В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Вызовы или стимулы глобализации?

Прочитати вступ української мовою

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. За четырнадцать лет независимости общество так и не получило ответа на вопрос – какое место будет занимать Украина в стремительно меняющемся мире?

Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Экономика, политика, экология, религия, информация, безопасность и многие другие ключевые сферы человеческой деятельности уже давно не являются узконациональными. Однако между изоляционизмом и самодостаточностью пролегает пропасть, преодоление которой может поглотить усилия многих поколений. И если изоляционизм – это удел «юных» стран , переживающих период первоначального накопления капитала, то самодостаточность – делает страны менее уязвимыми и позволяет более гибко реагировать на изменение внешней, глобальной, среды.

Растущее углубление взаимозависимости народов и государств распространяется на все сферы общественной жизни. Мы во многом унифицируемся. Принципиально изменилось в последнее время соотношение эндогенных и экзогенных факторов развития отдельно взятых стран, включая и Украину. С одной стороны, распространена четкая фиксация потребительского характера включенности в глобальные процессы Украины – наша страна лишь поставлена перед фактами глобальных вызовов и зачастую служит площадкой для экспериментов МВФ или ВБ. Оставаясь и дальше пассивным объектом мировой политики, Украина теряет возможность решать задачи, которые ставит перед нею время. Но для того, чтобы стать субъектом глобального процесса, его необходимо хотя бы понять, не говоря уже о том, чтобы научиться свободно ориентироваться в нем и влиять на его развитие.

С другой стороны, только за последние 10 лет радикально изменилась и сама система международных отношений, и традиционные представления о базовых принципах ее организации. Страна, которая не желает или не способна «вписаться» в магистральные мировые тенденции, оказывается в изоляции. Ее инициативы игнорируются, мимо нее проходят финансовые потоки. Даже конкурентоспособные отрасли экономики постепенно деградируют, и страна-изгой перестает принимать участие в глобальном разделении труда, ей грозят бедность и отсутствие перспективы. П одрыв экономический базы сложившихся национальных и региональных сообществ может привести к последующему их разрушению и распылению.

Отсутствие стратегического мышления и понимания глобальных закономерностей развития современного общества у руководства Украины не позволяет на сегодняшний день говорить о готовности противостоять глобальным вызовам, с которыми наша страна сталкивается и будет сталкиваться в ближайшее время. По э тому, е сли ничего не изменится, население Украины будет все больше ощущать негативный характер глобализации.

Можно говорить, что в повестке дня нынешнего украинского правительства уже сегодня наряду с внутренними задачами стоят и такие проблемы глобального происхождения как террористические атаки, торговые войны, финансовые кризисы, рост цен на энергоносители, незаконная миграция, инфекционные болезни (СПИД, атипичная пневмония, птичий грипп и т.д.). А неготовность отвечать на глобальные вызовы ставит Украину перед мучительным принятием решений, тогда как реакция на постоянно возникающие угрозы должна быть мгновенной и адекватной. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Такое понимание принесет стране возможность и необходимость использовать потенциал глобальных вызовов и будет способствовать более динамичному и эффективному развитию Украины во многих сферах, и, прежде всего, в экономической.

Мы уже касались вопросов глобального развития в наших Диалогах, однако сегодня, мы попытались посмотреть на глобальные вызовы, которые не столь абстрактны и не настолько далеки от наших не менее важных и актуальных проблем внутреннего развития, как кому-то хотелось бы. Да, Украине еще есть чем заняться в своем доме, особенно когда все трещит по швам. Но даже наводить порядок мы не имеем права без оглядки по сторонам, причем, не только в рамках традиционного «многовекторного» периметра. Хотя бы для того, чтобы проверять адекватность украинских инициатив современному миру и новым политическим реалиям.

Свернуть

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Мілітаризація економік – парадоксальний наслідок глобалізації

Пане Юрію, про процеси глобалізації почали говорити відносно недавно, років 20 тому, але за цей час вона стала, мабуть, найбільшою проблемою як для теоретиків, так і для практиків, які цікавляться світовими процесами. Як глобалізація встигла за такий короткий проміжок часу так серйозно ввірватися в людське життя?

