В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Нова тема для обговорення на www.dialogs.org.ua – середній клас в Україні. “Навіщо обговорювати те, чого немає”, – запитають одні. “Чи може бути цікавим клас, який без жодного спротиву віддав свободу слова, совісті та політичних об’єднань на відкуп купці нуворишів?” – скажуть інші. “А ось так ми виростимо середній клас та наше світле майбутнє, – витягнуть із шухляд десятки заздалегідь підготованих теорій треті. – Що будете замовляти?”. “А що воно таке взагалі, середній клас в Україні?” – запитають четверті. І наперед знаючи, що запитань буде набагато більше, ніж відповідей, ми й починаємо цей діалог. Адже там, де запитанням тісно, а відповідям просторо – і народжуються нові ідеї, теорії, знання. Саме запитання скидають полуду з очей і фальшиву харизму з самозваних королів.

У перехідних суспільствах важко точно визначити розмір середнього класу, окреслити його характерні риси та уподобання. Але про те, що краще бути здоровим і багатим, ніж хворим та бідним, знають усі. У середньому класі, як і будь-якому ідеалізованому витворі людського розуму, втілюються найкращі риси професіоналізму, індивідуалізму та ініціативності. І українці, з своєю природньою жагою до “золотої середини”, тут зовсім не виняток. Про потребу підтримувати та зміцнювати середній клас давно вже говорять соціологи й політики. Про необхідність здійснення практичних кроків щодо створення умов для розвитку середнього класу в Україні йшлося навіть у посланні Президента України Леніда Кучми до Верховної Ради.

Формування середнього класу в Україні, його зростання і зміцнення водночас є і соціальним, політичним і гуманітарним замовленням суспільства. Але є і інші виміри цієї проблеми. У минулому 20 столітті питання нової соціальної стратифікації та долі середнього класу набуло над-соціального, есхатологічного маштабу. Протистояння двох ідеократичних систем - СРСР та США у союзі із Європою – у кінцевому рахунку було кристалізовано у протиставленні двох нових “царств божих на Землі” – комунізму як суспільства вільного часу і реалізованих людських потреб, та “суспільства благоденства” або суспільства суцільного середнього класу.

Більше того, питання нового “некомуністичного” суспільства, де панує середній клас, органічно випливало і з певного розуміння шляху розвитку усього людства – міжцивілізаційних та міждержавних стосунків, глобальної економіки, гуманітарної та соціально-економічної конвергенції тощо. Ось як розмірковував про ідеальне майбутнє відомий англійський історик та філософ А.Дж.Тойнбі, «людина середнього класу та середнього віку»: «До кого ж нам звертатися за спасінням в цьому найнебезпечнішому становищі, коли в наших руках не лише власні життя та смерть, але й доля всього людства? Спасіння, можливо, лежить – як це найчастіше буває – у пошуках середнього шляху. В політиці ця золота середина не означатиме ані необмеженого суверенітету окремих держав, ані цілковитого деспотизму центрального світового уряду; в економіці це також буде щось відмінне від неконтрольованої приватної ініціативи або, навпаки, явного соціалізму. На думку одного західноєвропейскього спостерігача, людини середнього класу і середьного віку, Спасіння прийде, але ні зі Сходу, але й ні з Заходу. (“Сучасний момент історії”).

Запрошуючи наших читачів до участі в обговоренні проблем середнього класу, ми сподіваємося, що ваші статті, роздуми та листи дозволять більш детально та системно дослідити цей непростий соціальний феномен та визначити, чи є у нього майбутнє – близьке, чи, як це часто трапляється в Україні – лише далеке та примарне.

Тож поговоримо про середній клас та його місії.

Свернуть

Нова тема для обговорення на www.dialogs.org.ua – середній клас в Україні.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Рівень конкуренції в суспільстві визначає рівень розвитку середнього класу.

Рівень конкуренції в суспільстві визначає рівень розвитку середнього класу.: Рівень конкуренції в суспільстві визначає рівень розвитку середнього класу.

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології

Пане Валерію, як складається ситуація в Україні з середнім класом? Чи є він у нас?

Саме поняття середнього класу є досить невизначеним. У західних суспільствах до середнього класу відносять (якщо скористатися сучасною термінологією соціологів), так звані, контрадикторні класові позиції. Це такі класові позиції, які не можна віднести, з одного боку, до роботодавців-капіталістів, а з іншого боку, до робітничого класу. Такі проміжні позиції займають, наприклад, самозайняті, які володіють засобами  виробництва, але нікого не наймають. До них відносять, наприклад, фермерів, які не використовують найманої праці, а працюють самі.

