В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії: Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Пане Володимире, наскільки серйозними були недоліки попередньої, президентсько-парламентської республіки, що виникла потреба міняти всю систему формування вищих органів влади, зокрема виконавчої гілки?

Парадокс полягає в тому, що ініціатором цих змін виступав президент Кучма, який був стрижнем авторитарного режиму. Як авторитарний лідер, він брав за зразок Єльцина, Путіна, Лукашенка і до якогось часу взагалі не сприймав жодних ідей стосовно лібералізації політичного правління. Але виявилося, що в Росії і Білорусії, з яких Кучма брав приклад, не було такого конкурентного середовища, як в Україні.

Якраз високий рівень конкуренції підготував грунт для послаблення авторитарної ролі нашого президента в прийнятті політичних рішень. Кучма уже не міг керувати кланами – він став заручником сильних олігархічних груп. Він не міг, як Путін, привести олігархів до тями – він міг лише маневрувати серед різних груп інтересів. Але з кожним місяцем поле для маневрів зменшувалося. Для Кучми залишалося дуже мало варіантів збереження влади – стати ще раз президентом через рішення Конституційного суду про можливість обиратися на третій термін, або вже через нову процедуру – стати прем`єр-міністром в парламентській республіці. Але високий рівень конкурентності політичного середовища нівелював перший варіант і модифікував другий настільки, що для Кучми не лишилося місця в нових політичних умовах.

Отже, Україна була просто приречена на трансформацію політичної системи до парламентсько-президентської форми правління. У нас інститут президента сприймається скоріше як авторитарний чинник, якого треба було позбутися. Навіть Ющенку не вдалося сформувати інший імідж цієї гілки влади, йому не вдалося створити демократичний інститут президента.

Ви вважаєте, що Ющенко притримується тих самих авторитарних тенденцій, які були і за Кучми?

Існують великі відмінності між правлінням Кучми і правлінням Ющенка. Але останній не зумів стати самодостатнім президентом рівня де Голя або Гавела, який би сам, без свого оточення, впливав би вирішальним чином на перебіг політичних процесів і розв`язував конфлікти між тими чи іншими групами. Він не став стрижнем балансу цих інтересів і не став уособленням демократичних перетворень.

Тут Ви вже говорите скоріше про роль особистості в політичній системі...

Ми говоримо про пострадянський простір, де є і парламентські прибалтійські держави (які є членами НАТО і ЄС і визнаються демократичними державами); і тоталітарні пострадянські країни, такі як Узбекистан чи Туркменістан; і авторитарні країни, такі як Росія, Білорусь, до недавнього часу і Україна. Так от, для пострадянського простору (крім прибалтійських країн), незалежно від конкретних особистостей, характерною є саме авторитарна тенденція, яка закріплюється в інституті президента.

Тобто, конституційна реформа покликана зменшити роль особистості і закріпити демократичні зміни саме на інституціональному рівні?

Важливою є не сама особистість, а те, з якими змінами вона ідентифікується – з демократичними чи авторитарними. Наприклад, де Голь у П`ятій республіці виражав загальну волю мас, Гавел наприкінці 80-х років у Чехії чи Валенса у Польщі забезпечували демократичний перехід – вони були уособленням позитивного тренду. Річ не в тому, хто президент – Ющенко чи Кучма – річ у тому, який загальний тренд змін формується на пострадянському просторі. А вектори цих змін різні – вони можуть бути одночасно і демократичними, і авторитарними. Тому то я не абсолютизую форму правління – вона є лише одним з елементів більш загального тренду. Парламентська республіка, у цьому сенсі, зовсім не є панацеєю чи такою, що забезпечує невідворотність демократичних змін. Парламентаризм просто створює трохи більше шансів для демократії, тому що забезпечує достатній рівень політичної конкуренції.

Звідки прийшов запит на зміну форми правління – це тільки ініціатива тих, хто хотів залишитися при владі, чи коло зацікавлених осіб є набагато більшим?

Парадокс полягає в тому, що саме прихильники авторитаризму ініціювали політичну дискусію стосовно трансформації моделі. Але згодом, ідея парламентаризму охопила досить широке коло політичних сил – до прибічників долучилися соціалісти Мороза, наприклад.

З самого початку передбачалося, що в парламенті буде формуватися кланово-корпоративна більшість, а сама інституція парламенту буде узурпована і буде слугувати декорацією для олігархів. Такий парламент не відповідав би принципам парламентської демократії і не рятував би від авторитаризму.

Як Ви оцінюєте наступний парламент, наскільки він зможе уникнути цієї декоративної функції і стане справді представницьким органом?

Поки що зарано говорити про те, який тренд політичного розвитку буде задавати новий парламент – демократичний чи авторитарний? Ми зараз стоїмо на перехресті і шанси кожного з цих варіантів є рівнозначними.

Якщо для Мороза конституційна реформа була питанням реформування системи влади, то я тут можу сказати, що проблема якраз не в системі влади і її механізмах. У нас все буде залежати від того, наскільки саме суспільство може бути самодостатнім фактором політичного життя. Мені здається, що сьогоднішнє суспільство вже не хоче бути пасивним спостерігачем політичної гри, яку веде невелика група людей. Але більшість політичних акторів не усвідомлюють цього.

Сьогодні є два основних лідера виборчих перегонів – Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко. Вони й будуть виборювати першість в парламенті і, відповідно, право формувати парламентську більшість. Поки що переважає Партія регіонів, але якщо дивитися на баланс довіри/недовіри, то тут лідирує Юлія Тимошенко. “Наша Україна” поки що залишається тільки золотою акцією з точки зору демократичного тренду. Вона може підігрувати старому режиму, а може підігрувати майбутньому.

За часів правління Кучми поширеною була думка про те, що країною керує президент і вузьке коло наближених осіб. Хто буде керувати країною в нових умовах – партії, які пройшли до парламенту; партії, які сформували більшість; Кабінет міністрів чи персонально прем`єр-міністр; можливо, президент?

Мені важко однозначно визначити, хто буде головним у майбутній системі. Я можу тільки сказати, що ми не повинні скидати з шальок терезів колишніх олігархів. Люди, які пройдуть до парламенту будуть, у своїй більшості, тими самими, що і в попередньому парламенті. Багато хто з старих політико-адміністративних груп все таки встигли заскочити в останній вагон і сподіваються якщо й не на повну реанімацію свого статусу, то, принаймні, часткове його збереження. Тому говорити про те, що олігархи не мають впливу на політичні процеси, є не зовсім доречним. Але в Україні, на відміну від Росії, немає політичних олігархів, тобто, сил, які можуть претендувати на монополію політичного простору. Так само, претендувати на монополію не може жодна з гілок влади.

Більш конкретно відповідь на ваше запитання буде залежати від того, чи буде це гра з нульовою сумою, чи буде це компроміс інтересів, хай тяжкий, але компроміс.

І який Ваш прогноз стосовно результатів виборів – гра з нульовою сумою чи все таки компроміс?

Я віддаю 60% за демократичний тренд – за компроміс; відповідно, 40% - за недемократичний.

P.S. В.Полохало є кандидатом у народні депутати за списком БЮТ за №50

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Політична реформа „травмована при народженні”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Сергій Дацюк, философ

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Олександр Дергачов, політолог

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,032