В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Еліта якої не існує

Еліта якої не існує: Еліта якої не існує

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень


Україна постала як держава, але вона не подобається переважній більшості населення. Завдання першого покоління істеблішменту (еліти) полягало у створенні держави Україна. Тепер має прийти друге покоління, у якого буде не менш складне, проте вже інше завдання: зробити державу такою, щоб вона більше подобалась її громадянам.

 


Дуже важко говорити про те, чого не існує.

 

Ви маєте на увазі українську еліту?

 

       Є дві основні елітистські теорії. Одна виходить з того, що еліта – це ті, хто займають переважно вищі позиції і володіють основними важелями впливу на прийняття рішень в тих чи інших площинах суспільного життя. Таким чином можна казати про еліту злодіїв, військову, мистецьку еліти, тобто йдеться про тих, хто посідає найвищі щаблі у відповідних соціальних прошарках. Такої думки дотримувались Паретто і Моска.

 За іншою ж теорією під елітою розуміють людей, які здатні на вчинок. У російського поета Волошина є рядки „Истории потребен сгусток воли. Партийность и программы безразличны”. Серед українських науковців таке уявлення про еліту мали Донцов і Липинський. Зокрема, Липинський розділяв тогочасних українців на свинопасів і козаків. Так от козаки – то еліта, тобто поводирі суспільства.

Якщо дотримуватись другої концепції, то у сучасній Україні еліта відсутня. Замість неї маємо український істеблішмент.

 

З якої причини поки що рано говорити про наявність еліти у нас?

 

Причина в тому, що наш істеблішмент не усвідомлює свою відповідальність за долю суспільства, адже саме здатність брати на себе відповідальність за майбутнє відрізняє еліту від усіх інших суспільних прошарків. Еліта – це насамперед не права, а обовязки. Еліта завжди функціональна, тобто до її числа належать не ті, хто дорвався до трибуни, чи до грошей, а ті, хто відчуває відповідальність і хто дійсно працює заради майбутнього.

 

А якщо говорити про таке поняття, як національна еліта?

 

Тут ми стикаємося зі складною ситуацією. Еліта напряму повязана з державою. В свою чергу, як казав відомий нам усім Хосе Ортега-і-Гасет, держава – це насамперед символи. То ж коли ми починаємо говорити про національну еліту, перш за все ми повинні розглянути які існують типи держав. Національна еліта, як і національна держава є достатньо недавнім винаходом історії. Нація, як суспільна реальність, фактично існує після 1789 року (Великої французької революції), яка окрім свободи, братерства і рівності проголосила ще й націоналізм. До цього існували держави імперські, релігійні (теократичні), демократичні (в сенсі полісні), деспотії і т. д. Кожному типу держав відповідає свій тип еліти. Національній державі відповідає національна еліта. І тут виникає велика проблема для нас, бо мені особисто не досить зрозуміло, чи можлива у XXI ст. національна держава.

 

А хіба наша держава не є національною?

 

Вона такою є, але ж ви бачите, які складності існують у її розвитку. Якби наша держава постала ще у 1991 році, то тоді б вона була суто національною і класично європейською. На жаль, цього не відбулося. Тепер особливості комунікативної всесвітньої ситуації, глобалізація призводить до того, що національна держава розмивається.

 

А хіба наша держава повною мірою включена у всесвітні процеси?

 

Так, безумовно. Згадайте як відбився на нас прихід Буша до влади у США, або прихід „червоних чекістів” у Росії, які насправді і не червоні, і не чекісти.

 

До якої міри зовнішні чинники впливають на нашу еліту?

 

Дуже сильно впливають, бо вони „форматують” її, закладають рамки, в яких може існувати країна та її еліта. Ми зявилися тоді, коли всі місця в світі вже було розподілено. Ми, певним чином, виглядали зайвою країною. Але наша еліта, тобто її особистісні представники (протоеліта) змогли зробити надзвичайно потужні речі. Те, що ми проіснували 12 років – насправді диво. 80 років тому, у такій самій ситуації Україна б проіснувала максимум 3 роки, її б „зїли”. Тепер же нас „зїсти” не змогли.

 

Це нам просто пощастило, чи як?

