В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Майдан, рік по тому

Прочитать вступление на русском языке

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Події, які сьогодні увесь світ називає „помаранчевою революцією”, відбувалися без барикад та застосування зброї. Захід у захваті аплодував Майдану, адже досі вважалося, що мирні акції протесту та непокори – найбільш ефективний тип революції, оскільки, на відміну від збройних конфліктів, не приховують справжні причини та мету революційних перетворень. Однак прихований від очей громадськості підтекст подій, що відбулися, суперечливі і навіть протилежні інтереси лідерів революції, які об`єдналися проти режиму Кучми, далися взнаки навіть раніше, ніж сподівалися найбільш песимістично налаштовані експерти.

Як добре все починалося! Лозунги свободи зробили чудо: у Києві знизилася злочинність, зменшилася кількість п`яних. Люди приводили у свої домівки десятки незнайомих людей – погрітися та випити чаю. Такої масової рішучості та ентузіазму в Україні годі було побачити навіть за часів народження незалежності.

Протистояння на виборах 2004 року носило принциповий характер – країна дійсно вибирала свій шлях у майбутнє, але не всі бачили його однаково. Різниця у сприйнятті подій, що відбувалися, у влади і народу почала виявлятися одразу після інавгурації нового президента.

Лідери й ініціатори „помаранчевої революції” виявилися більш слабкими, ніж той вир народної ініціативи, який ніс країну до свободи. Дехто з тих, хто виступав перед учасниками акцій непокори на Майдані, з часом розкрилися з несподіваних і не завжди привабливих сторін. Але звинувачення у корупції й відкрите протистояння між найпомітнішими постатями у „команді Віктора Ющенка” – лише верхівка айсберга тих протиріч, які приховувалися за яскравими прапорами та лозунгами Майдану. Всього через рік після помаранчевої революції запитань до її лідерів накопичилось у суспільстві набагато більше, ніж було одержано відповідей.

Чому ж ініціативи і лозунги Майдану виявилися несумісними з прагненнями лідерів „помаранчевої революції”? Коли на початку 1980-х років свої акції непокори проводила польська „Солідарність”, такої організованості й порядку у неї не було й поготів. Тим більш прикро, що ідеали Майдану поступово перетворюються уже новою владою у абстрактні символи. Виявилося, що величезний зловісний механізм корупційно-олігархічного правління нашою країною надзвичайно слабкий. Він не витримав випробування на міцність під час помаранчевої революції. Але його вади, ніби тяжка генетична хвороба передалася новій владі. Якби те, що відбувалося в 2004, сталося в Україні в 1991 році, – ми були б сьогодні далеко попереду. Але і тоді отриманий імпульс незалежності не зміг активізувати практичну діяльність мас, і сьогодні не все гаразд з реалізацією прагнень громадян до свободи.

Чому ж одне з головних досягнень Майдану, яким численні політологи вважають народження громадянського суспільства, не було збережене і підсилене новою владою? Іноді навіть складається враження, що команда, яку Майдан привів до влади, злякалася власного народу і свідомо почала „гасити” хвилю “помаранчевої” демократії.

Після виборів 2004 року пов`язані з ними революційні настрої в Україні змінилися етапом консервативного перерозподілу влади. Представники радянської номенклатури одержали останній шанс перевтілитися в модернову правлячу еліту, подібну до тих, які правлять ринковим суспільством на Заході. Але чи скористаються вони цим історичним шансом, що вже втягнув Україну в болісний процес, який переживає все наше суспільство напередодні нових, тепер вже парламентських виборів? Питання залишається відкритим.

Свернуть

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Майдан став новим символом в українській політиці”

Що, на Вашу думку, відбулося рік тому на Майдані Незалежності? Чи можна ті події назвати революцією?

Я вважаю, що ті події коректніше класифікувати як соціальний феномен, адже слово „революція” є доволі затертим, і кожен вкладає в нього свій зміст. Ми пам`ятаємо, що тоді точилася гостра передвиборча боротьба, у ході якої застосовувались різні технології, проте, зрештою ці виборчі технології звели до соціального ефекту, і на арену вийшов сам соціум, котрий ні в які технології не вписувався. Саме вихід народу на площу, активний спротив людей тому, що їм нав`язували, був спонтанним, і його не передбачала жодна зі сторін. Отже, Майдан став значною несподіванкою і для Ющенка, і для Януковича і для зовнішніх сил, адже ні Росія, ні Сполучені Штати такої активності від українських громадян не очікували. Народ подав свій голос, і однозначно заявив, що не хоче мати своїм президентом Віктора Януковича, й фактично це було єдине, що сказав тоді соціум. Решту ж речей згодом додумали та навигадували.

Так за що власне стояли тоді люди на Майдані? Вони виступали за Ющенка, чи проти Януковича, чи захищали якісь свої цінності?