Якщо міркувати з приводу, коли почалася глобалізація, то тут можна висловлювати найрізноманітніші думки, які будуть залежати від того, що ми будемо розуміти під глобалізацією. Якщо це явище розуміти в найширшому сенсі, як початок інтеграції в спільну соціокультурну систему, то тут ми можемо починати з часів виникнення землеробства і скотарства, коли починається стрімке зростання населення, посилюються економічні зв`язки, як, в принципі, і будь-які інші зв`язки. Але відносити початок глобалізації до 10 тисячоліття до нашої ери не дуже зручно з багатьох міркувань, тому ми його розглядати не будемо.

Найчастіше початок глобалізації визначають або добою великих географічних відкриттів, коли людство і, в першу чергу, західний світ усвідомили єдність планети, коли були відкриті всі населені землі і встановлені транспортні зв`язки між основними регіонами світу.

Є ще другий варіант для відліку глобалізаційних процесів, який можна віднести до більш близького періоду – початку ХХ століття. З часів підготовки до першої світової війни, людство починає функціонувати як єдина, взаємопов`язана світова система. З цього часу ми побачимо і світові війни, і світові економічні кризи, і світове протистояння соціальних систем.

Тобто, у більш вузькому значенні глобалізацію можна приписати до часів утворення того, що Валерстайн називає світ-системою, тобто, єдиної світової соціально-економічної і політичної системи. Також можна говорити, про деяку культурну спорідненість даної системи.

Врешті, третій варіант, який стосується найвужчого розуміння глобалізації, можна віднести до подій тридцятирічної давнини. Відмінність другого і третього варіанту полягає в наступному. Річ у тім, що до розвалу СРСР і масового впровадження засобів Інтернету світова система була неповною, оскільки країни соціалістичного табору трималися окремо і були розподілені між СРСР і Китаєм. До масового проникнення електронних засобів комунікації у всі сфери життєдіяльності, країни утримували свої стосунки в рамках, так званої, світової економіки. З масовим впровадженням системи Інтернет і інтеграцією соціалістичних країн, світ отримав вже економіку глобальну .

Чи є принципова різниця між світовою і глобальною економіками?

Світова економіка передбачає домінування виробництва, хоча й торгівельні зв`язки, і розподіл праці між різними регіонами тут теж присутні. Глобальна економіка відрізняється, по-перше, домінуванням фінансового капіталу над промисловим, по-друге, роботою світової економіки в режимі реального часу . Стосовно другого можна сказати, що основні біржі світу – Токійська, Лондонська і Нью-йоркська – зараз працюють фактично цілодобово. За рахунок того, що інформація передається фактично миттєво, то коливання цін на нафту чи банкрутство якоїсь великої компанії одразу відображається на стані глобальної економіки.

Нарешті, третя істотна відмінність полягає у тому, що у 70-90-і роки світова економіка складалася переважно з національних економік, тобто, виробництво і фінанси були прив`язані до певних держав і контролювалися законодавством цих держав. З середини 80-х і особливо з початку 90-х років починають домінувати транснаціональні корпорації, бюджет багатьох з яких, перевищує бюджет середньої країни світу. Ці ТНК володіють новітніми технологіями, в руках цих компаній знаходиться левова частка світового капіталу. Ті країни, які отримують доступ до цього капіталу, підіймаються, але цей підйом сам по собі не дуже оптимістичний. Адже ТНК йдуть туди, де найнижчі податки, де найнижчі соціальні зобов`язання. Крім того, ТНК хабарями або просто тиском змушують національні уряди знижувати соціальні гарантії і податки задля перспективи капіталовкладень, на що урядовці змушені погоджуватися. В результаті перспективні інвестиційні проекти не приводять до того, що люди починають жити краще.

Наприклад, у Чилі, за часів Піночета, був наплив іноземного капіталу. Але, оскільки уряд Піночета знизив соціальні витрати і соціальну допомогу, то, в цілому, від того, що Чилі почало більше виробляти товарів, бідність не зменшилася. В Африці така політика взагалі веде до деградації, тому що там ще менш компетентні і відповідальні уряди, які не можуть захистити власне населення.

