В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Майдан, рік по тому

Прочитать вступление на русском языке

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Події, які сьогодні увесь світ називає „помаранчевою революцією”, відбувалися без барикад та застосування зброї. Захід у захваті аплодував Майдану, адже досі вважалося, що мирні акції протесту та непокори – найбільш ефективний тип революції, оскільки, на відміну від збройних конфліктів, не приховують справжні причини та мету революційних перетворень. Однак прихований від очей громадськості підтекст подій, що відбулися, суперечливі і навіть протилежні інтереси лідерів революції, які об`єдналися проти режиму Кучми, далися взнаки навіть раніше, ніж сподівалися найбільш песимістично налаштовані експерти.

Як добре все починалося! Лозунги свободи зробили чудо: у Києві знизилася злочинність, зменшилася кількість п`яних. Люди приводили у свої домівки десятки незнайомих людей – погрітися та випити чаю. Такої масової рішучості та ентузіазму в Україні годі було побачити навіть за часів народження незалежності.

Протистояння на виборах 2004 року носило принциповий характер – країна дійсно вибирала свій шлях у майбутнє, але не всі бачили його однаково. Різниця у сприйнятті подій, що відбувалися, у влади і народу почала виявлятися одразу після інавгурації нового президента.

Лідери й ініціатори „помаранчевої революції” виявилися більш слабкими, ніж той вир народної ініціативи, який ніс країну до свободи. Дехто з тих, хто виступав перед учасниками акцій непокори на Майдані, з часом розкрилися з несподіваних і не завжди привабливих сторін. Але звинувачення у корупції й відкрите протистояння між найпомітнішими постатями у „команді Віктора Ющенка” – лише верхівка айсберга тих протиріч, які приховувалися за яскравими прапорами та лозунгами Майдану. Всього через рік після помаранчевої революції запитань до її лідерів накопичилось у суспільстві набагато більше, ніж було одержано відповідей.

Чому ж ініціативи і лозунги Майдану виявилися несумісними з прагненнями лідерів „помаранчевої революції”? Коли на початку 1980-х років свої акції непокори проводила польська „Солідарність”, такої організованості й порядку у неї не було й поготів. Тим більш прикро, що ідеали Майдану поступово перетворюються уже новою владою у абстрактні символи. Виявилося, що величезний зловісний механізм корупційно-олігархічного правління нашою країною надзвичайно слабкий. Він не витримав випробування на міцність під час помаранчевої революції. Але його вади, ніби тяжка генетична хвороба передалася новій владі. Якби те, що відбувалося в 2004, сталося в Україні в 1991 році, – ми були б сьогодні далеко попереду. Але і тоді отриманий імпульс незалежності не зміг активізувати практичну діяльність мас, і сьогодні не все гаразд з реалізацією прагнень громадян до свободи.

Чому ж одне з головних досягнень Майдану, яким численні політологи вважають народження громадянського суспільства, не було збережене і підсилене новою владою? Іноді навіть складається враження, що команда, яку Майдан привів до влади, злякалася власного народу і свідомо почала „гасити” хвилю “помаранчевої” демократії.

Після виборів 2004 року пов`язані з ними революційні настрої в Україні змінилися етапом консервативного перерозподілу влади. Представники радянської номенклатури одержали останній шанс перевтілитися в модернову правлячу еліту, подібну до тих, які правлять ринковим суспільством на Заході. Але чи скористаються вони цим історичним шансом, що вже втягнув Україну в болісний процес, який переживає все наше суспільство напередодні нових, тепер вже парламентських виборів? Питання залишається відкритим.

Свернуть

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Нам потрібна еволюція, яка отримала поштовх завдяки Майдану”

„Нам потрібна еволюція, яка отримала поштовх завдяки Майдану”: „Нам потрібна еволюція, яка отримала поштовх завдяки Майдану”

Олександр Дергачов, політолог

Чи дійсно помаранчеві події на Майдані можна називати революцією?

Як на мене, треба розрізняти Майдан і помаранчеву революцію, хоча, безумовно, без першого не було б і другого. Майдан – це, передовсім, громадянський рух, прояв дуже глибоких якісних змін у суспільстві, у цьому сенсі він є самоцінним, і тому, що б не відбувалося при владі, він житиме паралельним життям і ніколи не знеціниться. Тому, тут нема підстав говорити про якісь розчарування, оскільки Майдан є глибинним явищем у суспільстві. Хоча це явище у різний спосіб захопили різні категорії населення, його вплив є загальнодержавним, і тому Майдан, значною мірою, визначатиме умови подальшого суспільно-політичного розвитку в країні.

