В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Проведення у 2006 році виборів до парламенту на пропорційній основі, концентрує увагу суспільства та ЗМІ на діяльності політичних партій. Нажаль, виборча кампанія 2006 року є вкрай персоніфікованою. Виборці, як і під час президентських виборів, продовжують орієнтуватись не стільки на партії та їх програми, скільки на фотогенічність та ораторські якості політичних лідерів.

Водночас, політична монополія, яку авансом отримали політичні партії, спонукає нас поставити питання про громадський аудит політико-програмного забезпечення політичних сил, що претендують на входження до вищого законодавчого органу країни. Попри всю декларативність та кон'юнктурність політичних програм вони містять в собі багато цікавої фактичної, а інколи і концептуальної інформації. Відтак, ми пропонуємо Вам прийняти участь у обговоренні наступної теми „Яку Україну пропонують Україні?”.

Ми переконані, що в будь-якому випадку, аналіз, оцінка та узагальнення інтелектуального багажу представленого в передвиборчих програмах українських політичних партій є необхідним та корисним кроком для розвитку політичної свідомості, культури та демократії в Україні. Зокрема було б цікаво з'ясувати низку питань.

Оцінити стиль мислення, масштаб та рівень амбіцій політичних еліт. Визначити горизонт цілей та запропоновані образи майбутнього, які пропонують своїм виборцям політичні партії.

Визначити наскільки ідеологічно ангажованими є програми політичних партій. В рамках яких політико-ідеологічних парадигм (соціалізм, лібералізм, солідаризм, консерватизм та інші „ізми”.) продовжують жити та планувати свої стратегії партійно-політичні еліти України? Зі свого боку, для кращої орієнтації, ми запропонуємо вам огляди ідеологій, які панують нині в світі.

Президентські вибори 2004 року стали виборами цінностей та морально-етичних установок. Очевидно зміст передвиборчих програм дозволить дати відповідь на питання про те, чи готові політичні партії, хоча б на рівні політичних декларацій, зробити крок від „війни цінностей та стереотипів” до конкуренції ідей та програм політичної та економічної модернізації країни.

Ми пропонуємо оцінити „програмні документи” з точки зору їх креативності та наявності „проривних” ідей. Іншими словами, наскільки далекоглядними та глибокими є партійні оцінки, щодо стану та перспектив соціально-політичного розвитку України. Чи може претендувати хоча б одна з 45 програм, на статус політичного «хіта сезону» на виборах 2006 (незалежно від проходження партії в Парламент)?

Нарешті, варто оприлюднити оцінку ступеню популізму та рівень цинізму тих, хто сподівається отримати в березні 2006 року доступ до важелів влади та депутатську недоторканість. Зокрема, важливо показати український політичний ландшафт не лише у формі еклектичного набору оцінок, обіцянок та гасел, а й у вигляді реконструкції реальних політичних намірів, практик та пріоритетів провідних політичних сил?

Отже, шановні читачі, пропонуємо вам впритул подивитись на ті програми, що нам пропонують політичні партії, та зробити адекватний вибір нової української п'ятирічки.

Свернуть

Проведення у 2006 році виборів до парламенту на пропорційній основі, концентрує увагу суспільства та ЗМІ на діяльності політичних партій. Нажаль, виборча кампанія 2006 року є вкрай персоніфікованою. Виборці, як і під час президентських виборів, продовжують орієнтуватись не стільки на партії та їх програми, скільки на фотогенічність та ораторські якості політичних лідерів.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Всевладдя партійної бюрократії загрожує нечуваною корупцією

Всевладдя партійної бюрократії загрожує нечуваною корупцією: Всевладдя партійної бюрократії загрожує нечуваною корупцією

Лесь Доній, політолог, кандидат в народні депутати від Соціалістичної партії

Що показала нам ця передвиборча кампанія – яке майбутнє пропонують нам партії, світле, похмуре, чи якесь інше?

