В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

У чому, на Вашу думку, полягають недоліки президентсько-парламентської форми правління, яку ми маємо зараз? Чому її зараз прагнуть змінити на парламентсько-президентську?

У світі існує три форми республіканського правління: президентська, парламентська і змішана. Все інше (тобто парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) – це від лукавого. Нам, українцям, треба спершу визначити, чи потребуємо ми таких змін. Річ у тім, що Україна вже була суто парламентською республікою на початку правління Леоніда Кравчука (хоча тоді вона ще зберігала багато ознак УРСР). Потім, ми мали змішану форму правління, а після прийняття Конституційної угоди і Конституції 1996 року було суттєво підсилено роль президента і утворилася президентська республіка, яку маємо зараз.

То чи потрібно нам її змінювати в ході політичної реформи?

Теоретично так. Існують три складові потреби у проведенні політреформи: історична необхідність, технологічна і, нарешті, змістовна складова, яка визначатиме обличчя держави. Про історичну необхідність можна було б говорити, якби президентська форма правління показала свою неефективність, або якби ми досягли таких висот, що виникла би потреба у новій формі правління. Насправді ж, на жаль, до рішення про політичну реформу підштовхнули не ці передумови, а політична доцільність у вигляді компромісу політичного істеблішменту влади та частини опозиції, які домовилися провести конституційну реформу аби уникнути конфронтації, до якої могли бути залучені широкі маси населення України.

Наступний аспект – технологічний. На сьогодні Конституція України поки що не зазнала змін, проте вона постійно порушується, адже передача повноважень за нею можлива лише конкретно виписаним юридичним особам, яких ми не маємо. У нас немає парламенту, а натомість є лише Верховна Рада із ознаками парламенту, але ж у „Перехідних положеннях” Конституції 1996 року записано, що Верховна Рада повинна прийняти регламент про свою діяльність, тобто визначити свої повноваження у взаєминах із виконавчою владою і президентом. Окрім того, у нас нема закону про президента, натомість маємо лише Закон про Президента Української радянської соціалістичної республіки від 1991 року із сучасними доповненнями. І, на жаль, ми досі не маємо закону про Кабінет міністрів, який ветували аж 13 разів. До речі, за наявності перелічених мною законів можливо і не потрібно було би вносити змін до Конституції.

А чому ж досі не було прийнято ці закони, які би визначали повноваження органів державної влади?

На сьогодні, ці закони ніхто не поспішатиме приймати, адже за наявності іще недоприватизованої власності (а такої в нашій країні близько 30-40%) найкраще проводити приватизацію при ручному управлінні без конкретних політико-юридичних правил. Отримати легкий доступ до власності можна за наявності доступу до влади і за відсутності чітких та прозорих правил гри. Саме тому фінансово-економічні гравці не зацікавлені у наявності низки конче необхідних для держави законів і постійно блокують, або ж просто не піднімають питання про їх прийняття.

Зрозуміло. Але все ж таки, яка форма правління була би найкращою для нашої країни? Чи прийдемо ми до неї в результаті політичної реформи?

Найбільш ефективною для нас на сьогодні є президентсько-парламентська республіка, але з чітко розписаними повноваженнями основних юридичних осіб, тобто Верховної Ради, яка повинна нарешті стати парламентом, Кабінету Міністрів, який повинен мати закон про свою діяльність і Президента. При цьому мусить бути створена система балансу інтересів із чітко визначеною політико-юридичною відповідальністю. На жаль, поки що ми цього не маємо.

Експерти підрахували, що у результаті політичної реформи у зв`язку з тим, що багато які закони поки недопрацьовані ефективність державного управління зменшиться втричі. Завдяки політреформі зараз маємо шалений похід українського бізнесу у Верховну Раду, що саме по собі суперечить засадам парламентаризму. Отже, хоча Конституційна реформа й показала свій позитив з тактичного погляду, адже вона допомогла досягти компромісу та уникнути громадянського конфлікту, проте, з іншого боку, стратегічно вона виявилася недопрацьованою.

Тобто, Ви вважаєте, що політичні партії не будуть спроможні взяти на себе політичну відповідальність за долю країни?

Абсолютно. Сьогодні для наших політичних партій першочергове значення має їх фінансово-кредитна історія, і конкурують вони між собою не на інтелектуальному рівні, не програмами, а шляхом компромату, грошей та іміджу політиків.

А хто, на Вашу думку, матиме реальну владу після політичної реформи?

За діючим зараз законодавством, після політреформи владу отримають лідери політичних партій (як жартують деякі експерти, закрите акціонерне товариство партійного типу), частково її матимуть „спонсори” політичних партій, тобто олігархи, частково її також матиме керівництво Верховної Ради і, можливо, до певної міри глава виконавчої влади. Однак, дуже багато що залежить від політичної волі основних гравців, а саме президента, керівника уряду, а також політичного істеблішменту у Верховній Раді, і тому зараз не можна суто юридичними, або ж політологічними термінами давати оцінку майбутньої ситуації.

То чи потрібна нам взагалі така політична реформа?

Я особисто вважаю, що потрібна, однак змістовна її складова (про яку я згадував) мусить бути частково змінена. Ключовим гравцем у державі мали би стали не тільки політичні партії, а громадянин як платник податків і особа, яка делегує свої юридичні права основним політичним гравцям. До речі, ця демократична норма виписана в конституціях більшості європейських держав. Ми ж натомість зараз маємо при владі лише політичні партії, лідерів політичних фракцій, президента та уряд, а ще мовчазну масу електорату.

До речі, ми провели соціологічне опитування, за яким з`ясували, що на сьогодні 83% українців не розуміють основних положень конституційної реформи, і (що вкрай важливо) не розуміють свого місця на фоні змін, які відбудуться в державному управлінні.

Отже, з одного боку, політична реформа потрібна Україні. Водночас, у нас немає політичної волі для чіткого визначення та розмежування повноважень основних гравців, а за її відсутності ніякі зміни до Конституції не дадуть змоги поліпшити ефективність державного управління. Тут на гадку спадає стара істина, що диявол криється в деталях.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Політична реформа „травмована при народженні”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Сергій Дацюк, философ

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Олександр Дергачов, політолог

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,098