В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”: „Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

У чому полягає принципова різниця між парламентською, президентською і змішаною формами правління? Чому українці обрали саме третю з них?

В історії здавна існувало дві форми державного правління: президентська і парламентська. Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки, цю форму правління у них запозичило чимало країн Південної Америки та Африки, а от у Європі президентських республік у чистому вигляді нема жодної. До класичних же зразків парламентських республік відносять Німеччину, Італію та інші країни європейського континенту.

Якщо говорити про відмінності між цими двома формами правління, то вони полягають у обранні президента (у президентських його обирає народ, а у парламентських парламент), уряд у президентських республіках формується президентом, а у парламентських -парламентом, окрім того, у президентській республіці існує жорсткий розподіл влади, де президент не може розпустити парламент, а парламент у свою чергу не має права відправляти уряд у відставку. Таким чином, у президентській республіці і уряд убезпечений від втручання парламенту, і парламент – від втручання виконавчої влади. У парламентській же республіці, за певних обставин, влада може узурпуватися в одних руках, особливо за відсутності міцних демократичних традицій та розвинутої багатопартійності. У той же час президентська республіка (як свідчить досвід багатьох латиноамериканських країн) може привести до диктаторського режиму.

Названі мною недоліки і привели до пошуків форми правління, яка би поєднувала сильні сторони як президентської, так і парламентської республік. Таку форму було знайдено і закріплено у Конституції Франції 1958 року, вона отримала назву змішаної форми правління . Її особливості у тому, що президента обирає все населення, а парламент формує уряд, тому, якщо президент має підтримку у більшості парламенту, то він стає досить сильною фігурою, може проводити свою політику як через парламент, так і через уряд, проте, якщо президент такої підтримки не має, то він може лише дублювати рішення уряду, сформованого парламентом. У цьому полягає гнучкість цієї системи, і саме через це чимало постсоціалістичних країн, зокрема Україна, обрали таку форму правління.

Політична реформа, яка стартувала 1 січня, передбачає зміну президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську. У чому ж різниця між цими двома змішаними формами правління?

Різницю між президентсько-парламентською і парламентсько-президентською республікою точно мабуть не назве ніхто, адже логіки їхніх моделей практично не відрізняються. За обох цих форм правління президента обирає населення, а уряд формується за участю парламенту. Різниця може існувати лише у повноваженнях різних гілок влади.

Водночас, хочу зауважити, що далеко не все упирається у формально виписані повноваження, і нерідко в парламентській республіці повноваження президента бувають більш вагомими, ніж у президентсько-парламентській, чи навіть президентській. Наприклад, в Італії президент може одноособово призначати частину Верхньої палати парламенту. Тому, більш важливим є не обсяги повноважень, а їхня дискреційність (тобто на скільки їх можна виконувати без залучення інших гілок влади). Зокрема, наш президент Кучма перебирав на себе більше дискреційних повноважень, ніж він мав згідно із Конституцією, і фактично він керував виконавчою владою.

Які іще недоліки існували за президентсько-парламентської республіки, в якій ми жили до Нового року?

Візьмемо для прикладу положення пункту 9 частини першої ст.106 Конституції України, за яким президент мав змогу самовільно припиняти повноваження прем'єр-міністра. З точки зору духу Конституції, воно невдале, оскільки логіка змішаної республіки полягає в тому, що прем'єр-міністр як призначається, так і звільняється за згодою парламенту. Я впевнений, що будь-який європейський конституційний суд протлумачив вказане положення таким чином, що порядок звільнення прем'єра має бути таким самим, як і порядок його призначення, тобто за згодою Верховної Ради.

То Ви вважаєте, що зміни до Конституції, які було запроваджено законом №2222, були доцільними?

Не зовсім так. На мою думку, цей закон був занадто поспішним, він фактично не апробувався експертами, приймався у пакеті, без попереднього обговорення навіть політиками, і зараз, на жаль, ця поспішність дається взнаки. В законі, який формально став складовою частиною Конституції, маса суперечностей, маса таких ситуацій, коли проблеми заганяють у глухий кут.

І прикладом тому є ситуація із відставкою уряду? Як можна її юридично розв'язати?

Безумовно, це яскравий тому приклад. При прийнятті постанови про відставку Кабміну була порушена процедура, передбачена Статтею 87 Конституції України уже в новій редакції. У цій статті йдеться, що для постановки питання про відповідальність Кабінету Міністрів потрібно спершу зібрати підписи 150 депутатів, винести питання на порядок денний, обговорити його, заслухавши звіт уряду, і аж потім приймати відповідне рішення. Цього не було зроблено, що є серйозним порушенням процедури.