На жаль, ця парламентська кампанія засвідчила, що ми йдемо навіть не до дискредитації Верховної Ради, а до дискредитації ідеї парламентаризму взагалі. І найбільш винні в цьому, як не прикро, саме політичні партії. Після політреформи партії отримали набагато більше важелів впливу на державне будівництво. Але це призвело до того, що вони подумали, що вже начебто „схопили Бога за бороду”, і не встояли перед спокусою схопити великі гроші. Тобто партії, як праві, так і ліві, зайнялися цинічним продажем місць в своїх списках, як у Верховну Раду, так і до місцевих рад.

І скільки ці місця коштують?

Звичайно, це краще знають ті, хто ці місця продавав, але відомо, що до Верховної Ради вони коштують від 2 до 14 мільйонів доларів, а до місцевих рад – в залежності від рівня самої ради. До Київради – від 1 до 2 мільйонів, до облради – 100-150 тисяч доларів, у міські ради – тр ох и менше. Це для парламентаризму катастрофічно, оскільки корупція попередня перед корупцією партійною здається просто квіточками. Це руйнує останні ідеали. Навіщо тоді боротись за зміни, якщо те нове, що приходить, виявляється набагато цинічнішим та прогнилішим, ніж те, що було? Але партії цього не усвідомили. Вони відчули, що можуть брати владу, але не замислилися про суспільство, спокусилися швидким збагаченням.

Чи пропонують партії якісь нові ідеї, корисні для суспільства, а не для покращення лише їхнього становища?

Партії не пропонують нових ідей, вони лише намагаються убезпечити власне становище. Я не побачив під час цієї кампанії, а ні нових політичних сил, а ні нових політичних облич. Стара партійна бюрократія зацікавлена лише у власній безпеці. Для них головна проблема зараз, це боротьба з президентом та його оточенням, яке намагається обмежити владу партій.

Становище здається просто безвихідним. Адже, з одного боку, частина президентського оточення намагається повернути авторитарну модель правління, яка вже давно застаріла для України, і яка є регресивною. А з іншого боку, абсолютно корупційна модель не парламентської демократії, а всевладдя партійної бюрократії, яка приходить на це місце. Ця дилема не має нормального вирішення для суспільства, оскільки обидва варіанти є програшними.

Які шанси у партій виконати свої обіцянки, чи збираються вони їх взагалі виконувати?

Ніяких обіцянок вони виконувати не збираються. Я можу прогнозувати, що наступний парламент буде антиконституційним за своєю сутністю. Вже цей парламент засвідчив, що голосування відбувається шляхом передачі своїх карток, що протирічить чинній Конституції, продажу голосів.

Наступним кроком стане те, що люди, які потрапили в парламент, всі ці бізнесмени, директори, чи „шоу-бойз” і „шоу-герлз” просто не будуть займатися законотворчою діяльністю, а будуть передавати свої картки партійним чиновникам, і займатися лобізмом. Тобто парламент вже збирається порушити Конституцію. І якщо парламент збирається порушити основний закон країни, то який приклад законослухняності він може надати простим громадянам?

Наскільки вірогідним є створення „синьо-помаранчової” коаліції, і що це може дати країні?

Це один із найбільш ймовірних варіантів. Навіть якщо блок Тимошенко отримає велику кількість голосів, то вона сама є настільки агресивною і передбачуваною, що у неї немає ніяких шансів на те, що найбільші політичні сили, і ті фінансово-промислові групи, що за ними стоять, погодяться зробити її прем'єром. Прем'єром може стати лише компромісна кандидатура, здатна знаходити спільну мову з різними фінансово-промисловими групами і політичними силами.

Саме тому більш ймовірним є варіант по утворенню коаліції, наприклад, в складі НСНУ, Партії Регіонів, щоб до неї могла залучитися Соцпартія. Для парламенту і для держави це б означало певний елемент стабільності. З іншого боку, Юлія Тимошенко могла б тоді піти в опозицію, і вдаватися до засобів непарламентської боротьби, до вуличної демократії. Цей єдиний шанс до відновлення помаранчевої коаліції для Юлії Тимошенко можливий лише тоді, коли вона збагне, що у неї немає шансів стати прем'єром. Тоді вона могла б піти на створення коаліції з „Нашою Україною”, не претендуючи на будь-які посади, тобто без вимог. Ющенко було б дуже важко пояснити своєму електорату, чому він не може піти на коаліцію з Тимошенко і відновити єдність „помаранчевих”.

