В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Нова тема для обговорення на www.dialogs.org.ua – середній клас в Україні. “Навіщо обговорювати те, чого немає”, – запитають одні. “Чи може бути цікавим клас, який без жодного спротиву віддав свободу слова, совісті та політичних об’єднань на відкуп купці нуворишів?” – скажуть інші. “А ось так ми виростимо середній клас та наше світле майбутнє, – витягнуть із шухляд десятки заздалегідь підготованих теорій треті. – Що будете замовляти?”. “А що воно таке взагалі, середній клас в Україні?” – запитають четверті. І наперед знаючи, що запитань буде набагато більше, ніж відповідей, ми й починаємо цей діалог. Адже там, де запитанням тісно, а відповідям просторо – і народжуються нові ідеї, теорії, знання. Саме запитання скидають полуду з очей і фальшиву харизму з самозваних королів.

У перехідних суспільствах важко точно визначити розмір середнього класу, окреслити його характерні риси та уподобання. Але про те, що краще бути здоровим і багатим, ніж хворим та бідним, знають усі. У середньому класі, як і будь-якому ідеалізованому витворі людського розуму, втілюються найкращі риси професіоналізму, індивідуалізму та ініціативності. І українці, з своєю природньою жагою до “золотої середини”, тут зовсім не виняток. Про потребу підтримувати та зміцнювати середній клас давно вже говорять соціологи й політики. Про необхідність здійснення практичних кроків щодо створення умов для розвитку середнього класу в Україні йшлося навіть у посланні Президента України Леніда Кучми до Верховної Ради.

Формування середнього класу в Україні, його зростання і зміцнення водночас є і соціальним, політичним і гуманітарним замовленням суспільства. Але є і інші виміри цієї проблеми. У минулому 20 столітті питання нової соціальної стратифікації та долі середнього класу набуло над-соціального, есхатологічного маштабу. Протистояння двох ідеократичних систем - СРСР та США у союзі із Європою – у кінцевому рахунку було кристалізовано у протиставленні двох нових “царств божих на Землі” – комунізму як суспільства вільного часу і реалізованих людських потреб, та “суспільства благоденства” або суспільства суцільного середнього класу.

Більше того, питання нового “некомуністичного” суспільства, де панує середній клас, органічно випливало і з певного розуміння шляху розвитку усього людства – міжцивілізаційних та міждержавних стосунків, глобальної економіки, гуманітарної та соціально-економічної конвергенції тощо. Ось як розмірковував про ідеальне майбутнє відомий англійський історик та філософ А.Дж.Тойнбі, «людина середнього класу та середнього віку»: «До кого ж нам звертатися за спасінням в цьому найнебезпечнішому становищі, коли в наших руках не лише власні життя та смерть, але й доля всього людства? Спасіння, можливо, лежить – як це найчастіше буває – у пошуках середнього шляху. В політиці ця золота середина не означатиме ані необмеженого суверенітету окремих держав, ані цілковитого деспотизму центрального світового уряду; в економіці це також буде щось відмінне від неконтрольованої приватної ініціативи або, навпаки, явного соціалізму. На думку одного західноєвропейскього спостерігача, людини середнього класу і середьного віку, Спасіння прийде, але ні зі Сходу, але й ні з Заходу. (“Сучасний момент історії”).

Запрошуючи наших читачів до участі в обговоренні проблем середнього класу, ми сподіваємося, що ваші статті, роздуми та листи дозволять більш детально та системно дослідити цей непростий соціальний феномен та визначити, чи є у нього майбутнє – близьке, чи, як це часто трапляється в Україні – лише далеке та примарне.

Тож поговоримо про середній клас та його місії.

Свернуть

Нова тема для обговорення на www.dialogs.org.ua – середній клас в Україні.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Реальність і уявне в житті середнього класу

     Люди, спостерігаючи життя заможних верств населення, думають, що так живе маса людей в Україні. Як наслідок, у нас створився величезний розрив між реальним життєвим рівнем і уявними життєвими стандартами, які ми собі самі створили.

