В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Проведення у 2006 році виборів до парламенту на пропорційній основі, концентрує увагу суспільства та ЗМІ на діяльності політичних партій. Нажаль, виборча кампанія 2006 року є вкрай персоніфікованою. Виборці, як і під час президентських виборів, продовжують орієнтуватись не стільки на партії та їх програми, скільки на фотогенічність та ораторські якості політичних лідерів.

Водночас, політична монополія, яку авансом отримали політичні партії, спонукає нас поставити питання про громадський аудит політико-програмного забезпечення політичних сил, що претендують на входження до вищого законодавчого органу країни. Попри всю декларативність та кон'юнктурність політичних програм вони містять в собі багато цікавої фактичної, а інколи і концептуальної інформації. Відтак, ми пропонуємо Вам прийняти участь у обговоренні наступної теми „Яку Україну пропонують Україні?”.

Ми переконані, що в будь-якому випадку, аналіз, оцінка та узагальнення інтелектуального багажу представленого в передвиборчих програмах українських політичних партій є необхідним та корисним кроком для розвитку політичної свідомості, культури та демократії в Україні. Зокрема було б цікаво з'ясувати низку питань.

Оцінити стиль мислення, масштаб та рівень амбіцій політичних еліт. Визначити горизонт цілей та запропоновані образи майбутнього, які пропонують своїм виборцям політичні партії.

Визначити наскільки ідеологічно ангажованими є програми політичних партій. В рамках яких політико-ідеологічних парадигм (соціалізм, лібералізм, солідаризм, консерватизм та інші „ізми”.) продовжують жити та планувати свої стратегії партійно-політичні еліти України? Зі свого боку, для кращої орієнтації, ми запропонуємо вам огляди ідеологій, які панують нині в світі.

Президентські вибори 2004 року стали виборами цінностей та морально-етичних установок. Очевидно зміст передвиборчих програм дозволить дати відповідь на питання про те, чи готові політичні партії, хоча б на рівні політичних декларацій, зробити крок від „війни цінностей та стереотипів” до конкуренції ідей та програм політичної та економічної модернізації країни.

Ми пропонуємо оцінити „програмні документи” з точки зору їх креативності та наявності „проривних” ідей. Іншими словами, наскільки далекоглядними та глибокими є партійні оцінки, щодо стану та перспектив соціально-політичного розвитку України. Чи може претендувати хоча б одна з 45 програм, на статус політичного «хіта сезону» на виборах 2006 (незалежно від проходження партії в Парламент)?

Нарешті, варто оприлюднити оцінку ступеню популізму та рівень цинізму тих, хто сподівається отримати в березні 2006 року доступ до важелів влади та депутатську недоторканість. Зокрема, важливо показати український політичний ландшафт не лише у формі еклектичного набору оцінок, обіцянок та гасел, а й у вигляді реконструкції реальних політичних намірів, практик та пріоритетів провідних політичних сил?

Отже, шановні читачі, пропонуємо вам впритул подивитись на ті програми, що нам пропонують політичні партії, та зробити адекватний вибір нової української п'ятирічки.

Свернуть

Проведення у 2006 році виборів до парламенту на пропорційній основі, концентрує увагу суспільства та ЗМІ на діяльності політичних партій. Нажаль, виборча кампанія 2006 року є вкрай персоніфікованою. Виборці, як і під час президентських виборів, продовжують орієнтуватись не стільки на партії та їх програми, скільки на фотогенічність та ораторські якості політичних лідерів.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Партійна система не відповідає потребам сучасного українського соціуму”

Соціологи констатують низький рівень довіри українського суспільства до політичних партій. Чому так склалося? Хто у цьому винен?

У російській газеті „Коммерсант” у статті під назвою „Россияне иск лючают партии и готовы отменить выборы ” подано результати соціологічного дослідження, за період із 2003 до 2005 року в Росії стає все менше людей, які є прихильниками виборів, у той час, як кількість опонентів проведення виборів зросла за цей період майже вдвічі. Багато громадян Росії переконані, що достатньо однієї партії, яка би постійно знаходилася при владі, десь третина (і ця цифра зменшується) потребує наявності двох-трьох партій, кожен п`ятий росіянин переконаний, що партії не потрібні взагалі, і лише 17% гадають, що в країні має існувати кілька сильних партій.

