В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Майдан, рік по тому

Прочитать вступление на русском языке

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Події, які сьогодні увесь світ називає „помаранчевою революцією”, відбувалися без барикад та застосування зброї. Захід у захваті аплодував Майдану, адже досі вважалося, що мирні акції протесту та непокори – найбільш ефективний тип революції, оскільки, на відміну від збройних конфліктів, не приховують справжні причини та мету революційних перетворень. Однак прихований від очей громадськості підтекст подій, що відбулися, суперечливі і навіть протилежні інтереси лідерів революції, які об`єдналися проти режиму Кучми, далися взнаки навіть раніше, ніж сподівалися найбільш песимістично налаштовані експерти.

Як добре все починалося! Лозунги свободи зробили чудо: у Києві знизилася злочинність, зменшилася кількість п`яних. Люди приводили у свої домівки десятки незнайомих людей – погрітися та випити чаю. Такої масової рішучості та ентузіазму в Україні годі було побачити навіть за часів народження незалежності.

Протистояння на виборах 2004 року носило принциповий характер – країна дійсно вибирала свій шлях у майбутнє, але не всі бачили його однаково. Різниця у сприйнятті подій, що відбувалися, у влади і народу почала виявлятися одразу після інавгурації нового президента.

Лідери й ініціатори „помаранчевої революції” виявилися більш слабкими, ніж той вир народної ініціативи, який ніс країну до свободи. Дехто з тих, хто виступав перед учасниками акцій непокори на Майдані, з часом розкрилися з несподіваних і не завжди привабливих сторін. Але звинувачення у корупції й відкрите протистояння між найпомітнішими постатями у „команді Віктора Ющенка” – лише верхівка айсберга тих протиріч, які приховувалися за яскравими прапорами та лозунгами Майдану. Всього через рік після помаранчевої революції запитань до її лідерів накопичилось у суспільстві набагато більше, ніж було одержано відповідей.

Чому ж ініціативи і лозунги Майдану виявилися несумісними з прагненнями лідерів „помаранчевої революції”? Коли на початку 1980-х років свої акції непокори проводила польська „Солідарність”, такої організованості й порядку у неї не було й поготів. Тим більш прикро, що ідеали Майдану поступово перетворюються уже новою владою у абстрактні символи. Виявилося, що величезний зловісний механізм корупційно-олігархічного правління нашою країною надзвичайно слабкий. Він не витримав випробування на міцність під час помаранчевої революції. Але його вади, ніби тяжка генетична хвороба передалася новій владі. Якби те, що відбувалося в 2004, сталося в Україні в 1991 році, – ми були б сьогодні далеко попереду. Але і тоді отриманий імпульс незалежності не зміг активізувати практичну діяльність мас, і сьогодні не все гаразд з реалізацією прагнень громадян до свободи.

Чому ж одне з головних досягнень Майдану, яким численні політологи вважають народження громадянського суспільства, не було збережене і підсилене новою владою? Іноді навіть складається враження, що команда, яку Майдан привів до влади, злякалася власного народу і свідомо почала „гасити” хвилю “помаранчевої” демократії.

Після виборів 2004 року пов`язані з ними революційні настрої в Україні змінилися етапом консервативного перерозподілу влади. Представники радянської номенклатури одержали останній шанс перевтілитися в модернову правлячу еліту, подібну до тих, які правлять ринковим суспільством на Заході. Але чи скористаються вони цим історичним шансом, що вже втягнув Україну в болісний процес, який переживає все наше суспільство напередодні нових, тепер вже парламентських виборів? Питання залишається відкритим.

Свернуть

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Це була не помаранчева, а психологічна революція

Перше за все, чи можна називати “Помаранчеву революцію” власне революцією, а не заколотом, чи повстанням? Що це було, на ваш погляд?

Якщо дивитись з точки зору класичних визначень, то це не була революція. Але, з точки зору психологічних наслідків, то це дійсно була революція, тому що відбувся певний злам. Люди змінились. Наведу приклад. Я був у Стамбулі, на самміті по некомерційному праву, де було представлено 69 країн. А некомерційне право, це свобода асоціацій, свобода слова і таке інше. Там я зрозумів, що з цих 69 країн Україна одна з найбільш демократичних – поза всяким сумнівом. Коли у мене в кишені виявилася помаранчева стрічка з написом “Вірю. Знаю. Можемо.”, яка у мене там залишалася з самої інавгурації президента, то представник Казахстану (керівник офісу, який займається некомерційним правом) пов`язав її собі на голову, а ми почали фотографуватись. Та його працівниця, молода дівчина, років із 22, почала говорити – не треба, нам революції не потрібні, це небезпечно. А я їй і кажу – доцю, чого ти злякалася, ти ж совдепії не пам`ятаєш? На що мій колега відповів – вона не пам`ятає совєцької совдепії, проте вона знає нашу совдепію.

