В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Якщо коротко охарактеризувати політреформу, то що це таке?

Якщо говорити коротко, то весь сенс так звано ї політреформи – утримати при владі певні пануючі еліти, інтереси яких, на певному етапі, збіглись. Їх об`єднувало одне – змінити конфігурацію влади таким чином, щоб практично довічно залишатися при ній. Якщо подивитися, хто найбільше в Верховній Раді підтримував політреформу, то це ті люди, які вже по декілька разів були у парламенті. Мотиви Мороза в даному випадку ще більш прозорі – він для себе немов би з нуля починає політичне життя. Він виступає як головний реформатор докорінної демократизації влади.

Я підкреслюю – головні мотиви політреформи до справжнього реформування влади, яке б покращило управління, прискорило ротацію еліт, дало б можливість суспільству висувати найбільш талановитих лідерів, до цих питань не мають ніякого відношення.

Чому попередня модель президентсько-парламентської республіки все ж не виправдала себе?

Попередня модель не виправдала себе саме з цих мотивів. Це була конституційна реформа, спрямована не на підвищення ефективності чи демократизації влади, а на політичне забезпечення того, що ми називаємо “первинним накопиченням капіталу” в пострадянських країнах в дуже специфічних і жорстоких формах. Відмінність старої конституційної реформи від нової полягає в тому, що тоді для забезпечення накопичення капіталу була необхідна жорстка, майже тоталітарна президентська влада, яка б забезпечила як контроль над населенням, так і контроль над кланами, які між собою переділяють власність. Зараз соціальна база змінилася, і олігархи, які виникли, домовляються між собою про нові, більш цивілізовані умови співіснування та переділу власності. Тому й виникла ця ідея парламентської моделі, яка лише прикриває справжню олігархічну владу фінансово-промислових кланів. На це, до речі, вже давно звернули увагу російські політологи. Це дуже нагадує різні реакційні режими Європи, республіку дожів, стюартівський режим, який офіційно називали “парламентом 200 сімей”. Тільки у нас кількість сімей інша, а також міняється ступінь олігархізму, обтяженої радянським минулим.

Тобто загроза формування т.з. “партократичного режиму” існує насправді?

Парадокс полягає в тому, що під розмовами про “європейський вибір” та конфігурація влади, яка запропонована, все більше починає нагадувати радянський варіант. Та група лідерів парламентських фракцій, які нині фактично будуть керувати урядом, буде дуже близька до Політбюро. Та “парламентська більшість” буде дуже наближена за своєю формою і закритістю до секретаріату ЦК КПРС. Найдраматичніше є те, що запропонована як “найбільш наближена до європейської моделі парламентської республіки” нова модель державного устрою майже ніде в Європі не вживається і є максимально наближеною до “кулуарної форми” виборів за закритими партійними списками. Сам принцип голосування за того, кого тобі нав`язують дуже показовий. Відомий соціолог Дюверже говорив, що ступінь узгодженості кандидатур в процесі формування партійного списку є шестиступеневий, тобто це майже той самий старий “ленінський централізм”, коли всі потрібні люди контролюються з центру.

Наскільки стабільним та ефективним буде новий коаліційний уряд? Чи ми можемо отримати таку ж нестабільність урядів, які будуть змінюватися кожні 2-3 місяці, як свого часу в Німеччині чи в Італії?

Мені приємно, що ті речі, які я писав 5 років тому, зараз починають говорити ті політологи, які затято виступали за політреформу - Малінкович, Фесенко, Карасев... Вони починають визнавати, що ми створили систему принципової нестабільності та принципової неефективності. При тому мене дивує те, що вони все ще говорять, що ми наблизились до європейської демократії. Ступінь викривлення проблеми, яка є доленосною для країни, зараз набуває якихось чудернацьких форм.

По-перше, в Європі дуже багато успішних президентських режимів. Це Польща, яка 5 років розробляла проект своєї конституції. Це Фінляндія, це Словаччина, це Хорватія, це Португалія. До речі, це і Франція...

Однак у Франції складна змішана система, яка постійно змінюється від президентської до парламентської – і навпаки, в залежності від результатів виборів...

...Це ще одна дуже важлива проблема, якої ми торкнемося пізніше. Такої системи, яку у нас запропонували зараз, в Європі взагалі не існує в жодній країні, крім, можливо, Угорщини. Там президент призначає прем`єра, і прем`єр формує уряд. Депутати, потрапляючи в уряд, тільки в Угорщині зберігають за собою мандати. Всі інші там професіонали. Однак і в Угорщині зараз можуть бути незалежні міністри, які не входять ні до яких політичних сил. Наша система нагадує Веймарську республіку, де президент обирався на загальних виборах, і в той же час існував потужний канцлер, якого обирала парламентська більшість на партійних засадах.

