В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”: „Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Олександр Дергачов, політолог

Які позитиви, і які ризики може нести перехід України до парламентсько-президентської форми правління?

В результаті політичної реформи ми отримаємо певний симбіоз (парламентсько-президентську республіку), що у свою чергу містить ризики конкуренції між президентом і тією більшістю, яка сформується в парламенті. Аби вдосконалити систему, до якої ми прийдемо, необхідно буде ухвалити низку законів, які, до речі, передбачені у Конституції. Ці закони відрегулювали би функціонування парламенту, взаємини між більшістю та урядом і уточнили би повноваження та сферу відповідальності основних гілок влади.

На мою думку, на сьогодні, Україні передовсім не вистачає розвинених партій, що мали би стати посередниками між суспільством та владою. За умов президентської республіки це було не настільки важливо, але зараз набуває дуже великого значення. Бачимо, що зараз в Україні дійсно існує плюралізм, є змагальність і це дає підстави думати, що будуть спрацьовувати елементи конкуренції, завдяки якій покращиться якість політики.

Окрім того, в Україні сьогодні вже дійсно можливі зміни влади і? сподіваюся, що зараз вони будуть здійснюватися без помаранчевих революцій, а виключно на основі виборів. Прикро, що основні політичні гравці, як то „Наша Україна”, БЮТ, чи „Партія регіонів” зараз іще перебувають в процесі становлення як справжні партії. Цілком очевидно, що зараз вони є лише перехідними утвореннями і не існує гарантій того, що вони швидко еволюціонують. Тому я думаю, що Україна зіткнеться з багатьма складнощами, пов'язаними як з недосконалістю норм Конституції, що діятимуть у нас з Нового року, так і з непідготовленістю основних політичних суб'єктів.

Чи не ризикуємо ми перейти до партократії внаслідок політреформи?

Під партократією можна розуміти різні речі. Проблема не в можливій бюрократизації партійних структур, а в тому, що вони навпаки недостатньо формалізовані, прописані, і часто виникають проблеми з тим, що погляди офіційного лідера партії не збігаються з планами її реального „господаря”. Це означає, що у нас можуть існувати істотні обмеження в публічній політиці. Наші партії сьогодні змушені конкурувати в публічному полі, проте елементи нерозвиненості, наявності у них ознак штучних проектів становлять більшу загрозу, ніж суто партійна бюрократизація.

Чи не можлива у нас ситуація після політичної реформи, за якої міністерством керуватиме не міністр, а голова певної фракції? Які наслідки це може мати?

Все залежить від особистостей конкретних політиків, а також від того, що буде предметом домовленості при створенні коаліції. За наявності складного балансу сил, якщо буде потрібен компроміс, то, скоріше за все, буде запропонований технічний прем'єр з дуже складним механізмом впливів, які формально знаходитимуться в парламенті. Самі керівники партійних угрупувань в парламенті становитимуть доволі вузьке коло осіб, які шукатимуть найприйнятніший для всіх варіант.

Фактично Україні доведеться експериментувати на самій собі. Коли буде створено новий депутатський корпус, тоді й побачимо пропорції різних політичних сил, можливі комбінації їх блокування, і як все це працюватиме. Мало того, що у законах дуже багато що не прописано, існує чимало невизначених місць, навколо яких може відбуватися як пошук рішення, так і штучне використання цієї недосконалості. За таких умов не відомо, чи матимемо ми стабільну більшість, і відповідно стабільний уряд.

Тобто, Ви маєте на увазі, що у нас можливі часті зміни урядів внаслідок нестійкості парламентських коаліцій?

Можна також говорити і про вірогідність більшої кількості парламентських виборів, ніж це передбачено.

А хто реально матиме більше влади після проведення політреформи: прем'єр, президент, голова Верховної Ради, чи голови парламентських фракцій?

Владні повноваження будуть розподілені в такий спосіб, що президент, звичайно ж, залишатиме за собою певні лідерські можливості, проте дійсно значний вплив буде зосереджено або в парламенті (за умови існування технічного прем'єра), або в уряді (якщо це буде сильний Кабмін на чолі з популярним прем'єр-міністром). Отже, багато що залежить від домовленостей всередині парламентської коаліції, а також від персоналій окремих політиків.

Чи існує в суспільстві запит на модернізацію політичної системи, чи ця політична реформа йде суто згори?

У суспільстві є запит на вдосконалення системи влади в цілому і на забезпечення її відповідальності. Якщо ж вести мову про конкретний проект політреформи, то до нього наш соціум ставиться або байдуже, або навіть негативно, оскільки сприймає будь-які зміни суто як домовленість між елітами. Отже, не існує достатнього зв'язку між проектами політичних змін, що створюються згори, і суспільною підтримкою.

Суспільству потрібна стабільність та ефективна влада. Але якщо говорити про механізми забезпечення таких речей, то їх повинна розробляти і втілювати сама влада, тобто такі речі не можуть бути темою для референдумів.

Чи підвищиться внаслідок цієї реформи відповідальність державних органів в Україні, чи навпаки, ми постанемо перед небезпекою безвладдя в країні?

Думаю, що ми вступаємо в черговий перехідний період і на практиці будемо рухатися до якогось більш усталеного механізму владарювання. Звісно, існують ризики, що в державі виникне зайва конкуренція, тобто „більше боротьби, менше роботи”, проте альтернативою політреформі є тільки авторитаризм, від якого ми втекли внаслідок помаранчевої революції. Отже, зараз фактично змагаються проекти, які мають на меті з'ясувати, чи може демократія бути достатньо ефективною для того, аби вона була конкурентноздатна в порівнянні з ефективним цивілізованим авторитаризмом на зразок того, який демонструє Володимир Путін в Росії, і якого хотіли скопіювати тут для Януковича.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Політична реформа „травмована при народженні”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Сергій Дацюк, философ

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,047