Друга категорія, яка входить до середнього класу – це наймані працівники, робоча сила яких  дорого коштує на ринку праці – це професура, артисти, майстри мистецтв. У нас ця категорія ще досить  далека до того, щоб піднятися до тих позицій, яку вона має у ринкових суспільствах. Крім окремих діячів мистецтва, які користуються великою популярністю і вже вийшли не просто в середній, а у “вищий” середній клас. Більшість поки що знаходиться у скромному достатку.

І третя категорія – це люди, які є найманими працівниками, але виконують деякі з тих функцій, що належать до функцій роботодавця. Це ті люди, які контролюють робочу силу. До них належать різного роду менеджери, супервізори різних рівнів. Це не власники підприємств, а ті, хто виконує там управлінські функції. В Україні це стосується, в основному, менеджерів іноземних компаній. Ціна кваліфікованої робочої сили в цих компаніях досить висока.

Потенційно, ці три категорії – це представники середнього класу. Але для того, щоб їх можна було порівнювати з представниками середнього класу інших країн, які вже давно побудували ринкову економіку і відповідні соціальні інституції, треба, щоб умови конкуренції були такими, які притаманні економікам цих країн. Тобто, ці умови мають не бути деформовані втручаннями представників влади – від її найвищих до найнижчих ланок.

Основна проблема України полягає у тому, що наш ринок ще не розвинутий настільки, аби забезпечувати адекватну винагороду тим, хто може виконувати кваліфіковану роботу. Причому основну (хоча, безумовно, не єдину) причину такої неадекватності я вбачаю у відсутності так званої справедливої конкуренції. У нас існують чинники впливу, які значно деформують зміст конкуренції. Більшість підприємців (за даними спеціального дослідження, проведеного КМІС у 1999 році – приблизно 80%) вимушені встановлювати “неформальні зв’язки” з представниками влади - в податкових адміністраціях, у вищих органах влади, які можуть забезпечувати пільговий режим діяльності “потрібних” підприємств. Тому зараз доходи і самореалізація підприємців і висококваліфікованих фахівців дуже часто залежать від того, чи мають ці люди зв’язки з владою.

Деякі західні соціологи відносять до середнього класу людей не за тими критеріями, які я назвав раніше, а за середнім рівнем доходів, або за середнім положенням у стратифікації за  соціально-економічним індексом (він вираховується на основі даних стосовно доходу, освіти, та престижу професії, яку має людина. В цьому разі, йдеться, фактично, не про середній клас (хоча його так називають), а про середню страту, яка приблизно однаково віддалена й від нижчої страти, й від вищої. Якщо розглянути стратифікацію за доходами у нашому суспільстві, то позиції однаково віддалені від вищих і нижчих рівнів доходів у нас поки-що досить порожні. Ті, хто мали б належати до “середнього класу” (середньої страти) за своїми доходами, в більшості ближче до нижнього класу, а не до середини. Середня ніша заповнена дуже слабо. Реальні умови життя, які визначаються тим, що можуть собі дозволити люди, для більшості з тих, що формально належать до середнього класу, поки що дуже далекі від теоретично очікуваних доходів середньої страти.

Винятком є менеджери міжнародних компаній й окремі, “найелітні” представники мистецтва, науки і деяких інших галузей, кваліфікація яких користується надзвичайно високим попитом. Це поки-що тільки перші паростки входження до середнього класу за приналежністю до певної страти – за доходом і престижем професії. За освітою значно більше людей належать до середнього класу за міжнародними параметрами, але у нашому суспільстві вони мають дохід значно менший від теоретично середнього.

Яка загалом частка населення відповідає критеріям, за якими їх можна віднести до середнього класу?

Мої розрахунки показують, що в Україні ця частка населення складає 12-15 %. Тут дуже багато проблем з визначенням категорій населення, яких можна віднести до середнього класу. Дуже часто трапляється так, що освіта людини є невідповідною позиції, на якій вона працює. Наприклад, професор, який працює продавцем, не належить до середнього класу. Так само, професор, який працює на відповідній посаді і отримує державну зарплату – не належить до середнього класу за своїми умовами життя.

У нас виходить так, що ті, хто мав би належати до середнього класу, дуже наближені до нижнього класу за своїми доходами і рівнем задоволення своїх потреб.

По тим дослідженням, які час від часу оприлюднюються в пресі, зокрема Центра Разумкова, близько 50 % населення відчувають себе середнім класом. Як це співвідносити з тією цифрою, яку назвали ви – 12-15 %?

