В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Проведення у 2006 році виборів до парламенту на пропорційній основі, концентрує увагу суспільства та ЗМІ на діяльності політичних партій. Нажаль, виборча кампанія 2006 року є вкрай персоніфікованою. Виборці, як і під час президентських виборів, продовжують орієнтуватись не стільки на партії та їх програми, скільки на фотогенічність та ораторські якості політичних лідерів.

Водночас, політична монополія, яку авансом отримали політичні партії, спонукає нас поставити питання про громадський аудит політико-програмного забезпечення політичних сил, що претендують на входження до вищого законодавчого органу країни. Попри всю декларативність та кон'юнктурність політичних програм вони містять в собі багато цікавої фактичної, а інколи і концептуальної інформації. Відтак, ми пропонуємо Вам прийняти участь у обговоренні наступної теми „Яку Україну пропонують Україні?”.

Ми переконані, що в будь-якому випадку, аналіз, оцінка та узагальнення інтелектуального багажу представленого в передвиборчих програмах українських політичних партій є необхідним та корисним кроком для розвитку політичної свідомості, культури та демократії в Україні. Зокрема було б цікаво з'ясувати низку питань.

Оцінити стиль мислення, масштаб та рівень амбіцій політичних еліт. Визначити горизонт цілей та запропоновані образи майбутнього, які пропонують своїм виборцям політичні партії.

Визначити наскільки ідеологічно ангажованими є програми політичних партій. В рамках яких політико-ідеологічних парадигм (соціалізм, лібералізм, солідаризм, консерватизм та інші „ізми”.) продовжують жити та планувати свої стратегії партійно-політичні еліти України? Зі свого боку, для кращої орієнтації, ми запропонуємо вам огляди ідеологій, які панують нині в світі.

Президентські вибори 2004 року стали виборами цінностей та морально-етичних установок. Очевидно зміст передвиборчих програм дозволить дати відповідь на питання про те, чи готові політичні партії, хоча б на рівні політичних декларацій, зробити крок від „війни цінностей та стереотипів” до конкуренції ідей та програм політичної та економічної модернізації країни.

Ми пропонуємо оцінити „програмні документи” з точки зору їх креативності та наявності „проривних” ідей. Іншими словами, наскільки далекоглядними та глибокими є партійні оцінки, щодо стану та перспектив соціально-політичного розвитку України. Чи може претендувати хоча б одна з 45 програм, на статус політичного «хіта сезону» на виборах 2006 (незалежно від проходження партії в Парламент)?

Нарешті, варто оприлюднити оцінку ступеню популізму та рівень цинізму тих, хто сподівається отримати в березні 2006 року доступ до важелів влади та депутатську недоторканість. Зокрема, важливо показати український політичний ландшафт не лише у формі еклектичного набору оцінок, обіцянок та гасел, а й у вигляді реконструкції реальних політичних намірів, практик та пріоритетів провідних політичних сил?

Отже, шановні читачі, пропонуємо вам впритул подивитись на ті програми, що нам пропонують політичні партії, та зробити адекватний вибір нової української п'ятирічки.

Свернуть

Проведення у 2006 році виборів до парламенту на пропорційній основі, концентрує увагу суспільства та ЗМІ на діяльності політичних партій. Нажаль, виборча кампанія 2006 року є вкрай персоніфікованою. Виборці, як і під час президентських виборів, продовжують орієнтуватись не стільки на партії та їх програми, скільки на фотогенічність та ораторські якості політичних лідерів.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„У нашій країні лідер є концентрованим виразом ідеологічної суті партії”

Чи можна знайти у програмах учасників передвиборчих перегонів ідеї, які би могли прислужитися всьому нашому суспільству?

Відверто кажучи, цікавих ідей настільки небагато, що вони як правило озвучуються лідерами партій у засобах масової інформації. Через те читати всю програму аби знайти там 1-2 ідеї недоцільно, і тому окрім професійних політологів ніхто партійними програмами не цікавиться.

Якщо запитати навіть у керівників політичних партій про їхні партійні програми, то більшість із них не зможе нічого про це сказати. Запитайте, скажімо, у Віктора Федоровича Януковича про те, що сказано у програмі Партії регіонів про культуру, і навряд чи він зможе вам щось на це відповісти. Як правило, програми партій та блоків дуже схожі між собою, у всіх йдеться лише про те, щоби щось розширити, покращити, поглибити і так далі.

Тобто, у цих програмах не можна віднайти якихось цілісних концепцій розвитку?

Ні, звичайно. У таких програмах є лише сукупність добрих побажань, однак реального плану розвитку країни на кілька найближчих десятиліть, огляду перспектив Ви там не знайдете.

