В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Проведення у 2006 році виборів до парламенту на пропорційній основі, концентрує увагу суспільства та ЗМІ на діяльності політичних партій. Нажаль, виборча кампанія 2006 року є вкрай персоніфікованою. Виборці, як і під час президентських виборів, продовжують орієнтуватись не стільки на партії та їх програми, скільки на фотогенічність та ораторські якості політичних лідерів.

Водночас, політична монополія, яку авансом отримали політичні партії, спонукає нас поставити питання про громадський аудит політико-програмного забезпечення політичних сил, що претендують на входження до вищого законодавчого органу країни. Попри всю декларативність та кон'юнктурність політичних програм вони містять в собі багато цікавої фактичної, а інколи і концептуальної інформації. Відтак, ми пропонуємо Вам прийняти участь у обговоренні наступної теми „Яку Україну пропонують Україні?”.

Ми переконані, що в будь-якому випадку, аналіз, оцінка та узагальнення інтелектуального багажу представленого в передвиборчих програмах українських політичних партій є необхідним та корисним кроком для розвитку політичної свідомості, культури та демократії в Україні. Зокрема було б цікаво з'ясувати низку питань.

Оцінити стиль мислення, масштаб та рівень амбіцій політичних еліт. Визначити горизонт цілей та запропоновані образи майбутнього, які пропонують своїм виборцям політичні партії.

Визначити наскільки ідеологічно ангажованими є програми політичних партій. В рамках яких політико-ідеологічних парадигм (соціалізм, лібералізм, солідаризм, консерватизм та інші „ізми”.) продовжують жити та планувати свої стратегії партійно-політичні еліти України? Зі свого боку, для кращої орієнтації, ми запропонуємо вам огляди ідеологій, які панують нині в світі.

Президентські вибори 2004 року стали виборами цінностей та морально-етичних установок. Очевидно зміст передвиборчих програм дозволить дати відповідь на питання про те, чи готові політичні партії, хоча б на рівні політичних декларацій, зробити крок від „війни цінностей та стереотипів” до конкуренції ідей та програм політичної та економічної модернізації країни.

Ми пропонуємо оцінити „програмні документи” з точки зору їх креативності та наявності „проривних” ідей. Іншими словами, наскільки далекоглядними та глибокими є партійні оцінки, щодо стану та перспектив соціально-політичного розвитку України. Чи може претендувати хоча б одна з 45 програм, на статус політичного «хіта сезону» на виборах 2006 (незалежно від проходження партії в Парламент)?

Нарешті, варто оприлюднити оцінку ступеню популізму та рівень цинізму тих, хто сподівається отримати в березні 2006 року доступ до важелів влади та депутатську недоторканість. Зокрема, важливо показати український політичний ландшафт не лише у формі еклектичного набору оцінок, обіцянок та гасел, а й у вигляді реконструкції реальних політичних намірів, практик та пріоритетів провідних політичних сил?

Отже, шановні читачі, пропонуємо вам впритул подивитись на ті програми, що нам пропонують політичні партії, та зробити адекватний вибір нової української п'ятирічки.

Свернуть

Проведення у 2006 році виборів до парламенту на пропорційній основі, концентрує увагу суспільства та ЗМІ на діяльності політичних партій. Нажаль, виборча кампанія 2006 року є вкрай персоніфікованою. Виборці, як і під час президентських виборів, продовжують орієнтуватись не стільки на партії та їх програми, скільки на фотогенічність та ораторські якості політичних лідерів.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Реалістичне розв’язання проблем у більшості програм замінено обіцянками

Пане Максиме, чи пропонують партії своїм виборцям якісь цілісні концепції розвитку країни? Чи можна ці концепції знайти у виборчих програмах партій?

Обсяг виборчої програми, встановлений законом, складає всього 7800 знаків. Відтак, викласти у відведеному обсязі якусь цілісну програму надзвичайно важко. Тому партії намагаються заповнити цей обсяг набором більш-менш привабливих гасел, які б, принаймні, не суперечили один одному.

Деякі партії збирають результати соціологічних опитувань, на основі яких з`ясовують уподобання своїх виборців, аби потім включити якісь елементи у свою виборчу програму. Скажімо, Партія регіонів на основі таких досліджень виступає за членство України в ЄЕП, за її позаблоковий статус, за надання російській мові статусу другої державної. Інші партії й блоки, навпаки, намагаються оминати “гострі” моменти. Наприклад, в програмі “Нашої України” питання НАТО і статусу російської мови взагалі не звучить.