 

Ні. Як не дивно, у складних ситуаціях наш істеблішмент спроможний більш менш адекватно реагувати. Згадайте про ту ж саму Тузлу. Можна багато що говорити, але ми відпрацювали не гірше від росіян, навіть краще. Отже, коли виникають реальні виклики, які можуть зашкодити майбутньому цієї протоеліти, то вона збирається з силами.

 

То ж ми її просто недооцінюємо?

 

Ні, ми її оцінюємо справедливо. Просто перший етап розвитку держави уже відбувся. Україна постала як держава, але вона не подобається переважній більшості населення. Завдання першого покоління істеблішменту (еліти) полягало у створенні держави Україна. Тепер має прийти друге покоління, у якого буде не менш складне, але вже інше завдання: зробити державу такою, щоб вона більше подобалась її громадянам, осучаснити її.

На відкритті сесії Верховної Ради її спікер Литвин висловив у своїй промові дуже потужну ідею: „Епоха Кучми добігає кінця”. Леонід Даниловч був абсолютно адекватний ситуації за часів свого президентства, але зараз він уже певним чином вичерпав себе. Тепер мають прийти інші люди, які будуть розвивати нашу державу.

Часи змінюються. Наприклад, зараз ніхто вже не говорить про можливість приєднання до Росії, ну майже ніхто. А згадайте, що було 10 років тому. Тоді це була цілком нормальна ідея.

 

Загляньмо у минуле на іще довший період. Чи не та сама радянська номенклатура стала основою сучасної української еліти?

 

Я б не став дуже негативно оцінювати номенклатуру. Що таке номенклатура? Це список, що затверджується вищими рівнями партійних організацій, це те, що дозволило Сталіну свого часу створити міцну владу. Вона більш-менш адекватно вирішувала тогочасні питання в країні.

Російська імперія, яка мусила б припинити своє існування у 1918 році знайшла своє продовження у Радянському Союзі. Коли ж у 1991 році Україна відокремилась від Росії, то у нашої протоеліти виникло запитання „Що робити?”, адже наш істеблішмент ніколи не був істеблішментом незалежної держави. Тоді розпочався швидкий пошук рішень. По-перше, намагалися звернутися до Росії, памятаєте 1994-й рік. Але в Росії тоді вже не було ресурсів для підтримки цієї великої імперії. Ми зверталися до Москви, а вона відповіла: „Ви відділилися – от і живіть самі”. Тоді ми впали в іншу крайність – проголосили беззастережне прагнення до Європи.

Безумовно, нам треба вчитися у Заходу, тому що Захід зумів сформувати дуже потужні ідеї, створив розвинуте суспільство. Водночас, ми мусимо навчатися, залишаючись при цьому самими собою. Так от завдання другого покоління української еліти і полягає у тому, щоб адаптувати західні ідеї до нашої реальності.

 

На скільки згуртованою є наша еліта?

 

Еліти є дуже часовозалежними. Статистично переважна більшість людей, що належить до певного покоління, має відповідні соціально-психологічні риси. Можна говорити про покоління шістдесятників (Чорновіл, Лукяненко, Кучма, Плющ). По-різному можна до них ставитися, але це надзвичайно активні люди. Можна казати про покоління, яке вже зараз відійшло, - покоління людей, що прийшли в політику у другій половині 60-х років і протримались до 88-89 року (Щербицький, Устінов, Брежнєв, Шелест). Обидва ці покоління були більш соціально активними, ніж покоління, що йшли за ними.

Чому так? Є загальне правило, за яким більш потужним є покоління, яке зростає після кризи. Те покоління, яке зростало у війну чи кризу перебудови є в принципі активним, але воно спрямовано на самозахист. Це покоління йде зараз в бізнес, науку, але не в політичну діяльність. Бо його мета вижити. Покоління, яке зростає після кризи, навпаки, є соціально активним, і воно хоче змінити світ. Якщо покоління кризи пристосовується до світу, покоління після кризи хоче його змінити. І це є абсолютним фактом. Це ті люди, молодість і соціалізація яких припала на 70-ті роки. Погодьтеся, ми знаємо дуже багато таких людей серед політиків.

Дуже небезпечним, з політичної точки зору, є покоління восьмидесятників (тих, хто зростав у 80-ті роки), бо це покоління передкризової ситуації, яке схильне до простих рішень. Зокрема, до цього покоління належить Юлія Тимошенко. При всьому конструктиві їхньої діяльності це люди схильні „рубати з плеча”.

