В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Майдан, рік по тому

Прочитать вступление на русском языке

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Події, які сьогодні увесь світ називає „помаранчевою революцією”, відбувалися без барикад та застосування зброї. Захід у захваті аплодував Майдану, адже досі вважалося, що мирні акції протесту та непокори – найбільш ефективний тип революції, оскільки, на відміну від збройних конфліктів, не приховують справжні причини та мету революційних перетворень. Однак прихований від очей громадськості підтекст подій, що відбулися, суперечливі і навіть протилежні інтереси лідерів революції, які об`єдналися проти режиму Кучми, далися взнаки навіть раніше, ніж сподівалися найбільш песимістично налаштовані експерти.

Як добре все починалося! Лозунги свободи зробили чудо: у Києві знизилася злочинність, зменшилася кількість п`яних. Люди приводили у свої домівки десятки незнайомих людей – погрітися та випити чаю. Такої масової рішучості та ентузіазму в Україні годі було побачити навіть за часів народження незалежності.

Протистояння на виборах 2004 року носило принциповий характер – країна дійсно вибирала свій шлях у майбутнє, але не всі бачили його однаково. Різниця у сприйнятті подій, що відбувалися, у влади і народу почала виявлятися одразу після інавгурації нового президента.

Лідери й ініціатори „помаранчевої революції” виявилися більш слабкими, ніж той вир народної ініціативи, який ніс країну до свободи. Дехто з тих, хто виступав перед учасниками акцій непокори на Майдані, з часом розкрилися з несподіваних і не завжди привабливих сторін. Але звинувачення у корупції й відкрите протистояння між найпомітнішими постатями у „команді Віктора Ющенка” – лише верхівка айсберга тих протиріч, які приховувалися за яскравими прапорами та лозунгами Майдану. Всього через рік після помаранчевої революції запитань до її лідерів накопичилось у суспільстві набагато більше, ніж було одержано відповідей.

Чому ж ініціативи і лозунги Майдану виявилися несумісними з прагненнями лідерів „помаранчевої революції”? Коли на початку 1980-х років свої акції непокори проводила польська „Солідарність”, такої організованості й порядку у неї не було й поготів. Тим більш прикро, що ідеали Майдану поступово перетворюються уже новою владою у абстрактні символи. Виявилося, що величезний зловісний механізм корупційно-олігархічного правління нашою країною надзвичайно слабкий. Він не витримав випробування на міцність під час помаранчевої революції. Але його вади, ніби тяжка генетична хвороба передалася новій владі. Якби те, що відбувалося в 2004, сталося в Україні в 1991 році, – ми були б сьогодні далеко попереду. Але і тоді отриманий імпульс незалежності не зміг активізувати практичну діяльність мас, і сьогодні не все гаразд з реалізацією прагнень громадян до свободи.

Чому ж одне з головних досягнень Майдану, яким численні політологи вважають народження громадянського суспільства, не було збережене і підсилене новою владою? Іноді навіть складається враження, що команда, яку Майдан привів до влади, злякалася власного народу і свідомо почала „гасити” хвилю “помаранчевої” демократії.

Після виборів 2004 року пов`язані з ними революційні настрої в Україні змінилися етапом консервативного перерозподілу влади. Представники радянської номенклатури одержали останній шанс перевтілитися в модернову правлячу еліту, подібну до тих, які правлять ринковим суспільством на Заході. Але чи скористаються вони цим історичним шансом, що вже втягнув Україну в болісний процес, який переживає все наше суспільство напередодні нових, тепер вже парламентських виборів? Питання залишається відкритим.

Свернуть

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Майдан – це школа розчарування

Пане Юрію, як Вам здається, які причини у Помаранчевої революції?

Перша причина полягає у неефективності влади за часів Кучми: тут можна говорити і про безпорадну зовнішню політику, і про злочинні механізми приватизації, які просто не могли обійти уваги населення України. Зрозуміло, що поява Ющенка вселила в людей надію на кращу долю. І тут я людей розумію, особливо молодих людей.

Чому ви особливо виділяєте молодих людей?