На мою думку, українська статистика не дуже відрізнятиметься від російської, і я схиляюся до того, що партійна, парламентська система не відповідає потребам сучасного українського соціуму. Схеми, які на сьогодні існують у нас, є сліпим запозиченням із західних суспільств без врахування наших соціокультурних відмінностей. Фундаментальні етичні системи, на яких основане наше суспільство, походять від православ`я, у той час, як західні – від католицизму, а згодом від протестантизму. Відповідно, і політичні надбудови у наших суспільствах мусили би відрізнятися.

Тому, якщо запитати на вулиці простих українців, що вони думають про партії, то більшість із них висловлять недовіру до феномена. У зв`язку з цим, політологи вже вкотре засвідчують, що наш виборець орієнтується не на політичні партії, а на особи політиків. Тому, нинішні партії та блоки стараються вплести у свої назви імена політичних лідерів, як наприклад БЮТ (Блок Юлії Тимошенко), Блок „Не так!” Леоніда Кравчука, і навіть ті, що не мають прізвищ у своїх назвах, прив`язуються до конкретної персони, як наприклад НСНУ пов`язують себе із Ющенком.

Як це позначається на програмах політичних партій?

Оскільки, наш виборець заміняє у своїй свідомості партію, чи блок людиною, то він прагне з`ясувати, чи варто цій людині довіряти, чи відстоюватиме цей політик його інтереси. Тому, партійні програми за великим рахунком не мають ніякого значення для українського електорату, і приблизно 90% українців ці програми не читають. У свою чергу ті, хто їх все-таки читає (політологи, журналісти) можуть зазначити, що, по-перше, програми партій дуже мало відрізняються одна від одної, по-друге, ідеологічні напрямки партій, чи блоків не відповідають змісту цих програм.

Насправді, в Україні ведеться гра, між виборцями і політиками, коли останні прагнуть обдурити (розвести) перших, а ті у свою чергу прагнуть не бути обдуреними. На цьому, на жаль, і закінчується наша політика. Фактично, маємо ситуацію боротьби між кількома персонами, які прагнуть сконцентрувати у своїх руках владу шляхом обману виборців, тому серед наших політичних лідерів нема таких, яких дійсно цікавлять інтереси спільноти. Це і є трагедія нашого суспільства, адже через брак дійсно національних лідерів нас прагнуть використовувати, в тому числі й розділяючи і натравлюючи наших громадян одних на інших.

Хай програми політичних партій за великим рахунком не відрізняються між собою. Однак, вони все-таки пропонують якісь концепції розвитку, певні ідеї на майбутнє. Невже серед всього цього нема нічого корисного для соціуму?

Звичайно ж, там є цікаві ідеї. Нерідко у цих програмах містяться самі „родзинки” і безліч корисних ініціатив, однак проблема у тому, що ніхто не збирається втілювати їх у життя. Якщо взяти, для прикладу, адміністративно-територіальну реформу, яка є ініціативою НСНУ і особисто пана Безсмертного, то дійсно нинішній адміністративно-територіальний поділ є неадекватним потребам суспільства, і я погоджуюся з тим, що проводити таку реформу потрібно. Однак, реформа ця неможлива, оскільки будь-яка зміна є доволі болючою і тому вона неодмінно натикається на протидію, на опір.

Якщо звернутися до теорії, то будь-які зміни можливі, якщо є суб`єкт, здатний здійснити їх, і він має бути рівним по потужності об`єкту. У нашому випадку об`єктом виступає вся країна, а таким суб`єктом могла би стати наша національна еліта, тобто велика, потужна, наділена політичною волею група людей, які так чи інакше впливали би на більшість процесів у країні і володіли би значними ресурсами. У нас такого суб`єкту, на жаль, нема, оскільки наші політики дрібні, егоїстичні і націлені на війну один з одним. Якщо один із них, як це сталося із Безсмертним та Ющенком, задумав здійснити якусь реформу, то решта докладуть зусиль лише для того, щоби „поховати” і реформу, і політика.

Є ще одна обставина. Навіть якби і з`явився суб`єкт такої реформи (тобто еліта згуртувалася б для її проведення), то існує іще інерційний соціум, основним правилом для якого є опір будь-яким змінам, аби не стало гірше. Тим більше, що наше суспільство не розуміє і не прагне зрозуміти сутності цієї реформи. Є лише один важіль, що здатен вплинути на такий соціум, і це є довіра до своїх лідерів, за наявності якої громадяни дозволили би політикам провести таку реформу. Однак, цієї довіри „Наша Україна” вже не має.

