В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Cлово

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”


Після “оксамитових революцій” у Західній Європі до влади прийшла альтернатива. Н
аша альтернатива не тільки не прийшла до влади, вона не спромоглася навіть створити власну опозицію

 

 

Лесе, кажуть що ти є одним із кращих знавців нашої “контреліти”, якщо мати на увазі твою участь у студентському повстанні на початку 90-х і приналежність до нашого андеґраунду. А якою ти бачиш нашу нинішню політичну еліту?

 

На початку 90-х було дуже модно сперечатись про “українську еліту”, читати твори Липинського, говорити про необхідність створення провідної верстви, яка б просувала націю до європейської інтеграції і таке інше. Але з огляду на те, що відбулося в реальності, то принаймні у мене слово “еліта” викликає більше асоціацій з певними породами великої рогатої худоби. Це один із прикладів, як вдалося спаплюжити слово. Якщо зараз брати типового представника “еліти” то він буде червонопиким, з такими масними щоками, розмовлятиме сумішшю лайки, партійно-будівельного жаргону і російсько-українського суржику. Що нинішня еліта стане саме такою, ми тоді не могли навіть уявити.

Чи можемо ми припустити існування еліти в різних сферах, наприклад, в армії, в мистецтві – а навіщо? Наш час настільки динамічний, будь-які подібні означення означають консервацію, певну сталість. Такі еліти завжди зацікавлені у тому, щоб їхнього оновлення не було, а поповнення йшло хіба що із власних діточок. Але наш час більш динамічний, і в різних ділянках постійно народжуються нові проекти, і мусять народжуватись нові імена. Я б навіть їх не називав елітами, бо кожен повинен боротись за свій успіх самостійно. Якщо ж вони досягають успіху спільно, то чи варто їх називати якимись гучними словами? Для мене слово “еліта” просто випало з лексикону.

 

Але це слово виконує певні функції, є ознакою для певного явища, чим ти його замінив?

 

Я його і не замінив. Я відсторонився від цієї верстви. Якщо я раніше більше спілкувався з різними представниками політичних кіл, то на якомусь етапі мене більше зацікавило створення “паралельного світу”, альтернативного їм. Ми ще змушені перетинатись, але ця “інакшість” все більше відчувається. В цьому є певна проблема, бо очевидно, що таке сталося не тільки в мене, а і в значної частини суспільства. Це може привести до великої кризи, бо дуже помітно відмежування провідної верстви суспільства від загалу. Людям в “паралельному світі” нема діла до світу реального, в якому приймаються закони, щось там нібито реформують, проголошують і таке інше. Ще трохи, і їм стане абсолютно на це начхати.

В цьому є небезпека, бо це означає відсторонення людей від держави, бо еліта насправді уособлює в собі державу, а якщо вона така кепська, то значить, і держава у нас саме така. Подібне відторгнення людьми структур держави у нас було в середині 80-х. Загалом були відторгнуті політичні еліти. СРСР значною мірою розпався через те, що люди вголос почали проголошувати, що їх не влаштовує той лад, і почали самі створювати альтернативні структури, в тому числі громадські, не обов’язково політичні. Почалося поширення альтернативних структур. А тільки но такі новоутворення міцнють, зводяться на ноги, вони починають боротися із владними структурами.

Звичайно, це є небезпека для держави. Для України, яка є державою дуже молодою, таке відсторонення населення від політичної еліти, чи псевдоеліти, може мати катастрофічні, згубні наслідки. За великим рахунком, ліві і праві, провладні і опозиційні сегменти цієї верстви не дуже між собою відрізняються.

 

Ти сказав паралельний світ несе загрозу державі. А оскільки ти створюєш його – через свій журнал чи клуб, виходить, що ти теж несеш загрозу державі?

 

 Звичайно. Кожна людина має в собі як позитив, так і негатив. Все залежить від того, куди ви себе скеровуєте. Я вважаю себе одним із тих, хто виборов цю державу. Не просто голосував за неї, але боровся, чим страшенно пишаюсь. Тому я не сприймаю аргументів московських істориків, а потім українських можновладців, які кажуть, що незалежність було даровано Україні з милості Москви. Я знаю, що це не так, бо я боровся за цю незалежність. Не боролися за цю державу не тільки ті, хто зараз при владі, але й серед опозиції я не бачу жодного, хто був зі мною на тих барикадах. Не тільки Кучма чи Медведчук, але ані Ющенко чи Мороз, Тимошенко не були з нами тоді. Вони, як мінімум, тоді сиділи мовчки, якщо взагалі не були по той бік барикад.