Великі зміни в країні і реальний прорив відбудуться тоді, коли до влади прийде покоління післякризове, якому зараз 15-20 років. Через 10-15 років це покоління дуже пришвидшить життя, а зараз відбувається процес накопичення потенціалу, енергії, процес позбуття минулого.

Є іще одна важлива особливість української політичної еліти, яка потребує змін. Сучасний український істеблішмент на 58% походить із сіл і на 25-30% із малих містечок. Це відображає суспільство 50-х років. Не скажу, що це погано, проте воно не адекватно сучасному стану справ.

 

То ситуація мусить змінитися?

 

І вона змінюється. Протягом часів незалежності голова Верховної Ради, прем’єр-міністр і Президент були вихідцями із села (Кравчук, Плющ, Фокін). Велика проблема нашої держави полягає у бракові міського. У нас люблять говорити про відродження села, але якщо ми хочемо відбутися як модерна сучасна держава, то повинна переважати міська культура. Переважна більшість людей (80%) зараз живе в містах. Світ урбанізується.

 

Побутує думка, що при розвиненому громадянському суспільстві еліта слабшає. Якщо ж навпаки, громадянське суспільство недорозвинене, то це „рай для еліт”.

 

Є різні думки. Колись два політологи досліджували американські міста, і один наголосив на тому, що все вирішує еліта, а другий – запевняв, що все вирішує суспільство. Отже, теорія залежить від обраної точки зору. Але насправді проблема не в тому, хто що вирішує, проблема громадянського суспільства полягає в тому, на скільки закритими є еліти.

У Сполучених Штатах вони більш-менш відкриті. У нас на початку 90-х теж був час їх надзвичайної відкритості. Але зараз еліта починає певним чином „окуклюватися”. Це негатив. І, на мою думку, одне з найважливіших завдань громадянського суспільства полягає в тому, щоб не допустити цього „окуклювання”. Колись Алексіс де Токвіль писав, що в суспільстві не люблять багатих, але в американському суспільстві існує дуже багато потужних ниток, що пов’язують  багатих із середнім класом. І от завдання громадянського суспільства полягає у тому, щоб протягнути якомога більше цих з’єднувальних ниток, щоб еліта розвивала себе функціонально відповідальною за долю усього соціуму.

 

Ким є наш істеблішмент у першу чергу: політиками, чи бізнесменами? Все йде від грошей, чи все ж таки від влади?

 

Є старе висловлювання про те, що гроші породжують владу, але на Балканах влада породжує гроші. В нас достатньо балканська ситуація. Принаймні була. Проте, поступово виникає розмежування між політикою і бізнесом. І от, мабуть, найпершим завданням є здійснити це реальне розмежування та побудувати механізми впливу грошей на владу і влади на гроші. Це не вдалося зробити росіянам. Росіяни пішли класичним шляхом, і у них влада перемогла гроші і починає їх „шикувати”. Але цей підхід не є стратегічно виправданим.

 

Чи може у нас скластися така ситуація?

 

Сподіваюсь, що так не буде. Якщо владу захоплять суто гроші, то це призведе до швидкого занепаду. Якщо ж владу захопить суто влада, то буде більш довгий занепад. Вихід у тому, щоб, окрім цих двох важелів, постало ще й суспільство. Тобто вихід полягає у пануванні демократії. Це дуже складна проблема, бо світ рухається в авторитарному напрямку.

Нам треба приділяти більше уваги самоврядуванню. Тому особисто для мене найважливішою є не реформа законодавчої чи виконавчої влади, а реформа судової системи. Суд має перетворитися на реальну гілку влади. Це потребує багатьох змін.

Колись Лотман доводив, чому у державах-нащадках Київської Русі надзвичайно поблажливо ставляться до права. Так склалося, що у нашій культурі будь-який договір – це договір „з дияволом”, (в той час як на Заході йдеться про санкціонований Богом договір) і відповідно порушити його це не честь, але й не щось дуже погане. Якщо нам вдасться змінити ставлення до права та до судової системи, то, думаю, станеться реальне покращення в українському суспільстві.



Інтервю взяла Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,099