     Пані Елло, чи справді українці настільки бідні, як часто про це говорять з трибун, у засобах масової інформації?
    
Частка бідних в нашій державі складає близько 24 %. Чесно кажучи, це нормальний показник – таке співвідношення бідних до всього іншого населення характерне для багатьох країн. Коли починали дослідження в 1999 році, то ця частина населення була більшою і складала 28 %. Як бачите, тенденція зараз позитивна. Чи дуже вони бідні? Звісно бідні, тому що в цілому життя населення залишає бажати кращого. Але все не так страшно, як здається на перший погляд. Справа в тому, що зі зруйнуванням Радянського Союзу відбулися серйозні зміни в свідомості людей, які вплинули на їх самопочуття.
     По-перше, була зруйнована система соціального захисту населення (я маю на увазі все населення, а не тільки непрацездатну його частину), яка існувала до того. Багато в чому вона була недосконалою, але вона гарантувала стабільність, давала людям надію на те, що завтра буде так само, як і сьогодні. Не буде краще, але і не буде гірше – буде приблизно так само. На ті невеликі гроші, які ми отримували, ми могли купити практично все, що на той час пропонувала наша система торгівлі. Питання в тому, що ми не бачили нічого іншого. Значна частина людей не купувала не тільки тому, що не вистачало грошей, а ще й тому, що не було самих товарів, наприклад, меблів, побутової техніки, автомобілів. Більш-менш престижні речі не надходили у відкритий продаж, тому про них навіть не мріяли. Тобто ті невеликі гроші, які люди отримували, цілком відповідали структурі ринку.
     Коли розвалився Союз, ця система була зруйнована, і вже ніхто не міг сподіватися, що завтра буде так само як і сьогодні. Натомість ми побачили як живуть люди на Заході, причому побачили не справжнє життя, а, так би мовити, вітрину. Ми побачили дорогі ресторани, дорогі магазини, але не знали, що туди не ходять представники широких верств населення. А ті, люди, які туди поїхали – “човники”, туристи – цього не зрозуміли і подумали, що все це доступно всім.
     Колись в Ганни Безулик була передача стосовно бідності, на якій один з експертів договорився до того, що на Заході середній клас має яхти і літаки. А буквально через тиждень я зустрічалась з класичним представником середнього класу з Швейцарії. Він працює в Міжнародній організації праці, займає високу посаду, але ні про які яхти і літаки він навіть і думати не може. Більше того, вони так само рахують копійки, як це робимо і ми. Це інші копійки, але теж копійки. Середній клас на Заході – це суцільні борги, це життя в кредит.
     По-друге, за часів Радянського Союзу безумовно була диференціація, але вона не носила демонстративного характеру, а навпаки приховувалась. У нас же, як тільки почав створюватися клас “нуворишів”, одразу почалася демонстрація своїх багатств. На початку незалежності я такої кількості жінок в норкових шубах у громадському транспорті ніде у світі не бачила. Люди, спостерігаючи життя заможних верств населення, розглядаючи вітрини дорогих магазинів, мимоволі починають думати, що саме так і живе основна маса людей в Україні. Відповідно кожний починає вважати себе принаймні невдахою. Як наслідок, у нас створився величезний розрив між реальним життєвим рівнем і уявними життєвими стандартами, які ми собі самі створили.
     По-третє, об’єктивне падіння рівня життя широких верств населення на початку 1990-х років було дуже стрімким, обвальним, а наступне поліпшення ситуації – навпаки, дуже повільним. І параметрів 1990-1991-х років ми ще далеко не досягли.
     Все це в сукупності і формує високу частку людей, які вважають себе бідними.
     Так який же середній клас нам треба виховувати? Той, який ми собі уявляємо після перегляду передач чи кінофільмів, чи якийсь інший?
    