Веймарська республіка продемонструвала постійну кризовість через роздвоєність виконавчої гілки влади, постійного конфлікту між парламентом і урядом. Там президент був змушений весь час призначати уряд меншості, це той механізм, якого немає у нас. Така система зветься навіть не змішаною, а біцефальною, двоголовою системою виконавчої влади, коли достатньо сильний президент протиставляється сильному прем`єру, обраному парламентом.

Наша головна проблема в тому, що опозиція, попри всі її намагання, не змогла розробити найбільш вдалу, я зву її “синтезованою” моделлю, таку, яка існує у Франції. Президентської республіки у нас ніколи не було. У нас була створена фіктивна президентська модель, яка зветься або дуалістичною монархією, або монократичною республікою, суть якої полягає в тому, що за імітацією демократичних механізмів формування влади, вона безконтрольно узурпується главою держави, на якого практично ніхто, жодна інша гілка влади не може впливати.

Що ж стосується напівпрезидентської республіки, то за конституцією Франції, президент зобов`язаний безпосередньо головувати на засіданнях уряду, він першим візує укази, які приймаються, і прем`єр може заміняти президента лише у виняткових обставинах з несуттєвих питань. Французька конституція, за моделлю якої будувалась і португальська, і польська, і фінляндська, передбачає контроль над президентом з боку парламенту через прем`єра навіть без оголошення імпічменту. Вотум недовіри з боку парламенту до прем`єра пропрезидентської партії автоматично зменшує його повноваження і надає їх президенту. Тобто мова йде про динамічну модель, де повноваження знаходяться в “плаваючому режимі”.

А якщо Ющенко б вдалося відмінити політреформу? Чи було це на краще?

Тоді ми повернулися б до старої, зовсім неефективної моделі, а перед нами стоїть завдання висунути нову, ефективну модель, новий альтернативний проект, в якому були б усунуті вади як старої моделі, так і так званої політреформи. Саме відсутність такого проекту і дає можливість опозиції звинувачувати Ющенка в узурпаторських нахилах, оскільки коли він може повністю контролювати уряд, скасовувати будь-яку урядову постанову, призначати і відправляти уряд у відставку практично не радячись з парламентом, то такий механізм страшно небезпечний для України.

Нас весь час переконують в тому, що в нас не спрацювала президентська модель, тому ми зараз переходимо до парламентської республіки. Насправді у нас не було президентської республіки, у нас була квазіпрезидентська республіка, у нас не буде парламентської, у нас буде псевдопарламентська республіка. Справжнє ж завдання полягає в тому, щоб розробити комплексну модель президентської республіки, яка найбільше відповідає вимогам того перехідного часу, в якому зараз живе наша країна. По-перше, складність суспільного життя така, що потребує миттєвого реагування, а закони, які приймають парламенти, є продуктом важкого компромісу, приймаються дуже повільно за принципом “ні нашим, ні вашим”, втрачаючи будь-яку конструктивність. По-друге, в Європі спостерігається дуже значуще зрушення в бік так званого “делегованого законодавства”, суть якого полягає в тому, що парламенти все більше стають лише контролерами дій урядів, і прийнятих з їхньої подачі законів. Це відбувається внаслідок ускладнення суспільного життя, а для перехідних країн, ця складність вдвічі вища. По-третє, наш парламент, в такому поляризованому стані, як він знаходиться, не здатен сформувати стратегію розвитку суспільства, яка для перехідних суспільств вкрай важлива.

За таких умов тільки команда незалежних експертів, сформована главою держави, може розробляти ефективну, не лобістську і не корупційну стратегію розвитку країни.

Додам ще, що кілька років тому в Росії пройшла велика конференція під назвою “Яка Україна потрібна Росії”, на якої від України були Малінкович і Погребінський. На цій конференції експерти прийшли до висновку, що Росії потрібна саме парламентська модель в Україні, оскільки Росії не потрібна сильна Україна, їй потрібна така, з якої можна домовитись. І тенденція тут така: від України президентської – до парламентської – і федералістської. Це саме по собі є для нас небезпечним, що тільки підкреслює нагальність і необхідність реальної політичної реформи, якої в Україні поки що не відбулось.

Записав Андрій Маклаков

Для тих, кого зацікавила позиція О.Шморгуна, подробиці можно дізнатися більш детально в його дослідженні http://d.1asphost.com/newbabilon/society/reforma.html

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Політична реформа „травмована при народженні”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Сергій Дацюк, философ

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Олександр Дергачов, політолог

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,063