В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Формування ефективної моделі влади – це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні – з моменту проголошення державної незалежності процес державотворення перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства. Але низка ідеологічних протиріч, політичних колізій та тугий клубок протилежних економічних інтересів правлячої еліти й досі не дозволяють політичній доцільності та здоровому глузду стати домінуючими складовими у вирішенні цієї непростої задачі.

Конституція 1996 року, яка стала результатом поточного політичного компромісу, на жаль, не поставила крапку в оформленні державного устрою країни. Більшість питань щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади (Президент, Уряд, Верховна Рада), – подальшого розвитку місцевого самоврядування, розподілу повноважень між центральними та місцевими рівнями, – перетворились на хронічну проблему української політики.

Невдалі спроби покращити Конституцію 1996 року за відсутності визначальних законів, які б фіксували повноваження й обов`язки Президента і Кабінету Міністрів, та провал процесу імплементації результатів референдуму щодо надання більших повноважень інституту президентства – стали переломним моментом у внутрішньополітичній боротьбі довкола моделі державного устрою. Політичний маятник хитнувся у протилежний бік. Новий порядок денний української політики стали визначати ідея проведення політичної реформи та переходу (повернення) до парламентсько-президентської республіки.

Насправді ж, складається враження, що країна продовжує рухатись у руслі пострадянської політичної традиції. І підготовка, і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під нею відбуваються.

Відтак, у поточному випуску Діалог.UA, ми маємо намір дослідити та розібратися з низкою проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Перш за все, хотілося б розібратися із змістом пакету політичної модернізації. Який формат, яку програму-максимум та програму-мінімум може обрати Україна на шляху до політичної модернізації? Наскільки в проекті політичної реформи вдалося поєднати різнопланові цілі забезпечення народовладдя і демократії, реалізацію принципу політичної відповідальності та досягнення ефективності виконавчої влади.

Не менш болюча проблема політичної адекватності. Наскільки характер та зміст поправок до Конституції відповідають сучасному поняттю парламентаризму? Чи дозволить реалізація запропонованого варіанту політичної реформи забезпечити формування ефективної виконавчої влади в Україні? Що принесе Україні перехід до парламентсько-президентської моделі – розширення участі громадян в управлінні державою, чи навпаки, під прикриттям парламентської моделі, відбудеться легітимація олігополістичної системи влади?

Особливу стурбованість викликають проблеми, що постають перед Україною в процесі імплементації нової системи політичних координат, зокрема неприкриті діри в законодавчому забезпеченні процедур та механізмів реалізації політичної реформи. Як уникнути „політичного вакууму” та некерованості, що може виникнути на перехідному етапі?

Нарешті, не можна залишити поза увагою ризики, які виникають при проведенні політичної реформи. Як уникнути загрози формування партократичного режиму в Україні? Чи будуть створені запобіжники щодо перманентних урядових криз, дострокових парламентських виборів та зростаючої політичної конфронтації? Відповіді на ці запитання сьогодні годі шукати в офіційних документах та виступах вищих посадових осіб держави. Але тим актуальнішим і цікавішим може стати обговорення існуючих проблем на сторінках „Діалог.UA”. Залишайтеся з нами, панове!

Свернуть

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Політична реформа „травмована при народженні”

Чи згодні Ви з тим, що президентська форма правління не виправдала себе в умовах нашої країни?

Насправді у нас існувала пострадянська політична система, і відповідно назви її інститутів далеко не завжди співпадали з реальними функціями та характеристиками їхньої роботи. Як на мене, не зовсім коректно називати нашу попередню модель президентською, чи президентсько-парламентською. За наявності посади президента в Україні фактично не існувало інституту президентства в класичному значенні цього слова.

Тим, що тодішня модель базувалася на деконцентрованій системі виконавчої влади, тобто реально було декілька паралельних виконавчих вертикалей (президентська та прем`єрська, яка розбивалася на вертикаль власне прем`єра, вертикаль глави податкової, вертикаль міністра фінансів і т.д.). Не було цілісної вертикалі влади, була доволі складна система, яка не координувалась з якогось одного центру, натомість Президент лише забезпечував баланс між різними вертикалями виконавчої влади. Отже, важко говорити про те, чи виправдала себе власне президентська система. Зрозуміло лише, що кучмівська модель продемонструвала свою невідповідність потребам країни, адже відстала як від рівня розвитку українського суспільства, так і бізнесу.

До речі, якщо наявні зараз політичні еліти виявляться нездатні реалізувати теперішню доволі недосконалу політичну реформу, і буде спровокована масштабна політична криза, то це автоматично призведе до дискредитації парламентської форми правління. Не виключено, що через непрофесіоналізм та політичну безвідповідальність правлячого класу, Україна ще повернеться до розгляду питання про президентську (канцлерську) модель організації виконавчої влади.

Які взагалі позитиви ми зможемо отримати завдяки політичній реформі?