Те уявне життя, про яке я тільки що говорила, ніякого відношення до середнього класу не має. Середній клас – це люди з достатньо високим професійно-освітнім рівнем, з належним професійним статусом. Раніше говорили, що середній клас – це дрібні бізнесмени. Сьогодні це не так. Переважною мірою, на Заході до цієї групи людей належать професіонали, які є найманими працівниками. Безумовно бізнесмени входять до середнього класу, але їх відносно мало.
     Ще однією з ознак середнього класу є громадська відповідальність. Людина, яка відноситься до середнього класу, обізнана зі своїми правами і вміє вимагати від влади дотримання цих прав. Середній клас – це громадянська активність. Ось чому я вважаю, що формування середнього класу надзвичайно важливе для України.
     Останнім часом дуже багато говорять про середній клас – про це заговорили політики, у посланні Президента про середній клас теж згадали. Це пов’язано з бажанням дійсно вплинути на його формування? Чи це є зручною, кон’юнктурною темою, на якій можна заробити собі популярність?
    
Я сама ставила підпис під відповідною тематичною доповіддю послання Президента до Верховної Ради, тому у “роздуванні” цієї теми є і мій вклад. Але мушу сказати, що поки політики не починають про щось говорити, поки якась тема не стає на шлях публічного обговорення, до того часу нічого не робиться. Наприклад, коли Президент почав говорити, що в Україні є бідність і з нею треба щось робити, уряд почав займатися цим питанням. Звичайно, він робить все не найкраще, але все таки щось та робиться. До цього питанню бідності взагалі не приділяли уваги. Всі говорили: “От буде економічний підйом, питання бідності зникне саме по собі”. Я ж стверджую, що без відповідних цілеспрямованих дій влади воно не вирішиться, бо якраз економічний підйом – принаймні на початкових етапах – посилює розшарування в суспільстві. 
     Те ж саме з середнім класом. Коли почали політики  про це говорити – хай говорять. Внаслідок цього буде хоч щось робитися. Принаймні минулого року ми почали забезпечувати міжпосадову диференціацію в оплаті праці, а не просто піднімати мінімальний рівень зарплати.
     Ви хочете сказати, що середній клас можна стимулювати зверху?
    
Не просто можна – це потрібно робити. За ці 12 років ми зробили дуже багато для того, щоб зруйнувати середній клас. Коли починалася трансформація, були такі кола, які за державної підтримки можна було трансформувати у середній клас. Я маю на увазі передусім інтелігенцію, висококваліфіковані верстви суспільства. Ми ж цей потенціал не використали і, в результаті, починаємо тепер з самого  початку.
     Правда, як програму – це дуже складно здійснити. Але це повинно проходити червоною стрічкою в стратегії розвитку країни. Наприклад, коли ми переходили на нові житлові тарифи, ми захистили бідних. Разом з тим, ми палець об палець не вдарили, щоб захистити інтереси середніх верств населення. Власне, вони якраз і відчули на собі ці зміни. Для багатих принципового значення не має, скільки платити за квартиру – 20 чи 200 гривень. Бідних, шляхом житлових субсидій, ми принаймні спробували захистити. А для середніх, які заробляють 800-900 гривень, досить відчутною є різниця – платити 20 чи 200 гривень.
     Середніх ми не захищаємо і навіть не пробуємо це зробити. Наприклад, впродовж тривалого часу регулювання оплати праці зводилося до підняття мінімальної заробітної плати. Це призвело до того, що в бюджетній сфері хірург отримує менше, ніж санітарка, тому що остання може працювати на трьох роботах, а хірург не може. Разом з тим, лікар – це класичний представник середнього класу.
     Тобто, не варто розпорошуватися на допомогу бідним, а замість цього формувати середній клас?
    
Ні, бідним – особливо непрацездатним – допомагати треба, це одна з основних функцій держави. Але не можна зводити всю соціальну політику тільки до захисту бідних.
     Чи є ресурси в сучасній Україні, щоб допомагати і бідним, і середньому класу?
    
Тут замкнене коло, в якому важко виділити, що є причиною,  а що наслідком. Якщо ми всі кошти витрачаємо на бідних і не підтримуємо середній клас, то немає кому заробляти гроші, платити податки і так далі. Ми повинні віднайти, можливо, навіть нетрадиційні заходи регулювання того ж ринку праці, оплати праці, політики доходів. Але не можна все зводити виключно до соціальних стандартів.
     Які можуть бути кроки держави, які б сприяли появі потужного середнього класу?
    
