В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

У чому, на Ваш погляд, полягають недоліки президентсько-парламентської форми правління? Чи є вони достатніми для того, щоби відмовитися від неї на користь парламентсько-президентської республіки?

Існують різні класифікації, і, як на мене, в даному випадку доречніше було би говорити про перехід до президентсько-прем`єрської моделі. Схожу політичну систему має Франція, де і президент, і прем`єр наділені значним обсягом повноважень. Казали, що наша попередня, президентсько-парламентська республіка теж начебто нагадувала французьку систему, проте мала й істотну відмінність від останньої. Річ у тім, що у нас президент міг вносити будь-яку кандидатуру прем`єр-міністра на свій розсуд і ця кандидатура дуже часто затверджувалася ситуативною більшістю у Верховній Раді, тобто належним чином не залежала від результатів виборів до парламенту. Окрім того, президент мав змогу у будь-який момент зняти прем`єра, отже глава держави домінував у країні, що створювало передумови до авторитарної моделі. При цьому парламент у нас був неструктурований, і президент не прагнув якось це змінити, бо йому то було вигідно.

Однак, слід зазначити, що навіть за цієї системи наша модель завжди була плюралістичнішою від, наприклад, російської, і наш парламент мав більше прав як формально, так і в реальності. Згадаймо референдум 2000 року, який Кучма виграв, проте Конституційний Суд постановив, що результати референдуму можна втілити тільки зі схваленням їх парламентом, а парламент, у свою чергу, за них не проголосував.

На мою думку, Конституцію насправді можна було би вдосконалити і шляхом невеликих точкових змін, або через прийняття конкретних законів, частину з яких вже було ухвалено, проте вони ветувалися Кучмою. Той варіант, що ми отримали зараз в результаті політичної реформи, з одного боку, дійсно є кроком вперед, оскільки дасть нам можливість мати політично відповідальний уряд, який буде формуватися за результатами парламентських виборів, окрім того, новий виборчий закон сприятиме політичному структуруванню парламенту, проте водночас, у політичній реформі є чимало внутрішніх непослідовностей.

Яких саме непослідовностей?

Найкращий аналіз проекту політреформи, як на мене, було зроблено Центром політико-правових реформ, який очолював Ігор Коліушко, одразу після прийняття конституційних змін 8 грудня 2004 року. Центром було названо більше 13 пунктів непослідовностей, які можна знайти на сайті Центру під назвою „А ви читали проект 4180?”. Свого часу, критичні зауваження щодо проекту політреформи висловлювала і Венеціанська комісія, і ці зауваження також стосувалися імперативного мандату та повернення прокуратурі функцій загального нагляду.

Варто зазначити, що із суто юридичної точки зору були порушення у самому процесі прийняття конституційних змін, про що свого часу говорила Юлія Тимошенко. Можуть бути різні причини того, чому президент Ющенко не забажав, у свою чергу, оскаржити ці зміни через суд. Можливо, він не хотів порушувати той компроміс, якого було досягнуто між елітами.

Я особисто, задля прикладу, можу назвати кілька неузгодженостей у проекті політреформи. По-перше, Верховна Рада після конституційних змін отримає змогу у будь-який момент відправляти будь-якого міністра у відставку, що відрізняється від західної моделі, де у відставку відправляють Кабінет в цілому, а потім призначають або новий склад Кабінету, або нові парламентські вибори. У нас же міністри, яких матиме можливість відправляти у відставку Рада, можуть стати заручниками лобістських груп та поточної ситуації у парламенті, хоча в ідеалі Кабінет Міністрів мусив би бути злагодженою, цілісною командою.

По-друге, в результаті конституційних змін діяльність парламенту не буде регулюватися законом про регламент парламенту, а просто регламентом Верховної Ради, і тому може статися так, що цей регламент буде змінено, що безумовно не сприятиме стабільності у Верховній Раді.

По-третє, можуть виникнути проблеми зі стабільністю уряду, який залежить від того, наскільки стабільною буде парламентська коаліція, котра мусить утворитися після виборів до Верховної Ради. Якщо політичні сили, які сформують цю коаліцію, співпрацюватимуть із президентом, тоді можна буде втілювати в життя реформи, якщо ні, то це може призвести до дестабілізації в країні.

Хто, на Ваш погляд, все ж таки матиме більше влади після політреформи?

Я думаю, що ключовими будуть дві фігури: президент і прем`єр-міністр, а от ступінь співвідношення їхніх повноважень залежатиме від того, наскільки стабільною буде коаліція у Верховній Раді. Якщо, скажімо, прем`єр спиратиметься на ефективну більшість, то він матиме більше повноважень для самостійної гри, якщо ж ні, тоді більше переваг отримає президент, бо прем`єр завжди може бути усунутий у разі розвалу парламентської коаліції, а президент все-таки обраний на п`ять років всіма громадянами.

Чи зросте ступінь відповідальності влади перед суспільством після політреформи, чи ні?

З одного боку, система, яку ми отримаємо, буде більш демократичною. Це збільшуватиме небезпеку популізму, однак водночас сприятиме формуванню більш відповідального парламенту, адже роль партій зростатиме, а відтак зростатиме і їхня відповідальність перед виборцями. Вперше ми оберемо парламент, сформований за пропорційною системою, що є, як на мене, позитивом, адже раніше виникали проблеми з частими переходами депутатів-мажоритарників із фракції у фракцію, що породжувало нестабільність Верховної Ради.

Однак, поки що рано говорити про стабільність, чи нестабільність парламенту, адже все залежатиме від результатів виборів. Єдине, що можна чітко передбачити вже зараз, це те, що не буде однопартійної влади, вона буде коаліційна і в цьому сенсі ми наближаємося до Європи, де існують переважно коаліційні уряди. Проте, наявність коаліційного уряду може у свою чергу стримувати процес реформування країни.

Якщо ж підсумувати все вищесказане, то попри всі недосконалості проекту політреформи, попри те, що її приймали під тиском, вектор, який вона задає в цілому є позитивним. Можна помітити, що за ці 14 років незалежності Україна розвивається в напрямку до демократії і наша політична система вже зараз є достатньо плюралістичною.

Бесіду вела Оксана Гриценко
Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Політична реформа „травмована при народженні”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Сергій Дацюк, философ

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Олександр Дергачов, політолог

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,143