Відчуття себе – це показник не класу, а думок про своє класове становище. Крім того, я не бачив жодних публікацій, які були б дослідженнями цієї ситуації, а не опитуваннями стосовно неї. Для того, щоб з’ясувати чи належить людина хоча б за показником освіти до середнього класу, потрібно знати не тільки її освіту, а й те, чи потребує виконувана цією людиною робота такої освіти. Якщо потребує ще більшої освіти, то можна зараховувати до середнього класу. Якщо ж потребує значно меншої, ніж людина має, то вона знаходиться не на своєму місці з точки зору теорії соціальних класів.

Наскільки актуальним в сучасному світі є поняття середнього класу?

Дивлячись для чого. Для політиків це є дуже важливим питанням, тому що формування середнього класу – це формування підвалин стабільного суспільства. Задля цієї мети і соціальна, і економічна політика мають бути спрямовані таким чином, аби сприяти формуванню середнього класу. Це в інтересах і суспільства в цілому, і держави, як апарату управління, – якщо це, звичайно не держава-паразит, яка використовує населення для того, щоб чиновники набивали свої кишені.

З середнім класом дуже тісно пов’язані умови стабільності. Причому стабільності не як збереження певного режиму, а як відсутності протистояння між різними верствами суспільства.

Тому, можна сказати, що в обговоренні проблем формування середнього класу зацікавлене все суспільство. Адже для суспільства потрібно, щоб було якомога більше людей зацікавлених в прозорій, чесній конкуренції. Наявність такої конкуренції є найважливішою передумовою економічного розвитку суспільства. Саме конкуренція спонукає до постійного підвищення продуктивності праці, яке так багато проповідували комуністи у Радянському Союзі, але яке не могли забезпечити.

До речі, в Радянському Союзі середній клас існував?

В Радянському Союзі існувала абсолютно інша класова структура, про яку тоді не писали, тому що не можна було, а зараз не пишуть, тому що не цікаво. Середній клас в Радянському Союзі складав усю номенклатуру, яка знаходилась між тими, хто не мав підлеглих взагалі і до тих, хто не мав над собою начальників, тобто Політбюро ЦК КПРС. Виходить досить величезна піраміда, яка дещо нагадує монархічний устрій давньоазіатських суспільств. Серед всього населення СРСР, яке складало близько 280 мільйонів, номенклатура становила приблизно 17-18 мільйонів чоловік.

Тобто Україна в значній мірі успадкувала систему соціальної диференціації, яка існувала в Радянському Союзі?

Всі суспільства, які вийшли з Радянського Союзу, вихідні характеристики мали саме ті, які були сформовані у тоталітарному суспільстві. Наприклад, близько 90 % населення формувалися і діяли в умовах, коли людина жодним чином не могли впливати на когось. З іншого боку було 8-10%, які, залежно від свого місця в ієрархії, могли впливати на ту чи іншу кількість людей. Наприклад, майстер на заводі мав деяку владу – він міг дати або вигідну, або невигідну роботу, і вже з цього мав деякий зиск. Це був якраз перший, найнижчий прошарок середнього класу в цьому розумінні. Потім уже були свої начальники – і аж до найвищих.

Разом з тим, за радянських часів існували паралельні ієрархічні структури. Зі здобуттям незалежності ми їх не помітили, а потім і зруйнували. Мова йде про партійну, державну, господарську, комсомольську і профспілкову ієрархії влади. На кожному з рівнів владної структури існувало два види функціонально здатного контролю – не тільки зверху, від вищого органу, але й збоку – від фактично конкуруючих (за підвищення) представників паралельних структур. Тому у радянські часи членам номенклатури – окрім найвищої - не вдавалося дуже сильно вискочити у використанні помітних благ, тому що конкуренти одразу донесуть, що такий-такий зловживає своїм службовим становищем. Коли ж залишилась тільки одна ієрархія – державна, чиновницька – то горизонтальний контроль (контроль “збоку”) практично зник. В розвинутих країнах горизонтальний  контроль здійснюють представники конкуруючих партій. У нас поки що сильні партії, що можуть здійснювати такий контроль, ще не сформувалися.

Наскільки реально створити партію середнього класу?

