В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”: „Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

Чи згодні Ви з тим, що президентська і президентсько-парламентська форми правління не виправдали себе в українських умовах?

Я так не думаю. Річ у тім, що положення Конституції України 1996 року часто застосовували некоректно, або ж взагалі грубо порушували як, це робив, наприклад, діючий тоді президент Л.Кучма та інші владні гравці. На загал, вважаю президентсько-парламентську модель цілком ефективною, про що свідчить досвід Франції та Польщі.

Тоді яка форма правління більш підходить Україні (президентська, парламентська, президентсько-парламентська, парламентсько-президентська)?

Насправді, в Україні ніколи не було президентської форми правління, по суті наша форма правління завжди була змішана. Можна скільки завгодно змінювати порядок слів „президентська”, чи то „парламентська”, проте все залежатиме від того, наскільки стійкою є більшість у Верховній Раді, і чи взагалі є така більшість. Конституція 96 року заклала таку модель, що коли в парламенті немає стійкої більшості, то основну роль у системі гілок влади відігравав президент (бо він мав змогу “грати” на настроях фракцій і проводити потрібні для себе рішення). Проте, формування більшості у Верховній Раді (навіть антипрезидентської) переносило б центр влади саме у парламент. Тоді парламент диктував би умови президенту щодо кадрових питань, формування уряду та багатьох інших рішень, адже Конституція всюди передбачала участь або прем'єр-міністра, або Кабінету Міністрів. У свою чергу, для призначення прем'єр-міністра за Конституцією 96 року потрібна була згода Верховної Ради.

Таким чином, наша Конституція дуже нагадувала французьку. А у Франції були прецеденти, коли у парламенті більшість отримували члени непрезидентської партії, саме парламент починав відігравати ключову роль у державі. Така ситуація була би і в нас, якби президент проявляв елементарну політичну культуру, тобто не йшов на конфлікт з парламентом просто заради конфлікту.

А які позитиви принесе Україні політична реформа?

З набуттям чинності закону №2222, на жаль, я думаю, що позитивних змін буде значно менше, ніж негативних, хоча б тому, що багато положень цього закону ще потребуватимуть тлумачення. Найпринциповішим питанням, яке вирішувалося цим законом, була зміна порядку формування уряду, і цей порядок зроблено конфліктним, а також не до кінця зрозумілим. Зважаючи ж, що у нас досі немає закону про Кабінет Міністрів, а тепер маємо ще й недієздатний Конституційний Суд, думаю, що зараз від цього закону можна буде очікувати чимало негативу.

Єдиний позитив, який був у загальному пакеті так званої “політичної реформи”, це хіба що пропорційна система виборів до парламенту, яка дозволить більш чітко структурувати Верховну Раду, а відповідно створити парламентську більшість, що у свою чергу зробить ефективнішою роботу уряду.

У законі 2222 також передбачено деякі позитивні нововведення тактичного характеру, яких, проте, на мій погляд, можна було досягти і без зміни Конституції, а лише шляхом раціонального тлумачення та законодавчого врегулювання. Часто говорять, наприклад, про те, що за Конституцією 96 року строк повноважень уряду напряму прив'язувався до строку повноважень президента. Це дійсно була помилка нашої Конституції, адже реально робота уряду більше залежить від парламенту, ніж від президента. Однак, цю помилку можна було би виправити просто шляхом формування відповідної традиції, за якої уряд би йшов у відставку перед новообраним парламентом, і без припису в Конституції. До речі, фактично так завжди у нас і відбувалося.

А чи можна розраховувати на те, що наші політичні партії після політреформи розвинуться, оскільки отримають більше владних повноважень, а отже і більше відповідальності?

Хотілося би цього очікувати, однак поки що наші політичні партії нагадують вузькі клуби за інтересами, їм бракує демократичних засад організації внутрішньопартійного життя. Важко зрозуміти, чому, зокрема, у неуспішних партіях зберігається незмінне керівництво, яким чином формуються партійні органи та передвиборчі партійні списки. Отже, оскільки в самих партіях немає демократії, то складно очікувати від них того, що вони нестимуть демократію в суспільство?!

Можна, проте, вважати позитивними інші законодавчі зміни, які передбачають державне фінансування політичних партій після цих парламентських виборів. Цей крок повинен позитивно вплинути на розвиток політичних партій в Україні.

Ви говорили про багато негативів, які може спричинити політична реформа. Назвіть, будь ласка, основні з них.