Поки що позитиви та негативи від політреформи врівноважують себе. З одного боку, в контексті реформи було прийнято закони про запровадження пропорційної системи виборів і таким чином було зроблено крок до формування політичних партій. Вони отримали поштовх для того, щоб стати провідними суб`єктами політичного процесу. З іншого ж боку, політреформа в Україні виявилась „травмованою від народження”. З самого початку вона розглядалася не в якості політичної цілі, а в якості політичного тарану авторитаризму та інструменту обмеження повноважень президента. Відповідно, не відбулося змістовних політичних дискусій щодо цілей, які ця реформа мусить вирішувати. У зв`язку з тим, що до кінця не з`ясовано було її цілі, цю реформу вкрай важко оцінювати зараз.

Попри все, політреформа може спрацювати на позитив лише за умови прийняття ще до виборів пакету конституційних законів, до яких належать закон Про Кабінет Міністрів, Про Президента, Про регламент Верховної Ради (тобто законів, що визначатимуть реальні механізми функціонування поправок до Конституції). Тобто, політреформа спрацює лише за умови, що правила гри будуть сформовані у відповідності до певних принципів та цінностей, а не виходячи з поточної політичної кон`юнктури та ситуативної переваги, яку може отримати в майбутньому парламенті одна з політичних сил.

Політреформу треба використати для виходу за межі старої парадигми політичної культури. Не можна допускати традиційної схеми коли спочатку відбувається передвиборчий поєдинок „без правил”, а вже потім „переможець”, заднім числом, „прописує” правила під себе та свою перемогу. Потрібно розірвати замкнене поле беззаконня, як норми політичного життя. Повноваження та процедури їх реалізації необхідно визнати до виборів, а у виборах нехай переможе дійсно „сильніший”, тобто та політична сила, яка буде більш переконливою в очах українських виборців.

А які ризики несе ця політична реформа?

Ризики, що пов`язані із інституційно-правовою неповнотою. Запропонована реформа є несистемною, бо зводиться до перерозподілу повноважень між вищими органами державної влади. Натомість, не було знайдено прийнятної формули, щодо формування ефективної виконавчої влади в країні. З іншого боку, питання, що пов`язані із взаєминами між центром та місцевими владами, питання про формування судової влади, питання про розвиток інститутів громадянського суспільства також залишилися поза межами політреформи. До них, як кажуть, підійшли по залишковому принципу.

Проблема легітимності. Реформа ініційована в основному елітними групами, при цьому її зміст залишився поза увагою широких соціальних груп і груп політекономічних інтересів. Відповідно, з самого початку був закладений ризик недостатнього рівня суспільно-політичної легітимності політреформи.

По-третє. При розробці політреформи були проігноровані глобальні виклики, з якими стикаються держави в сучасному світі. Більшість проблем, що пов`язані з державною та громадською безпекою, з готовністю української влади реагувати на зовнішні виклики залишились поза увагою розробників. Поправки були спрямовані на убезпечення еліт, а не на посилення конституційно-правових механізмів захисту державного суверенітету та національної безпеки.

Нарешті, парламентарі вдруге наступають на ті ж граблі, що і при прийнятті Конституції 96 року. Нагадаю, норми Конституції 96 року не були нормами прямої дії і, відповідно, після її прийняття питання влади не було вирішено до кінця. Постала необхідність ухвалення ще цілого пакету конституційних законів. Теперішня політреформа повторює ту ж саму помилку, адже поправки до Конституції, які було внесено теж не є нормами прямої дії. Знову виникає проблема їх імплементації та прийняття пакету конституційних законів, які пропишуть деталі функціонування вищих органів державної влади.

Існує також небезпека непослідовної реалізації реформи. Як бачимо, хоча рішення про введення в дію поправок до Конституції було прийнято вже рік тому, за цей рік практично нічого не було зроблено у плані реалізації політреформи та наповнення її реальним змістом. Це означає, що більшість політичних сил орієнтується на ревізію змісту та характеру змін нашої владної моделі після виборів.

А які негативні наслідки матиме ця реформа?

Мушу зазначити, що модель, яка закладена в цій реформі, лише частково відповідає характеристикам парламентаризму, котрий існує в більшості європейських країн. Ця модель приведе до примусової „партизації” лобістських угрупувань, оскільки великого значення набувають політичні партії. З іншого боку, виникає загроза формування режиму партократії, коли лідери партій, пройшовши до парламенту і не будучи напряму підконтрольні вже виборцям (як мажоритарники), зможуть робити все, що їм заманеться. Тому, виникає серйозна загроза політичної безвідповідальності сил, що пройдуть у парламент.

За класичною схемою парламентський устрій передбачає створення коаліції, яка формує уряд. У разі кризи парламент або відправляє уряд у відставку, або ж у країні призначать нові парламентські вибори. Таким чином, будь-яке втручання у діяльність уряду після того, як його було сформовано, пов`язано із високою політичною відповідальністю для парламенту, яка межує із загрозою дострокових парламентських виборів.