Якщо ж говорити про помаранчеву революцію, то це більш конкретна річ, яку можна порівнювати з подібними явищами в інших країнах. Фактично, події, які відбувалися в Україні навколо президентських виборів мають лише деякі ознаки революції. Скоріше це можна назвати громадським спротивом проти захоплення влади нелегітимним шляхом, фальсифікації результатів виборів, підробки народного волевиявлення. Фактично, цей рух було спрямовано заради того, аби діяла Конституція, не тільки у статтях, що регулюють формування влади, а й у тих, що пов'язані зі свободою, рівністю та всіма демократичними принципами.

Отже, рік тому в Україні відбулася дуже комплексна подія, яка зафіксувала новий рівень розвитку суспільства і помітні, але сьогодні іще не закріплені, не усталені зміни в самій владі. В цьому сенсі багато з них можуть чи то продовжуватись, чи то руйнуватись і навіть регресувати.

Отже, існує розчарування помаранчевою революцією, проте не розчарування Майданом?

Як на мене, то так. Я би взагалі волів структурувати той комплекс інформації та різних оцінок Майдану, що оприлюднюють зараз. Варто не забувати, що те, що відбулося в суспільстві рік тому, є просто етапом нашого розвитку, у якому неможливо розчаруватися.

Розчарування ж революцією, у свою чергу, пов'язане з тим, що елементи її полягали у змінах влади, а нова влада своїми часто непослідовними та неефективними діями і викликала незадоволення соціуму.

А чому влада не спромоглася виконати сподівання, які покладав на неї Майдан?

Ці сподівання були безумовно завищені, занадто романтизовані, і це об'єктивно пояснює чому ця влада, як і будь-яка інша на її місці, не змогла їх виконати в такі короткі терміни. Зрештою, у нас відбулося лише часткове оновлення влади, тому вона не могла працювати на повну потужність. А якщо говорити про економічні органи влади, то тут змін відбулося іще менше.

Водночас, якщо ж оцінювати ситуацію більш системно, то стає зрозумілим, що ми на сьогодні не маємо іншої альтернативи. Зараз у нас розколота помаранчева влада, проте альтернативи їй нема, адже ті сили, що програли їй, залишилися на старих засадах, вони не є носіями ефективної системи управління. Янукович є уособленням Путінської конструкції „керованої демократії” з вмінням частково „ділитися”, аби трохи „підгодувати” народ і таким чином знімати суспільне напруження. Проте, у нас нема тих ресурсів, тих нафтодоларів, які має Росія. До речі, свого часу пан Янукович в останні місяці свого прем'єрства роздавав за рахунок бюджету надбавки до пенсій, чим ледь не пригнобив економіку країни, а сьогоднішня влада, виявилася доволі безпорадною, не давши гідної оцінки тим його діям.

Якщо говорити про причини Майдану, то що, на Вашу думку, змусило людей вийти на вулиці Києва та інших міст України рік тому?

Думаю, що передумови цього накопичувалися дуже довго, частково навіть ще за радянських часів, коли у масовій свідомості формувалося уявлення про те, у який спосіб можуть спілкуватися між собою влада і суспільство. Левова частка створення цих передумов припала на епоху раннього Кучми. Коли країна не ізольована, коли більшість громадян високоосвічені і доволі непогано проінформовані щодо того, як живуть інші люди у світі та як функціонує там влада та суспільне самоврядування, то у соціумі накопичується неповерхове уявлення про те, що могло би бути, але з певних причин не відбулося. До речі, значні суспільні сподівання були сформульовані іще у 1990-1991 роках, і весь час перебували в латентному стані.

Окрім того, у частини суспільства були чималі сподівання спочатку на Кучму, а потім на його спадкоємця Януковича, адже останній запропонував дещо відмінні від кумівських часів речі, оскільки було зрозуміло, що той режим вже не може існувати в старій формі. У Януковича були елементи копіювання успішного Путіна, що полягали в демонстрації суспільству, що на нього нарешті звернули увагу. Нарешті була запропонована навіть за рахунок руйнації бюджету програма „підгодовування” певних верств населення, а також окреслення якихось сподівань на позитивні зміни.