Якщо поглянути в цілому на весь спектр наших політичних партій, то які із них, на Ваш погляд, апелюють до раціональних суджень, а які зорієнтовані на тих, хто обирає серцем?

Практично всі, так звані, рейтингові партії апелюють якраз до емоцій виборців, не дуже обтяжуючи себе раціональною доказовістю. Можливо, у цьому є певний сенс з точки зору виборчого інтересу, адже людей, здатних раціонально та логічно мислити, у нас, на превеликий жаль, не так вже й багато. Через це переважна більшість громадян все ж таки виходить зі своїх відчуттів, і от на ці відчуття й зорієнтовані агітаційні програми політичних партій.

А чи згодні Ви з тим, що партії дуже часто прагнуть асоціюватися з певними особами, а виборці голосують не за партії, а у першу чергу за їхніх лідерів?

Так, і правильно роблять. У нашому суспільстві поки що нема глибоко вкорінених ідеологій, нема політичних сил, за яких голосують, виходячи із традиції. Це природно, адже ми маємо лише 14 років незалежності країни. У той же час у європейських державах існують родини, які з покоління в покоління є прихильниками певних політичних партій, і тому там вже немає значення, хто цю партію очолює, адже існує ідея, з якою ототожнюється партія.

У нас же, наприклад, у програмі Партії регіонів зокрема можна багато що написати, проте, це нікого ні до чого не зобов`язуватиме, і самі вожді партії свою програму не читають. Достатньо поглянути на особистість лідера партії, і все стає зрозумілим, адже у нашій країні лідер є концентрованим виразом ідеологічної суті партії з усіма її чеснотами та хибами.

То чи можна наші партії якось розподілити за шкалою ідеологій (хоча б на лівих і правих)? Зрештою, у нас є комуністи, за яких голосують, виходячи із ідеологічних уподобань...

Якщо говорити про комуністів, то вони не є українською політичною силою, а нагадують швидше бойовий загін Комуністичної партії Радянського союзу, яка зберігається сьогодні у вигляді Спілки комуністичних партій СНД. Отже, наші комуністи – є транснаціональною політичною силою, яка виступає за відродження СРСР. Через це дуже важко вважати її частиною українського політикуму, адже ця партія працює на відомому електораті „вічно вчорашніх”, і ми бачимо наскільки вже впав і далі падатиме її рейтинг.

Взагалі, розподіляти наші партії на лівих-правих дуже важко, оскільки в несталому суспільстві (а наше суспільство є саме таким) часто-густо нібито праві політичні партії в одному відношенні виступають з лівими соціальним програмами, і навпаки. До речі, в Україні існує поділ партій, якого нема в країнах традиційної демократії, цей поділ геополітичного характеру. В цьому сенсі мають рацію ті, хто каже, що у нас існує фактично дві партії – та, що за Україну як самостійну незалежну державу, і та, що проти, тобто українська і антиукраїнська партії. Це перший суттєвий поділ.

Другий поділ стосується програм. Справді, у нас є партії, що тяжіють до лівих поглядів на економіку. Візьмемо Партію „Батьківщина”. З одного боку, вона є правою партією, що виступає за ринкову економіку, проте водночас вона ратує за велику роль держави в економіці і має фактично ліву соціальну програму. Такої нечистоти жанру в Європі знайти зараз практично неможливо, проте у нас це цілком природно. Чи, скажімо, Партія регіонів, яка нібито створена для захисту інтересів олігархів, є правою згідно із європейською класифікацією, проте вона широко використовує суто ліві системи соціальної агітації. Отже, у нас провести пересічну європейську класифікацію дуже важко.

Іще мені цікавить питання політичних маргіналів. Зараз у виборчих перегонах беруть участь аж 45 політичних партій та блоків, хоча місце у парламенті пророкують максимум 9 політичним силам. Яка перспектива малих партій? Навіщо вони йдуть на вибори?

В принципі, часом такі партійні „недомірки” прориваються до вершин політичного олімпу, адже Партія зелених свого часу пройшла до парламенту, можливо, так само коли-небудь яка-небудь Партія соціального захисту всупереч прогнозам соціологів пройде туди.

Інша річ, для чого їм це потрібно? По-перше, вибори - це гарна можливість засвітитися, стати з невідомого політичного діяча відомим, а, користуючись цим, вступити в якийсь альянс із сильнішими партіями, віддавши їм свій електорат, просто свою партію як структуру, наприклад, за фінансову допомогу, чи за місце в її списку на майбутніх виборах. Отже, це така собі політична торгівля, політичний бізнес.