Думаю, що кожен там стояв за щось своє, маючи певні надії та сподівання, і, у першу чергу, звісно, хотіли того, аби відбулися зміни на краще. Водночас, всіх учасників Майдану об`єднувало єдине бажання – не дати Януковичу стати президентом, що, у переважній більшості, вилилося в підтримку Ющенка, оскільки саме Ющенко протистояв тоді Януковичу.

Хочу зауважити, що під Майданом я маю на увазі не лише десятки, сотні тисяч, чи то й мільйони людей, котрі вийшли на вулиці Києва, а вважаю його соціальним феноменом, котрий здобув підтримку по всій країні. Учасники Майдану не були відірвані від решти народу, вони опиралися на всезагальну підтримку широких мас, і тому їхні дії отримали всезагальну легітимацію. Янукович не подобався більшості виборців, які тим самим дали карт бланш учасникам „помаранчевих подій”, а ті, в свою чергу, не приймаючи Януковича, підтримали Ющенка. Отже, більшість народу виступила проти нав`язування їм абсолютно конкретної нової системи влади, персоналізованої в особі Януковича. А Ющенко вже цим скористався.

Тобто, Ви вважаєте, що Майдан став загальнонаціональним феноменом?

Звичайно. Це явище стосувалося всього українського соціуму, а та його частина, що була в Києві, стала активним авангардом Майдану. Далеко не всі противники Януковича пішли на вулиці, проте пасивніша решта своєю підтримкою „благословила” активних помаранчевих на дії. Отже, якщо розглядати масштаб, то Майдан був загальносоціумним феноменом. У багатьох містах теж тоді були встановлені наметові містечка, відбувалися маніфестації, проте оскільки все рівно десь це мало бути локалізовано, то центром Майдану став Київ, адже основні події, основні гравці були саме тут.

Чи можна говорити, що на Майдані народилися певні моделі поведінки, певні міфи? Чи існують якісь надбання Майдану?

Так, звичайно. Я вважаю, що те загальнонаціональне явище, яке називають Майданом, породило багато різноманітних наслідків. Основний з них в тому, що у головах деяких політиків відбувся певний зсув, і вони побачили, що існує сила соціуму, потужніша, ніж вони собі уявляли, і що не можна все визначити, застосовуючи одні лише політичні технології. Ця сила, як могутній велетень, за певних умов здатна вийти на політичну арену і сказати там своє слово. Таким чином, Майдан став новим символом в українській політиці, до якого зараз активно апелюють. Як впродовж недавнього вересневого скандалу, так і зараз кожна з політичних груп, що претендує на перемогу, вбачає у Майдані своєрідний ресурс і хоче його приватизувати, називаючи себе істинними виразниками волі Майдану.

Безумовно, були й інші надбання Майдану, аж до своєрідного виду бізнесу, коли група людей за певну плату виходить на площу, розбиває там намети і галасує на користь певного політика. Як на мене, далеко не всі наслідки тих подій ми зараз можемо усвідомити і зрозуміти.

Попри апелювання політиків до Майдану, самі його учасники зараз нерідко переживають серйозне розчарування. Чому воно виникло? Чи є воно закономірністю, чи це результат непродуманих дій Ющенка, а може це наслідок дій противників помаранчевої революції?

Я не вважаю, що у Майдана як соціального феномена можуть бути якісь противники, адже інших сил такого масштабу і такого рівня потужності у нас просто нема. Майдан – це просто соціум, який сказав своє слово. Він багато не говорить, не вигукує ніяких лозунгів, чи то цілей, він лише приймає, або не приймає щось. У цьому випадку було неприйняття.

З іншого боку, це явище привело до влади так звану команду Ющенка, причому досить несподівано і для самого Ющенка, і для його команди. Майдан, як стихійна сила, виніс їх всіх на вершину, хоча водночас, вони ніколи не були справжньою командою, тобто синхронно діючою групою людей, зі спільними цінностями та спільною стратегією. Спершу їх поєднали „злі сили”, тобто стара влада, а потім Майдан привів їх на вершину. Опинившись при владі ці люди зберегли свої старі цінності „вкрасти якнайбільше”, внаслідок чого розпочалися безкінечні інтриги задля отримання влади, власності чи грошей.

Звісно що, Майдан нічого цього не міг прорахувати, однак у його учасників була надія, що зі зміною влади буде „добре”, проте так не сталося, внаслідок чого і виникло розчарування. У цього розчарування повинен бути якийсь адресат, котрим і став Віктор Ющенко, тому всі негативи в основному лягають на президента, трохи менше на його команду і ще менше на Тимошенко.

Як на мене, наявне зараз розчарування є до певної міри закономірним, адже будь-який сплеск, згодом викликає апатію. Люди, які дивляться на цю ситуацію системно, розуміють, що вона цілком нормальна, це дослідники, до яких я відношу і себе. Водночас, основна маса народу очікували зовсім іншого, зараз вони розчаровані, і помстяться за це нинішній владі на наступних виборах.

