В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Чи потрібна, на Вашу думку, Україні політична реформа?

Практика 2005 року показала, що без політичної реформи в Україні відбувається консервація того негативу, який існував за часів Кучми. Після помаранчевої революції ми отримали реінкарнацію кучмізму, і без реальної демократизації (яка можлива лише за умов політичної реформи), без формування громадянської активності, перспективу чому дав Майдан, в Україні не можливі позитивні зміни. Тому я є прихильником політреформи. Я виступав за її проведення іще тоді, коли цю ідею висунув президент Кучма, я підтримував Громадянський форум на підтримку конституційної реформи, і так само зараз я виступаю за її здійснення, оскільки без такої реформи ми згодом можемо мати масові акції під гаслами „Україна без Ющенка”.

Ви вважаєте, що ефективність державного управління підвищиться внаслідок цієї реформи?

Реформа створить певні можливості для підвищення такої ефективності. Все ж таки, дуже багато залежить від політичних сил, які візьмуть на себе відповідальність після політреформи. На сьогодні, серед тих політичних угрупувань, що борються зараз за мандат у майбутній Верховній Раді, нема тієї конструктивної сили, яка би могла взяти на себе всю повноту відповідальності і мислити не тактично (тобто в межах однієї депутатської каденції), а стратегічно.

Проблемою наявних зараз політичних партій є те, що вони прагнуть тактичними засобами досягти маленьких результатів для того, щоби потім шляхом піару доводити свою перевагу над іншими. Натомість вони мусили би пропонувати радикальні зміни і довгострокові програми, які би сприяли поліпшенню економічної ситуації, створенню нових робочих місць, перетворенню України із аграрної країни у промислово розвинену і навіть постіндустріальну.

На інновації у нас в державі зараз виділяють вкрай малі кошти, я вже не говорю про фінансування науки. Внаслідок цього ми не маємо змоги подолати як технологічне, так і креативне відставання, адже в Україні зараз практично не пропонують нових ідей, а борсаються в тих ідеологемах, що їх виробила минула влада. Ми не пропонуємо ні нової політичної філософії, ні якоїсь концепції розвитку України, а топчемося навколо того, хто стане власником Нікопольського феросплавного заводу, скільки голосів отримає Партія регіонів, чи буде Янукович претендувати на посаду прем`єра, чи ні. Навколо цих сьогоденних тем і проводяться як політичні, так і експертні дискусії, на жаль.

Чи готові, на Вашу думку, наші недосконалі політичні партії взяти на себе відповідальність за майбутнє країни, адже після політреформи їхня роль істотно зросте?

Тут також існує проблема, оскільки нинішня наша опозиція мислить категоріями „чим гірше, тим краще”. Хоча це звична для будь-якої опозиції філософія, проте її слід вимірювати крізь призму шкоди, або користі національним інтересам, і наша опозиція в цьому питанні переходить межу. Власне, й нинішня влада, коли вона була опозицією, діяла не кращим чином, тому тут палиця з двох кінців, адже те, що посіяла сьогоднішня влада, будучи опозицією, вона зараз і пожинає.

Після політреформи політичні партії отримують значні можливості, серед яких формування уряду, призначення ключових міністрів. Проте, у Верховній Раді повинна буде утворитися парламентська більшість, яка візьме на себе політичну відповідальність. Не можна буде формувати уряд і критикувати при цьому роботу прем`єра, хоча на сьогодні деякі політичні сили, наприклад соціалісти, маючи своїх представників в уряді на не останніх посадах, критикують роботу прем`єра і президента. Після прийняття ж політичної реформи члени парламентської більшості муситимуть нести відповідальність за діяльність всього Кабінету міністрів, більше того, вони повинні будуть голосувати за проекти Кабміну. У свою чергу ЗМІ та громадські структури (тобто громадянське суспільство) муситимуть слідкувати за тим, щоби діяльність уряду та парламенту відповідала інтересам громадян , і якщо у взаєминах парламент-уряд розпочнеться гра у „підкидного дурня”, то ЗМІ повинні говорити про невиконання політичних зобов`язань тими, чи іншими політичними силами.

Безумовно, трансформація політичних гравців є процесом доволі тривалим, однак з часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм і все ж таки діяти в руслі парламентської демократії, а не вдаватися до якихось технологічних витівок, на зразок „як підсидіти прем`єра”, або ж як в рамках урядової коаліції отримати додаткові преференції. Після політреформи буде спільна гра, існуватимуть спільні правила, в рамках яких треба буде прагнути здобути результат. Якщо такого результату не буде, то уряд піде у відставку, а відповідальність ляже на ті партії, які його підтримали і призначили.

Чи не може скластися так, що наші уряди змінюватимуться дуже часто внаслідок нестійкості парламентської більшості? Які наслідки це може мати для країни?

Така небезпека дійсно існує, і залежатиме це питання від тих політичних сил, які формуватимуть уряд. Однак, я думаю, що тут не варто вбачати великої загрози для України. Маємо досвід країн Європейського Союзу, де діє парламентська демократія і де саме парламенти формують уряди, а самі уряди доволі часто змінюються. Справа ж не в стійкості парламентських коаліцій, а у наявності кадрів для наповнення уряду, та у збереженні спадковості урядових курсів. Якщо спадковість залишається, якщо зберігаються програми і курси, ухвалені раніше, то не має принципового значення, хто очолюватиме те, чи інше міністерство, головне, щоби це міністерство планомірно і поступово втілювало в життя (хіба що з певною кореляцією) прийняті програми. Якщо ж із кожним новим прем`єром у нас змінюватиметься весь курс розвитку держави, то проблема в політичній системі загалом, у наших політичних партіях, їхній політичній культурі, освіті та розумінні своєї місії. Власне тоді, висновки робитимуть виборці і голосуватимуть наступного разу за політично більш відповідальні сили.

То після політреформи відповідальність влади перед суспільством підвищиться, знизиться, чи ж залишиться незмінною?

Вона теоретично мусила би підвищитися, проте на фоні недосконалості наших політичних партій, низького рівня політичної культури, цього може не статися. Деякі з вітчизняних партій є суто „диванними”, вони не вийшли за рамки одного кабінету, є партії, що не здатні сформулювати ідею, а мають лише лідера, навколо якого гуртується його оточення. Проблема партій є проблемою усього нашого суспільства, і потрібно достатньо багато часу для того, щоби суспільство усвідомило потребу програм та ідеологій для партій, тобто вміння партій виробляти власні алгоритми вирішення суспільних проблем. Сподіваюся, з часом наші громадяни навчаться обирати політичні сили за їхніми програмами, а не за кольором їхніх партійних прапорів, чи за симпатіями відносно партійних лідерів.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Політична реформа „травмована при народженні”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Сергій Дацюк, философ

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Олександр Дергачов, політолог

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,163