В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних: Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Ми не ідеальні, тому починаємо шукати когось ідеального довкола себе і сподіваємося, що такою буде наша еліта. Якщо ми маємо певні моральні хиби, то чомусь вважаємо, що цих хиб не повинно бути в еліти. Але вони є, бо еліта, так само, як і середній клас чи інші суспільні прошарки, всього лише відображення наявного стану українського соціуму.

 

Чи можна застосовувати термін „еліта” в українському суспільстві?

 

До українського суспільства, як і до будь-якого іншого, можна застосовувати терміни, що позначають певні соціальні прошарки. Ми ж можемо говорити про те, що в українському суспільстві є чоловіки й жінки, національні, сексуальні меншини. Так само говоримо про суспільні прошарки, котрі ми характеризуємо якимись певними ознаками, як наприклад, прошарок (чи то клас) бідних, середній клас і еліта. Інша справа, в тому, що ми, ведучи мову про ці прошарки, користуємось певними індикаторами і дуже часто орієнтуємось на чинники, які існують у суспільствах західної Європи чи США. При цьому заведено думати, що там це вірно, а от у нас, якщо таких чинників нема, то не існує і певного прошарку, наприклад еліти.

На мою думку, еліта є. У будь-якому суспільстві існує група осіб, яка  за певними ознаками виділяється. Маємо в Україні коло осіб, котрі вирізняються за своїми діловими, моральними якостями, за становищем у суспільстві чи то за матеріальним становищем. І тоді ми кажемо, що ця група осіб є визначною, і називаємо її елітою. Еліти в українському суспільстві є різні: політична, наукова, спортивна, гуманітарна.

 

На скільки важливою для визначення еліти є ціннісні характеристики, турбота людини про майбутнє суспільства?

 

Ми бажаємо щоб наша еліта була ідеальною. Ми не ідеальні, тому починаємо шукати когось ідеального довкола себе і сподіваємося, що такою буде наша еліта. Якщо ми маємо певні моральні хиби, то чомусь вважаємо, що цих хиб не повинно бути в еліти. Але вони є, бо еліта, так само, як і середній клас чи інші суспільні прошарки, всього лише відображення наявного стану українського соціуму.

Тобто, якби на сьогодні ми говорили про високий рівень моральності в українському суспільстві, то мали б на увазі високу моральність нашої еліти. Водночас, я б виділяв, що еліта має вищий рівень моральності. З іншого боку, рівень вимог, котрі кожен громадянин висуває до неї є значно вищим від рівня моральності самої еліти.

Коли ми обираємо народного депутата, то не голосуватимемо за того, хто явно не відповідає моральним нормам. Як свідчать наші соціологічні дослідження, рівень моральності є в перших двох десятках чинників, які впливають на вибір за кого голосувати.

 

Оскільки ми торкнулися політики, то як Ви вважаєте на скільки відкритою є наша політична еліта?

 

На стільки, на скільки відкритими є й інші групи. На мій погляд, за даних умов і тієї політичної культури, яка на сьогодні склалася в Україні, вона є достатньо відкритою. Хотілося б більшої відкритості, проте якщо порівнювати з тим, що було 10-15 років тому, вона є доволі відкритою. Ми маємо доступ до інформації про біографії, про особисте життя політиків, про їхні політичні вподобання. Маємо також змогу відслідковувати дії політиків через ЗМІ.  Щодо рівня спілкування з населенням, то, з одного боку, він потребує того, аби бути більш широким, а з іншого - коли ми хочемо, то можемо знайти можливість поспілкуватися з потрібним нам політиком.

 

Я розумію під відкритістю те, як легко потрапити до кола еліти. То ж чи легко долучитися до нашої еліти?

 

До кола політичної еліти потрапити важко, так само як важко потрапити до будь-якого елітного прошарку. Рух до цього прошарку передбачає подолання серйозної конкуренції та багатьох перепон. Це природній відбір, це натуральна дія. Ви мусите довести, що можете виконувати свою роботу краще від інших. Чим важчим є шлях до еліти, тим дієздатнішою вона є. Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних, небагатьох людей. Ми можемо сперечатися стосовно  того на скільки це є об’єктивно, морально, справедливо, проте саме слово „еліта” означає „обраність”. Тому потрапити до її числа має бути важко. Інша справа, що, потрапивши до цього кола, не варто забувати звідки ти вийшов.  

 

Як сильно змінилася наша політична еліта з радянських часів у кадровому плані?    

 

Треба брати до уваги різні групи еліт. Політична еліта змінилася дуже сильно. До її кола прийшло багато людей з іншими політичними установками. Окрім того, з’явилася молода політична еліта, яка була сформована на інших засадах, принципах, моральних нормах.