Помстяться? Яким чином?

Шляхом голосування на парламентських виборах 2006 року, де дуже велику роль відіграватиме те, що люди розчаровані конкретно постаттю Ющенка і тому не схочуть віддавати свої голоси за партію, яку він уособлюватиме.

А чи можуть люди знову вийти на Майдан, виступаючи вже проти Ющенка?

Я сумніваюся в цьому, адже соціум – це велетень, а велетень не може стрибати як комар кожну секунду. Він піднімається рідко і лише за наявності життєво важливих питань. Наступні парламентські вибори до таких питань не належатимуть, і тому я не думаю, що з`явиться новий Майдан. Водночас, я можу прогнозувати застосування технологій, які імітуватимуть події на Майдані. Наприклад, хтось напевно виведе хоча б 20 тис. людей, замаскованих під кольори Майдану, із різноманітними політичними гаслами.

Отже, на цих виборах Майдану не відбудеться, у майбутньому – можливо, за наявності серйозних передумов для цього, тобто якщо народ усвідомлюватиме, що коли він не подасть голос, йому прийде кінець.

А які глобальні наслідки мав Майдан для України? Існує, наприклад, думка, що там народилося наше громадянське суспільство...

Щодо громадянського суспільства, то я поділяю думку американського філософа та політолога Еммануїла Валерстайна, який говорив, що громадянське суспільство є не більш ніж просто інструментом держави ліберального типу. Відтак, громадянське суспільство на Заході існує тому, що воно потрібно самим державам, воно є одним із інструментів роботи таких ліберальних держав із соціумом. У нас же нема ліберальної держави, тому й ніякого громадянського суспільства у нас існувати не може.

Той самий Валерстайн водночас говорить, що риторика про громадянське суспільство використовується у боротьбі між країнами для опанування іншими країнами. Таким чином, ліберальні держави просто „вішають нам локшину на вуха”, говорячи про потребу побудови в Україні громадянського суспільства. Насправді ж громадянського суспільства у нас не буде у найближчі сто років, бо воно нам поки що просто непотрібно.

Водночас, Майдан справді мав певні ефекти на розвиток українського соціуму. Всі із них збагнути поки що важко, проте уже ясно, що в українських громадян з`явилася деяка гордість, що вони дещо таки можуть, це існує й досі і не пропаде навіть за наявності дуже великого розчарування. Окрім того, як на мене, внаслідок Майдану в Києві з`явилася мода на українську мову, чого раніше не було.

Проте, названі мною ефекти не є головними, а основним здобутком Майдану стало відчуття, що соціум здатен сам щось зробити, і що не все те, що нам хоче нав`язати влада, справдиться. Наше суспільство однозначно змінилося, воно стало іншим. Можливо, це був крок в напрямку побудови власної національної ідентичності. Проте, цей процес ще явно не закінчено.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Помаранчева революція – це початок шляху до нової єдності українців

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Здобутою свободою треба вміти користуватися

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Майдан не переміг”

Владимир Бревнов, экономист

Регионы будут определять будущее Украины

Николай Пааль, член Международной группы экспертов

Оранжевая революция стала катализатором перемен к лучшему

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Майдан показал – силу этого народа нельзя недооценивать!

Владимир Богданов, социолог

Пятнадцать лет олигархической демократии опустошили страну

Светлана Солонская, психотехнолог

«Майдан стал продуктом тотального использования психотехнологий»

Наталя Погоріла, соціолог

„Я не спостерігаю обвального падіння довіри до Ющенка”

Олександр Дергачов, політолог

„Нам потрібна еволюція, яка отримала поштовх завдяки Майдану”

Павел Фролов, заведующий лабораторией социально-психологических технологий Института социальной и политической психологии

Возникновение гражданского общества – не заслуга новой власти

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Майдан – це буржуазна революція

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Нетерплячка як синдром

Ігор Попов, голова правління Комітету виборців України

„Не можна говорити, що Майдан є заслугою лише киян”

Юрий Павленко, доктор философских наук, доцент (Институт Мировой экономики и международных отношений НАН Украины)

Майдан – це школа розчарування

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Це була не помаранчева, а психологічна революція

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

У «помаранчевой» команды радужного будущего не будет

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Когда власть просто надоела!

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Революція очікувань

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Оказалось, что у команды Ющенко не было стратегии развития страны»

Владимир Малинкович, политолог

Майдан был для нас ценен, но не удовлетворил никого

Юрій Макаров, журналіст, літератор

„Вперше за багато років мені не соромно за главу держави”

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Місія України Майданом не вичерпалась

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

„Маємо зараз помаранчеві настрої в суспільстві й кумівську систему в управлінні”

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна здатна продукувати казки про світлу мрію

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

„Зміни в українському суспільстві стали по-справжньому революційними”

Сергей Борисович Крымский, философ

Это была не «Оранжевая», а Революция духа

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,079