В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Від початку цього року ми живемо в умовах парламентсько-президентської форми правління. Чи є вона прийнятнішою для України за президентсько-парламентську модель, яка мала місце раніше?

Обидві ці форми неприйнятні, оскільки цілі, під які вони створювалися, були слабкі. Метою запровадження теперішньої форми правління було послабити президентську владу, перевести адмінресурс на рівень парламенту, і вже там розподіляти його між олігархами та крупним бізнесом, гарантуючи при цьому цивілізовану форму його розподілу. Отже, проблема була не в тому, щоби відмовитися від адмінресурсу як головної домінанти для олігархічного бізнесу, а в тому, що адмінресурс був монополізований сім`єю колишнього президента. Тому, аби знищити цю монополію, було вирішено зробити парламент головним місцем розподілу адміністративного ресурсу. Оця нехитра ідея і породила нинішню політичну реформу. В результаті зараз ми маємо хоча і трохи ліпшу конфігурацію з розподілу адмінресурсу, проте однаково недолугу.

Нажаль, при плануванні політичної реформи ніхто не ставив сильних цілей, як наприклад, виходу України з-під зовнішнього управління. Позиція, з якою ми ставимо перед собою таку мету, ніяк не стосується матеріальних активів, інфраструктури, власності, влади, тобто є значно вищою. Якщо покласти Україну в об`єктну площину, побачити водночас інші країни та їхні стратегії, тоді можна буде планувати програму виходу нашої держави з-під зовнішнього управління. Тому, з точки зору такої мети, політичну систему України треба створювати принципово інакше.

Як саме?

Візьмімо таку метафору, як відповідальність влади. Дійсно відповідальною може бути лише влада власне народу, тобто влада не представницька, а безпосередня, таким чином, справжня відповідальна влада можлива лише при самоврядуванні. Отже, перше – це самоврядування як один із типів влади.

Інший вид відповідальності влади – це відповідальність „перед Богом і вічністю”. Така влада за своєю суттю не є демократичною, вона не пов`язана зі служінням народу, а присвячена служінню „аристократичним” цілям. Цю відповідальність мусить мати еліта країни, котра має уявлення про високі і водночас складні речі. Отже, ще один тип влади - „влада аристократична”, яка вже, до речі, існує у Сполучених Штатах Америки, її нема іще навіть у перспективі в Європі (однак, німці, чи британці вже над цим задумуються).

З точки зору тих історичних подій, які мають зараз місце (спроба об`єднати Європу, розділення Західної цивілізації на США та Європу, посилення Китайської та Індійської цивілізацій, тотальне розповсюдження демократичної практики) Україна могла би взяти на себе місію спробувати не ділити повноваження між владами, а запровадити дійсне самоврядування, а також аристократичний (або стратегічний) тип влади.

А в чому виражатимуться ці нові типи влади в умовах нашої країни?

У Конституції України йдеться про три типи влади (законодавчу, виконавчу і судову), у ній також сказано про самоврядування, проте воно не виступає там в якості відкритого типу влади. Ця відкритість (або ж необмеженість) проявляється в тому, що якщо громадяни на самоврядному рівні приймають рішення щодо розширення своїх прав, то всі інші гілки влади мусять визнавати це розширення прав. Хочу також зазначити, що згідно зі змінами, які я пропоную, народ не формально а реально, безпосередньо почне здійснювати владу. Таким чином, самоврядування у сенсі нормотворчості стане владою вищою за законодавчу, виконавчу і судову.

До речі, я вважаю, що дискусії щодо самоврядування повинні проходити у якнайширшому колі, натомість обговорення питання стратегічної влади має здійснювати обмежене коло осіб, адже ця влада за своїм визначенням не є демократичною, вона досить складна для розумінням. Тому ця влада повинна також буде мати складні способи здійснення, ставитиме перед собою складні цілі, і цими складнощами вона буде захищена від свавілля демосу.

Повертаючись до сучасних реалій, чи став розподіл владних повноважень між наявними зараз трьома гілками влади ефективнішим після політреформи?

На мою думку, парламентаризм як такий соціально є ефективнішим ніж президентська форма правління за умови, коли цей механізм є програмним і відповідальним перед людьми. У нашому ж випадку у партіях зокрема не передбачено механізму ротації кадрів, через що ми ризикуємо отримати у новому парламенті лише шість-вісім політбюро старих маразматиків. Окрім того, наші партії замість програм мають ідеологічні гасла, наша партійна еліта не діє програмним чином, а парламентські дебати замість дискусії про принципові речі є лише розмовами про інтереси. Тому можлива ситуація, що партії, які пройдуть у Верховну Раду, домовляться про розподіл адмінресурсу, розподілять інфраструктуру і забудуть про потребу відповідати за свої дії перед громадянами. Більше того, ніде в нашій Конституції не сказано про те, як співвідносяться партійні програми із програмою уряду, адже саме остання повинна стати основною для роботи осіб, що приходять в уряд, тобто урядовці повинні виконувати програму Уряду, а не програми своїх партій.

Таким чином, через відсутність інструментальної відповідальності партій і політиків оновлена політична система хоча й буде вдалішою за попередню, проте буде такою ж недолугою.

Чи можемо ми сподіватися, що політичні партії, отримавши більше влади, з часом самовдосконаляться і відтак відповідатимуть покладеній на них місії?

Це та проблема, про яку я говорив на початку, і пов`язана вона з появою партійної аристократії (не плутати з ризиком появи замкненого кола, схожого на „кремлівських старців” Політбюро КПРС), яка рано чи пізно мусить у нас створитися. Партійна аристократія, яка усвідомлюватиме відповідальність перед Богом і вічністю, буде здатна розуміти і теоретично описувати на законодавчому рівні шляхи вирішення суспільно-політичних проблем. Для цього знадобиться кілька десятків років, якщо рухатися в цьому напрямку, чого поки що нема. Аристократія відрізняється від інших типів організації влади способом постановки сильних цілей та їх передачі новому поколінню, відповідальністю перед Богом та вічністю, через яку дуже часто поступаються владою добровільно на користь інших, більш сильних, мобільних, молодих.

Отже, нехай не тішиться нинішнє покоління політичної еліти, що є, як на мене, не вельми обдарованим. Все те, що сьогодні напишуть і змінять в Конституції нащадки змушені будуть викинути на смітник історії, оскільки нинішня еліта ставить слабкі цілі і діє здебільшого не стратегічно.

Що ж ви пропонуєте?

Нам потрібен перегляд правових теорій, їх принципове оновлення з часів Локка та Монтеск`є. Наново має бути описано самоврядування як реальний процес здійснення влади, а не як її абстрактне джерело (як сказано в нинішній Конституції). Повинна бути описана стратегічна влада як влада, що ставить та досягає сильні цілі, і не є власне демократичною в традиційному розумінні цього слова. Завтра потрібні будуть інші зміни, а ці потрібні сьогодні. Бо саме це сьогодні є позицією лідерства не тільки всередині України, але навіть і у Європі. Європа стикнулася з тими ж проблемами, що і Україна. Подібно до того, як Україна не може усукупнити зовнішнє управління та протиставити йому власне більш сильне управління, так само і Європа не може усукупнити системи управління різних країн. Конституція Європи, що недавно наразилася на невдале голосування, має ті ж вади, що і українська — теоретична відсталість, неадекватність часу. Отже готуючи нову правову теорію для української конституції, ми можемо зацікавити і Європу...

Бесіду вела Оксана Гриценко
Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Політична реформа „травмована при народженні”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Олександр Дергачов, політолог

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,114