняли капітал Майдану на політичне суперництво, знову викликає невдоволення, через що люди починають втрачати віру у себе.

Отже, для того, щоб увійти в Європу, нам потрібно шукати своє місце серед інших європейських народів не шляхом кабінетних розумувань, тому що це буде хибний шлях. Перше, що нам потрібно, – це бути самими собою, потрібно дати нашим потенціям належний вихід. Якщо це буде зроблено в любові і милосерді, то це дасть величезний творчий спалах.

Наприклад, ніхто не знав і не очікував такої України, яку ми явили світу минулої осені. Спалах Майдану розчистив місце у світі для України – і не тому, що ми це зробили якимось логічним шляхом, а тому, що це був прояв нашого духу.

Чи не почав бува цей простір уже звужуватися?

Так, він звужується – і це є викликом для нас. Я дуже побоююся, що багато людей скажуть: "Ми повірили у Майдан, але все даремно. Нічого доброго у цій країні не буде, а тому краще шукати гарного життя в інших країнах". Проте такий вихід буде згубним не тільки для нас, а й для всієї світової цивілізації. Бо Україна, якщо її досі оберігав Господь, таки має певну місію перед світом! Тому якщо українська культура буде і надалі занепадати, то це буде справляти негативний вплив на багатоманіття світових культур.

Але найбільше я боюся, що глобалізація може виродитися у боротьбу кількох глобалізованих цивілізацій. Росія щораз більше говорить про те, що протистояти американській цивілізації вона може тільки глобалізувавши свій пострадянський простір, запропонувавши свою російську, або навіть квазі-радянську маскультуру. І Росія так і робить – вони продукує ті ж самі ерзаци, але тільки в російській упаковці. З іншого боку, у нас є західний варіант маскультури, який теж прагне посісти тут своє місце.

Чи є у цій ситуації для України якийсь вихід? Чи ми просто розірвемося між цими двома варіантами глобалізації?

Я ще раз повторюю свою тезу – треба повертатися до джерел. Що я конкретно маю на увазі? Наприклад, ми зараз говоримо про необхідність відродження духу і тіла Київської церкви. Ми постійно говоримо про Київський патріархат – але що це таке? Найчастіше за цим стоїть заперечення: не московський, не російський. Тобто, ми все ще шукаємо себе, але тільки через заперечення. Цього етапу не можна уникнути, тому що ми мусимо усвідомити себе як щось інше, відмінне від того, з "обіймів" якого ми хочемо вирватись. Але тут постає питання – а які ж ми насправді? Проте якраз цей етап, коли ми зможемо описати себе, не відштовхуючись від когось або чогось, а лише на основі наших внутрішніх якостей, ще не настав. Хоча й тут деякі зрушення вже є. Нещодавно відбулась презентація книги Павла Ямчука “Християнський консерватизм”, яка розкриває перед нами феномен українського консерватизму, який не зводиться до ізоляціонізму, реакційності чи обскурантизму – до всього того, що у нашій уяві пов`язано зі словом “консерватизм”.

Справа в тому, що сучасний консерватизм подає себе дуже архаїчно, причому в негативному сенсі – він повертає нам не давні цінності, а давні стереотипи, лукаві забобони. У цьому випадку на словах у нас – висока духовність і ледь не святість, а насправді – брак любові, темінь душі, агресія щодо ближнього. Сучасний світ таким консерватизмом не завоюєш. Потрібно не просто декларувати цінності, а жити ними й на практиці засвідчити, що ці цінності можуть стати ліком для недуг сучасності. Судячи з книги Павла Ямчука, зробити це український консерватизм таки спроможний. Але над цим потрібно працювати.

А чи є кому працювати?

Я певен, що потрібні люди є, просто вони ще не почули того голосу, який покличе їх у дорогу. Ще зовсім недавно я був вражений, як багато розумних молодих людей з`являлося на телебаченні під час Помаранчевої революції. Сьогодні вони знову зникли, у публічному житті вони знову незадіяні. Чому? Хіба нова політична еліта не потребує їх? Запитання риторичне. Проте на цьому невтішному моменті українська доля не обривається. У мене таке відчуття, що в українській культурі і загалом в українському світогляді визріває щось велике й потужне. Тому будемо чекати нового прориву і, найголовніше – закладати для нього міцні основи.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

„Сьогодні кризу переживає сам глобальний проект”

Юрий Павленко, доктор философских наук, доцент (Институт Мировой экономики и международных отношений НАН Украины)

Мілітаризація економік – парадоксальний наслідок глобалізації

Лада Леся Рослицька, юрист публічного міжнародного права, незалежний експерт у галузі безпеки

Нам треба позбуватися комплексу колонії Росії

Євген Сверстюк, письменник, філософ, правозахисник

„У нас бракує енергії для опору глобалізації”

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

«Самый большой вызов для нас – сама Украина»

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Ми поки що не в змозі протистояти зовнішнім тискам”

Рустем Жангожа, ведущий научный сотрудник Института международной экономики

Сами события подталкивают Украину к тому, чтобы она стала региональным лидером

Владислав Седнев, китаевед, Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Глобализация по-китайски: тише варишь, больше съешь

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Україна потребує максимального включення до міжнародних систем колективної безпеки”

Олег Зарубінський, виконувач обов’язків голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„У будь-якій кризі можна знайти джерело для поступу”

Юрий Николаевич Пахомов, академик НАН Украины, директор Института мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Разные страны по-разному формируют свои ответы на вызовы глобализации

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Далеко не все общества способны пережить глобализацию

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„Україна перебуває в нестабільній і небезпечній перехідній зоні, як кажуть в народі – „ні там, ні сям”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Протистояти глобальним викликам складно навіть не стільки через брак коштів, як через брак розуму”

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Глобалізувати світ ненасильницьким шляхом

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,136