Цей варіант можливий, якщо Тимошенко отримає поразку на виборах. Для неї 10-12% на виборах – це поразка. Якщо вона отримає результат значно нижчий від „Нашої України”, то для неї єдиним шляхом буде співпраця з НСНУ на будь-яких умовах. І якщо б НСНУ погодилась, то Тимошенко могла б знов відновити цю коаліцію „зсередини”. Вона дуже сильна і здатна, отримавши цю невеличку частку в парламенті, перетворити її на більшість.

Скільки може проіснувати цей склад парламенту, вважаючи на його, як ви сказали, „антиконституційність”?

На жаль, він має всі шанси проіснувати всі 5 років, оскільки в Україні від влади не відмовляються. На створення коаліційного уряду будуть кинуті всі сили. Та й політикум поки що не усвідомлює всі небезпеки відриву політиків від суспільства. Тому очевидно, що люди, які кинули великі кошти на вибори, не зацікавлені в тому, щоб цей склад Верховної Ради був розпущений. Така загроза існуватиме, але швидше як „батіг”, а не як реальність. Інша справа, що для суспільства це, можливо, було б корисно, бо таким „політикам” ще треба повчитися.

Чи загрожує це країні нестабільністю урядів?

Нестабільність урядів не є небезпекою для держави. Можна навести купу прикладів інших країн, де уряди змінювалися раз на рік, але це не заважало розвитку демократії, і низку інших прикладів, коли стабільність урядів не заважала авторитарному правлінню. Проблема не в стабільності урядів.

Проблема в тому, чи існує в Україні справжня контреліта, яка б спромоглася підняти інші політичні цінності, і змогла б їх захищати та впроваджувати у життя. А тут є великий знак питання, і не виключено, що зміна урядів буде не якісна, а персональна, і нічого суттєво не змінить, тим більше на краще.

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Идеологические партии сегодня переживают кризис

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„З цих парламентських виборів буде винесено якнайсерйозніші уроки”

Игорь Алексеев, народный депутат Украины, член фракции КПУ

«Коммунисты не будут в стороне от политического процесса»

Михайло Погребинський, директор Центру політичних досліджень та конфліктології

Нинішні парламентські вибори є виборами довіри

Юрій Якименко, директор політико-правових програм Українського центру економічних та політичних досліджень ім..А.Разумкова

„Цілісні концепції – „не формат” для передвиборчих програм”

Ігор Попов, голова правління Комітету виборців України

„Нам варто очікувати політичної та економічної кризи”

Ігор Жданов, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»

Наш блок іде в парламент щоби допомогти президентові виконати свої програмні обіцянки

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Будущее, которое предлагают нам партии – модернизированный кучмизм

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

Наші партії формуються не за ідеологічним принципом

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

«В Украине растет запрос на политическое планирование»

Володимир Полохало, політолог, кандидат у народні депутати

Боротьба цінностей, а не ідеологій

Костянтин Матвієнко, корпорація „Гардарика”

„Цей політикум вичерпав себе”

Владимир Малинкович, политолог

Настоящих партий у нас пока нет, но появиться они еще могут

Алексей Плотников, доктор экономических наук, профессор, заведующий отделом международных валютно-финансовых отношений Института мировой экономики и международных отношений НАН Украины

Явных глупостей в программах партий нет

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Партійна система не відповідає потребам сучасного українського соціуму”

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

„У нашій країні лідер є концентрованим виразом ідеологічної суті партії”

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Программа оппонентов оранжевой команды показывает серьезность их намерений на взятие власти»

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Восени нас можуть чекати нові зміни до Конституції

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Реалістичне розв’язання проблем у більшості програм замінено обіцянками

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,079