В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля: Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Нинішня держава на території України — це уламок СРСР. Від цієї наскрізь трухлявої new-УРСР безглуздо чекати якихось сильних і самостійних рішень — вона на це просто не здатна. Всі зусилля нинішнього істеблішменту спрямовані на стабілізацію існуючого напівдохлого стану.

 

З часів СРСР ми спостерігаємо досить активну трансформацію еліт. Кого ж сьогодні можна віднести до елітарних кіл нашого суспільства? Наскільки “еліта” — це влада? Чи пройшло за роки незалежності оновлення нашої політичної еліти? Чи коректніше буде говорити про її “відтворення” з колишньої еліти радянського періоду?

 

По-перше, “еліти взагалі” не існує, а є конкретно духовна, владна, бізнесова і професійна еліта. Елітою вона є тому, що у відповідній сфері суспільної діяльності є найкомпетентнішою, тобто краще за інших виконує духовно-світоглядну, владну, бізнесову чи спеціалізовану професійну функцію.

По-друге, згадані чотири функції виконуються в рамках конкретної соціально-політичної системи, тому й еліту можна розглядати лише у прив’язці до конкретної формації.

По-третє, поняття еліти та істеблішменту (пануючої верхівки) не завжди збігаються. Якщо в істеблішменті домінує еліта, тоді керована нею держава прогресує, якщо ж домінує псевдоеліта (імітатори) або контреліта (агенти впливу), тоді держава йде до самознищення.

Розуміючи ці базові положення, неважко відповісти на поставлені запитання.

Елітою нашого суспільства є ті, які здатні найкомпетентніше виконувати згадані вище 4 системні функції.

В середовищі пануючої верхівки є представники як еліти, так і псевдоеліти та контреліти. Якби в істеблішменті не було еліти, то система розвалилася б на другий день, оскільки корисну роботу можуть робити лише люди компетентні (всі інші або імітують діяльність, або відверто шкодять).

Нинішня українська держава — це не нова система, а лише унезалежнений уламок СРСР (детальніше див.: Жнива Господні починаються в 2004 році). Відповідно істеблішмент у ній оновлено лише частково, провідні позиції зберігає владна верхівка з колишнього СРСР.

Значно серйозніше оновлення відбулось в середовищі еліти, проте нинішня державна система не дає їй достатньо можливостей для реалізації свого творчого потенціалу. Суперечність між компетентною елітою і малокомпетентним істеблішментом знайде своє вирішення шляхом формування справді нової державної системи, яке прогнозується протягом 2007—2015 років.

 

Багато хто вважає, що українська еліта – це суто національний феномен, який має лише сумнівну подібність до традиційного розуміння поняття еліта. Принаймні, можна сумніватися у тому, що наша еліта може брати на себе обов’язок перед суспільством за визначення пріоритетних цілей і їх досягнення. Наскільки взагалі українська еліта здатна пропонувати суспільні цінності і сама їх дотримуватися?

 

Нинішня владна верхівка в Україні в цілому не є елітарною, тому загальна ситуація невпинно погіршується і рухається в сторону “розмивання” України, втрати нею ідентичності, “розчинення” в навколишньому середовищі політичних гравців. А те, чи зможе справжня українська еліта подолати існуючу кризу, покажуть наступні 10 років.

 

Чи здатна українська еліта займатися розробкою “смислів”, образу майбутнього України? Який, умовно кажучи, проект, місію українська еліта намагається донести до нашого суспільства?

 

Еліта за визначенням здатна створити образ майбутньої України, розробити стратегію його реалізації і втілити цю стратегію в життя — швидко, ефективно, енергійно, з розмахом. На сьогоднішній день еліта знаходиться у стані пошуку оптимальної моделі майбутнього. Поки що цілісну футурологічну модель пропонує лише мозковий центр, згуртований навколо журналу нової еліти “Перехід-IV”. Принаймні, діяльність цього центру є найбільш довготривалою (з 1996 року), системною (журнал, 5 інтернет-сайтів, регулярні “круглі столи” і “мозкові штурми”, концептуальні статті у вітчизняних та закордонних ЗМІ, участь у телепрограмах), незалежною (центр фінансується самими його учасниками) і відкритою (всі акції центру висвітлюються в електронних і друкованих ЗМІ).

 

Чи зводяться ресурси, якими може розпоряджатися еліта, тільки до матеріальних?

 

Головний ресурс еліти — це володіння знаннями, вміння подавати їх у мистецьки досконалій формі та наявність незламної віри — вищого прояву волі.  Поєднання цих трьох компонентів відкриває перед елітою невичерпний доступ до матеріальних ресурсів.

 

Є досить відомий вираз, який стверджує, що “в громадянському суспільстві еліта тьмяніє”, тому що передає частину своїх повноважень громадянському суспільству. Наше громадянське суспільство спить, отже еліта повинна розквітнути пишним цвітом? Наскільки взагалі можна протиставити еліти і суспільство загалом?