Наш Центр проводив аналіз можливих наслідків політичної реформи і там було визначено аж 22 пункти “загроз”, починаючи від цілком очевидних речей щодо імперативного мандату та загального нагляду прокуратури. Окрім того, заслуговує критики збільшення строку повноважень Верховної Ради до п'яти років, адже в умовах, коли наше суспільство так динамічно розвивається, очевидно, що навіть за чотири роки парламент втрачає зв'язок із соціумом і його структура мало відповідає настроям громадян. Окрім того, закон № 2222 збільшив строк повноважень Верховної та місцевих рад, проте він не збільшив строку повноважень місцевих голів. Тому, якщо закон №3207-1 не буде ухвалений до парламентських виборів (а несформування Конституційного Суду робить це цілком реальним), то знову ж таки виникне колізія, і не відомо, як її вирішувати.

До того ж, у зв'язку із конституційними змінами вилучено норму про те, що робота Верховної Ради буде визначатися законом про регламент. Існують інші норми, які вказують, що організація, повноваження і порядок діяльності всіх органів державної влади визначається виключно законом, але, враховуючи те, як ці зміни приймалися, я допускаю, що Верховна Рада буде затверджувати регламент власною постановою. Отже, це дозволятиме парламенту змінювати свій регламент, коли йому цього захочеться. У свою чергу зловживання процедурою здатне призвести до багатьох негативів у роботі Верховної Ради, починаючи з роботи над законопроектами, і закінчуючи прийняттям політичних постанов. Ми вже маємо неприємний прецедент щодо рішення Верховної Ради про відставку уряду. Навіть розгляд питання про прийняття резолюції недовіри уряду мав би бути чітко розписаний, проте тепер Рада зможе в ручному режимі самостійно змінювати таку процедуру, як їй заманеться.

Цей перелік можна продовжувати. Але найгірше, що законодавець заклав можливість виникнення в державі тривалої політичної кризи. Зокрема, згідно статті 90 Конституції зі змінами, можлива ситуація, коли після дострокових парламентських виборів парламент буде знову неспроможний сформувати уряд, але цей складу парламенту вже неможна розпускати. Тобто держава може залишатися протягом року – півтора і без повноцінного уряду (або взагалі без будь-якого уряду) та без дієздатного парламенту.

Часто зараз доводиться чути про те, що після політреформи у нас можлива часта зміна урядів. Наскільки це ймовірно, на Вашу думку?

Я вважаю, це цілком можливо, особливо у разі, якщо до виборів не буде прийнято закон про Кабінет Міністрів, який коректно тлумачитиме повноваження Верховної Ради щодо призначення та звільнення членів Кабміну. На мій погляд, цілком може бути, що (як це буквально прописано у пункті 12 статті 85 Конституції зі змінами за законом № 2222) парламент звільнятиме членів Кабміну на свій розсуд без будь-якого подання президента, чи прем'єра.

Якщо ж коректно у законі розписати процедуру призначення та звільнення членів уряду, то цієї загрози можна буде уникнути, адже системне тлумачення норм Конституції і керування інтересами держави дозволяє робити висновок, що як призначення, так і звільнення членів Кабміну має здійснюватися за однаковою процедурою, тобто, якщо міністрів призначають за поданням прем'єра, то і звільняти їх Верховна Рада повинна за його ж поданням.

До того ж, ми напевно єдина держава в світі, у якій призначення міністрів здійснюють за різними процедурами, одних – за поданням прем'єра, інших за поданням президента. А потім уряд повинен працювати як єдина команда.

То чи потрібна нам взагалі ця політична реформа? Чи відповідає вона суспільним інтересам, чи лише шкодить їм?

Політична реформа як така нам безумовно потрібна, проте не варто плутати її із конституційною реформою. На моє переконання, коли президентом Л. Кучмою ініціювалася так звана політична реформа, не було жодних підстав говорити про необхідність внесення змін до Конституції, особливо змін такого масштабу. В крайньому разі, можна було „точково” збалансувати деякі випадки неоднозначного тлумачення Конституції 96 року, наприклад, треба було захистити членів Кабінету Міністрів від свавільного (одноосібного) звільнення президентом.

Більше того, політична реформа насправді – це не конституційні зміни, а прийняття законів, які розвивають норми Конституції. Якщо президент Л. Кучма розповідав, що нам потрібна політична реформа, то його слід би було запитати, чому він 8 разів ветував закон Про Кабінет Міністрів, який приймався парламентами трьох скликань. Той закон знімав багато конфліктних питань між президентом і Радою, між президентом і Кабміном. Отже, політична реформа мала би реалізовуватись через низку законів, такі як Закон Про Кабінет Міністрів, Про Президента, Про регламент Верховної Ради, і лише у випадку крайньої необхідності можна думати про зміни Конституції.

Бесіду вела Оксана Гриценко
Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Політична реформа „травмована при народженні”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Сергій Дацюк, философ

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Олександр Дергачов, політолог

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,030