Ось вам і показник – Казахстан, після стількох років незалежності, але вся психологія залишилася та ж сама. Для нас зараз абсолютно природнім є те, що ми можемо критикувати владу, вийти до адміністрації президента і там кричати, і не боїмося. Для людей же, наприклад, з Латинської Америки, для людей з Центральної Азії, Африки все це є абсолютно неможливим.

Ви ж подивіться – Київрада своїм рішенням роздала великим чиновникам і депутатам землю, і народ почав виступати проти цього, то вона відмінила своє рішення. Цим створений прецедент, тепер люди можуть виступати проти аналогічних рішень. В багатьох країнах цього не можна навіть уявити.

Ось з цієї точки зору, у нас відбулася справжня революція, бо відбулося фундаментальне зрушення. Це той самий перехід з кількості в якість, якого ми так чекали. В цьому є заслуга і президента Кучми – його указ про спрощену систему оподаткування, звичайно, полегшив життя дрібному бізнесу. Це єдиний указ Кучми, який варто пам`ятати. Іронія долі в тому, що він став і прологом повалення режиму Кучми. Цей указ дав змогу сформуватися середньому класу, а дрібний бізнес породжує вільних людей. Плюс громадські організації, які багато років працювали, проводили якісь семінари, тренінги, здобували власні ресурси, створювали нові комунікаційні можливості. Все це поволі зріло, і коли люди побачили, що їх відверто зневажають, то все це нібито прорвало. В 2001 році Україна ще не була готова до таких змін, додався ще й фактор Януковича, який став ще одним подразником. Це людина з сумнівним минулим, а в Україні тюрма ніколи не вважалася чимось хорошим, на відміну від Росії, де й зараз субкультура “шансона”, “блатняка” дуже популярна. Україна і Росія – це різні світи. Тому події, які відбулися рік тому можна вважати своєрідною “психологічною революцією”. Вона породила нові взаємовідносини в державі. Це взаємовідносини плюралізму.

До речі, одразу після репортажу з Майдану йшла політична реклама Партії Регіонів...

Так, і це абсолютно нормально. Хоча рік тому ніхто не міг собі уявити, що у опозиції колись з`являться рівні можливості з провладними партіями. Те ж саме стосується і можливостей для бізнесу підтримувати опозицію.

Ще один приклад – це “Криворіжсталь”. Так було показано, що один і той самий об`єкт можна продати за 4 мільярди, а можна за 24. І тоді постає питання – якщо можна так і так це все зробити, то ця різниця могла б в чиїхось кишенях й осісти?

Однак все це залишається за кадром, тому що в нас були надто високі очікування. Ми ж хотіли на другий день – потрапити в Європу, на третій день – щоб всі бандити сиділи в тюрмах, на четвертий – щоб у нас взагалі все було класно.

Виявилося, що так просто не буває. Навіть, щоб бандити сиділи в тюрмах, треба провести слідство, довести справу до суду і через суд, щоб пройшло оскарження, а тут виявляється, що немає кваліфікованих слідчих, погано працює прокуратура, що суди у нас залежні, а суддів поміняти не можна, і таке інше. Тут виявилося стільки проблем, про які не дуже добре знали Ющенко і його команда, і про які більшість населення навіть не здогадувалася.

Чи можна сказати, що у нас суспільство змінилося, а влада – ні?

Змінилися стосунки між владою та суспільством. Але не змінилися стосунки в суспільстві, між людьми як приватними особами, і приватної особи з державним чиновником. Якщо в населеному пункті стоїть знак обмеження швидкості в 60 кілометрів за годину – їдуть 120 км за годину, як їздили, так і їздять. А коли їх зупиняє ДАЇшник, як давали 10 гривень, так і дають. Тобто оце – не змінилося. І не може, на жаль, змінитися за один день. А від цих старих звичок все працює так само й далі.

Звичайно, є певне розчарування. Всім нам хотілося б значно швидші темпи цих реформ. Але я розумію, наскільки це складно. Щоб там хто не казав, помаранчева команда була не готова до отримання цієї влади. Відсутність системи у виконанні своїх зобов`язань – це слідство того, що Ющенко тих людей, що працювали у нього в штабі, розставив по ключових посадах. Однак робота в уряді і робота в штабі – це дві різні речі. З точки зору моралі Ющенко зробив правильно, однак з точки зору державного інтересу це неправильно. Багато людей в уряді виявилося випадкових.

Це єдиний прорахунок президента, чи були й інші? Наприклад, бензинова криза чи пакт з Януковичем?

Бензинова криза це витівки прем`єра. Прем`єр заявляє, що ми утримаємо ціну в 2,99 гривень за літр бензину. І це при тому, що ціна на нафту дуже піднялася і йде сезонне зростання цін. Це сильно вдарило по бізнесу.

