В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта: У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Олег Зарубінський, народний депутат


Еліта – це не ті люди, хто мають високі посади, не ті, хто впливає на політику, не ті, хто мають підконтрольні телеканали і т. д., а це ті люди, що переймаються суспільними інтересами, ті, хто відчуває відповідальність за долю багатьох

 


Кажуть, що влада дає гроші, а гроші – владу. Але якщо говорити про нашу, українську еліту, то яка вона перш за все: бізнесова еліта, чи політична?

 

Політичної еліти як такої у нас ще не сформовано, зараз лише пробиваються її паростки. Тобто, зараз лише зявляються люди, які прийшли до Верховної Ради не за схемою „влада дає гроші”. В Україні, так само і як в Росії, влада дала гроші. Я дуже скептично ставлюся до того, коли хтось починає розповідати про „геніальні голови”, які дали змогу їхнім носіям здобути владу. Наприкінці 80-х років, на початку 90-х через комсомол, партійні структури, спецслужби почали розпорошувати велизні гроші, накопичені суспільством. Потім ці гроші осіли в кишенях певних структур чи окремих людей, котрі зараз намагаються видавати себе за певну еліту. Треба сказати, що переважна більшість таких капіталів була здобута відверто злочинним шляхом.

Я не проти представників бізнесової чи політичної еліти, які досягли успіху завдяки своїм праці та розуму. Я за такого міліардера, який створив корпорацію Microsoft, я за такого мілліонера,  як угорський інженер Рубік. Ця людина створила винахід, що приніс їй славу та гроші. Це його здобуток! Але на жаль, я знаю про те, що зараз багато відвертих крадіїв намагаються легітимізувати, узаконити свої капітали. Зараз вони мають гарний одяг, власні ЗМІ. Я маю на увазі як деяких представників влади, так і опозиціонерів.

 

Існує думка про те, що в Україні поки що не сформовано справжню еліту, бо поняття еліти включає в себе ціннісні характеристики і передбачає турботу за долю всього суспільства.

 

Ця думка справедлива. У політології існує дуже багато визначень еліти. Як на мене, то еліта – це не ті люди, хто мають високі посади, не ті, хто впливає на політику, не ті, хто мають підконтрольні телеканали і т. д., а це ті люди, що переймаються суспільними інтересами, ті, хто відчуває відповідальність за долю багатьох.

У нас вже є паростки такої еліти. Думаю, що значною мірою до них належать, вчені, що прийшли до політики. Бо, на мою думку, науковці схильні ширше думати, а не опускатись до власних меркантильних інтересів. При цьому, зважте, що я говорю не про тих депутатів, які вже за свого депутатства тричі стали докторами наук. Особисто я, працюючи народним депутатом, не маю часу на наукову діяльність.

 

На скільки відкритою є наша політична еліта? Чи легко перейти до її числа із інших прошарків суспільства?

 

Можливо, моя думка прозвучить парадоксально, але легко. Вакансії не зайняті. Але це якщо розглядати політичну еліту не крізь призму впливу чи посад, а в контексті турботи про Україну (як би це пафосно не звучало).

Не хочу ображати своїх колег по депутатському корпусу, але чомусь багато хто з них опікуються виключно інтересами або підприємства, де вони посідають посади голів спостережної ради, чи то ВНЗу, де вони є почесними ректорами , чи почесними президентами (абсурдна назва, як на мене і до того ж неконституційна). Чому вони не торкаються питань загальноукраїнського значення?

Зараз я працюю над законопроектами, які стосуються врегулювання активів і пасивів колишнього СРСР, мета їх полягає в тому, щоб Україна нарешті отримала 16,37 % тих грошей, на які вона має право. Тут йдеться про запаси золотого та алмазного фондів СРСР. Ці кошти надійдуть Україні, а не мені особисто. В даному випадку (знову вдаюся до пафосу) я думаю про інтереси України в цілому.

Цю ж саму мету я переслідував, коли ініціював парламентські слухання щодо боротьби з корупцією. Щойно я говорив із заступником міністра фінансів з приводу виділення бюджетних коштів на формування єдиної державної автоматизованої паспортної системи, тобто системи, спроможної виробляти документи, що відповідатимуть європейським стандартам. Думаю, що від такого нововведення виграють усі українці. Адже у 2001 році у Варшаві було прийнято вимоги щодо паспортів, за якими з 1 січня 2001 року громадяни країн-нечленів ЄС подорожуватимуть до Європейського Союзу. З 1 травня 2004 року ці паспорти даватимуть перепустку до 25 країн Європи. Для нас важливо, щоб українські громадяни мали змогу їхати відпочивати, вчитися, працювати до європейських країн, не зазнаючи при цьому жодних обмежень.

На мою думку, наші депутати мусять переступити через проблеми конкретних підприємств, фірм, вузів і замислитись над інтересами країни в цілому. Така ситуація може скластися тоді, коли у велику політику прийдуть професійні політики, а не бізнесмени. Бізнесмени нехай займаються бізнесом, політика ж є справою професіоналів.

 

Ми щойно заторкнули питання зовнішніх звязків. Як на Вашу думку, на скільки українська політична еліта є залежною від зовнішнього впливу?

 

Цей вплив є дуже великим. У нас є 3 категорії людей, яких можна ідентифікувати як еліту. До першої з цих категорій належать люди, що перебувають під сильними впливом Заходу, до другої – проросійські політики (на жаль, це має регіональну ознаку і викликає відцентрові тенденції в Україні), і нарешті є політики, що розглядають зовнішні відносини крізь призму власне українських інтересів. Таких людей стає все більше.

