В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Вызовы или стимулы глобализации?

Прочитати вступ української мовою

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. За четырнадцать лет независимости общество так и не получило ответа на вопрос – какое место будет занимать Украина в стремительно меняющемся мире?

Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Экономика, политика, экология, религия, информация, безопасность и многие другие ключевые сферы человеческой деятельности уже давно не являются узконациональными. Однако между изоляционизмом и самодостаточностью пролегает пропасть, преодоление которой может поглотить усилия многих поколений. И если изоляционизм – это удел «юных» стран , переживающих период первоначального накопления капитала, то самодостаточность – делает страны менее уязвимыми и позволяет более гибко реагировать на изменение внешней, глобальной, среды.

Растущее углубление взаимозависимости народов и государств распространяется на все сферы общественной жизни. Мы во многом унифицируемся. Принципиально изменилось в последнее время соотношение эндогенных и экзогенных факторов развития отдельно взятых стран, включая и Украину. С одной стороны, распространена четкая фиксация потребительского характера включенности в глобальные процессы Украины – наша страна лишь поставлена перед фактами глобальных вызовов и зачастую служит площадкой для экспериментов МВФ или ВБ. Оставаясь и дальше пассивным объектом мировой политики, Украина теряет возможность решать задачи, которые ставит перед нею время. Но для того, чтобы стать субъектом глобального процесса, его необходимо хотя бы понять, не говоря уже о том, чтобы научиться свободно ориентироваться в нем и влиять на его развитие.

С другой стороны, только за последние 10 лет радикально изменилась и сама система международных отношений, и традиционные представления о базовых принципах ее организации. Страна, которая не желает или не способна «вписаться» в магистральные мировые тенденции, оказывается в изоляции. Ее инициативы игнорируются, мимо нее проходят финансовые потоки. Даже конкурентоспособные отрасли экономики постепенно деградируют, и страна-изгой перестает принимать участие в глобальном разделении труда, ей грозят бедность и отсутствие перспективы. П одрыв экономический базы сложившихся национальных и региональных сообществ может привести к последующему их разрушению и распылению.

Отсутствие стратегического мышления и понимания глобальных закономерностей развития современного общества у руководства Украины не позволяет на сегодняшний день говорить о готовности противостоять глобальным вызовам, с которыми наша страна сталкивается и будет сталкиваться в ближайшее время. По э тому, е сли ничего не изменится, население Украины будет все больше ощущать негативный характер глобализации.

Можно говорить, что в повестке дня нынешнего украинского правительства уже сегодня наряду с внутренними задачами стоят и такие проблемы глобального происхождения как террористические атаки, торговые войны, финансовые кризисы, рост цен на энергоносители, незаконная миграция, инфекционные болезни (СПИД, атипичная пневмония, птичий грипп и т.д.). А неготовность отвечать на глобальные вызовы ставит Украину перед мучительным принятием решений, тогда как реакция на постоянно возникающие угрозы должна быть мгновенной и адекватной. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Такое понимание принесет стране возможность и необходимость использовать потенциал глобальных вызовов и будет способствовать более динамичному и эффективному развитию Украины во многих сферах, и, прежде всего, в экономической.

Мы уже касались вопросов глобального развития в наших Диалогах, однако сегодня, мы попытались посмотреть на глобальные вызовы, которые не столь абстрактны и не настолько далеки от наших не менее важных и актуальных проблем внутреннего развития, как кому-то хотелось бы. Да, Украине еще есть чем заняться в своем доме, особенно когда все трещит по швам. Но даже наводить порядок мы не имеем права без оглядки по сторонам, причем, не только в рамках традиционного «многовекторного» периметра. Хотя бы для того, чтобы проверять адекватность украинских инициатив современному миру и новым политическим реалиям.

Свернуть

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Сьогодні кризу переживає сам глобальний проект”

Які глобальні загрози стоять зараз перед людством?

На мою думку, сьогодні кризу переживає сам глобальний проект, а вона у свою чергу виливається в кризу управління - інституційну та світоглядну. Про кризу управління, говоримо, оскільки однополюсний світ „помер”, навіть не народившись. До того ж, воєнно-політичне лідерство США, про яке нині так багато говорять, глибоко суперечить зростаючому багатополюсному світові у геоекономічній сфері.

Вже зараз відбувається заміна такого інституту як Велика Сімка ( G 7) більш розширеним форматом - Велика Сімка плюс група БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай). Це може свідчити про те, що, хоча Сполучені Штати вже не здатні одноосібно керувати глобальною світовою системою, проте у них залишається можливість діяти в односторонньому порядку і отримувати найбільші переваги від цього. Відтак, можна сказати, що глобальна система нині рухається по інерції, хоча результати цього руху стають дедалі непрогнозованішими не лише для США, а й для інших глобальних гравців.

Отже, хоча глобальна система продовжує рухатися по інерції, але результати цього руху перестають бути прогнозовані, як для США так і для інших глобальних гравців.