Згідно із новими положеннями Конституції новий уряд після відставки попереднього має бути сформований Верховною Радою впродовж 60 днів за участю парламентської коаліції, яку повинна буде створювати вже новообрана Верховна Рада. Таким, чином парламент не може сформувати новий уряд, так само як за новою редакцією Конституції цього не може зробити і президент. При цьому вже з 1 січня набуло чинності право президента розпустити Верховну Раду, якщо вона не сформує новий уряд за 60 днів, проте він не може цього зробити пізніше, ніж за 6 місяців до виборів нової Верховної Ради. Очевидно, що виникає колізія.

Мушу визнати, що доволі проблематично вийти із цієї ситуації, залишаючись у правовому полі. Здавалось би, можна звернутися до Конституційного Суду з приводу порушення процедури, проте Суд не працює через неукомплектованість складу його суддів. На мою думку, повернутися у правове поле можливо, звернувшись до статті 55 Конституції України, згідно із якою кожен громадянин має право звернутися до судів загальної юрисдикції зі скаргою не лише на дії, а й на бездіяльність державних органів, чи посадових осіб. Ми маємо приклад очевидної бездіяльності, що полягає у не приведенні до присяги частини суддів Конституційного Суду. Коли цю проблему буде вирішено, до роботи міг би приступити Конституційний Суд, який, у свою чергу здатен зробити висновок щодо конституційності рішення Верховної Ради у питанні відставки Кабміну. Загалом, же вихід із даної ситуації мусять шукати політики, а юристи повинні лише допомагати їм діяти в рамках закону.

Ви говорили про недоліки розподілу повноважень між гілками влади, що мали місце раніше. Чи стануть вони розподіленими ефективніше після внесення змін до Конституції?

Не думаю. Я вже говорив, що будь-яка модель республіки може працювати ефективно за умови дотримання балансу між гілками влади, за наявності системи стримувань і противаг. З моєї точки зору, цей баланс було порушено у зв'язку із намаганнями віддати якомога більше повноважень Верховній Раді, причому повноважень певною мірою дискреційних, тобто таких, які вона здійснюватиме одноосібно. Натомість найбільш демократичним шляхом є той, за яким якомога більше призначень здійснюють спільно кілька гілок влади (візьмімо для прикладу призначення суддів Конституційного Суду). Окрім того, зміни до Конституції було здійснено не достатньо системно, суперечливо, деякі її статті було змінено, решта – залишилися без змін, через що можна прогнозувати нові юридичні колізії.

Я не заперечую потреби зміцнення парламентаризму в Україні. Це явище є на сьогодні поширеною тенденцією для багатьох розвинених країн, зокрема для країн Європи, з іншого ж боку, необхідна готовність до такого зміцнення і самого парламенту, і населення. При тій розкладці політичних сил, що є зараз у Верховній Раді, це зробити нереально, про що свідчать зокрема і події, пов'язані із відставкою уряду. Попри будь-які зміни до Конституції непрозорі, „підкилимні” домовленості між політиками визначали і визначатимуть політичний процес. Тому, навіть найякісніші конституційні зміни будуть малоефективними без готовності до них політиків і суспільства, без належного рівня політичної і правової культури.

І все ж таки, чи можна прогнозувати зростання відповідальності влади перед суспільством внаслідок політреформи?

Навряд. На мою думку, парламент сьогодні не готовий брати на себе відповідальність перед народом, оскільки там нема авторитетних достатньою мірою політичних сил, які би могли сформувати парламентську коаліцію, що у свою чергу була би здатна взяти відповідальність за формування уряду та за його діяльність. Після виборів така коаліція напевно буде створена, проте навряд чи вона буде тривалою. Схожі ситуації із нестійкістю депутатських коаліцій були в Італії, Греції, Португалії, і там це теж було зумовлено наявністю безлічі дрібних і малоавторитетних партій.

Водночас, я вважаю, що процес внесення змін до Конституції іще не завершено, він буде продовжуватись, виправлятимуться помилки, що були допущені, деякі положення вдосконалюватимуть. Сподіваюся, що надалі цей процес матиме більш системний характер, і у ньому візьмуть участь фахівці-юристи, політики і навіть певною мірою все населення.

Бесіду вела Оксана Гриценко
Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Політична реформа „травмована при народженні”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Сергій Дацюк, философ

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Олександр Дергачов, політолог

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,032