Як правило, партією середнього класу можна назвати лібералів. Соціал-демократи наголошують на союзі робітничого і середнього  класу, не забуваючи про партнерство з працедавцями. Християнські демократи, консерватори, в основному, спираються не на клас, а на ідеологію. Правда, разом з тим, вони є представниками інтересів вищого і частини середнього класів. Вищий клас в демократичних суспільствах становить  настільки мізерну кількість, що його безпосередньо електоральний вплив на результати виборів є дуже мізерний (звичайно, тут не йдеться про фінансові можливості вищого класу). Тому партії, як правило, поєднують захист інтересів нижчого і середнього класів або - вищого і середнього. Середній клас присутній всюди, його інтереси намагаються врахувати в економічних програмах, пропозиціях, його намагаються зацікавити, щоб представники середнього класу віддали свої голоси саме за цю партію.

Партії могли б орієнтуватися тільки на середній клас, якби не потрібна була, з одного боку,  підтримка капіталу, а  з іншого боку, тред-юніонів. Перші сильні тому, що мають гроші, а другі мають можливість їх акумулювати. Середній клас таких організаційних можливостей не має. Звичайно, є недержавні організації, які створені середнім класом, але вони формуються для конкретної мети. Такий загал питань, які піднімаються профспілками, з одного боку, і союзами підприємців, з іншого, організаціями середнього класу як правило не розглядається.

Часто говорять про те, що існування середнього класу є запорукою стабільності соціально-економічних процесів. Наскільки ця теза застосовна до України?

Про це можна говорити з точки зору стабільності інституцій, які забезпечують розвиток конкуренції. Прозорі відносини між різними суб’єктами економічної системи сприяють встановленню адекватної винагороди за виконану роботу – за результатами праці, а не за рахунок зв’язків з владою. Є конкуренція джунглів, коли все залежить від того, хто кого може з’їсти. Але ж існує в світі й дійсно економічна конкуренція, коли виграє той, хто пропонує за прийнятну ціну кращий продукт. Середній клас якраз і є тим осередком, який – за особливостями його існування – налаштований, як правило,  на те, щоб самому здобувати “місце під сонцем” – за рахунок власних здібностей і праці, а не за рахунок зв’язків з владою.

Можна займатися конструюванням середнього класу?

Конструюванням класів не можна займатися ніде. Це все рівно, що сказати: “Чи можна займатися конструюванням дерев?”

Дерева можна насаджувати.

Так, їх можна посадити – потім вони ростуть самі, їх можна тільки підрізати. Один мій колега, відомий соціолог, якось сказав: “Не можна прискорити зростання молодої травички, якщо її тягнути вгору”. В такому розумінні не можна конструювати середній клас. Можна лише створювати умови: політичні, економічні, законодавчі ресурси, системи контролю за виконанням цих законів. Але це вже конструювання не класу, а соціальних умов формування класу.

Цим повинна займатися держава?

Так. Законодавчі органи мають розробляти закони, які б давали можливість формуватися таким інституціям, виконавча влада має забезпечувати виконання цих законів. Судова влада має карати всіх тих, хто порушує ці закони. До речі, у суспільствах, де забезпечуються пристойні умови для конкуренції, саме третя, судова влада є найвищою, в тому розумінні, що останнє слово завжди залишається за судовими органами.

В Україні ситуація зовсім інакша. Ми знаходимось в тій частині євразійського континенту, де постійно міксувалися два типи культури. Одна йшла з римської цивілізації, де закон звичайно вище за наказ начальника. У східній же культурі наказ начальника звичайно вище за закон. З певною ймовірністю є підстави припускати, що у нашій країні для більшості людей наказ теж вище за закон. І тою мірою, якою це так – це відділяє нас від Європи більше, ніж будь-що інше. У наших людей це утверджене майже не підсвідомому рівні – якщо є наказ, то його треба виконувати.

Я дуже добре пам’ятаю вересень 1991 року, коли після путчу була заборонена Комуністична партія, після якої залишилася колосальна інфраструктура. Тоді керівництво ПДВУ, зокрема покійний Олександр Ємець, наскільки мені відомо, намагалися переконати першого Президента України, Леоніда Кравчука, передати всю інфраструктуру компартії судовій системі. Це була б реальна і психологічно важлива заявка на утвердження у свідомості людей важливості третьої влади як необхідної підвалини демократії. Але, як відомо, це не було здійснено.

Є якісь особливості у нашого середнього класу, які б вирізняли його від усього іншого населення України, але не тільки за ознакою доходу?

Сам клас зараз знаходиться в процесі формування. Тому помітити якісь сталі характеристики досить важко. Всі дані, які ми маємо, не виокремлюють середній клас, як носія певних характеристик.

Поки-що я можу сказати, що у нас люди досить швидко входять і виходять з цього середнього класу. Хтось починає входити, але йому не вдається, він знову повертається до вихідних умов.