 

Чим Ви гадаєте викликана така позитивна тенденція?

 

Агітаторами і пропагандистами (використовуючи комуністичну термінологію) справжнього українського патріотизму (не так званого квасного, а справжнього) стають люди віком до 30 років. У 90-91 роках вони закінчили середню школу і їхня соціалізація припала вже на роки становлення незалежної української держави. У цих людей вже не було стійких кліше, стереотипів, що притаманні більшості людей, кому за 40 чи 50. Ці люди відбулися вже не в УРСР, а власне в Україні. Через 15-20 років, коли до влади  прийдуть ті, хто народився в 95-97 роках (тобто люди, яким мало відоме прізвище Леніна), то патріотизму в Україні побільшає. А підживлювати цей патріотизм мусить гордість за власну державу, міцну державу, економічно розвинену. Бо коли так не відбувається,  то патріотизм, хоча й не зникає зовсім, проте переходить у пасивний стан.

 

Ви говорили про тенденцію до регіоналізму у колі української політичної еліти. Чи існує незгода між політичними регіональними елітами у нас?

 

Цих людей я б радше назвав „бізнеселітою”, чи то „бізнесверхівкою”. На жаль, вони дуже залежать від територіальних ознак. Хоча це природно, що еліта східного регіону має тісніші зв’язки з Росією, а західного – співробітничає з Польщею. Проте територіальна регіоналізація економічних стосунків небезпечна, бо веде до відцентрових тенденцій. Це дуже небезпечно для України, бо останнім часом така регіоналізація негативно впливає не лише на бізнес, а ще на зовнішню та внутрішню політику еліт. Я б волів бачити ситуацію, за якої б українці Львова, Донбасу, чи Полтави розглядали інтереси України якщо не однаково, то хоча б не перпендикулярно.

 

Є думка про те, що еліта тьмяніє при розвиненому громадянському суспільству.  Наше громадянське суспільство перебуває лише в зародковому стані...

 

Я б не ризикнув так говорити, адже утворюються все нові й нові громадські організації. Громадянське суспільство це така ситуація, коли громадськість через свої структури має вагомий вплив на державу та державну політику. І у нас зявляється все більш таких громадських організацій.

Наприклад, недавно я був присутній на першому засіданні новоствореної Ліги пронатівських громадських організацій. Там були присутні представники громадських організацій з різних регіонів України, які для координації своїх зусиль створили таку лігу. Існує чимало успішних громадських організацій, які працюють у сфері соціальної, молодіжної, економічної політики. Отже громадянське суспільство у нас розвивається, хоча ще й рано говорити про рівень, притаманний розвиненим європейським країнам. Адже це тривалий еволюційний процес. Іще більш приємно, що з’являється все більше людей, котрі займають активну життєву позицію, що теж у свою чергу веде до розвитку громадянського суспільства.

 

Але ж Ви погодитесь з тим, що розвинене громадянське суспільство здатне буде стримувати „всевладдя еліт”?

 

Безумовно. Водночас активісти громадських організацій стають постачальниками кадрів для еліти. Досить часто в демократичних країнах еліта формується з активістів профспілок, громадських організацій. Ці люди набувають популярності і входять до числа еліти. Але, з іншого боку, - це природній, відомий у філософії процес єдності та боротьби протилежностей. Тобто, в даному випадку наявна еліта очевидно не суб’єктивно, а  об’єктивно перебуває в певній суперечності з лідерами громадянського суспільства.

 

За результатами соціологічних опитувань українські громадяни не досить прихильно ставляться до нашої еліти.

 

А як може людина, котра сьогодні ледь животіє, ставитися до теперішніх новоспечених мультимільйонерів? Повторюся, у ставленні до угорського винахідника Рубіка у людей може бути лише заздрість, проте не ненависть, а от щодо деяких політиків, називати яких я не буду, у людей природно виникає відраза. Бо як можуть ставитись робітники до  того політика, котрий викупив їхнє підприємство, попередньо зробивши все можливе для того, щоб воно збанкрутіло? Особливо якщо колись це підприємство піднімали ще батьки та діди цих робітників.

 

А чи можливо колись досягти взаємної приязні між громадянами та елітою, і чи варто цього прагнути?

 

Не знаю чи можна говорити про приязнь, але нормальних цивілізованих стосунків треба прагнути. Кожна людина має розуміти, що та чи інша особа, котра належить до елітного середовища заслуговує на те, щоб до нього належати. Якщо проста людина, яка працює на заводі, викладає у школі, чи займається будь-якою іншою справою бачить, що пан „Іваненко” дійсно має „світлу голову”, є фінансовим, чи будь-яким іншим генієм, то закономірно, що він викликатиме повагу, а не ненависть у співгромадян. Це нормальна, навіть ідеальна ситуація. Прикро, що так буває рідко, іще більш прикро, що ті, хто називають себе зараз елітою, роблять все можливе, щоб нормального контакту між ними і суспільством не було.

Разом з тим, зараз з’являються нові люди, не зашорені, позбавлені старих радянських стереотипів. Моя дружина, яка викладає англійську мову в одному з київських університетів говорить, що нове покоління студентів її приємно вражає своєю наполегливістю та працьовитістю.

Отже відбувається природна диференціація. Одні люди за нинішніх складних умов губляться і здаються, інші ж  - включають увесь свій потенціал та можливості для того щоб завоювати „місце під сонцем”. Тобто, у нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,031