Так що наша контреліта поки що не дуже відрізняється від можновладців. Значна її частина походить від партійно-комсомольсько-КДБістського апарату. А це три кити, на яких тримався радянський режим, тримається і наша владна верхівка. Все було б нормально, якби наша контреліта була справжньою, альтернативою. Але єдиною альтернативою є лише один її  сегмент, це ті, хто боровся за незалежність, тай то невеликий. Грубо кажучи, після “оксамитових революцій” у Західній Європі до влади прийшла альтернатива. Наша альтернатива не тільки не прийшла до влади, вона не спромоглася навіть створити власну опозицію.

 

У суспільстві дуже поширена думка, що історія інваріантна, тобто немає сенсу говорити про те, що все могло бути інакше. А чи можеш ти, як представник “паралельного світу”, уявити, якою була б країна зараз, якби ваше покоління тоді, на початку 90-х прийшло до влади?

 

 Наше покоління не могло прийти до влади. Ми були рушійною силою, але були ще дуже молодими людьми. Опозиція, яка на той час вже була, теж злякалася нашої активності і не захотіла нашої участі в політиці. Тому одразу ж був прийнятий закон про вибори, і віковий ценз піднятий одразу ж до 25 років, щоб студентські ватажки не могли потрапити у виборчі списки. Тому наша участь у владних структурах була одразу ж заблокована. Я повторюю, це зробила як компартія, так і опозиція. Це було їхнє спільне рішення підняти віковий ценз. Як на мне, це був достатньо суттєвий удар.

Яким міг би бути наш вплив, якби цього не сталося, можна тільки здогадуватися. Бо очевидно, що є відмінність у світогляді молоді тих років та її опонентів. Очевидно, що нинішня владна еліта недооцінила економічний фактор на початку 90-х і зробила все, щоб приватизація була непрозорою. Вже нема тих рівних можливостей, які були між пострадянськими країнами на початку 90-х, для України вони втрачені.

Стосовно конкретних справ, наприклад ядерної зброї, то я особисто не її прихильник, більше того, я взагалі за ліквідацію армії. Я не вбачаю в український армії, незалежно від її кількості, захисника для своєї родини, своєї держави. Я не бажаю платити податків на утримання цієї армії. Вона взагалі недоцільна. Українська незалежність може захиститися не армією, а міцною економікою, розвиненою інформаційною та гуманітарною сферою, а не танками, чи “калашниковими”. Територіальні претензії до нас є лише з боку Росії, і якщо уявити собі який-небудь збройний конфлікт, то українська армія, скоріше за все, стане на бік Росії.

Всього того, що ми зараз маємо, могло б і не бути, якби вибори на початку 90-х були проведені за партійними списками, якби вдалося заблокувати шлях до влади представникам старого партійного апарату. Це була головна вимога студентів. Але влада і опозиція заблокували цей шлях. Десь півроку влада в країні хиталася, але після обрання Кравчука президентом вона оговталась, почала міцніти. Коли ж Чорновіл з Рухом зрозуміли свою помилку, було вже пізно, “потяг пішов”. І сьогодні ми пожинаємо плоди того, що в нашої “контреліти” на початку 90-х не вистачило розуму й сміливості, що вона не розуміла дуже багатьох речей.

 

Згідно з теорією еліт Парето, якщо в суспільстві послаблена вертикальна мобільність, то внизу накопичуються талановиті, сильні люди, в той час коли верхи слабшають. Виникає нестабільна, вибухонебезпечна ситуація. Чи не має такої ситуації в Україні?

 

Насправді талановиті люди в Україні мають, де прикласти свої зусилля, крім політики. В 80-ті роки таких можливостей було набагато менше. Кордони стали прозоріші, якась частина активного елементу може виїхати, хоча я чекав набагато більш активної еміграції на початку 90-х років. Тому якоїсь небезпеки для влади я особисто не бачу. Склалася ситуація співіснування двох паралельних світів. Йде пристосування до існуючих умов. Очевидно, люди боротися не дуже хочуть. Інакше як розуміти те, що людям вдається жити на 200 гривень? Тобто, за великим рахунком, переважну більшість населення це задовольняє. Небезпека в тому, що якщо все всіх вдовольняє, то немає прогресу, йде стагнація.

 

Лесе, якою ти уявляєш собі Україну вже без Кучми, адже час його правління минає?

 

Кардинальних змін не буде, оскільки він є нормальним представником існуючої влади. Опозиція теж світоглядно не дуже відрізняється від нинішньої влади, тому особливих змін я не чекаю. В принципі, все йде в Україні непогано, але дуже повільно. Відповідно, нас встигають обійти ті, у кого справи йдуть краще і швидше. У нас не буде Африка, але ми не доживемо навіть до рівня Польщі чи Литви.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,054