Водночас, США втрачають глобальне цивілізаційне лідерство, і його не можуть компенсувати навіть спроби реанімації Євроатлантичного Альянсу. Останній, здається, втратив легітимність в очах європейських еліт, які натомість зробили ставку на власний інтеграційний проект.

А в чому виражається сучасна інституційна криза, про яку Ви говорите?

Річ у тім, що зараз кризу переживають такі інститути як держава, церква та культура. Щодо держави, то вона, по-перше, втрачає частину свого суверенітету на користь наднаціональних структур, по-друге, вимушена поступатися перед тиском транснаціонального капіталу та телекомунікаційної революції. Парадокс в тому, що хоча відбувається розмивання національного суверенітету, людство й досі не спромоглося вигадати та створити більш ефективний і легітимний, в очах громадян, інститут.

З релігією ситуація значно складніша. Треба визнати, що в сучасних умовах змінюється сама онтологія людини, і в просторі мультимедійних технологій та віртуальних реалій не лишається місця для свідомості, яка базується на жорсткому протиставленні віри, науки і мистецтва. Зараз виникає попит на більш синтетичні картини світу, а церковні інститути, що уособлюють та представляють традиційні світові релігії, часто не надають адекватних відповідей на глобальні духовні запити.

Нарешті, у світі, що втратив свою самототожність та континуальність, перестає діяти традиція, як механізм відтворення та трансляції цінностей та моделей поведінки. Окрім того, радикально змінюються механізми індивідуальної і групової соціалізації людини, яка втрачає прив`язку до місця народження і до гомогенного національного середовища, в якому виховувалася особа. Це теж є незаперечним наслідком глобалізації.

А якщо говорити про світоглядну кризу...

У світі припиняє діяти магія європоцентризму. Нові глобальні геоекономічні гравці (як згадуваний мною БРІК) продемонстрували на практиці здатність до модернізації без вестернізації, чим поставили під сумнів цивілізаційне лідерство євроатлантичної спільноти. З іншого ж боку, самі традиційні цивілізаційні світи (згідно з Хантінгтоном), під впливом глобалізації, трансформуються і розмиваються, втрачаючи при цьому географічну регіональну локалізацію. Відтак, замість кількох регіонально локалізованих цивілізаційних світів ми отримуємо їх перехрещення та взаємопроникнення.

Як наслідок вищезгаданого, маємо також проблему з кризою ідентичності, яка стала вже глобальною проблемою. Треба зважати й на те, що країни, які не здатні відтворювати ідентичність нації, стають неконкурентоспроможними, вразливими до інформаційних війн, розповсюдження нетрадиційних культів, геокультурного тиску .

А як такі явища позначаються на звичайних людях?

У людей, за таких обставин, відбувається глобальна світоглядна дезорганізація, зростає рівень соціального відчуження, посилюються почуття страху та невпевненості. З іншого боку, зростає категорія людей, які навпаки, переглядають своє ставлення до матеріального світу та матеріальних цінностей. Вони починають шукати альтернативних шляхів для самоствердження, засвоюють технології саморозвитку, надають перевагу постекономічним цінностям, духовному пошуку та самовдосконаленню. Це є глобальною тенденцією, яку можна помітити в усіх країнах і на всіх континентах. Водночас, відбуваються також спроби ретрадиціоналізації, тобто частина людей стає прихильниками ідеології відродження, зокрема, релігійного і, це у свою чергу, спричиняє появу нових фундаменталістських вчень та рухів, продукує спалах деструктивного націоналізму, чи расизму.

Як відбиваються названі Вами кризові процеси на стані та перспективах України та українців? Що нам робити за даних обставин?

Звісно, що сьогодні планування національної стратегії розвитку нашої держави з самого початку повинно виходити не лише із внутрішньополітичних характеристик, але й із вимог глобального порядку. До епохи глобалізації можна було спочатку вигадати собі модель національного розвитку, а потім намагатися її адаптувати до зовнішніх, міжнародних чинників. Нині це вже неможливо і навіть небезпечно, адже зараз будь-яка національна стратегія повинна бути легітимована як на глобальному, так і на національному рівнях. Ті уряди та національні еліти, яким вдається „стратегічний синтез”, можуть розраховувати на успіх. Сьогодні нового значення набуває відома установка „мислити глобально – діяти локально”.

Наступний момент – ні глобальні, ні інтеграційні проекти сьогодні не є панацеєю для України, тобто розвиток за рахунок копіювання та запозичення зразків та еталонів не гарантує успіху та безпеки навіть в середньостроковій перспективі. Тому, Україні потрібна нова модель державного управління, яка б була адекватна викликам глобалізації.

В практичному плані це означає, що політреформа повинна відповідати не лише на вимоги демократичних стандартів, вона має вказати шлях формування національної моделі державного управління в умовах глобалізації. На жаль, проект політичної реформи, що реалізується в Україні виходить із суто внутрішньополітичної кон`юнктури і веде до профанації державного управління в умовах глобалізації.