Вони не мають досвіду нашого розчарування 80-90-х років. Колись Ніцше писав: “Якщо я за день не зжив жодної ілюзії, то день прожито даремно”. Відповідно, для молодих людей Майдан став черговою школою розчарування, через яку будь-яке покоління має пройти. Молоді люди пережили свої юнацькі ілюзії, що можна щось швидко змінити на краще, наприклад, масовими акціями. І в цьому я цілком на боці тих настроїв, які були на Майдані.

Сам же я заздалегідь не вірив у те, що це може закінчитися чимось конструктивним. І справа тут не тільки в Ющенко, якого я, до речі, не вважаю харизматичним лідером. Причиною мого стриманого ставлення до “помаранчевих” було оточення сьогоднішнього президента та його колишні союзники, зокрема, Юлія Тимошенко. Я не вважаю політичну команду, яка прийшла до влади після Майдану, здатною до конструктивних кроків, а головне до стратегічного мислення.

Як Ви оцінюєте звинувачення, які лунали в бік Майдану, що він був інспірований завдяки допомозі іноземних держав?

У нас люди звикли, що підтримка може бути тільки від держав. Але підтримка надавалася не державами як такими. Наприклад, Сполучені Штати тісно зв`язані з Росією, Бушу взагалі було не до того, що відбувалося в Україні. Як правило допомога здійснювалася прибічниками Демократичної партії США, які володіють величезними фінансовими ресурсами, які, зрозуміло, потім перетворилися на технологічні ресурси. Тому я вважаю, що засоби маніпуляції громадською думкою, як це колись було і в Сербії, і в Грузії відіграли не останню роль у проведенні помаранчевих акцій.

Тобто, Ви вважаєте, що події на Майдані були, скоріше, результатом дії маніпулятивних технологій, ніж суб`єктивного невдоволення громадян владою і порушенням виборчого законодавства?

Я вважаю, що діями попередньої влади був добре підготовлений грунт масових виступів. Але самі по собі люди б так не організувалися – для цього були використані відповідні інформаційні технології. Якби не було грунту, то не спрацювали б і технології.

Як для вас виглядає тло помаранчевої революції, на фоні яких подій відбувалася ця подія? Наприклад, політична реформа зараз сприймається як самодостатній факт, але вона приймалася як необхідна умова виходу з політичної кризи після помаранчевих подій...

Тлом помаранчевої революції виступає внутрішня дезинтеграція, яка робить Україну надслабкою в сучасному світі. Якщо за часів Кучми країна була більш інтегрованою, то тепер ситуація виглядає вкрай загрозливою – не тільки через поділ на схід і захід, але й внаслідок розвалу “помаранчевого” табору. Тому, тут проблем не стає менше, вони навпаки продукуються.

По-друге, попри багато розмов про політичну реформу, мало хто приділив увагу досконалому вивченню цієї теми. Керуючись політичною необхідністю, законопроекти були ухвалені. А от про результати мало хто подумав. Особисто я вважаю, що нам необхідна сильна президентська влада. Але, оскільки гідних президентів, які були б видатними особистостями, у нас не обирають, то політреформа виглядає ніби-то відповіддю на цю проблему. Але вона створює для нас чергову проблему, яка в російській історії отримала назву “семибоярщини”. Тобто, лідери провідних партій довічно резервують за собою місця у Верховній Раді, вони отримують статус, фактично, англійських лордів – тільки англійські лорди майже не мають серйозної політичної ваги. В результаті, наша політреформа призведе до змови еліт політичних і економічних. Як політреформа, так і пропорційна система голосування жодним чином не наближають нас до демократичного врядування, як це дехто очікує. Врешті, мало хто звернув увагу, що пропорційна система позбавляє людей конституційного права бути обраним – обраним може бути тільки той, хто є членом партії.

Тобто, на тлі постійного тиску з боку Росії і ввічливих, але стриманих, обіцянок Заходу пустити нас до Євросоюзу, ми опинимося знову у підвішеному стані, результатом чого буде постійна невизначеність ні щодо стратегій, ні щодо тактичних дій.

Україна все таки визначил а ся принаймні з однією стратегічною метою – вступ до СОТ. Наскільки ця мета відповідає інтересам України?