Але ідеологи глобалізації стверджують, що сам по собі цей процес робить світ вільнішим від перешкод і забобонів, що позитивно відображається на економіці...

Основне протиріччя глобалізації полягає у тому, що при безумовному зростанні світової економіки як такої, ще більше зростає нерівність у розподілі доходів між різними країнами – причому не тільки у відносних, але й абсолютних показниках.

Тобто, ті країни, які Валерстайн називає світ-системним ядром (Північна Америка, Західна Європа і Японія), ще більше акумулюють світові багатства, оскільки там базуються основні транснаціональні корпорації. В результаті, країни світ-системного ядра можна віднести вже до пост-індустріального етапу розвитку. Натомість країни світової периферії, навпаки, знижують свій рівень добробуту, а показники зростання або нульові, або навіть від`ємні – відтак, незважаючи на повсюдне зняття бар`єрів, ці країни віддаляються від лідерів. До цих невдах можна зарахувати країни Африки, Латинської Америки і пострадянські країни, крім Прибалтики. Тобто, для більшості країн глобалізація є причиною системної деградації або стагнації, а позитивні результати цього процесу обходять ці держави стороною.

Ви сказали, що глобалізація веде до системної стагнації периферійних країн – це пов`язано тільки з дією економічних чинників?

Це пов`язано з цілим комплексом факторів. Якщо говорити про економічну сферу, то зараз у світовій економіці домінує неоліберальна ідеологія, яка прийшла на зміну кейнсіанській теорії. При цьому першу скрипку відіграють ТНК, які переважно базуються у США. У тих країнах, де живуть керівники цих ТНК, досягнуто консенсус з національним урядом і суспільством: ці компанії сплачують податки, не забруднюють навколишнє середовище, бо їх виробництва винесені в інші регіони світу. За межами світ-системного ядра ТНК можуть диктувати свої умови під постійною загрозою виведення своїх капіталів, як це сталося під час Азійської кризи, коли Сорос вивів свої капітали з Малайзії. Це якраз і визначає загрозливий стан економіки країн напівпериферії і периферії.

Економічні фактори мають тісний зв`язок з соціальними. Ще з часів Французької революції традиційно уявлялося, що основні соціально-економічні протиріччя функціонують в межах національних держав, хоча у марксизмі зазначалося, що робітників гнобить не тільки їхній особистий капіталіст, а загалом світовий капітал. Як не парадоксально, але сьогодні ця марксистська теза повністю реалізується вже в глобальному масштабі. Тобто, можна говорити про існування класу надзвичайно багатих і класу надзвичайно бідних у світовому масштабі, а не в межах конкретних країн.

Наскільки я розумію, то високий рівень добробуту у західних країнах пояснюється наявністю високотехнологічних дохідних галузей. Можливо, тоді такий розподіл багатств є справедливим?

Надзвичайно високий рівень добробуту західних країн визначається не стільки якістю і технологічністю виробленої продукції, скільки тим, що в цих країнах акумулюється світовий капітал. За рахунок цього підтримується неприродно високий рівень життя не тільки для власників капіталу, але й для так званого середнього класу.

В будь-якому разі, багатство акумулюється там, де проходять фінансові потоки капіталів. До цих фінансових потоків мають доступ вищий і частково середній клас в розвинених країнах; корумповані уряди і компрадорська буржуазія периферійних країн, які сприяють перекачці капіталів до розвинених країн.

Якщо оцінювати інформаційні фактори глобалізації, то більшість комунікаційних і інформаційних ресурсів належать країнам світ-системного ядра і, в першу чергу, США. Завдяки домінуванню у цій сфері, Сполучені Штати можуть насичувати світ своїми інформаційними програмами і, головне, контролюють самі потоки інформації. Через систему Інтернет і операційну систему компанії Майкрософт, США отримують доступ до будь-якої, навіть секретної, інформації. І можна тільки дивуватися, чому при такому технологічному озброєнні американські керівники демонструють настільки убогу і бездарну зовнішню політику.