Думаю, що політреформа не повинна обмежуватися вирішенням проблеми внутрішньо-політичної легітимності влади. Політична реформа повинна формувати мобілізаційну модель державного управління, яка буде здатна, водночас, активно кооперуватися з інститутами громадянського суспільства та національного капіталу. Таким чином, делегування частини державного суверенітету наддержавним структурам повинно бути урівноважено та компенсовано за рахунок делегування державних функцій „всередину”, вбік інститутів громадянського суспільства та національних бізнес-асоціацій. Це лише один із можливих сценаріїв нашої реакції на виклики глобалізації, що розмивають традиційну державу-націю.

Хочу також додати, що конкурентноздатність у світі глобалізації потребує нового типу управлінської культури. Участь України у глобальній менеджерській революції передбачає відмову від вульгарного матеріалізму та технократизму. До нової генерації менеджерів сьогодні відносять людей із дещо „зміненою свідомістю”, що володіють не лише технологіями по управлінню матеріальними активами, але й здатні впливати на соціокультурні установки суспільства, поєднувати фактор сили з концептуальним лідерством та налаштованістю на здійснення цивілізаційного прориву. Це той тип менеджерів, яких сьогодні прагнуть культивувати всі країни, і поки ми не матимемо таких управлінців, то ніяка фізична зміна поколінь нічого не дасть. Потрібна зміна самої управлінської культури. Частково, зрушення у цьому напрямку дала помаранчева революція. Саме під час кризи, в українській політиці з`явилися „ідеальні” мотиви. Інша річ, що процес на цьому й зупинився. У нас дійсно не відбулося переходу від „революції цінностей” до революції програм та стратегій, до менеджерської революції.

Тобто, помаранчева революція позначилася на включенні України до процесів глобалізації?

Ця революція з самого початку здійснювалася з опорою на цінності, що є визнаними в більшості розвинутих країн світу. З іншого боку, однією з найбільш активних груп, що підтримували Майдан, були люди, які, в тій чи іншій мірі, користуються можливостями, які надає участь України у процесах глобалізації. Відтак, масові громадські протести були обумовлені, в тому числі, страхом, що збереження режиму Кучми призведе Україну до міжнародної ізоляції, залишить її за межами глобальних процесів, що відбуваються у світі.

Нарешті, організатори і учасники Майдану, частково опиралися на глобальну інфраструктуру. Не секрет, що на її перебіг впливала позиція Євросоюзу та західного співтовариства в цілому, а також ставлення інших полюсів сили, як то Росії, чи США. Таким чином, політичні сили, що намагалися виконувати функцію модератора майдану, з самого початку вирішували внутрішньополітичні завдання з опорою на глобальну інфраструктуру. Це якраз та схема, про яку я вже говорив: „глобальна інфраструктура – локальна реалізація, або результат”. З іншого ж боку, головний капітал подій на Майдані – це відновлення міжнародного іміджу та міжнародного авторитету України. Тобто це теж актив, який може дати віддачу лише в тому випадку, коли країна включається в процеси глобалізації та намагається їх використати на свою користь. Сьогодні міжнародний імідж та репутація є базовою умовою для нарощування капіталізації та інвестиційної привабливості країни. Було це зроблено, чи ні, це вже інша справа.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Юрий Павленко, доктор философских наук, доцент (Институт Мировой экономики и международных отношений НАН Украины)

Мілітаризація економік – парадоксальний наслідок глобалізації

Лада Леся Рослицька, юрист публічного міжнародного права, незалежний експерт у галузі безпеки

Нам треба позбуватися комплексу колонії Росії

Євген Сверстюк, письменник, філософ, правозахисник

„У нас бракує енергії для опору глобалізації”

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

«Самый большой вызов для нас – сама Украина»

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Ми поки що не в змозі протистояти зовнішнім тискам”

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Глобалізація як культурний чинник

Рустем Жангожа, ведущий научный сотрудник Института международной экономики

Сами события подталкивают Украину к тому, чтобы она стала региональным лидером

Владислав Седнев, китаевед, Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Глобализация по-китайски: тише варишь, больше съешь

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

„Україна потребує максимального включення до міжнародних систем колективної безпеки”

Олег Зарубінський, виконувач обов’язків голови Комітету з питань Європейської інтеграції

„У будь-якій кризі можна знайти джерело для поступу”

Юрий Николаевич Пахомов, академик НАН Украины, директор Института мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Разные страны по-разному формируют свои ответы на вызовы глобализации

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Далеко не все общества способны пережить глобализацию

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„Україна перебуває в нестабільній і небезпечній перехідній зоні, як кажуть в народі – „ні там, ні сям”

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„Протистояти глобальним викликам складно навіть не стільки через брак коштів, як через брак розуму”

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Глобалізувати світ ненасильницьким шляхом

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,039