Наскільки висока ця мобільність?

Поки що, наскільки мені відомо, це ще не досліджено. Попередні оцінки свідчать про те, що ця мобільність дуже висока, але конкретні цифри назвати важко.

Якщо прийняти тезу Маркса, про те, що конкретний клас бере на себе провідну роль в історії, то чи є в Україні така група населення, яка  могла б виступати мотором суспільних зрушень в Україні?

Коли Маркс висував свою тезу про пролетаріат як клас, що є мотором суспільних зрушень і йде до влади на зміну буржуазії, він спирався на ідеї, у першу чергу, французьких істориків, які стосувалися буржуазії як класу, що прийшов на зміну феодалам. Те, що ідея диктатури пролетаріату виявилася помилкою, вже відомо. Але менш відомо те, що у попередній історії в результаті боротьби до влади приходив клас, який не був антиподом перед тим пануючого класу. Наприклад, в боротьбі між дворянством і селянством, якраз не селяни стали панівним класом. Саме проміжний клас міщан, з якого виросли буржуа, який найбільш активно накопичував капітал, прийшов до влади. У боротьбі між пролетаріатом і капіталом відбулося те, що західні дослідники називають менеджеральною революцією, коли владу отримали люди, які досягли високих рівнів керівництва в корпоративних системах. Там не пролетаріат став мотором соціальних зрушень, а середній клас в двох аспектах: у фінансовому – ті, хто має відповідні доходи і може впливати на біржі, в управлінському – ті, хто досить високо піднялися в менеджерських структурах. В інтелектуальному сенсі – це наукова еліта, яка є частково науково-технологічна, частково науково-економічна. І я можу сказати, що в сучасному світі саме середній клас відіграє основну роль в подальших змінах буржуазного суспільства.

В Україні поки-що провідну роль відіграє великий капітал, а не малий і середній. Якщо взяти останню чверть ХІХ століття, або першу третину ХХ століття в Західній Європі, то у ті часи там теж все визначав великий капітал. Середній клас тоді так само мало що визначав, як і середній клас зараз в Україні. Хоча ми маємо можливість пройти цей період швидше, тому що включаємося у відповідні мережі обміну і співробітництва з Європою. Але тут виникають вже інші проблеми.

Які перспективи середнього класу на найближчий час в Україні?

Середній клас буде безумовно зростати, якщо економіка не зайде в якийсь колапс. І тут основну роль буде відігравати поширення ділової активності, економічне зростання. Без цих процесів дуже важко уявити якісь добрі перспективи для середнього класу.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Валерий Пустовойтенко, народный депутат Украины, лидер Народно-демократической партии Украины

Украинцы уже давно не иждивенцы. И никогда ими не были.

Олександр Мороз, народний депутат, лідер Соціалістичної партії України

Наявність 12-15 % середнього класу – показник його відсутності

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Будет социальное партнерство – будет и средний класс

Юрий Гребенчук, директор ЦСЭИ "Диаматик"

Дискуссию о среднем классе в Украине инициируют политики, обслуживающие экономику с колоссальным социальным неравенством

Євгенія Ахтирко, керівник соціальних програм МЦПД

Середній клас: зростання надто повільне

Денис Кирюхин, к.ф.н., мл.н.с. Института философии им. Г.С.Сковороды НАН Украины

Именно средний класс устраивает революции

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

Середній клас – це найкраща частина суспільства

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Средний класс у нас есть: бедный, но стремящийся.

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Средний класс в тисках украинского менталитета

Владимир Бревнов, экономист

Общество неиждевенцев

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Ставка на средний класс

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Средний класс к выборам равнодушный

Максим Машляківський, експерт маркетингової компанії Gfk-USM

Стабільні економічні умови – найкраще середовище для середнього класу

Олександр Олійник, директор Інституту реформ

Середній класс – виконавець і замовник суспільних змін

Володимир Полохало, шеф-редактор журналу „Політична думка”

Режим, який склався, є найбільшим ворогом середнього класу

Татьяна Малева, директор Независимого института социальной политики (Москва)

Сегодня средний класс является гарантом. Но не общества. А самого себя

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Куда «подвинуть» средний класс?

Александр Пасхавер, президент Центра Экономического Развития

Нам не нужен средний класс рабов

Элла Либанова, директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины

Реальність і уявне в житті середнього класу

Людмила Шангина, УЦЭПИ им.Разумкова

Средний класс: хорошая мина при плохой игре

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

О надежде на средний класс говорить не приходится

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,032