Наприклад, я не знаю, що може здобути зруйнована вже ідеологічно і морально Народно-демократична партія Пустовойтенка в союзі із віртуальною Християнсько-демократичною партією пана Журавського? Однак, напевно пан Журавський має якусь мету, вважаючи, що цей альянс здатен буде гальванізувати його вже мало помітну структуру, чи може вирішити якісь особисті проблеми. Зрозуміло, що часто-густо у нас починається політичний базар, де ці кооперативи, що звуть себе політичними партіями прагнуть зробити свій маленький бізнес.

Ми вже говорили з Вами про відсутність стратегічного мислення у програмах нинішніх політичних партій та блоків. Чи можна нам сподіватися, що після парламентських виборів відбудуться якісь позитивні зміни у суспільно-політичному житті? Може, якісь стратегічні ініціативи виникнуть вже в самому новообраному парламенті?

Я особисто нічого доброго не чекаю від майбутнього парламенту. Існують фундаментальні вади нашого суспільства, розбещеного і радянською владою, і останніми роками незалежності. Так, один депутат-центрист із нинішнього складу Верховної Ради якось сказав, що якщо у нашому парламенті є 10% депутатів, які працюють на Україну, то це дуже добре.

Коли у людей немає шляхетної громадської мети в політиці, а є лише ціль боротьби за владу для того, аби просто скористатися цією владою в особистих інтересах, коли є лише фінансово-бізнесові інтереси, які полягають у тому, щоби збагатитися за рахунок конвертації влади у гроші, то нічого конструктивного очікувати від такого парламенту не можна буде. Там виникатимуть абсолютно безпринципні змови, домовленості, і невідомо взагалі, чи вдасться створити парламентську більшість.

Які ж можуть бути зрозумілі, чіткі й такі, що надихають мільйони людей програми, якщо вони нещирі?! А який же політик напише у програмі своєї партії, що мета його захопити владу та набити собі кишені грішми? А формуючи програму суто із демагогії неможливо захопити виборців, адже люди відчують навіть інстинктивно, що у цій програмі нема правди, нема горіння.

Отже, головною проблемою як нашої політики, так і всього суспільства є майже всезагальна аморальність не лише політиків, а і громадян. Ми не пройшли так би мовити моральної обробки, тому люди, які лають політиків за відсутність моральних принципів самі радо застосували би владу суто в своїх інтересах, якби тільки змогли її отримати. У нас навіть прислів`я є про чиновників, що зловживають своїми повноваженнями в особистих інтересах: „Як же це так – бути біля води і не напитися?” Отже, народ розуміє і приймає такий стан речей. Тому, я маю великі сумніви щодо перспектив і майбутнього парламенту, і нашої політики загалом.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Идеологические партии сегодня переживают кризис

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„З цих парламентських виборів буде винесено якнайсерйозніші уроки”

Игорь Алексеев, народный депутат Украины, член фракции КПУ

«Коммунисты не будут в стороне от политического процесса»

Михайло Погребинський, директор Центру політичних досліджень та конфліктології

Нинішні парламентські вибори є виборами довіри

Юрій Якименко, директор політико-правових програм Українського центру економічних та політичних досліджень ім..А.Разумкова

„Цілісні концепції – „не формат” для передвиборчих програм”

Ігор Попов, голова правління Комітету виборців України

„Нам варто очікувати політичної та економічної кризи”

Лесь Доній, політолог, кандидат в народні депутати від Соціалістичної партії

Всевладдя партійної бюрократії загрожує нечуваною корупцією

Ігор Жданов, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»

Наш блок іде в парламент щоби допомогти президентові виконати свої програмні обіцянки

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Будущее, которое предлагают нам партии – модернизированный кучмизм

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

Наші партії формуються не за ідеологічним принципом

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

«В Украине растет запрос на политическое планирование»

Володимир Полохало, політолог, кандидат у народні депутати

Боротьба цінностей, а не ідеологій

Костянтин Матвієнко, корпорація „Гардарика”

„Цей політикум вичерпав себе”

Владимир Малинкович, политолог

Настоящих партий у нас пока нет, но появиться они еще могут

Алексей Плотников, доктор экономических наук, профессор, заведующий отделом международных валютно-финансовых отношений Института мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Явных глупостей в программах партий нет

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Партійна система не відповідає потребам сучасного українського соціуму”

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Программа оппонентов оранжевой команды показывает серьезность их намерений на взятие власти»

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Восени нас можуть чекати нові зміни до Конституції

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Реалістичне розв’язання проблем у більшості програм замінено обіцянками

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,081