В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Майдан, рік по тому

Прочитать вступление на русском языке

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Події, які сьогодні увесь світ називає „помаранчевою революцією”, відбувалися без барикад та застосування зброї. Захід у захваті аплодував Майдану, адже досі вважалося, що мирні акції протесту та непокори – найбільш ефективний тип революції, оскільки, на відміну від збройних конфліктів, не приховують справжні причини та мету революційних перетворень. Однак прихований від очей громадськості підтекст подій, що відбулися, суперечливі і навіть протилежні інтереси лідерів революції, які об`єдналися проти режиму Кучми, далися взнаки навіть раніше, ніж сподівалися найбільш песимістично налаштовані експерти.

Як добре все починалося! Лозунги свободи зробили чудо: у Києві знизилася злочинність, зменшилася кількість п`яних. Люди приводили у свої домівки десятки незнайомих людей – погрітися та випити чаю. Такої масової рішучості та ентузіазму в Україні годі було побачити навіть за часів народження незалежності.

Протистояння на виборах 2004 року носило принциповий характер – країна дійсно вибирала свій шлях у майбутнє, але не всі бачили його однаково. Різниця у сприйнятті подій, що відбувалися, у влади і народу почала виявлятися одразу після інавгурації нового президента.

Лідери й ініціатори „помаранчевої революції” виявилися більш слабкими, ніж той вир народної ініціативи, який ніс країну до свободи. Дехто з тих, хто виступав перед учасниками акцій непокори на Майдані, з часом розкрилися з несподіваних і не завжди привабливих сторін. Але звинувачення у корупції й відкрите протистояння між найпомітнішими постатями у „команді Віктора Ющенка” – лише верхівка айсберга тих протиріч, які приховувалися за яскравими прапорами та лозунгами Майдану. Всього через рік після помаранчевої революції запитань до її лідерів накопичилось у суспільстві набагато більше, ніж було одержано відповідей.

Чому ж ініціативи і лозунги Майдану виявилися несумісними з прагненнями лідерів „помаранчевої революції”? Коли на початку 1980-х років свої акції непокори проводила польська „Солідарність”, такої організованості й порядку у неї не було й поготів. Тим більш прикро, що ідеали Майдану поступово перетворюються уже новою владою у абстрактні символи. Виявилося, що величезний зловісний механізм корупційно-олігархічного правління нашою країною надзвичайно слабкий. Він не витримав випробування на міцність під час помаранчевої революції. Але його вади, ніби тяжка генетична хвороба передалася новій владі. Якби те, що відбувалося в 2004, сталося в Україні в 1991 році, – ми були б сьогодні далеко попереду. Але і тоді отриманий імпульс незалежності не зміг активізувати практичну діяльність мас, і сьогодні не все гаразд з реалізацією прагнень громадян до свободи.

Чому ж одне з головних досягнень Майдану, яким численні політологи вважають народження громадянського суспільства, не було збережене і підсилене новою владою? Іноді навіть складається враження, що команда, яку Майдан привів до влади, злякалася власного народу і свідомо почала „гасити” хвилю “помаранчевої” демократії.

Після виборів 2004 року пов`язані з ними революційні настрої в Україні змінилися етапом консервативного перерозподілу влади. Представники радянської номенклатури одержали останній шанс перевтілитися в модернову правлячу еліту, подібну до тих, які правлять ринковим суспільством на Заході. Але чи скористаються вони цим історичним шансом, що вже втягнув Україну в болісний процес, який переживає все наше суспільство напередодні нових, тепер вже парламентських виборів? Питання залишається відкритим.

Свернуть

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна здатна продукувати казки про світлу мрію

Пройшов майже рік, відколи почалися події на Майдані. Якщо оцінювати ці події з позицій сьогодення, що на вашу думку відбулося тоді? Чи змінилося ваше ставлення, до того що відбулося?