З точки зору політичних і військово-політичних відносин, такий стан світових соціально-економічних і політичних відносин потрібно контролювати, що і намагаються робити західні уряди і міжнародні інституції. Наприклад, США намагаються обмежити ядерну програму Ірану, але останній пручається і погрожує перекрити постачання нафти. І тут американцям буде важко, тому що Іран – це не диктатура, це ісламська республіка, яка має етнічно і конфесійно гомогенне суспільство.

Зараз , говорячи про глобалізацію, Ви найчастіше згадуєте Сполучені Штати...

Це виправдано, тому що саме вони домінують в сучасному світі: в економічній, в інформаційній і в військовій сферах. США витрачають на військові розробки більше, ніж усі інші країни разом узяті. Щоб забезпечувати своє домінування, США потрібна військова сила; по-друге, потрібна домінанта у міжнародних організаціях, щоб легітимізувати свій військовий і економічний вплив. І перше, і друге у США є. Використовуючи мандати ООН, або навіть без них, Америка домінує у світовій політиці. Тут достатньо згадати вторгнення в Сомалі, бомбардування Сербії, початок другої війни в Іраку.

Це, в свою чергу, викликає військове напруження в світі. І тут можна зрозуміти Північну Корею, з якою США не підписують угоду про ненапад, так само, як і Іран. Я знову повертаюся до цих країн, тому що саме вони є потенційними наступними жертвами США. Якщо Індія з Пакистаном мають ядерну зброю, якщо Росія має ядерну зброю, якщо на острові Дієго-Гарсія в Індійському океані стоять американські ракети, а Ізраїль майже офіційно володіє ядерною зброєю, то зрозумілим стає бажання Ірану теж мати свою ядерну зброю. Вона, у даному випадку, виступає єдиною гарантією того, що Сполучені Штати не здійснять напад.

Тобто, сучасні світові політичні процеси ведуть до гонки озброєнь?

Ми звикли сприймати гонку озброєнь як протистояння двох світових лідерів під час холодної війни. Краще сказати, що американський експансіонізм провокує мілітаризацію суспільного життя багатьох країн, які є потенційними жертвами США.

Ви можете назвати країни, які інтенсивно мілітаризуються?

Зараз Росія активно переоснащує своє озброєння – ця країна просто звикла відчувати себе військово-політичною силою, навіть при традиційній слабкості економіки. Після вторгнення в Ірак почали активно озброюватися арабські країни; як військова потуга все сильніше піднімається Китай; сильно активізувалися військові програми Індії і Пакистану. До речі, на останній зустрічі лідерів Шанхайської групи, після того як узбецькі лідери полаялися з американцями і змусили їх прибрати базу в Ханкалі до кінця року, Росія, Китай і Узбекистан висловлювались про необхідність певної інтеграційної системи Сходу для того, щоб протистояти встановленню світової гегемонії США. Правда, при цьому вони не назвали Штати відверто гегемоном.

У даній програмі Путін реалізує зовнішньополітичну концепцію, колись сформульовану Примаковим, яка передбачає протидію експансіонізму США за допомогою створення трикутника Росія-Китай-Індія. Для того, аби сформувати цей трикутник, Китай і Індія зняли свої територіальні претензії один до одного, щоб встановлювати більш дружні стосунки.

До переліку країн, що мілітаризуються, можна віднести Північну Корею, тому що саме її Буш відніс до “осі зла”, як і Іран до того.

До речі, якби Америка не загрузла в Іраку, я думаю, що наступною жертвою вже давно б був Іран. Справа в тому, що ключова база в Євразії – Баграм в Афганістані – вже захоплена американцями і саме вона є ключем для контролю, фактично, всього євразійського простору. Власне, якраз через цю базу вели війну в Афганістані і СРСР, і США. Перевага цієї бази полягає у тому, що вона розміщена над Кабулом, біля перевалу через Гіндукуш. З цієї бази відкривається стратегічний простір для удару ракетами середньої дальності – від Волги до Калькутти.

Ви змалювали таку геополітичну картину, в якій основну роль відіграє Євразія, на відміну від минулого і позаминулого століття, коли всі більш-менш значимі події відбувалися все таки в Європі. Чи відіграють у новій світовій системі хоч якусь роль Латинська Америка, Африка?