І все ж таки, українці підуть на вибори і когось оберуть до парламенту, і партіям та блокам, що пройдуть туди, доведеться зважати на свої передвиборчі обіцянки...

Звісно, що люди таки підуть голосувати, хай не всі, проте явка буде близько 60%. Однак, треба розуміти, що не весь електорат робитиме цілком свідомий та зважений вибір. Наш виборчий процес являє собою дуже складний коктейль усього, починаючи від інерції, адже маховик виборів було запущено іще за радянських часів, хоча ті вибори дуже сильно відрізнялися від нинішніх (і ще не відомо, які із них були шкідливіші для суспільства). Окрім того, громадяни теж сподіваються на якісь зміни, мають певні надії, певна частина з них „поведеться” на дію пропаганди, а хтось і зробить зважений, свідомий вибір. Будуть звичайно ж і партійні активісти (хоча таких у суспільстві не більше 1 %), які через партійні апарати прагнутимуть урвати собі шматок ресурсу.

Пройдуть вибори, і переможе на них Янукович у зв`язку із не виправданням сподівань, які покладали на Ющенка. Будуть і дрібніші мотиви, і деяка частка електорату захоче „намахати” всіх основних політиків (бо всі вони брешуть), і віддасть свій голос за когось нового, тому є шанс і у дрібних, доволі екстравагантних партій на зразок маргіналів із блоку Вітренко, чи протилежними їм маргіналами із Пори-ПРП. Однак, я сумніваюся, що, будучи у парламенті, ці партії думатимуть про те, як їм виконати їхні обіцянки, адже і самі виборці доволі швидко забувають про те, що там їм колись обіцяли політики, більшість населення навіть не пригадають назви основних блоків на минулих виборах.

Треба усвідомити, що механізми політичних програм будують переважно для невеличкої групи людей, зокрема для журналістів, які намагаються уявляти ці схеми обіцянок та політичної риторики. Є демократична схема, яка стверджує, що народ є джерелом влади, він обирає з-поміж напрямків розвитку, які йому пропонують політичні партії, а потім, у разі невиконання таких обіцянок народ відкличе ці партії та блоки і їх чекатиме політична могила. Однак, за великим рахунком вона існує лише для „розводки” інтелектуалів і зовсім не відповідає дійсності.

То чи варто взагалі очікувати на якісь зміни, на реформи після парламентських виборів?

Якісь зміни, звісно ж, будуть, адже все з часом змінюється. Якщо ж говорити про загальнополітичну ситуацію в країні, то, якщо нічого надзвичайного не трапиться, то на виборах переможе Партія регіонів, яка набере 25-30%. Звичайно ж, за нинішніх умов цього буде недостатньо для того, щоби вони самостійно формували уряд, відповідно „регіонам” доведеться блокуватися. Наступними у парламенті будуть блоки Тимошенко та Ющенко. На мою думку, Юлія Володимирівна невдало веде виборчу кампанію, адже вона цілком могла би взяти 25% голосів, проте Тимошенко не зуміла перехопити опозиційне лідерство у Януковича, більше того, своїми доволі незграбними кроками (як то голосування за відставку уряду Єханурова) вона вже втратила частину західноукраїнського електорату і тому зараз невідомо, хто посяде друге місце у списку – БЮТ, чи НСНУ. Далі, у парламентському списку будуть дрібніші партії, як то блок Литвина, соціалісти, комуністи, блок Вітренко і так далі.

Найбільш розумною коаліцією, на моє переконання, була би коаліція „регіонів” із „нашоукраїнцями”, оскільки, по-перше, голосів цих двох блоків вистачить для того, аби поставити свого прем`єр-міністра, а, по-друге, як це не дивно, ці два блоки мають дуже схожу ідеологічну направленість та достатньо близькі за своїми цінностями. Це ніякі не вороги, а доволі схожі ліберальні об`єднання, які люблять гроші, прагнуть захистити свій бізнес і за великим рахунком їх обох мало цікавлять проблеми суспільства. Тому, такий альянс був би досить органічним, хоча передісторія протистояння між Ющенком і Януковичем, яке ми мали під час „помаранчевої революції”, все ще має деякий вплив, на чому можуть зіграти інші політики, зокрема Тимошенко, яка говоритиме про „зраду Майдану”.

