В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Проблема країни – почути власного Мойсея

Проблема країни – почути власного Мойсея: Проблема країни – почути власного Мойсея

Юрій Луценко, народний депутат


Люди прийшли до відторгнення тієї системи, яка панує в країні зараз. А чи готові здорові сили суспільства запропонувати щось нове, конструктивне і позитивне - це вже інше питання. І це найбільша проблема, бо в країні немає еліти, або не чути про неї, не чути пропозицій щодо виходу з духовної, моральної, політичної кризи

 



Нещодавно я мав можливість проглянути “Золоті сторінки укр
аїнської еліти”. Звичайно, вас я там не знайшов, але знайшов багато людей, про яких і гадки не мав. Як стати українською “елітою”?


Якщо мова йде про те, щоб потрапити на такі сторінки, то є кілька способів. Перший, це стати шевальє. Для цього треба мати хоча б мільйон, потім підійти до пріора Вялова. Вистачить тисяч шість-десять, хоча там є різні тарифи для різних підходів. Потім отримати орден святого Станіслава, поцілувати ручку кавалерственої дами Людмили Миколаївни. Потім робиш фотографію, вішаєш її на стіну і стаєш елітою. Можна заплатити гроші іншим прохіндеям, які випускають “золоті сторінки” й таке інше, і теж станеш "елітою".

Інший шлях - набагато більш затратний. Йдучи ним, треба вкрасти набагато більше, стати спочатку міністром чи губернатором, а потім, вже безкоштовно, потрапити до “золотих сторінок”.

Якщо ж серйозно, я вважаю що ті, хто хоче стати української елітою страшенно бояться нагадування про своє походження. Власно, будь-яка еліта виходила з низів, але наша еліта є скоробагатьками, які дуже хочуть чим-небудь вирізнитися. Тому вони вигадують собі причини, чому вони дворяни. Стають шевальє, здобувають винагороди всіх відомих і невідомих в Україні патріархатів. Зараз просто дощ йде релігійних винагород, причому від усіх водночас ворогуючих між собою патріархатів.

Можна також стати учасником якоїсь костюмованої вистави на кшталт “Людини року” і також стати “елітним”. Насправді це все дуже далеко від справжньої еліти. Справжня еліта, до якої я б відніс інтелігенцію, вона зараз або продажна, або сховалася у “башті зі слонової кістки”. Винятки дуже рідкі, як то Ліна Костенко чи Микола Амосов.

Ще одна частина еліти, яка б мала бути впливовою, це духовенство, але воно зараз аморальне і розкладене не менше, ніж інтелігенція.

Третя складова - бізнес, але й він не менше охоплений жадобою грошей. Мало хто з його представників зрозумів, що бізнес це не просто мішки з грошима в коморі чи за кордоном, це й інтелект, і совість теж. Сьогодні бізнес зайнятий не серйозними менеджерськими розробками, а розкладанням яєць у різні кошики.

І останній підрозділ еліти - політична еліта. Але мені і тут дуже важко назвати людей, до яких би прислухалося суспільство. Є політики, які б хотіли бути елітарними, я вже казав якими шляхами вони цього домагаються, але власне “еліти” як певної якості там надзвичайно мало.

Як людина, яка вважає себе марксистом, я впевнений, що еліта сама по собі не може керувати суспільством. Вона може давати імпульси, генерувати ідеї, але все інше роблять маси, той же плебс. Правда, колись я дискутував з цього приводу з паном Плющем, і він казав, що будь-які плебеї завжди мали поводиря. На це я йому відповів, що плебеї у випадку зради поводиря мали право його вбити. Саме тому я проти чекання нового месії, а за таку систему влади, при який месія був би змінним. Я за таку систему влади, за якої нами би керувала не псевдоеліта, а люди обирали собі тих, кого вони поважають.

 

Ви намалювали досить безрадісну картину...


А яку я ще можу намалювати картину, якщо в Україні дурень і оптиміст -це одне й те саме?

Але чи є інші сили, крім сил пітьми, чи хоча б підґрунтя для їхньої появи?

Звичайно, і я вже про це казав. Це тоненький прошарок інтелігенції. А в ньому - ще тонкіший прошарок тих людей, хто зберіг чесноти, не став продажним. Коли я читаю Ліну Костенко, вона вселяє в мене сподівання, коли читаю Андруховича, він теж вселяє сподівання. Коли я, на жаль, дуже рідко, йду до театру і бачу Богдана Ступку, то при всій контраверсійності його діяльності як міністра, як актор він теж вселяє сподівання. Я навмисне обмежуюсь сферою мистецтва, бо в сфері політики я не назву й трьох прізвищ. Політики не повинні бути елітарними. Але вони повинні бути народними, часто змінними і вже на пенсії намагатися стати елітою.

 

Ви стали відомою людиною у політиці як борець за Україну без Кучми. А якою ви бачите її вже після його відходу з посади Президента?