Чорна Африка не відіграє суттєвої ролі. Потенційну роль може відігравати ПАР, тому що там найвищий освітній і професійний рівень, навіть серед чорношкірих. Але ПАР навіть не прагне впливати на світові події. Зараз її завдання – поступове встановлення свого економічного впливу над країнами південної Африки, а в ідеалі – і всієї чорної Африки. За межами континенту ПАР амбіцій немає.

Що стосується Латинської Америки, то, наприклад, Бразилія демонструє непогані темпи зростання. Як економічно потужна країна вона навіть подає свій голос для постійного членства у Раді Безпеки, але ці амбіції навряд чи коли-небудь будуть реалізовані.

В цілому, Латинська Америка тупцюється на місці. Капіталовкладення у ці країни досить високі, але майже всі прибутки з них викачуються. Хоча ці країни періодично демонструють свої амбіції по відношенню до Сполучених Штатів, але реально фрондувати тут може лише Венесуела, яка контролює близько 25% поставок нафти до США. Американці намагаються скинути венесуельського президента Уго Чавеса. Але, оскільки, він проводить досить ліву політику, спрямовану на підтримку бідних прошарків населення, то він тримається на своєму місці.

Як розвиток глобальних стосунків буде впливати на об`єднану Європу? Наскільки виклики глобалізації є загрозливими для ЄС?

Для Європи ця загроза не є фатальною. Вона полягає у тому, що європейська економіка є більш соціально орієнтованою, ніж американська. Відповідно, в європейських країнах вищі податки на виробництво і обіг капіталів. В Європі набагато менше транснаціональних корпорацій.

Але ці транснаціональні корпорації найбільші...

Попри те, що в Європі найбільші ТНК, сумарний капітал інших ТНК, які базуються в США все таки значно більший. Крім того, Європа, порівняно з США, має менший науковий потенціал, меншу інформаційну потужність і незрівнянно меншу військову потужність. Америка з Європою конкурують, але не настільки, аби це перетворилося на економічні війни. Тут достатньо сказати, що близько 80 % інвестицій обертаються навколо США, Європи і Японії, щоб довести, що це світ-системне ядро є надзвичайно інтегрованим. Якщо в Європі будуть істотні труднощі, то це безпосередньо вдарить по Америці.

Звичайно, Європі не подобається агресивна політика Сполучених Штатів у світі. Доки існував СРСР, то Європа була зацікавлена в існуванні НАТО. Коли Радянський Союз перестав існувати, то Європа почала працювати над створенням військових сил об`єднаної Європи, але ця робота йде надзвичайно кволо. До того ж, у Європи немає військових технологій, які можна порівняти з американськими. В цілому, якщо ядро Євросоюзу проводить спільну економічну політику, то у зовнішньополітичній сфері такої політики немає. Так, Франція і Німеччина намагаються протидіяти американському експансіонізму, Британія, навпаки, підтримує..

Чи можете ви назвати нові виклики глобалізації, з якими людство так сильно ще не зустрічалося?

Найбільш вагомі виклики були продемонстровані 11 вересня 2001 року. І тут йдеться не тільки про сам тероризм, але й про наслідки: зокрема, трагедія в Нью-Йорку дала мотивацію Сполученим Штатам розгорнути свою програму світової експансії під прапором антитерористичної кампанії. Але це все глибше, ніж питання мусульманського фундаменталізму. Йдеться про те, що ніхто ще не довів, що дані теракти зробила Аль-Каіда. Сам Усама бін Ладен відмежувався від цього акту і заявив, що, якби він влаштував цей теракт, то пишався б ним. Справа в тому, що можливості подібних терористичних організацій крутяться навколо дрібних акцій: послати самогубця на машині, протаранити катером корабель – це в межах розуміння таких організацій. Для того, щоб зробити це з літаком, потрібна була б набагато серйозніша робота.