Рік тому на майдан вийшов остаточно зневажений владою народ. Такого щирого здвигу в нас не було з часів визвольних змагань. За радянських часів подібні протести мали вигляд тисячних похоронних процесій за трунами народних улюбленців. „Репетиція” майдану спостерігалася в переважно молодіжних демонстраціях у Києві на Шевченкові та одного разу раз на Франкові дні, що тягло за собою тяжкі репресії та вбивства інакодумців. І тому моє ставлення до подій річної давності не змінилося.

Як відомо, саме романтизм увібрав у себе в секулярній галузі кількатисячолітні ідеї боротьби з політичним свавіллям. Романтичний ідеалізм у цій царині живився передусім фольклором і середньовічною поезією. З цього почався “Штурм унд Дранґ”. Політичне візіонерство новоанглійських трансценденталістів, котрі стимулювали демократію в Америці та згодом в Європі. Не забуваймо, що ідеї демократичного поступу приходили до широкого загалу в 19 й на початку 20 ст. радше з мистецтва й літератури, а не з політологічних трактатів або, не приведи Господи, з державних документів.

Про це я нагадав аби підкреслити, що помаранчеві події – це здвиг кількох трендів, серед яких найважливішими є сплеск народного романтизму з оманливою візією про молочні ріки з кисільними берегами та боротьба за владу груп з цілком прагматичними інтересами, котрі скрізь і в усі часи розбігалися з інтересами етносу. І не тому, що в цих групах тільки вороги людства, а тому, що модернова економіка за умов ґлобалізму працює на суперетнічних, позаетнічних, космополітичних засадах.

Який був “порядок денний” Майдану? Які ініціативи Майдану були справді цінними? Врешті, чого ж саме хотів Майдан?

Порядок денний буває на партійних зборах або зборах акціонерів. Вияв народного протесту – це цілісний мистецький витвір на тему революції. Мистецький твір розглядається і аналізується як цілісне явище. Так само, якщо ми говоримо про воду, то ми не можемо окремо аналізувати кисень і водень. Хоча ми знаємо, з чого складається вода і як витворюються революції. Революції мають самодостатню цінність. Метою всіх поважних виступів є здобуття того, що в культурології називається „земля Кокань”. Інші культурно-прив`язані назви – Новий Єрусалим, Небесний Єрусалим, комунізм, Місто сонця тощо. Пропп класифікував це, як „піди туди, невідомо куди, принеси те, невідомо що”. Зверніть увагу на те, наскільки органічний був витвір майдану, навіть зі своєю спонтанною музикою, гармонією. Цікаво, що вперше помаранчевий вихор майдану привабив дітей, котрих особливо важко залучати до громадських акцій. Вони вже будуть знати, що в їхньому житті був майдан. Що було світле сяйво на тлі безвиході й тупості повсякденного існування.

Взагалі, Майдан – це подія загальнонаціональна чи тільки суто київська? З майдану щось почалося, чи Майданом щось закінчилося?

Майдан – це не тільки загальнонаціональна, а й світова подія. Виявилося, що Україна здатна не лише продукувати взірці дебілізму влади й так звані еліти, але й казки про світлу мрію. Про „блакитну мрію потомленого людства”, як писав Микола Куліш про соціялізм. Подивіться на моду на „усе помаранчове” у світі. Скільки країн почали сперечатися про пріорітет на „усе помаранчове” (приміром, Польща). І хоча всі люди конкретики (наприклад, інвестори, Інтерпол) все чудово бачать, „усе помаранчове” встигло стати брендом. Причому настільки сильним, що змусило поліційні та аґресивні держави реаґувати швидко, потужно і різко. Це, зрозуміло, колишні побратими по табору соціялізму. А в свідомості нашого народу почалося те, що потім перетворилося на розуміння реальної можливості всенародного бунту, глухе відлуння якого на повсякдень хіба лишень на піднебесній Говерлі не чутно.

На Вашу думку, наскільки цінності і запити тих, хто стояв на Майдані співпадали з цінностями і програмами тих, хто боровся за владу?