У нас же такої норми не передбачено, і відповідно рівень політичної відповідальності депутатів значно нижчий, адже вони матимуть змогу звільняти не лише уряд в цілому, а й окремих міністрів. Через це можна буде „тасувати” склад уряду, дезорганізовувати його роботу, і не нести при цьому будь-якої політичної відповідальності.

Якщо уряд опиниться у ручному управлінні Верховної Ради (коаліції), то він буде позбавлений можливості здійснювати будь-які економічні перетворення. Це лише посилить стихійні процеси в українській економіці та соціумі. В умовах, коли вже вичерпано модель відновлювального економічного зростання, коли різко змінюється зовнішня кон`юнктура і, відповідно, потрібно запроваджувати антикризові моделі розвитку. Нам потрібна ефективно діюча виконавча вертикаль, а її в існуючій системі координат буде надзвичайно важко створити.

Нарешті, залишився без уваги головний недолік попередньої влади, що полягав у розірваності та деконцентрації виконавчої влади. Зміни до Конституції передбачають, що парламент формуватиме уряд, проте голів державних адміністрацій і надалі призначатиме президент. Відтак, буде відтворена ситуація паралельного існування кількох виконавчих вертикалей, що створить можливість конфлікту між ними.

А чи може статися так, що політичну реформу взагалі відмінять?

Мені здається, що оскільки ключовим питанням є перегляд змісту політичної реформи, то відміняти її ніхто не збирається, не зважаючи на те, які радикальні кроки сьогодні декларують деякі політики. Це все лише інструменти, за допомогою яких кожна із політичних сил намагається створити умови, більш сприятливі для перегляду змісту політреформи у вигідний для себе бік. Діапазон інтерпретацій норм Конституції і до, і після прийнятих до неї змін, є достатньо широким, і тому інститут президента може залишитися або достатньо сильним, або „схуднути” до рівня повноважень, якими володіє британська королева.

Ми вже не раз заторкнули тему політичних партій, чи можна розраховувати на те, що вони, отримавши більше влади, нарешті розвинуться та самовдосконаляться?

На мою думку, після виборів Україну може очікувати партійна криза. Виявляться всі недоліки бізнес-корпоративної моделі, на якій було засновано більшість політичних партій. Сьогоднішні наші партії представляють переважно інтереси бізнес структур, і їхня діяльність зумовлена не політичними цілями, не програмно-ідеологічними засадами, а інтересами фінансово-економічних угрупувань. Хоча українські партії сьогодні із ЛТД трансформувались в ОАО, проте вони так і не стали громадсько-політичними організаціями, які здатні представляли широкий спектр інтересів політ-економічних прошарків.

Особливо помітною стане названа мною криза в разі, якщо відбуватимуться дострокові вибори до парламенту, адже тоді, з огляду на неадекватність та невкоріненість політичних партій у реальну соціал-політичну структуру суспільства, партії остаточно втратять довіру виборців, і тоді не виключена поява нових більш адекватних політичних проектів, або політичних сил, що запропонують суспільству більш радикальні політичні гасла. Сьогодні „парламентські партії” мають останню можливість пройти до парламенту, маніпулюючи короткотерміновими електоральними уподобаннями, адже других виборів за пропорційною системою такі партії не переживуть. Вони змушені будуть змінюватися, а ті, хто не будуть здатні на зміни, зійдуть з політичної орбіти.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Конституційна реформа не досягла своїх цілей

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украинская политическая система предрасположена к парламентской модели

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Сьогоднішній варіант напів- парламентської республіки мало підходить для України

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова

„Існує небезпека зниження рівня дієздатності влади”

Юрій Римаренко, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права

„Ми іще не доросли до чистого парламентаризму”

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”

Єдиний вихід – прийняти нову редакцію Конституції

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Майбутнім урядам загрожує серйозна нестабільність

Віктор Тимощук, Голова Центру політико-правових реформ

„Політична реформа безумовно необхідна, проте не потрібно підміняти понять”

Сергій Дацюк, философ

„Готуючи нову правову теорію для української Конституції, ми можемо зацікавити і Європу”

Микола Яковина, радник з питань місцевого самоврядування Програми партнерства громад Фундації „Україна -США”

Україна уже зіткнулася з проблемами імплементації конституційних змін

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

„Процес внесення змін до Конституції іще не завершено”

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

„Доречніше було би говорити про перехід до президентсько- прем`єрської моделі”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„З часом політичні партії змушені будуть набути більш-менш цивілізованих форм”

Володимир Полохало, директор Інституту посткомуністичного суспільства

Парламентська республіка – це лише шанс для демократії

Олександр Дергачов, політолог

„Україні доведеться експериментувати на самій собі”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Эту Конституцию придется менять еще не раз

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Реальної політреформи в Україні поки що не відбулось

Владимир Малинкович, политолог

Парламент 2006 года может быть неэффективным

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Партийная олигархия в перспективе, будет вершить судьбу страны»

Дмитрий Выдрин, политолог

В будущем мы увидим в Украине чисто парламентскую республику

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

„В результаті політичної реформи ефективність державного управління зменшиться втричі”

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

„Демократія більш гарантована за парламентської форми правління"

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,076