Водночас коаліція Партії регіонів та НСНУ буде доволі хиткою, а може скластися й так, що їм не вистачатиме голосів, і тому утвориться інша коаліція, наприклад „Нашої України” із дрібнішими блоками, а регіони та БЮТ залишаться поза більшістю. Проте, така коаліція теж матиме не більше ніж 230 голосів, до того ж, вона складатиметься десь із 5 членів, і тому їм буде вкрай важко домовитися. За таких обставин, прем`єром цілком може стати Єхануров, його шанси доволі непогані. У будь-якому разі, в наступному парламенті не існуватиме яскравого лідера, який би зміг одноосібно, чи домінантно вирішувати якісь питання, при тому, що згідно зі змінами до Конституції саме Верховна Рада мусить стати головним автором політичних ініціатив.

У результаті, виникне ситуація, коли наш парламент гуртуватиметься, якщо виникатиме небезпека посягань на його владу, наприклад, у разі негативних висловлювань чи кроків збоку президента. Тоді, із метою самозбереження, Верховна Рада даватиме відсіч йому, застосовуючи при цьому гучномовну риторику. Таким чином, парламент нагадуватиме „собаку на сіні”, яка гавкатиме, хоча всередині нього ніякої злагодженої стратегії дій не буде. Створюватимуться ситуативні союзи, які швидко розпадатимуться, і тому ніяких серйозних реформ в інтересах суспільства не відбуватиметься. Країна потрапить у хаос колективного божевілля, і нічого конструктивного тут не відбуватиметься.

Як довго таке триватиме?

Не відомо. Цілком можливо, що хтось таки не витримає цієї ситуації навіть всередині парламенту. Та ж сама Юлія Володимирівна навряд чи зможе сидіти в таких умовах п`ять років, можливо вона почне закликати до нового Майдану. Тобто, не виключений і силовий варіант зміни влади із внесенням змін до Конституції, відставкою президента.

Можливо також, що ініціатива змінити владу в країні піде не з парламенту, окрім того, такі зміни можуть прийти і з закордону. Якщо з`явиться сильний суб`єкт, здатний навести лад в Україні, то це буде нам лише на користь. Таким суб`єктом навряд чи стане Росія, де теж існує безлад, Європа також навряд чи в найближчі п`ять років зможе стати потужним геополітичним гравцем. Однак, така сила може прийти з півдня, або навіть із-за океану. Поживемо – побачимо.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Идеологические партии сегодня переживают кризис

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„З цих парламентських виборів буде винесено якнайсерйозніші уроки”

Игорь Алексеев, народный депутат Украины, член фракции КПУ

«Коммунисты не будут в стороне от политического процесса»

Михайло Погребинський, директор Центру політичних досліджень та конфліктології

Нинішні парламентські вибори є виборами довіри

Юрій Якименко, директор політико-правових програм Українського центру економічних та політичних досліджень ім..А.Разумкова

„Цілісні концепції – „не формат” для передвиборчих програм”

Ігор Попов, голова правління Комітету виборців України

„Нам варто очікувати політичної та економічної кризи”

Лесь Доній, політолог, кандидат в народні депутати від Соціалістичної партії

Всевладдя партійної бюрократії загрожує нечуваною корупцією

Ігор Жданов, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»

Наш блок іде в парламент щоби допомогти президентові виконати свої програмні обіцянки

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Будущее, которое предлагают нам партии – модернизированный кучмизм

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

Наші партії формуються не за ідеологічним принципом

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

«В Украине растет запрос на политическое планирование»

Володимир Полохало, політолог, кандидат у народні депутати

Боротьба цінностей, а не ідеологій

Костянтин Матвієнко, корпорація „Гардарика”

„Цей політикум вичерпав себе”

Владимир Малинкович, политолог

Настоящих партий у нас пока нет, но появиться они еще могут

Алексей Плотников, доктор экономических наук, профессор, заведующий отделом международных валютно-финансовых отношений Института мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Явных глупостей в программах партий нет

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

„У нашій країні лідер є концентрованим виразом ідеологічної суті партії”

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Программа оппонентов оранжевой команды показывает серьезность их намерений на взятие власти»

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Восени нас можуть чекати нові зміни до Конституції

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Реалістичне розв’язання проблем у більшості програм замінено обіцянками

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,101