Невже перед партіями не стоїть завдання чітко розписати існуючі проблеми і показати вихід з них?

Так, звичайно, деякі партії складають і розширені документи. Зокрема, хотів би тут згадати деталізовану програму “Нашої України”, яка була роздана делегатам міжпартійного з`їзду. Це спеціалізована за напрямками програма, яка викладена приблизно на 200 сторінках. Вона має продуманий і цілісний характер. Але я не переконаний, що багато хто читав цей документ у повному обсязі – навіть серед самих делегатів з`їзду.

Але тут є ще одне питання – вже зараз зрозуміло, що якась одна партія чи блок не зможе отримати більшість в парламенті. Відтак, виборча програма в умовах створення коаліційного уряду вимагатиме певної корекції.

Ви самі звернули увагу на цю проблему – роль виборчої програми в принципово нових умовах формування уряду. Як Вам здається, чи буде складатися програма коаліції і яку роль в ній будуть відігравати програми партій-учасників коаліції?

Такий документ потрібен, і я б дуже хотів, щоб партії й блоки працювали над його розробкою. Я вважаю, що неуспіх першого “помаранчевого” уряду в 2005 році пояснюється абсолютною неузгодженістю програмових засад окремих учасників тодішньої широкої коаліції “Сила народу”. Коли ми з одного боку мали президента - прихильника ліберальної економічної ідеї, з іншого боку – прем`єра прихильника жорсткої адміністративної моделі, то якогось ефективного руху вперед бути просто не могло.

Якщо ми претендуємо на те, щоб коаліція була успішною, то хоча б головні моменти, пов`язані з інструментарієм владарювання і метою цього владарювання, мають бути узгоджені. Зрозуміло, якщо міністри оборони і закордонних справ будуть рухати нас до НАТО, а міністри економіки і фінансів будуть рухати нас до ЄЕП, то країна залишиться на тому самому місці, де вона знаходиться і тепер.

Разом з тим, у поправках до Конституції такого поняття, як програма коаліції немає – що з цим робити?

Цього поняття немає не тільки в Конституції, але й взагалі у законодавстві. Але там є таке поняття, як програма уряду, яка (це зрозуміло просто на рівні здорового глузду!) має будуватися на програмі правлячої коаліції і підлягає затвердженню парламентом. Зрозуміло, що програма уряду може складатися з привабливих гасел, за який парламентська коаліція проголосує. Але, якщо попередньо не будуть узгодженні принципи роботи і реальні механізми реалізації цих гасел, то така коаліція не буде стійкою.

Скажіть, а чи проглядаються в програмах партій хоча б якісь натяки на ідеологію? Взагалі, чи можна назвати програми сьогоднішніх партій ідеологічно ангажованими?

Досить сильну ідеологічну складову можна побачити в програмах соціалістичної і комуністичної партій. Натомість Юлія Тимошенко часто заявляла, що класичні ідеології вже відійшли в минуле, а тому вона запропонувала свою, яку назвала “солідаризмом” (дехто з критиків уже відзначив, що в Європі на основі солідаризму на початку ХХ народився італійський фашизм). Хоча, якщо уважно почитати тези програми Тимошенко, то можна легко побачити, що це - насправді доволі еклектичне поєднання лівих поглядів й гасел (недарма хтось із політологів уже назвав лідерку БЮТ “пероністкою” – оскільки її погляди й методи дій нагадують відомого президента-популіста Аргентини).

Програма “Нашої України” носить класичний національно-демократичний (і ліберальний, з погляду економіки) характер. Але все, що могло б викликати роздратування своєю явною націонал-демократичністю, було старанно замасковано, або й усунуто з кінцевого варіанту програми.

Програма Партії регіонів я б назвав теж еклектичною, оскільки там є бажання сполучити економічний прагматизм донецьких з лівими соціальними гаслами, прийнятними для їхнього електорату.

Чи можна, судячи з програм, сказати, що якісь партії краще знають, чого хочуть їхні виборці?

Це питання вже не програм, а ключових повідомлень і гасел партій. А також питання того, чи хоче ця партія зберегти свого виборця, чи хоче відірвати його у іншої партії. Ви бачили, що блок “Не так!” акцентує увагу на трьох питаннях: НАТО – ні; ЄЕП – так; російська мова – так. Це свідчить про те, що “Не так!” закладає у своїй електоральній стратегії спробу відщіпнути свої 3% саме в Партії регіонів, абсолютно не змагаючись за національно орієнтований електорат.