І тут ми поступово переходимо до другої загрози, про яку не дуже говорять і не дуже усвідомлюють. Оскільки світ настільки зомбований страхом тероризму – тут і російська Чечня, і американські теракти, і вибухи у Пекіні з боку уйгурських радикалів – то це дає додаткову можливість для маніпулювань громадською думкою. Засоби масової інформації, вірніше, засоби масової дезінформації впливають навіть не стільки на свідомість, скільки на підсвідомість. Програми, в яких показують вбивства, знущання, тощо - впливають на людину так, що вона починає жити заради своїх первинних покликів і інстинктів.

Чи не абсолютизуємо ми вплив мас-медіа на людську свідомість? Напевно, наприкінці 19 століття такі ж самі судження висловлювалися, наприклад, стосовно гіпнозу. Чи справили ці новації такий вже сильний вплив?

Гіпноз може стосуватися одного-двох людей – загіпнотизувати цілий зал неможливо. Сучасні ж системи обробки суспільної свідомості діють не на конкретну особистість, а на маси, на населення певних країн. Звичайно, я не можу сказати, що це діє абсолютно ефективно. Але з деякою мірою ефективності це діяло в Латинській Америції, на слов`янському пострадянському просторі.

Чому саме ці регіони? У них відсутній імунітет до такого роду впливу?

Справа в тому, що Захід, Латинську Америку і православну слов`янську цивілізацію об`єднує таке поняття як макрохристиянський цивілізаційний світ. По-перше, тут є спільні витоки базових основ культури – через християнство аж до античних часів. По-друге, ці регіони традиційно знаходяться у сфері впливу Західної культури. Скажімо, в Україні це можна чітко прослідкувати з часів бароко, в Росії – з часів Петра Першого. Те, що приходить із Заходу не відкидається, а сприймається як щось прогресивне, розумне, до чого ми маємо тягнутися. У цьому випадку ми не усвідомлюємо наші принципові культурно-цивілізаційні відмінності. Тим більше, що ми справді у цьому сенсі дуже споріднені з Заходом.

Для мусульман, китайців чи індусів немає питання, до якої цивілізації вони належать – у них є свої власні базові цінності, особливо релігійні. Через це китайці і японці мають можливість брати від Заходу тільки те, що представляє якусь цінність для їх власних цивілізацій, крім, можливо, комунізму в Китаї. Але й там, завдяки Ден Сяопіну, китайці принципово змінили свій курс.

Тут також можна додати екологічні загрози, пов`язані з глобальним потеплінням. До речі, Сполучені Штати, які дуже сильно постраждали від ураганів цього року, досі не підписали Кіотський протокол про скорочення шкідливих викидів в атмосферу.

Чи будуть нам загрожувати масштабні війни?

Оскільки американській потузі конкурентів немає, то глобальних воєн, скоріше за все, у найближчі 20-30 років не буде. Хоча локальні війни будуть час від часу виникати. Оскільки протистояти Штатам напряму ніхто не зможе, то будуть використовуватися такі злочинні методи, як терористичні акти.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

„Сьогодні кризу переживає сам глобальний проект”

Лада Леся Рослицька, юрист публічного міжнародного права, незалежний експерт у галузі безпеки

Нам треба позбуватися комплексу колонії Росії

Євген Сверстюк, письменник, філософ, правозахисник

„У нас бракує енергії для опору глобалізації”

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

«Самый большой вызов для нас – сама Украина»

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Ми поки що не в змозі протистояти зовнішнім тискам”

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Глобалізація як культурний чинник

Рустем Жангожа, ведущий научный сотрудник Института международной экономики

Сами события подталкивают Украину к тому, чтобы она стала региональным лидером

Владислав Седнев, китаевед, Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Глобализация по-китайски: тише варишь, больше съешь

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Україна потребує максимального включення до міжнародних систем колективної безпеки”

Олег Зарубінський, виконувач обов’язків голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„У будь-якій кризі можна знайти джерело для поступу”

Юрий Николаевич Пахомов, академик НАН Украины, директор Института мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Разные страны по-разному формируют свои ответы на вызовы глобализации

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Далеко не все общества способны пережить глобализацию

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„Україна перебуває в нестабільній і небезпечній перехідній зоні, як кажуть в народі – „ні там, ні сям”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Протистояти глобальним викликам складно навіть не стільки через брак коштів, як через брак розуму”

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Глобалізувати світ ненасильницьким шляхом

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,069