 

Протиставлення еліти і громадянського суспільства є грубою фальсифікацією. З таким же успіхом можна протиставляти голову і тіло в людському організмі. Еліта (не плутати з істеблішментом) є органічною частиною свого народу, більше того, вона є його найкращою частиною. Чим яскравіше самореалізується еліта, тим структурованішим і гармонійнішим є суспільство. Якщо ж повернутися до наведеної вище формули, то у громадянському суспільстві тьмяніє не еліта, а контреліта і псевдоеліта.

 

Наскільки в Україні співвідносяться поняття “державної” і “національної” еліти? Якою повинна бути національна еліта в Україні? Свідомими українцями з Галичини? Чи приналежність до мовно-етнічної групи все таки не відіграє значення? Як Ви ставитеся до думки, що українська національна еліта повинна бути надетнічною?

 

Давайте все ж таки наведемо лад у термінах. Замість “державної еліти” треба вживати термін “пануюча верхівка” або “істеблішмент”, тому що носії державної влади далеко не завжди є елітою. Що ж стосується якостей національної еліти в Україні, то вона передусім повинна бути українською. Тобто, окрім носія найвищої духовної, владної, бізнесової і професійної компетентності, вона має бути вкоріненою в українську землю і українську культуру. Врешті-решт, без цієї вкоріненості неможлива компетентність у виконанні цих чотирьох базових системних функцій. Українська еліта повинна мислити по-українськи, а для цього вона повинна говорити українською. Лише українська мова органічно притаманна цій землі, оскільки ідеально відповідає її енергетиці, клімату, ландшафту, тваринному і рослинному світу. Володіння українською мовою надає духовної сили еліті, забезпечує її природний зв’язок з духами предків і духом рідної землі. А щодо терміну “надетнічна еліта”, то його вигадали для маскування конкретної етнічної еліти, яка приховує свою справжню етнічність.

 

Українська еліта єдина чи навпаки роздроблена?

 

Сьогодні українська еліта роздроблена. Єдиною вона стане тоді, коли її об’єднає спільне бачення майбутнього України і своєї ролі у творенні цього майбутнього.

 

Наскільки українська влада залежить від зовнішніх факторів у визначенні “порядку денного” для нашої країни? Можливо наш істеблішмент є “гальмом” у формуванні інтересів нашої держави?

 

Нинішня держава на території України — це уламок СРСР, який з літа 2004 року входить в стадію радикальної трансформації. За 12 років свого існування цей постімперський клон пройшов повний цикл — від псевдонародження у 1991 році (бо насправді це було не якісно нове утворення, а підфарбована частина існуючого) до старечого маразму в 2003 році. Аналогія з клоном не випадкова: достеменно встановлено, що клони вже народжуються внутрішньо старими, тому швидко зовнішньо старіють і вмирають. Від цієї наскрізь трухлявої new-УРСР безглуздо чекати якихось сильних і самостійних рішень — вона на це просто не здатна. Всі зусилля нинішнього істеблішменту спрямовані на стабілізацію існуючого напівдохлого стану.

 

Чи є в Україні контр-еліта? Де вона формується, які має ознаки? Яку роль при цьому займає інтелектуальна еліта?

 

Якщо ви маєте на увазі майбутній новий істеблішмент, то він сформується з середовища української еліти, а ця еліта поки що займає вичікувальну позицію. Війну за свій народ вона розпочне лише тоді, коли матиме чіткий план дій. Такий план може створити лише духовно-інтелектуальна еліта, вона ж і виступить ініціатором його втілення. Для цього вона, повторимо, повинна володіти трьома компонентами: 1) раціональними знаннями; 2) вмінням подавати їх в мистецьки досконалій формі; 3) вірою як вищим проявом волі.

 

Наскільки наша еліта відома поза межами України? Наскільки важливе “закордонне” визнання наших еліт?

 

Еліта української нації нового циклу не відома ні в Україні, ні за її межами. Вона й не потребує ніякого “закордонного” визнання. Коли нею буде створена українська держава вищого цивілізаційного рівня, тоді її весь світ визнає автоматично.

 

Чи можна розраховувати на якісь суттєві зміни в структурі еліт? Чи отримаємо ми врешті своїх пророків в своєму краї?

 

Радикальне перетворення України має відбутися протягом 10-річного психоінформаційного циклу, який розпочинається у червні 2004 року. Протягом 2004—2006 років масова свідомість буде відкритою для сприйняття принципово нових світоглядно-релігійних ідей. У 2006 році на хвилі духовного піднесення буде обрано нову Верховну Раду. Народу захочеться втілити в життя нову світоглядно-релігійну систему, тож протягом 2007—2008 років буде прийнято нову Конституцію і створено прототип держави нового циклу. В районі 2009 року відбудеться критичне переосмислення набутого досвіду, після чого протягом 2010—2015 років побудуємо повноцінну українську державу нової епохи. Зрозуміло, що всі ці перетворення будуть зініційовані новою духовною, владною, бізнесовою та професійною елітою, яка й стане істеблішментом нової української держави. І тоді світ рине вперед!

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,032