Влада в модерновому суспільстві – це потенційний реґулятор перерозподілу ресурсів. Є, власне, дві влади: справжня влада, котру в народі називають ляльководами, й те, що ми бачимо в інтерпретації офіційно толерованих ЗМІ. Справжня влада в Україні складається з представників сфер інтересів, зав`язаних переважно на ТНК, здебільшого з російським ухилом, а також з представників різних сфер криміналітету. Їхніми репрезентаторами у ЗМІ також є різні фіґуранти. Найколоритніші – належать ще до горбачовського комсомольського призову. Серед них трапляються ідеалісти, більш-менш порядні. Вони серед еліти не затримуються. Ідеали цих останніх ідеалістів частково можуть співпадати з народними уявленнями про землю Кокань. Смішні ідеалісти завжди борються за те, щоб небо було блакитне, а трава – зелена. Так не буває, особливо в Україні, але багатьох це вабить. Доки в повітрі бриніли помаранчеві гасла, всі слухали про дикі танці, купували прапорці й радо поширювали вістки про те, що комусь вдалося десь помітити позитивні зміни.

Нині борці за владу вимкнули з етеру дикі танці й перейшли до співів на тему „люди гинуть за метал”. Вони зараз ділять і переділяють те, що ділили й переділяли, відколи прийшли до влади прихильники ленінських ідеалів про золоті унітази. Тільки тепер із потаємного переділу зробили карнавал. Також симптоматично. Але це вже треба читати Бахтіна.

Чи відбулися за останній рік хоч які-небудь зміни? У чому вони полягають?

Зміни полягають у зміні свідомості народу. В ігровій свідомості – це комплекс анекдотів, ігор і жартів на тему валянків, убивчих яєць, конотопської відьми тощо. Зміни полягають у тому, що моніторинґ у ЗМІ дозволив справді у національних межах показати, хто така еліта. Наша еліта – це не ті, за кого і про кого пишуть у золотих книгах, виправляючи коми, лексику і т.д., а оце все зловтішне, неписьменне, крикливе, підступне. Бо які ляльководи, такі й ляльки.

Щодо повсякденних позитивних змін, то це потенційна можливість пошукати альтернативу деінде, можливість апелювати до міжнародної громадськості, можливість спробувати планувати власне життя й діяльність.

Чи не здається Вам, що нова влада злякалася свого власного народу і поступово нівелює здобутки перших днів після Помаранчевої революції?

Будь-яка влада лякається власного народу. Подивіться, як Буш спробував проіґнорувати національні катастрофи, а тоді, після першого відлуння поважних протестів, забігав по країні, імітуючи активну діяльність. У США добре відпрацьована система рейтинґів і противаг, котрі відразу позначаються на економіці, в цілому, й долі представників інтересів, зокрема. У нас тимчасовий уряд ідеалістів замінено на псевдопрагматичний кабінет під орудою волюнтаристського президента. А революції, власне, й не було, – був образ, знак революції. Це різні речі. Бо якби була революція, ми б сьогодні мали зовсім іншу державу і зовсім інші комплекси. З запари кінця минулого віку. На зміну просторікам від мікрофону прийшло б „відморожене” покоління. Зверніть увагу на реакцію цих нових претендентів на владу на екстремальні ситуації: при перших викликах до суду вони не заявляють, що за праведні свої ідеї стоятимуть з прапором і оголеними грудьми на барикадах до кінця, а тікають – в Альпи, кататися на лижах.

У цьому сенсі, осінні урядові пертурбації – це черговий кінець романтичним ілюзіям, котрі – на відміну від періоду до середини 50-х років – не були підтримані оружно. А групи прагматичних інтересів трохи переформувалися і розігрують звичний для себе пасьянс у власному колі при підтримці поточної політології й політтехнології. Бо нинішні партії, фракції і об`єднання – це метафори груп економічних інтересів.

Досить часто про Майдан говорять в контексті народження громадянського суспільства. Наскільки таке формулювання виправдане? Чи значить це, що громадянське суспільство вже точно є в Україні? Можливо тільки в Києві?