Якщо говорити про наукову еліту, то вона змінилася значно менше. Це пов’язано з тим, що наукову еліту оберігала Академія наук України. Зараз наша Академія наук не дуже вдало проходить період свого реформування, воно їй дається дуже важко. Але, з іншого боку, збереження еліти зберегло і науковий потенціал.

Інша справа, що охорона здобутого не дозволила оновити наукову еліту молодими науковими кадрами. Зараз це значна проблема для українського суспільства, бо середній вік кандидатів наук 50, а докторів наук – 60 років. Це вже критично для українського суспільства. Тому ми можемо говорити про те, що наукова еліта не достатньо хвилювалась про своє оновлення. В результаті ми маємо таку проблему.

 

А чи не пов’язано це також із масовим виїздом молодих науковців за кордон?

 

Це дуже широка проблема. По-перше, справді, маємо значний виїзд молодих науковців за межі України, по-друге – не достатньо ефективну політику держави в плані підтримки науки. І взагалі, державне фінансування вимагає докорінних змін у цьому плані. І нарешті, по-третє, бачимо зміни у орієнтації молоді, яка переважно не зацікавлена у науковій діяльності. Отже, наука втратила престиж.

 

Повертаючись до політичної еліти, чи характерною є для неї регіоналізація, і чи не сприяє вона конфронтації в середовищі еліти?

 

На мою думку, регіоналізація – це добре. Якщо люди є вихідцям з певного регіону, то вони представляють його інтереси. Якщо представники регіону збираються в Києві і починають вирішувати питання, то має йтися не про те, на який рівень конфлікту вони вийдуть, а про те, як ці конфлікти (або потенційні конфлікти) вони зможуть вирішити.

Зважаючи на те, що Україна є великою державою і вплив регіонів з кожним роком у ній зростає, то навпаки добре, що в еліті з’являються регіональні представники. Це дозволяє вирішувати конфлікти, що є в цих регіонах. Останні події у Донецьку та інших областях України свідчать про те, що, на жаль, еліти ще не навчилися слухати й розуміти одна одну і вирішувати питання цивілізованими методами. Але те, що регіони активно виходять на політичну арену нашого суспільства, є гарною тенденцією.

 

А чи не можливою є загроза того, що регіональні інтереси еліт заступатимуть державні інтереси?

 

У розвитку діяльності держави інтереси центральної влади і інтереси регіонів завжди перебуватимуть у стані конфлікту. Завжди існуватимуть відцентрові та доцентрові сили, тобто сили, що згуртовують і сили, котрі розривають. Ці сили діятимуть через реалізацію державних та регіональних інтересів. Чим швидше ми навчимося вираховувати ці інтереси у своїй діяльності, тим більше шансів для того, що суспільство розвиватиметься у гармонії.

Якщо якийсь регіон, чи кілька регіонів почнуть переважати над іншими, то може виникнути конфлікт, що принесе дуже велику шкоду державі. Тому, у цьому можна вбачати і політичну відповідальність регіональних еліт за становище в державі в цілому. Думаю, що з кожним роком ця відповідальність буде зростати.

 

Є думка, що еліта тьмяніє при розвиненому громадянському суспільстві. Чи поділяєте Ви її?

 

Ні, я так не думаю. Розвиток громадянського суспільства передбачає розвиток всіх складових суспільства в цілому.  Адже при цьому розвиваються партії, особистості, різноманітні суспільні прошарки, серед яких і еліта. Тому, навпаки, розвиток громадянського суспільства сприятиме формуванню чіткої національної еліти. Більше того, розвинене громадянське суспільство відкриє шляхи різним прошаркам для виходу на елітний рівень, адже йдеться не про розвиток кланів, чи інших закритих структур. Навпаки, суспільство розкривається, а в розкритому, розвиненому суспільстві легше досягати високого рівня і переходити з одного прошарку до іншого.  

 

Опитування громадян щодо ставлення до політичної еліти доводять, що українці не дуже її полюбляють. Чи можна якимось чином це змінити і чи варто цього прагнути?

 

Варто прагнути того, аби населення в цілому позитивно оцінювало діяльність політиків. Але серед основних громадянських інституцій ставлення до партій найбільш негативне на сьогоднішній день. І цей показник є об’єктивним, бо стільки років в Україні триває політична боротьба, яка не приносить очікуваних результатів. Тому все, що стосується слів „політика” і „політичний” має негативний відгук для громадян. Тільки після того, як політики навчаться приймати правильні політичні рішення і грамотно керувати країною, а населення повірить у це, зміниться і ставлення до політичних інституцій та політичної еліти.      

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,200