По-перше, це має бути освітня програма. Сьогодні, як свідчать дослідження, середній клас більше, ніж інші верстви населення опікується освітою своїх дітей. Формування доступних кредитів на навчання є надзвичайно важливим фактором.
     По-друге, повинна бути житлова програма, яка б дозволила представникам середнього класу  за свої власні кошти мати нормальні житлові умови.
     По-третє, це може бути спрощена система оподаткування, яка трохи має бути відкоригована. Сама по собі ця система має існувати. Це дозволяє реалізувати себе людям, які мають високі професійні навички, але не можуть або не хочуть застосувати їх у сфері найманої праці. Крім того, це сприятиме створенню прошарку дрібних бізнесменів.
     Чи зможуть молоді люди, взявши кредити для освіти, повернути їх? Якщо говорити про широкий спектр спеціальностей, а не тільки про юристів і економістів, то майже скрізь по Україні, у загальній масі вони низькооплачувані.
    
Так, тут є проблема – дуже висока ставка за кредити, яка є наслідком того, що банки платять високі депозитні ставки. Я думаю, що з приходом недержавних пенсійних фондів, відсотки неминуче знизяться, відповідно буде легше виплатити кредит. Крім того, коли я говорила про освітні кредити, я мала на увазі не тільки молодь. Кредити можуть допомогти погасити і батьки.
     По-друге, має бути розвинена система грантів. Сьогодні ніхто не зацікавлений робити доброчинні внески на користь навчальних закладів. Щоб розвивати практику меценатства, ми повинні стимулювати бізнесменів через зменшення виплачуваних ними податків.
     По-третє, у нас є досить нерозумною, на мій погляд, система оподаткування, яка виходить з доходів окремої особи. Реально треба виходити з доходів всієї родини. Витрати родини якісно відрізняються від витрат особи. Особа не може, наприклад, витрачати кошти на освіту своїх дітей. Коли починалася податкова реформа, то я пропонувала таку схему. Але мені відповіли, що на сьогодні наші служби не можуть діяти за такою схемою, тому що доходи сім’ї дуже важко адмініструвати.
     Якщо ж наша податкова перейде на родинну систему, то нам вдасться, наприклад, витрати на освіту вилучити з бази оподаткування, від чого родині стане легше платити за освіту. Відповідно буде легше і фінансувати систему освіти, тому що кошти будуть йти безпосередньо навчальним закладам як плата за навчання.
     Крім того, потрібно розробляти довгостроковий прогноз потреб ринку праці і вже під цей прогноз формувати державне замовлення на освіту, розміщати його на тендерних засадах у навчальних закладах (це, до речі, стосується не тільки вищої освіти, а й професійної, яку треба врешті-решт доводити до пристойного рівня) і фінансувати з бюджету.
     У мене склалося уявлення, що середній клас, значною мірою, сформувався завдяки буржуазії, яка надавала робочі місця, платила достойну заробітну платню. У нас же середній клас буде формуватися завдяки державі?
    
Ми ж не повністю повторюємо той шлях, яким пройшли Англія чи Франція. Мушу сказати, що соціальними гарантіями завжди опікувалася держава. Метою приватного підприємця є максимальний прибуток, а не турбота про соціальний захист. Якщо він і буде цим займатися, то тільки тоді, коли йому це буде вигідно. А щоб підприємцю було вигідно створювати належні умови роботи і оплати праці, про це повинна потурбуватися держава.
     Крім того, середній клас значною мірою вирізняється психологією поведінки. Він ніколи не “проїсть” все сьогодні, частину він завжди відкладе – на освіту дітям, на старість і так далі. Проїсти ж все, що сьогодні заробив – це психологія люмпена.
     Я дивився результати, які були отримані в рамках дослідження New Democracy Barometer, в яких стверджувалося, що на 1996 в посткомуністичних країнах саме самозайняті мають більше можливостей бути середнім класом? Наскільки це відповідає сьогоднішній Україні?
    