Проте, коли стало зрозуміло, що цей елемент начебто новизни супроводжується іще більш брутальними, ніж раніше, засобами тиску на суспільство, коли у людей відбирали можливість вільно обирати, і коли в це було втягнуто безпосередньо сотні тисяч громадян, яких залякували, змушували фальсифікувати, саджали в ті потяги із відкріпними талонами, то це зачепило дуже багатьох. Внаслідок цього й стався такий вибух, як Майдан, який значною мірою був спровокований брутальними діями старої влади. Водночас важливу роль при цьому відіграло те, що зберігався демократичний рух і в Україні існувала контреліта, тобто була альтернатива, достатньо потужна, аби змагатися за владу.

Тобто, Майдан є суспільним феноменом. А чи змінив він якимось чином саме суспільство?

Ну, звичайно. Відбулися зміни в багатьох напрямках, про що зокрема свідчать і соціологічні опитування. По-перше, стало значно більше оптимізму, більше ентузіазму, якихось сподівань, розуміння того, що можна на щось впливати і чогось домогтися. Таким чином, розширилася активна база підтримки демократичних принципів. По-друге, можна відзначити зростання патріотизму та відчуття причетності до державотворення, адже значно зросла кількість людей, які вважають Україну своєю батьківщиною і пов'язують з нею свої перспективи. Зрештою, багато хто зрозумів, чого можна буде досягти вже в результаті реформ, які будуть підштовхнуті оновленням влади, як це відбулося у наших сусідів, країн Східно-Центральної Європи.

Отже, Майдан став могутнім мобілізуючим чинником. Проте куди поділася його енергія, чому вона не переросла у якусь спільну справу, яка би й надалі єднала соціум?

Навряд чи Майдан був тим механізмом, який би міг робити якусь справу. Він був частиною революції і виконав свою функцію, допомігши останній досягти певних результатів. Проте, я саме тому й відокремлюю Майдан від революції, оскільки він залишився у кожного громадянина, а вже той як може на своєму місці повинен виявити свою більшу громадянську дієздатність, відповідальність за самого себе та за свою країну. Хоча певною мірою це зараз вже існує на місцях, проте далеко не скрізь є та критична маса подібних настроїв, яка би привела до переходу на більш цивілізовані засади життя окремих колективів, громад, чи регіонів. Для цього спершу повинні спрацювати й політичні механізми, зокрема місцеві вибори. Однак, у будь-якому випадку, такого стрибка, який би вирішив усі проблеми не було і не могло би бути. Нам потрібна еволюція, яка отримала поштовх завдяки Майдану.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Помаранчева революція – це початок шляху до нової єдності українців

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Здобутою свободою треба вміти користуватися

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Майдан не переміг”

Владимир Бревнов, экономист

Регионы будут определять будущее Украины

Николай Пааль, член Международной группы экспертов

Оранжевая революция стала катализатором перемен к лучшему

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Майдан показал – силу этого народа нельзя недооценивать!

Владимир Богданов, социолог

Пятнадцать лет олигархической демократии опустошили страну

Светлана Солонская, психотехнолог

«Майдан стал продуктом тотального использования психотехнологий»

Наталя Погоріла, соціолог

„Я не спостерігаю обвального падіння довіри до Ющенка”

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Майдан став новим символом в українській політиці”

Павел Фролов, заведующий лабораторией социально-психологических технологий Института социальной и политической психологии

Возникновение гражданского общества – не заслуга новой власти

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Майдан – це буржуазна революція

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Нетерплячка як синдром

Ігор Попов, голова правління Комітету виборців України

„Не можна говорити, що Майдан є заслугою лише киян”

Юрий Павленко, доктор философских наук, доцент (Институт Мировой экономики и международных отношений НАН Украины)

Майдан – це школа розчарування

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Це була не помаранчева, а психологічна революція

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

У «помаранчевой» команды радужного будущего не будет

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Когда власть просто надоела!

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Революція очікувань

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Оказалось, что у команды Ющенко не было стратегии развития страны»

Владимир Малинкович, политолог

Майдан был для нас ценен, но не удовлетворил никого

Юрій Макаров, журналіст, літератор

„Вперше за багато років мені не соромно за главу держави”

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Місія України Майданом не вичерпалась

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

„Маємо зараз помаранчеві настрої в суспільстві й кумівську систему в управлінні”

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна здатна продукувати казки про світлу мрію

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

„Зміни в українському суспільстві стали по-справжньому революційними”

Сергей Борисович Крымский, философ

Это была не «Оранжевая», а Революция духа

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,098