Взагалі, у випадку з блоком “Не так!” ми бачимо разючу невідповідність гасел і лідерів, які ці гасла виголошують. Цей блок очолює Леонід Кравчук, до якого певна частина національно орієнтованого електорату могла б ставитися з ностальгійною симпатією (адже саме його підпис стоїть під Біловезькими домовленостями, які поховали СРСР). Але заклик інтегруватися в ЄЕП і зробити другою державною мовою російську саме з вуст Кравчука викликає здивування й роздратування цих виборців. І навпаки, консервативні, проросійськи орієнтовані виборці, можливо, і голосували б за цей агресивний в обстоюванні їхніх ідеологем блок, але присутність там Кравчука (якого вони люто ненавидять, бо ж до Біловезьких угод ставляться як до вселенської трагедії) може їх стримати.

Наскільки декларовані програми можуть відповідати майбутнім реальним діям депутатів? Чи орієнтовані ці програми взагалі на реальні дії – чи вони так і залишаться умовними гаслами?

Все буде залежати від політичної ситуації після виборів. Наприклад, я не думаю, що можна виконати гасло про російську як другу державну мову, бо 300 голосів, необхідних, щоб змінити статтю 10 Конституції, не набереться при будь-якому очікуваному складі парламенту.

Разом з тим, у програмах партій є і досить реальні обіцянки: наприклад, підвищити платню вчителя до 2500 гривень. Це – гасло “Нашої України”, але й більшість інших політичних сил не будуть проти цього виступати, оскільки всі декларують увагу до розвитку освіти. Це гасло справді можна реалізувати, якщо забезпечити стале економічне зростання протягом наступних п`яти років (але можна досягнути цього і шляхом розкручування інфляції, коли 2500 гривень будуть важити менше від сьогоднішніх 500).

Отже, ми знову повертаємося до базових проблем економіки – реалістичне розв`язання яких у більшості програм замінено обіцянками зробити людей щасливими. Причому всіх і негайно. І творців партійних програм можна зрозуміти – адже в Україні ніхто ще не мав сміливості чесно звернутися до людей і сказати: добробут можливий лише після складного й болючого трансформаційного періоду. Сьогодні слід скерувати обмежені ресурси не на проїдання, а на розвиток, який єдиний і може стати джерелом очікуваних благ.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Идеологические партии сегодня переживают кризис

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„З цих парламентських виборів буде винесено якнайсерйозніші уроки”

Игорь Алексеев, народный депутат Украины, член фракции КПУ

«Коммунисты не будут в стороне от политического процесса»

Михайло Погребинський, директор Центру політичних досліджень та конфліктології

Нинішні парламентські вибори є виборами довіри

Юрій Якименко, директор політико-правових програм Українського центру економічних та політичних досліджень ім..А.Разумкова

„Цілісні концепції – „не формат” для передвиборчих програм”

Ігор Попов, голова правління Комітету виборців України

„Нам варто очікувати політичної та економічної кризи”

Лесь Доній, політолог, кандидат в народні депутати від Соціалістичної партії

Всевладдя партійної бюрократії загрожує нечуваною корупцією

Ігор Жданов, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»

Наш блок іде в парламент щоби допомогти президентові виконати свої програмні обіцянки

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Будущее, которое предлагают нам партии – модернизированный кучмизм

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

Наші партії формуються не за ідеологічним принципом

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

«В Украине растет запрос на политическое планирование»

Володимир Полохало, політолог, кандидат у народні депутати

Боротьба цінностей, а не ідеологій

Костянтин Матвієнко, корпорація „Гардарика”

„Цей політикум вичерпав себе”

Владимир Малинкович, политолог

Настоящих партий у нас пока нет, но появиться они еще могут

Алексей Плотников, доктор экономических наук, профессор, заведующий отделом международных валютно-финансовых отношений Института мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Явных глупостей в программах партий нет

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Партійна система не відповідає потребам сучасного українського соціуму”

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

„У нашій країні лідер є концентрованим виразом ідеологічної суті партії”

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Программа оппонентов оранжевой команды показывает серьезность их намерений на взятие власти»

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Восени нас можуть чекати нові зміни до Конституції

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,067