Вступ до СОТ зруйнує наші традиційні галузі виробництва. Ставка на металургію уже не виправдовує себе з декількох причин: Китай розвиває власні металургійні ресурси; по-друге, подальші спроби рятувати цю галузь – це консервація власної відсталості. Прорив відбувається тільки завдяки новітнім технологіям, а для цього у нас немає передумов: необхідні інвестицій до нас не йдуть, власний науковий потенціал вже майже знищено.

Для сільського господарства ми маємо ті ж самі проблеми, через що Україна навряд чи стане експортером сільгосппродукції.

Ще одна проблема, яка загострилася за останні сім-вісім місяців полягає в конфлікті між національними імпортерами і експортерами. Тимошенко взяла курс на підтримку імпортерів – для цього була ревальвована гривня. Але країна живе за рахунок того, що вона виробляє, а не за рахунок того, що вона ввозить! Все це приводить до розбалансування економіки.

Чи можна сказати, що результати помаранчевої революції дали нам дивіденди принаймні в зовнішньополітичному плані?

Якщо ми обмежуємо зовнішню політику тільки Заходом, то ми тут справді були успішними. Але ця успішність поки що немає якогось конкретного матеріального виміру. Якщо ж ми до сфери зовнішньої політики віднесемо і стосунки з Росією, то помаранчева революція виступила тут скоріше неприємним подразником, ніж приємною несподіванкою, як це було сприйнято на Заході. При всій нашій європоцентричності ми все одно змушені будемо йти на політичні поступки, щоб отримати поступки в енергоносіях.

При цьому Захід буде грати скоріше деструктивну роль через свою незацікавленість у зближенні України і Росії. Як тільки наші дві країни про що-небудь домовляться, США і ЄС обов`язково що-небудь пообіцяють - і наша влада обов`язково кинеться на цей гачок.

Чи є все таки позитивні результати Майдану?

Позитиви були пов`язані зі зростанням престижу у світі, що можна було використати у прагматичному сенсі. Але потім всі ці надії розвіялися – і ми знову опинилися наодинці зі своїми проблемами. Крім допомоги у 60 мільйонів доларів на розвиток демократії, які були виділені західними урядами.

Незаперечним позитивом лишилася тільки свобода преси, яка може давати свої результати, прагматичні в тому числі. Врешті, у суспільстві зник страх перед владою серед пересічних громадян, люди, простіше кажучи, відчувають себе більш вільними.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Помаранчева революція – це початок шляху до нової єдності українців

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Здобутою свободою треба вміти користуватися

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Майдан не переміг”

Владимир Бревнов, экономист

Регионы будут определять будущее Украины

Николай Пааль, член Международной группы экспертов

Оранжевая революция стала катализатором перемен к лучшему

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Майдан показал – силу этого народа нельзя недооценивать!

Владимир Богданов, социолог

Пятнадцать лет олигархической демократии опустошили страну

Светлана Солонская, психотехнолог

«Майдан стал продуктом тотального использования психотехнологий»

Наталя Погоріла, соціолог

„Я не спостерігаю обвального падіння довіри до Ющенка”

Олександр Дергачов, політолог

„Нам потрібна еволюція, яка отримала поштовх завдяки Майдану”

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Майдан став новим символом в українській політиці”

Павел Фролов, заведующий лабораторией социально-психологических технологий Института социальной и политической психологии

Возникновение гражданского общества – не заслуга новой власти

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Майдан – це буржуазна революція

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Нетерплячка як синдром

Ігор Попов, голова правління Комітету виборців України

„Не можна говорити, що Майдан є заслугою лише киян”

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Це була не помаранчева, а психологічна революція

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

У «помаранчевой» команды радужного будущего не будет

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Когда власть просто надоела!

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Революція очікувань

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Оказалось, что у команды Ющенко не было стратегии развития страны»

Владимир Малинкович, политолог

Майдан был для нас ценен, но не удовлетворил никого

Юрій Макаров, журналіст, літератор

„Вперше за багато років мені не соромно за главу держави”

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Місія України Майданом не вичерпалась

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

„Маємо зараз помаранчеві настрої в суспільстві й кумівську систему в управлінні”

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна здатна продукувати казки про світлу мрію

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

„Зміни в українському суспільстві стали по-справжньому революційними”

Сергей Борисович Крымский, философ

Это была не «Оранжевая», а Революция духа

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,106