Ні в Києві, ні в Україні жодного громадянського суспільства немає. Спочатку, після розвалу імперії, у державі має відстоятися каламуть. Суспільство має відновитися й нормально структуруватися за нових умов, а вже потім буде громадянське суспільство. Якщо встигне витворитися.

Про яке громадянське суспільство можна говорити за умов непередбачуваних економічних і загальноцивілізаційних еволюцій, відсутності загальнодержавної перспективи, бракові справжнього самоврядування, незалежного судочинства, самостійних і боєздатних профспілок? В нашому первіснонакопичувальному стані про громадянське суспільство говорити зарано, хіба що на семінарах про чужий досвід. І за чужі гроші.

Останнім часом дуже багато говорять про розчарування від нової влади? Наскільки таке розчарування виправдане? Можливо, Ви самі розчаровані?

Я не розчаровувався в ідеалістах ніколи, бо вони завжди цікаві, як мистецький витвір. Тим більше, що у нас цей витвір був по-українськи дуже гарний. А пост-ідеалістичні події не можуть ні зачаровувати, ні розчаровувати. Це знову знайомі реалії української руїни й криміналітету. Крім того, час зрозуміти, що народ, частинкою котрого я маю честь бути, у нас живе з владою у паралельних світах.

Якщо зважитись на прогноз, то можна сказати, що:

•це кінець національного романтизму;

•це початок надзвичайно болісного суперетнічного переформування на об`єктивно чужих українству, але неуникненних засадах;

•це швидкий перехід від перефарбованих посткомуністичних і комсомольських структур до прагматики середнього і малого бізнесу до тридцятих-п`ятдесятих років того сторіччя;

•разюче зростання конфліктності серед населення через нерозв`язність наразі економічних проблем, як це відбувається і в будь-якій інший період суперетнічного переформування;

•катастрофічне зростання розламу між українською культурою і поточною цивілізацією, що вже об`єктивно призводить до трансформації першої, тобто, до вироблення нової культури віртуального суперетносу, що мало пов`язаний з попереднім історичним дискурсом.

Бесідувів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Помаранчева революція – це початок шляху до нової єдності українців

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Здобутою свободою треба вміти користуватися

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Майдан не переміг”

Владимир Бревнов, экономист

Регионы будут определять будущее Украины

Николай Пааль, член Международной группы экспертов

Оранжевая революция стала катализатором перемен к лучшему

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Майдан показал – силу этого народа нельзя недооценивать!

Владимир Богданов, социолог

Пятнадцать лет олигархической демократии опустошили страну

Светлана Солонская, психотехнолог

«Майдан стал продуктом тотального использования психотехнологий»

Наталя Погоріла, соціолог

„Я не спостерігаю обвального падіння довіри до Ющенка”

Олександр Дергачов, політолог

„Нам потрібна еволюція, яка отримала поштовх завдяки Майдану”

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Майдан став новим символом в українській політиці”

Павел Фролов, заведующий лабораторией социально-психологических технологий Института социальной и политической психологии

Возникновение гражданского общества – не заслуга новой власти

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Майдан – це буржуазна революція

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Нетерплячка як синдром

Ігор Попов, голова правління Комітету виборців України

„Не можна говорити, що Майдан є заслугою лише киян”

Юрий Павленко, доктор философских наук, доцент (Институт Мировой экономики и международных отношений НАН Украины)

Майдан – це школа розчарування

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Це була не помаранчева, а психологічна революція

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

У «помаранчевой» команды радужного будущего не будет

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Когда власть просто надоела!

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Революція очікувань

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Оказалось, что у команды Ющенко не было стратегии развития страны»

Владимир Малинкович, политолог

Майдан был для нас ценен, но не удовлетворил никого

Юрій Макаров, журналіст, літератор

„Вперше за багато років мені не соромно за главу держави”

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Місія України Майданом не вичерпалась

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

„Маємо зараз помаранчеві настрої в суспільстві й кумівську систему в управлінні”

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

„Зміни в українському суспільстві стали по-справжньому революційними”

Сергей Борисович Крымский, философ

Это была не «Оранжевая», а Революция духа

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,043