Звичайно, певні надії на краще є, але мова радше йде не про зміну людей при владі, а про зміну системи влади, бо після Кучми може прийти новий “Кучма” з іншим прізвищем. Влада розбещує будь-кого. Яким би “пухнастим” чи навіть “з медалями” не був би Ющенко, але ж він буде мати колосальні спокуси владою. Тому я не вірю, що можуть бути кардинальні зміни на краще, якщо ми не змінимо конструкцію влади на парламентсько-президентську модель. Але й гірший варіант, тобто незмінність існуючої конструкції влади при перемозі кандидата від опозиції теж покращить ситуацію. Причин цього дві. Перша - це прихід до влади ментально нового покоління політиків, а це не залежить від віку. А основна причина - це урок тимчасовості політиків при владі. Наша пострадянська номенклатура має засвоїти - вони є знімні, їх можна зняти. Можна довго ховатися за спиною Папи, але вони є змінні, і це принциповий результат, який приведе до багатьох позитивних процесів. Було б ще краще, якщо була б змінена система влади, тоді б ці здорові тенденції здобули б законодавче закріплення.

 

Те, що ви робите, для деяких людей - розкіш, для багатьох - незрозуміле безглуздя, а є ще чимало таких, які вважають вас “одіозною особистістю”. Що рухає вами? Які мотиви?


У мене два основних мотиви. Перший - це мабуть, генетично закладений, бо наскільки я пам’ятаю своїх предків та однофамільців, вони завжди були такими колючими і незручними людьми, нонконформістами. Я пам’ятаю, мій дід Іван на зло батьку, партійному функціонеру був антисталіністом. Напевно, сьогодні він був би категоричним сталіністом. Та й батько мій постійно мав проблеми з партійним керівництвом. Тому мабуть і в мене генетично закладений здоровий заряд опозиційності, нонконформізму. Я можу згадати море різних історій зі своєї бувальщини, тобто я завжди був таким, як зараз.

А з іншого боку, я щиро вірю, що колись прийде час, коли син запитає у батька, а у мене синів двоє - а чому ми живемо в найгіршій країні Європи? Тому що в який бік не подивись, в тому числі в Болгаріі чи в Румуніі, Польщі над якими ми завжди насміхалися, то вони живуть краще нас і мають набагато чіткіші перспективи розвитку. Я особисто вважаю, що кожна людина повинна не показувати пальцем на політиків, а впливати сама. В даному випадку я роблю все, щоб потім не було соромно перед моїми синами. Можливо, це трохи патетична відповідь, але це основна причина, чому я тоді ставив намети і чому сьогодні так критично ставлюсь до Кучми.

 

Чи бачите ви в суспільстві “точки росту”, де б зростали здорові сили?


Безумовно. На останньому нашому партійному з’їзді кожному роздавали завдання. Так мені випало завдання створити точки росту громадянського суспільства, які б поклали край авторитаризмові і все таке інше такою серйозною партійною мовою. Мені сказали, що якщо ти щось тут зробиш, то вважай це геніальним. Я вважаю, що я щось тут зробив, бо ті, можливо спонтанні намети, які з’явилися на Майдані Незалежності, власне і були проявом того, що такі сили з’явилися. Молоді люди, які в них увійшли, в тому числі і я, не були керовані політиками. Це вже пізніше політики приєдналися спочатку до Мороза, а вже потім до наметового містечка. З початку це був суто громадський проект. Я вважаю, що саме тоді, вперше в Історії України і був закладений феномен різнокольорової опозиції. І саме феномен такого довгого єднання таких різних політичних сил призвів до кращих результатів на парламентських виборах. Якби ж не було виступу Мороза, не було наметів і всього, що було потім, я впевнений, що наш парламент був би набагато гірший навіть, ніж білоруський чи російський, точніше, потрапив би десь між ними. Тому перспективу я бачу в тому, що зростає нове покоління, яке не знає про Кучму, яке не має до нього ні страху, ні поваги. Причому в даному випадку ми ведемо мову не про громадянина Кучму, а про уособлення системи влади. До речі, нове покоління не обмежується віковими рамками. Я з подивом для себе відкрив ступінь ненависті до нинішнього режиму по селах. Порівняно з селянами, я є представник м’якої інтелігенції у відношенні до режиму.

Отже, скрізь люди прийшли до відторгнення тієї системи, яка панує в країні зараз. Чи готові здорові сили запропонувати щось нове, конструктивне і позитивне - це вже інше питання. І це найбільша проблема, бо, повертаючись до вашого першого запитання, в країні немає еліти, або не чути про неї, не чути пропозицій щодо виходу з духовної, моральної, політичної кризи.

 

Отже, є небезпека, що молоде вино увільється у старі міхи?


І що Мойсея немає, і Україна буде ще сорок років блукати по пустелі. Або Мойсей є, але у нього немає можливості заявити про себе. Це велика проблема - проблема і Мойсея, і народу.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,053