Реально, самозайняті навряд чи можуть бути середнім класом. От підприємців справді можна зарахувати до середнього класу. Самозайняті – це ті, хто працюють на власний кошт, без залучення найманої праці. Ця категорія ледь-ледь животіє в Україні. Вони, можливо, не так бідують як безробітні, але до середнього класу їм дуже далеко.
     Насправді тут проблема як раз більша з найманими працівниками. Ми просто зобов’язані трансформувати систему заробітної плати в бюджетній сфері таким чином, щоб наймані працівники з високим  професійно-освітнім рівнем входили до цього середнього класу. Приватні підприємці неминуче змушені будуть враховувати рівні оплати праці в бюджетних структурах, отже, збільшуватиметься заробітна плата і в цьому секторі.
     У своїх статтях ви говорили, що середній клас повинен покладатися на самого себе, а не на державу. В Україні ж тільки близько 20 % покладаються на самих себе, і близько 50 % покладаються, в основному, на державу.
    
Справа у тому, що ці дані дуже різняться. КМІС дає одні результати, Центр Разумкова дещо інші. Ми б не вижили, якби у нас тільки 20 % покладалися на самих себе. Більшість населення має городи, присадибні ділянки, мають другу роботу – а це вже говорить, що вони не дуже покладаються на державу.
     Які можуть бути перспективи у середнього класу в найближчі роки? За скільки нам вдасться побудувати потужний середній клас?
    
Я думаю, що десь років через 50.
     Це якщо ми будемо рухатися такими темпами як зараз?
    
Ні, це якщо ми будемо рухатися прискореними темпами. Середній клас побудувати дуже важко. Якщо говорити про середній клас в контексті тільки доходів, то, можливо, років через 10. Але мушу сказати, що доходи – це ще не все. Треба ще мати свідомість, активну життєву позицію, потрібно мати структуроване суспільство. У ці 50 років я закладаю час на створення демократичних інституцій, інструментів тиску на владу з боку громадянського суспільства.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Валерий Пустовойтенко, народный депутат Украины, лидер Народно-демократической партии Украины

Украинцы уже давно не иждивенцы. И никогда ими не были.

Олександр Мороз, народний депутат, лідер Соціалістичної партії України

Наявність 12-15 % середнього класу – показник його відсутності

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Будет социальное партнерство – будет и средний класс

Юрий Гребенчук, директор ЦСЭИ "Диаматик"

Дискуссию о среднем классе в Украине инициируют политики, обслуживающие экономику с колоссальным социальным неравенством

Євгенія Ахтирко, керівник соціальних програм МЦПД

Середній клас: зростання надто повільне

Денис Кирюхин, к.ф.н., мл.н.с. Института философии им. Г.С.Сковороды НАН Украины

Именно средний класс устраивает революции

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

Середній клас – це найкраща частина суспільства

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Средний класс у нас есть: бедный, но стремящийся.

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Средний класс в тисках украинского менталитета

Владимир Бревнов, экономист

Общество неиждевенцев

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Ставка на средний класс

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Средний класс к выборам равнодушный

Максим Машляківський, експерт маркетингової компанії Gfk-USM

Стабільні економічні умови – найкраще середовище для середнього класу

Олександр Олійник, директор Інституту реформ

Середній класс – виконавець і замовник суспільних змін

Володимир Полохало, шеф-редактор журналу „Політична думка”

Режим, який склався, є найбільшим ворогом середнього класу

Татьяна Малева, директор Независимого института социальной политики (Москва)

Сегодня средний класс является гарантом. Но не общества. А самого себя

Валерій Хмелько, професор, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології

Рівень конкуренції в суспільстві визначає рівень розвитку середнього класу.

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Куда «подвинуть» средний класс?

Александр Пасхавер, президент Центра Экономического Развития

Нам не нужен средний класс рабов

Людмила Шангина, УЦЭПИ им.Разумкова

Средний класс: хорошая мина при плохой игре

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

О надежде на средний класс говорить не приходится

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,078