В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Як ви ставитесь до політичної реформи і в чому бачите її головний сенс?

Я не є розробником політреформи Олександра Мороза, оскільки проект змін до Конституції за номером 2222 не має нічого спільного з політичною реформою, про яку я веду мову вже декілька років, і про яку підготував багато публікацій і проектів змін до Конституції.

Зміни до Конституції, внесені 8 грудня 2004 року, які зараз звуться законом 2222, не є системними, і вони повністю розбалансують політичну систему України.

У чому проблема української політичної системи? Фактично у нас на національному рівні була створена ситуація, коли повноваження президента виглядали сильнішими, але не тому, що так було записано в Конституції, а тому, що так робив Кучма. Із цього і виникла ідея відібрати частину повноважень у президента і передати їх парламенту. В результаті після 1-го січня у нас абсолютним начальником в країні є парламент. Справа в тому, що ми забули, що навіть в парламентський республіці є дуже чіткий баланс влади на національному рівні, між парламентом і президентом.

Отже, що ми отримали після внесення змін до Конституції?

Тепер парламент не просто формує уряд без участі президента, він може призначати і звільняти практично всі кадри, які є в системі центральних органів виконавчої влади. Парламент може змінити будь-якого міністра, що в принципі неприпустимо і дестабілізує уряд. Навіть в парламентських республіках більшість є фактичною, а не юридичною. Те, що на нас чекає, абсолютно нелогічно, оскільки в парламенті як єдиному органі з`являється група депутатів, яка зветься більшістю, формується коаліція, яка наділяється конституційними правами. До чого це призведе, ми ще побачимо, коли цю коаліцію буде сформовано.

До того ж, це унеможливлює визнання недійсними законів, коли порушена процедура їхнього прийняття. До 1-го січня у нас була 19-та Стаття Конституції, яка не змінилася, але яка чітко вказує, що органи влади і посадові особи мають діяти в межах, вказаних законом, тобто і Верховна Рада теж. Порядок діяльності Верховної Ради прописаний в законі про регламент. Однак Верховна Рада скасувала цю норму, і тепер вона буде користуватися не законом, а просто своїм регламентом. Це призведе до того, що під будь-який закон можна внести поправку у регламент, який не треба підписувати у Президента, і закон буде прийнятий. І ніякий суд не може визнати прийняття цього закону неконституційним.

До 1-го січня судді Конституційного суду призначалися на свої посади парламентом або Президентом. Не було процедури звільнення з посади суддів. Це давало їм гарантії від впливу з боку президента чи парламенту. Тепер же Верховна Рада записала, що судді призначаються і звільняються. Це може призвести до того, що при розгляді якого-небудь „слизького” питання в Конституційному суді на суддів можна буде здійснювати тиск, погрожуючи звільненням. Тобто це чергове розхитування політичної системи.

Далі ще гірше. Раніше у нас було записано, що може бути 4 віце-прем`єра, і не більше. Тепер це обмеження зняли, і я не здивуюся, якщо після виборів кожна фракція отримає по віце-прем`єру. Їх може бути 7 чи 8, або й 10… Скільки у нас міністерств буде – також нікому не відомо. Подібних прикладів можна навести дуже багато.

Які наслідки буде мати політреформа на місцевому рівні?

Чергова дурниця це те, що міські голови будуть обиратися на 4 роки, а міські ради – на 5 років. Все це вкупі дає погану картину того, як будуть діяти органи влади в Україні на регіональному рівні. Але й це ще не все. Справа в тому, що 23 грудня Верховна рада проголосувала другу частину так званої політреформи. Це закон про внесення змін до Конституції 3207-1. Він був проголосований в пакеті із законом 2222, але потім був перероблений з точністю до навпаки. І якщо цей закон набере чинності, ми не будемо мати системи влади вже й на місцевому рівні. Там буде повна вакханалія.

Якщо перша редакція пропонувала зробити трьохступеневу систему управління, сформувати місцеві громади, тобто спростити систему управління, то нова редакція все це відкинула. В Україні запроваджується ще складніша система адміністративно-територіального устрою, яка буде складатися з області, району, міста, району в місті, села, селища, округи. Тобто до нинішньої і без того складної системи додається округа, це добровільне об`єднання кількох сіл, які об`єднуються. Нічого не говориться, чи буде рада округи, голова округи, проте записано, що в кожній адміністративно-територіальній одиниці діє місцеве самоврядування. Зрозуміло, що місцевого самоврядування базового рівня не буде.

Реально ми вже маємо перші наслідки керування державою постановами Верховної Ради. Вона вже відправила у відставку уряд, потім звільнила деяких міністрів. Здається, такого ще ніде не було, але ми таке вже маємо. В той же час зараз ніхто в Україні не може призначити керівника виконавчого органу.

В своєму зверненні Президент показав план того, як треба виходити з цієї ганебної ситуації. Цей план передбачає створення спеціальної групи з представників президента, уряду і парламенту, які б розглядали проекти рішень Верховної Ради на предмет їх відповідності Конституції, чи на предмет можливості їх виконання, щоб не було такої ситуації, яка недавно трапилась з урядом.

Чи не загрожує така нова архітектура влади серйозною нестабільністю уряду?

Надзвичайно загрожує. Коли у нас не буде політичної сили, яка буде мати чітку більшість, перманентна зміна урядів забезпечена. Зовнішня політика також стає абсолютно не передбачуваною, оскільки МЗС буде керуватися постановами Верховної Ради. Внутрішньо-економічні проблеми також, на жаль, гарантовані.

Сьогодні я з острахом чекаю результатів виборів, оскільки, виходячи з даних соціологів, жодна політична сила не буде мати контрольного пакету голосів в парламенті. Тим більше, що значна частина людей у списках партій – це люди, які вже побували в парламенті і по кілька разів змінювали свою політичну орієнтацію. І хоча б якими жорсткими не були правила формування коаліцій, переходи депутатів з одної фракції до іншої все одно будуть. В самих списках партій позбиралися дуже різні люди. Це призведе до того, що всередині однієї фракції будуть групи „по інтересам”, які будуть домовлятися з такими ж групами всередині іншої фракції. А міністри будуть змушені догоджати цим „групам інтересів”, інакше вони будуть просто звільнені з посади.

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Політична реформа „травмована при народженні”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Сергій Дацюк, философ

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Олександр Дергачов, політолог

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,086