Пакт з Януковичем, я розцінюю його нормально, але цей документ треба було підписувати за інших обставин – одразу після виборів. А те, що він відбувся у вересні – це ненормально. З кандидатурою Єханурова це виглядало як якийсь торг. Одразу після інавгурації президента це б мало зовсім інший вигляд. Однак вина за це лежить на пані Юлії. Вона, переставши бути прем`єром, вирішила, що “ми тепер не будемо підтримувати ніякого іншого прем`єра”, крім неї. Я не думаю, що це правильне рішення, як союзника президента на виборах, тим більше як героїні Майдану. Треба відрізняти особисті питання від загально важливих. На той час президент став дуже вразливим для будь-якої політичної сили, і якби хтось таки зміг повалити цю єдину легітимну владу, Україна би потрапила в страшну халепу. Це була б руїна як після Хмельницького. Мені подобається енергійність Юлії Тимошенко, однак їй треба розділяти особистісне і загальноукраїнське. Власне, її позиція і призвела до меморандуму з Януковичем.

Що чекає помаранчеву команду після наступних виборів, особливо на тлі політреформи?

Шанси у команди нормальні, це у країни шанси погані. НСНУ, блок Тимошенко, Партія Регіонів отримають десь по 20%, у соціалістів Мороза буде трохи менше. Але наслідки політреформи просто складно прогнозувати. І я думаю, що історія ще покаже роль Олександра Мороза в цьому процесі. Завдяки його шантажу політична система фактично розвалена цими реформами. Найбільш небезпечне тут не те, що ніхто не буде мати більшості, і буде хаотичне блокування в парламенті. Небезпечне те, що прем`єр буде фактично підлеглим голови Верховної Ради. Той, хто керує більшістю, буде мати величезну владу, яка ніде не визначена, однак існуватиме. Це буде надзвичайне посилення спікера при повній його безвідповідальності. І хто б не був спікером, він стане дуже потужною фігурою.

Є ще одна дуже небезпечна річ – це пропорційна система на обласному рівні. Я не знаю, як могло прийти в голову проштовхувати цю річ, однак просто уявіть собі, яким стане склад цих рад, коли туди прийдуть люди по партійних списках. На жаль, депутати Верховної Ради, які відстоювали цю ідею, не уявляють собі, як відрізняються обласні ради від міських. Це будуть суто політичні органи, в яких будуть варитися будь-які ідеї – федералізації, російської мови, братнього союзу з Белорусією, і таке інше. Ми будемо мати купу проблем в цих обласних радах. Вони не будуть займатися реальною економікою, тому що обласна рада не має виконавчого органу. Дуже хотілося б помилитися, однак так воно й буде.

За що я абсолютно не переживаю, це за міста. Там є реальне поле діяльності. Міські ради не будуть займатися політикою, тому що вони відповідають перед тими людьми, які живуть в місті. Це зовсім інша річ, ніж обласні ради. Однак і тут закладається конфлікт між мерами міст і політичної більшістю в міських радах.

Отже, яким має бути наступний рік?

Дуже цікавим!

 Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Помаранчева революція – це початок шляху до нової єдності українців

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Здобутою свободою треба вміти користуватися

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Майдан не переміг”

Владимир Бревнов, экономист

Регионы будут определять будущее Украины

Николай Пааль, член Международной группы экспертов

Оранжевая революция стала катализатором перемен к лучшему

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Майдан показал – силу этого народа нельзя недооценивать!

Владимир Богданов, социолог

Пятнадцать лет олигархической демократии опустошили страну

Светлана Солонская, психотехнолог

«Майдан стал продуктом тотального использования психотехнологий»

Наталя Погоріла, соціолог

„Я не спостерігаю обвального падіння довіри до Ющенка”

Олександр Дергачов, політолог

„Нам потрібна еволюція, яка отримала поштовх завдяки Майдану”

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Майдан став новим символом в українській політиці”

Павел Фролов, заведующий лабораторией социально-психологических технологий Института социальной и политической психологии

Возникновение гражданского общества – не заслуга новой власти

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Майдан – це буржуазна революція

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Нетерплячка як синдром

Ігор Попов, голова правління Комітету виборців України

„Не можна говорити, що Майдан є заслугою лише киян”

Юрий Павленко, доктор философских наук, доцент (Институт Мировой экономики и международных отношений НАН Украины)

Майдан – це школа розчарування

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

У «помаранчевой» команды радужного будущего не будет

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Когда власть просто надоела!

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Революція очікувань

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Оказалось, что у команды Ющенко не было стратегии развития страны»

Владимир Малинкович, политолог

Майдан был для нас ценен, но не удовлетворил никого

Юрій Макаров, журналіст, літератор

„Вперше за багато років мені не соромно за главу держави”

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Місія України Майданом не вичерпалась

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

„Маємо зараз помаранчеві настрої в суспільстві й кумівську систему в управлінні”

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна здатна продукувати казки про світлу мрію

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

„Зміни в українському суспільстві стали по-справжньому революційними”

Сергей Борисович Крымский, философ

Это была не «Оранжевая», а Революция духа

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,213